Поняття тлумачення норм права

Тлумачення норм права – це інтелектуальна діяльність, направлена на розкриття смислового змісту правових норм.

Термін тлумачення в правовій сфері використовується в декількох значеннях:

1) тлумачення виступає як інтелектуальний процес розуміння і пізнання правової норми, який виражається в сукупності способів (прийомів) тлумачення;

2) тлумачення розглядається як діяльність певних суб’єктів (офіційне і неофіційне тлумачення), що має різну обов’язковість для правозастосовувачів;

3) тлумачення предстає у вигляді результату інтелектуального процесу розуміння і пізнання правової норми, вираженого в мовній формі, що іменується тлумаченням за об’ємом (буквальне, поширювальне і обмежувальне).

Більш традиційним є розмежування тлумачення на з’ясування права і роз’яснення права. З’ясування є розкриттям змісту юридичних норм «для себе». Роз’яснення є розкриття зміст юридичних норм «для інших».

17.2. Суб'єкти тлумачення норм права

Суб’єктами тлумачення норм права виступають органи держави, фізичні та юридичні особи. Всі вони можуть роз’яснювати зміст норм права, проте значення і юридична обов’язковість роз’яснень, зроблених різними суб’єктами, неоднакові. Розрізняють офіційне і неофіційне тлумачення норм права.

Офіційне тлумачення норм права здійснюють уповноважені на те органи держави. Його результат має обов’язкову силу для органу або посадовця, що застосовує розтлумачену норму. Нормативне офіційне тлумачення здійснюється безвідносно конкретного випадку, має загальний характер (розповсюджується на невизначене число випадків). Таке, наприклад, тлумачення Конституційним Судом України статті Конституції України, надане за запитом Президента України. Казуальне офіційне тлумачення дається і має силу стосовно окремого випадку. Наприклад, Верховний Суд України у порядку касації переглядає рішення суду загальної юрисдикції і паралельно дає тлумачення стосовно даної справи.

Залежно від суб’єкта офіційного тлумачення розрізняють:

1) автентичне тлумачення, що виходить від органу, який видав тлумачену норму;

2) делеговане (легальне) тлумачення, здійснюване компетентним органом відносно норми права, виданої іншим органом (наприклад, тлумачення Конституції України Конституційним Судом України).

Неофіційне тлумачення норм права здійснюється суб’єктами, які не мають на те формальних повноважень (учені-юристи, адвокати, юрисконсульти і навіть непрофесіонали) і юридично необов’язково. Значення неофіційного тлумачення залежить від його правильності, а також від авторитету суб’єкта тлумачення. Залежно від компетентності суб’єкта розрізняють такі види неофіційного тлумачення:

1) доктринальне тлумачення, що виходить від учених-юристів;

2) професійне тлумачення, що виходить від юристів–практиків;

3) буденне тлумачення, яке дають люди на основі життєвого досвіду і масової правосвідомості.

Значення тлумачення правової норми істотно зростає, коли виникають ситуації нетипового застосування права, тобто при прогалинах у позитивному праві, при конкретизації права, при значному допущенні розсуду посадовця, а також в інших складних правових ситуаціях.

Тлумачення норми права залежить не тільки від рівня використаної законодавчої техніки, але й від правової культури та правосвідомості суб’єктів, які застосовують право.

.