Правове регулювання та організаційне забезпечення СППП
Загальні принципи та основипрофілактичної діяльності, якими повинні керуватися суб’єкти СППП у своїй роботі, в першу чергу містяться у міжнародних правових актах і договорах, ратифікованих Україною. До них, зокрема, можна віднести:
· Загальну декларацію прав людини, що прийнята і проголошена Резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р.;
· Декларацію про захист усіх осіб від катувань і інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження й покарання, що затверджена Резолюцією 3452 (ХХХ) Генеральної Асамблеї ООН 9 грудня 1945 р.;
· Декларацію прав дитини, що затверджена Резолюцією 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1959 р.;
· Конвенцію про права дитини, що прийнята резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 р.;
· Керівні принципи запобігання злочинності серед неповнолітніх Організації Об'єднаних Націй (Ер-Ріядські керівні принципи), що прийняті та проголошені Резолюцією 45/112 Генеральної Асамблеї ООН 14 грудня 1990 р. та інші.
Основні положення, що загалом регулюють профілактичну діяльність, записані у Конституції України. Таку правову основу мають статті 21-68 Конституції України, у яких сформульований обов’язок держави захищати життя, здоров’я, честь, гідність, власність, закони, поважати права й законні інтереси громадян.
Складовою частиною системи національних правових норм, що регулюють профілактичну діяльність, є акти вищої юридичної чинності, безпосередньо спрямовані на протидію підліткової злочинності та будь-яким правопорушенням, що вчинюються неповнолітніми. До них, зокрема, належать Закони України:
· З. У. «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 05.02.1993 року № 2998-XII (із змінами та доповненнями);
· З.У. «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24.01.1995 року № 20/95 (із змінами та доповненнями);
· З. У. «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року № 2402-III (із змінами та доповненнями);
· З. У. «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю» від 21.06.2001 року № 2558-III (із змінами та доповненнями);
· З. У. «Про попередження насильства в сім'ї» від 15.11.2001 № 2789-III (із змінами та доповненнями);
· З. У. «Про захист суспільної моралі» від 20.11.2003 р. № 1296-ІV (із змінами і доповненнями);
· З. У. «Про соціальні послуги» від 19.06.2003 року № 966-IV (із змінами та доповненнями) та інші.
У названих документах визначені об’єкти й суб’єкти профілактики, закріплені їх основні права й обов’язки, визначений порядок їхньої взаємодії, регламентовані завдання, функції і заходи профілактичної діяльності.
Правове забезпечення процесу профілактики здійснюється нормами:
· Кримінального кодексу України від 05.04.2001 року № 2341-III;
· Кримінального процесуального кодексу України від 13.04.2012 № 4651-VI;
· Кодексом України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X та іншими.
Поряд із законодавчими актами правове забезпечення профілактики правопорушень містять постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України й інших органів виконавчої влади. До таких нормативних актів, наприклад, можна віднести такі, як:
· Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки» № 1767 від 20.12.2006 року;
· Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки» № 623 від 11.05.2006 року;
· Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Загальнодержавної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на 2006-2016 роки»» № 229 від 22 квітня 2006 року
· Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року» № 1209-р від 30 листопада 2011 року та інші.
Обов’язкові приписи профілактичного характеру містять Укази Президента України. Це, зокрема:
· Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей» від 5 травня 2008 року № 411/2008;
· Указ Президента України «Про Національну стратегію профілактики соціального сирітства на період до 2020 року» від 16 грудня 2011 року № 609/2012;
· Указ Президента України «Про Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні» від 24 травня 2011 року № 597/2011 та інші.
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України на основі й на виконання відповідних законів і постанов урядів видає відомчі нормативні акти, в яких конкретизуються завдання педагогічних працівників щодо профілактики правопорушень, визначаються норми й методи профілактичної діяльності. До них, наприклад, відносять:
· Наказ МОНУ «Про виконання рішення колегії Міністерства освіти і науки України. Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту з питань профілактики злочинності та прояв насилля серед учнівської молоді, безпритульності і бездоглядності дітей» від 21 червня 2007 року № 531;
· Лист МОНУ «Щодо подолання злочинності серед неповнолітніх та організації профілактичної роботи» від 13 вересня 2010 р. № 1/9 -623;
· Наказ МОНУ «Щодо профілактики злочинності і правопорушень серед дітей, захисту їх прав на освіту» від 29 жовтня 2010 року №1023 та інші.
У систему правового регулювання профілактики правопорушень, входять норми, що видаються за напрямом інших міністерств і відомств. Наприклад, органи охорони здоров’я видають нормативні акти, що регулюють різні аспекти боротьби з пияцтвом і наркоманією тощо.
Цей перелік нормативних актів, безумовно, не є вичерпним, однак загалом дає розуміння цілісності системи профілактичної діяльності.
Дата добавления: 2015-05-16; просмотров: 761;