Правове регулювання праці і виховного впливу на засуджених

Правове регулювання праці засуджених.Принципи, що визначають порядок, підстави та форми залучення до праці засуджених, що відбувають покарання у виді позбавлення волі, сформульовані в міжнародних правових актах щодо поводження з засудженими. У ст. 8 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 р.) підкреслюється, що робота чи служба осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі за законним вироком суду, не відноситься до примусової або обов’язкової праці. У Мінімальних стандартних правилах поводження з ув’язненими наголошується, що праця ув’язнених не повинна завдавати йому страждань, на ув’язнених слід покладати корисну роботу, достатню для того, щоб заповнити нормальний робочий день. Забезпечувана ув’язненим робота, повинна бути в міру можливості такою, щоб підвищувати або давати їм кваліфікацію, що дозволить їм зайнятися чесною працею після звільнення. Європейські пенітенціарні правила (2006 р.) в п. 26.3 встановлюють, що характер наданої роботи повинен підтримувати або розвивати навички, які дозволять ув’язненому заробляти собі на життя після звільнення.

Зазначені положення дозволяють сформулювати такі міжнародні принципи організації праці засуджених до позбавлення волі: залучення до праці; суспільна корисність праці; праця не повинна приносити засудженим фізичних страждань; поєднання праці і професійного навчання; визнання праці в якості засобу виправлення; використання засудженими отриманих в місцях позбавлення волі трудових навичок після звільнення.

В Україні умовам праці засуджених властиві лише деякі обмежуючі елементи, які диференціюються залежно від виду режиму установи виконання покарань. Наприклад, такими обмежуючими елементами є обов’язковість праці, обмеження щодо можливості вибору місця роботи та припинення роботи для вирішення трудових конфліктів. В усьому іншому діюче законодавство орієнтоване на те, щоб умови праці та сама праця була найбільш наближена до умов праці на волі.

Відповідно до ст. 118 КВК України, адміністрація колонії зобов’язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею.

Але правило залучення засуджених до праці має деякі винятки, зокрема: засудженим чоловікам віком понад шістдесят років, жінкам – понад п’ятдесят п’ять років, інвалідам першої та другої груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється працювати за їх бажанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії. Характер діяльності і тривалість робочого часу цих категорій засуджених визначається лікарською комісією залежно від їх працездатності з урахуванням стану здоров’я, профілю виробництва на підприємстві, в установі.

Залучення засуджених до праці здійснюється за низкою критеріїв: залучення до праці здійснюється з урахуванням наявних виробничих потужностей установи, враховується стать, вік, працездатність, стан здоров’я, спеціальність засудженого. Необхідно брати до уваги вимоги нормативних актів щодо переліку робіт і посад, на яких забороняється використовувати засуджених. Так, відповідно до п. 64 Правил внутрішнього розпорядку забороняється використовувати працю засуджених на таких роботах та посадах: а) у приміщеннях, де розміщена зброя, спецзасоби та службова документація; б) на роботах, пов'язаних з устаткуванням для множення документів, радіотелеграфною та телефонною технікою (за винятком лінійних монтерів у присутності представників адміністрації); в) на посадах продавців, бухгалтерів-операціоністів, касирів, завідувачів продовольчими та речовими складами; г) на роботах, пов'язаних з обліком, зберіганням та видачею медикаментів, а також вибухових та отруйних речовин; д) у якості фотографів (крім засуджених до обмеження волі), зубопротезистів, водіїв легкових та оперативних автомобілів і мотоциклів; е) на посадах з підпорядкуванням їм вільнонайманих працівників.

Важливою вимогою закону є те, що засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Отже, закон передбачає, що засуджені можуть залучатися до праці не лише на підприємствах установ, але й на інших підприємствах будь-якої форми власності. Головною умовою роботи засуджених на інших підприємствах є забезпечення їх охорони та ізоляції. Але не всі категорії засуджених можуть працювати за межами установ.

Засуджені до довічного позбавлення волі залучаються до праці тільки на території виправної колонії з урахуванням вимог тримання їх у приміщеннях камерного типу.

Засуджені неповнолітні залучаються до праці тільки на підприємствах виховних колоній. Умови та оплата праці неповнолітніх засуджених визначаються законодавством про працю.

Праця осіб, позбавлених волі, організується відповідно до вимог законодавства про працю, норм та правил охорони та безпеки праці, виходячи з її обов’язковості. Враховуючи це, законодавець у ст. 119 КВК України формулює загальні умови праці засуджених до позбавлення волі.

Згідно ст. 43 Конституції України, право на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Можливість засудженого працювати та вільно обирати професію додатково обмежується тими видами роботи на відповідних професіях, які передбачені виробничими потужностями відповідної установи.

Засуджені мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня за винятком надання щорічних оплачуваних відпусток. Для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановленого законодавством про працю, тобто не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Час початку і закінчення роботи (зміни), перерви для відпочинку і приймання їжі визначаються начальником установи згідно з Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

В установах виконання покарань повинні дотримуватися вимог щодо скороченої тривалості робочого часу.

Засуджені звільняються від роботи у вихідні, святкові та неробочі дні, визначені законодавством про працю. Напередодні вказаних днів тривалість роботи засуджених, крім засуджених, яким згідно з законодавством встановлена скорочена тривалість робочого часу, скорочується на одну годину як при п’ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.

Право на здорові і безпечні умови праці забезпечується створенням умов праці, які відповідають правилам охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії. Можливість вирішення колективних та індивідуальних трудових конфліктів (спорів) обмежується вимогою про заборону припиняти роботу для їх врегулювання.

За свою працю засуджені до позбавлення волі отримують оплату, яка залежить від кількості виконаної роботи та її якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки за її виконання встановлюються нормативно-правовими актами ДПтС України.

Стаття 120 КВК України передбачає мінімум заробітної плати, що нараховується засудженим. За будь-яких обставин засудженим повинна бути нарахована оплата в таких розмірах:

1. У виправних колоніях на особовий рахунок засуджених, які працюють на виробництві, повинно зараховуватися незалежно від усіх відрахувань не менш як 25%,ана особовий рахунок засуджених чоловіків віком понад шістдесят років, жінок – понад п’ятдесят п’ять років, інвалідів першої та другої груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок та жінок, які мають у будинках дитини при виправних колоніях дітей, – не менше як 50 % нарахованого їм місячного заробітку.

2. Засудженим, які відбувають покарання у виховних колоніях, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній, колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, а також засудженим жінкам, яким дозволено проживання за межами виправної колонії, на особовий рахунок зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як 75 % нарахованого їм місячного заробітку.

Заробітна плата, нарахована засудженим, за умов виконання ними встановленої норми виробітку або тривалості робочого часу, не може бути менше законодавче встановленого мінімального розміру заробітної плати.

Гроші, зароблені в установах виконання покарань, за загальним правилом, зараховуються на особовий рахунок засудженого. Витрачаються ці гроші у сумах, розмір яких залежить від виду установи, на придбання продуктів харчування та предметів першої необхідності. Але треба відзначити, що з цих сум проводяться відрахування.

Зокрема, із свого заробітку, пенсій та іншого доходу засуджені відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування, які засудженому можуть бути надані відповідно до законодавства про працю.

Із засуджених, які не працюють, вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг утримуються з коштів, які є на їхніх особових рахунках.

Відшкодування засудженим витрат на його утримання здійснюється після відрахування прибуткового податку й аліментів.

Законодавством встановлена така черговість здійснення утримань із заробітку засудженого: податок з доходів фізичних осіб; аліменти; вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших послуг (крім вартості одягу та спецхарчування); за виконавчими листами на користь громадян; за виконавчими листами на користь юридичних осіб; відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.

Законом передбачено випадки, коли засуджені залучаються до праці без її оплати. Зокрема, коли засуджені працюють на роботах з благоустрою колоній і прилеглих територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або на допоміжних роботах із забезпечення колоній продовольством. До цих робіт засуджені залучаються в порядку черговості, у неробочий час і не більше як на дві години на день.

Обмеженням є те, що чергова щорічна відпустка засудженим до позбавлення волі не надається.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КВК України час роботи засуджених у період відбування покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії, але за умови сплати засудженим страхових внесків до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, передбачених законодавством. Ця норма відповідає положенню про те, що праця в установах виконання покарань не є каральним елементом.

На засуджених поширюються вимоги законодавства про працю відносно матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. За шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов'язків, засуджені, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково.

Покриття шкоди в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку засудженого, провадиться шляхом відрахування із його заробітку.

Відповідно до вимог КВК України засуджені мають право на пенсійне забезпечення згідно з діючим законодавством. Це право включає можливість на загальних підставах отримати пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника, в інших випадках, передбачених законом.

Якщо до установи виконання покарань потрапила особа, якій пенсія вже призначена, вона підлягає державному пенсійному забезпеченню на загальних підставах. Призначена пенсія перераховується органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання такого пенсіонера і з неї відшкодовуються витрати на його утримання в установі.

Особа, яка під час відбування покарання набула права на пенсію, надає адміністрації виправного закладу клопотання про забезпечення необхідних умов для призначення їй пенсії за місцезнаходженням цього виправного закладу, в тому числі щодо виклику представників Пенсійного фонду України та офіційного прийому ними у встановленому порядку необхідних документів безпосередньо від особи, яка відбуває покарання, або від представника особи, яка відбуває покарання, за нотаріальним дорученням.

Особливістю призначення пенсії особі, яка досягла пенсійного віку в ході відбування покарання, є те, що в таких випадках час роботи в установі зараховується в стаж роботи, необхідний для призначення трудової пенсії.

Соціально-виховний вплив на засуджених. Соціально-виховна робота згідно ч. 3 ст. 6 КВК України визнається одним з основних засобів виправлення засуджених. Організація соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі регламентується ст. 123-137 КВК України та іншими нормативно-правовими актами ДПтС України.

Ст. 123 КВК України визначає, що соціально-виховна робота – це цілеспрямована діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 КВК України завданнями соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі є: формування та закріплення у засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю; формування у засуджених сумлінного ставлення до праці; дотримання засудженими вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки; підвищення загальноосвітнього і культурного рівнів засуджених тощо.

Основними напрямками соціально-виховної роботи виступають моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне та інше виховання засуджених до позбавлення волі, що сприяє їх виправленню (ч. 1 ст. 124 КВК України).

Моральне виховання засуджених до позбавлення волі передбачає ознайомлення їх з моральними цінностями людського суспільства, формування на цій основі всієї особистості засудженого, його життєвої позиції, утвердження у свідомості засудженого моральних принципів і норм, моральних ідеалів і переконань. У виховному процесі із засудженими головну роль (у своєму органічному поєднанні) відіграють освіта, наука, культура, засоби масової інформації, рівень розвитку суспільних відносин, система ціннісних орієнтацій та способу життя суспільства.

Правове виховання засуджених до позбавлення волі спрямоване на формування у них елементарної правової культури і правосвідомості, поваги до закону, прагнення до його точного і неухильного дотримання. Правове виховання, пропаганда законів і позитивного досвіду правослухняної поведінки безпосередньо впливає на попередження вчинення нових злочинів засудженими як під час відбування покарання, так і після звільнення з виправної установи.

Трудове виховання засуджених до позбавлення волі являє собою процес формування трудових навичок і умінь у засуджених, розвитку в них психологічної готовності та потреби трудитися з користю для суспільства. Залучення засуджених до праці має переконати їх у тому, що чесний трудовий спосіб життя - єдиний правильний і прийнятний для них подальший шлях. Воно є однією із найважливіших форм соціально-виховної роботи. Статистичні дані свідчать, що нині в колоніях зосереджено понад 50 % осіб, які до засудження ніде не працювали і не мали ніякої спеціальності. Саме під час перебування в ізоляції переважна більшість правопорушників особисто починає усвідомлювати потребу працювати. З одного боку, до цього їх підштовхує прагнення забезпечувати себе додатковим харчуванням, предметами повсякденного вжитку, які за законом можна придбавати лише за гроші, зароблені в колонії (особливо для тих, хто втратив соціально-корисні зв’язки). З другого боку, незабезпеченість роботою в колонії понад 30 % засуджених, породжує певну конкуренцію між ними за право мати робоче місце, в якій перемагає той, хто або має спеціальність, або навчається і прагне швидко її здобути і водночас потурбуватися за своє майбутнє – нині в УВП оволодіння діапазоном професій, які користуються попитом на сучасному ринку праці, досить реальне.

Естетичне виховання направлено на протиставлення субкультурі засуджених, блатним традиціям і злодійській романтиці дійсного людського поводження, на прагнення до пізнання і сприйняття прекрасного, ознайомлення з досягненнями мистецтва, літератури та художньої творчості.

Фізичне виховання засуджених включає в себе проведення різних фізкультурно-масових і спортивних заходів. Воно спрямоване не тільки на організацію вільного часу засуджених, а й на вироблення умінь за допомогою фізичного навантаження підтримувати організм в хорошому стані під час відбування позбавлення волі.

Санітарно-гігієнічне виховання спрямоване на підвищення санітарно-гігієнічної культури осіб, позбавлених волі, прищеплення їм санітарно-гігієнічних навичок в побуті, на виробництві з метою попередження інфекційних захворювань. Санітарно-гігієнічне виховання передбачає: санітарно-гігієнічну просвіту; пропаганду санітарно-гігієнічних знань, умінь серед різних груп засуджених; прищеплення всім засудженим навичок дотримання санітарно-гігієнічних норм і правил.

До інших напрямків соціально-виховного впливу відноситься соціально-політичне, економічне, екологічне виховання, соціально-світоглядне, духовне (релігійне).

При виконанні кримінальних покарань у вигляді позбавлення волі потенційні можливості надання соціально-виховного впливу на засуджених більш значні на відміну від інших видів покарання. У виправних установах для проведення виховної роботи створена мінімальна матеріально-технічна база (клуби, кімнати виховної роботи, бібліотеки та ін.), є відповідне кадрове (проведенням соціально-виховної роботи із засудженими в УВП займаються всі співробітники, проте функцію з організації та проведення планових і позапланових виховних заходів безпосередньо покладено на соціально-психологічну служби) та методичне забезпечення, виховні заходи передбачені розпорядком дня і є обов’язковими для засуджених. Крім того, участь засуджених у проведених виховних заходах враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення, а також при застосуванні до них заходів заохочення і стягнення (ч. 2 ст. 123 КВК України).

Кримінально-виконавчим законодавством (ч. 4 ст. 123 КВК України) закріплюється принцип розробки програм диференційованого виховного впливу в залежності від поведінки, психічного стану і ступеня соціальної занедбаності засудженого.

Кримінально-виконавче законодавство України передбачає, що програми диференційованого виховного впливу на засуджених повинні враховувати можливості виховної функції режиму відбування покарання; загальноосвітнього і професійно-технічного навчання; заходів заохочення і стягнення, які застосовуються до осіб, позбавлених волі; самодіяльних організацій засуджених, громадських, благодійних і релігійних організацій, а також залучення засуджених до самовиховання.

Основні форми і методи соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі визначені у ч. 2 ст. 124 КВК України. Соціально-виховна робота проводиться в трьох основних формах: 1) індивідуальної; 2) груповий; 3) масовою. При цьому широко застосовуються психолого-педагогічні методи впливу на окремих засуджених і їх групи.

Масові форми (лекції, вечори запитань і відповідей, концерти художньої самодіяльності, тематичні вечори та ін.) використовуються при проведенні виховних заходів, що потребують охоплення всіх або значної частини засуджених, які відбувають покарання у виправних установах. Вони необхідні при підведенні підсумків і постановці завдань на певний період часу, для вирішення питань, що потребують масової уваги і зусиль.

Більш поширеними є групові соціально-виховні заходи (бесіди, заняття з соціально-правових та економічних питань, зборів відділення засуджених та ін.) Основною групою тут є відділення засуджених. Крім того, виховні заходи можуть проводитися з групами порушників дисципліни, групами засуджених, підготовлюваних до звільнення, групами осіб, які утримуються в приміщеннях камерного типу, і т.д.

Найбільш ефективною формою виховного впливу є індивідуальна робота з засудженими. У зміст індивідуальної роботи входять: вивчення характеру взаємовідносин в середовищі засуджених; виявлення неформальних лідерів; розробка типових методик вивчення особистості злочинця та організації роботи із засудженими, що відносяться до різних класифікаційних категорій; складання і реалізація планів індивідуальної роботи з конкретними особами; організація самовиховання засуджених; організація роботи по переконанню засуджених до явки з повинною; погашення позовів та виплата аліментів; підготовка засуджених до звільнення і т.д.

В УВП соціально-виховна робота зосереджена у відділеннях соціально-психологічної служби, її організація базується на розробках, методичних рекомендаціях фахівців-науковців, досвідчених спеціалістів ДПтС України з психології, педагогіки, кримінально-виконавчого права. Начальники відділень соціально-психологічної служби, психологи, ведуть облік засуджених, які беруть участь у загальних і спеціальних (корекційних) програмах. На засіданнях методично-виховної ради колонії періодично розглядається стан і ефективність їх реалізації.

Індивідуальна програма соціально-психологічної роботи складається на кожного засудженого, який відбуває покарання у виді позбавлення волі. Вона має декілька розділів, де передбачені соціально-демографічна і кримінально-правова характеристика засудженого, відомості про окремі нахили, здібності, фізичні особливості, наміри і плани на період відбування покарання та наслідки їх реалізації. Окремі розділи передбачають оцінку прогресу виправлення засудженого, наслідки індивідуального спостереження за ним і зміст проведених бесід, психологічну характеристику та рекомендації психолога колонії, облік заохочень і стягнень тощо.

Відповідальність за здійснення соціально-виховної роботи у виправних і виховних колоніях покладається на начальника установи. Безпосереднє її проведення забезпечують заступник начальника установи з соціально-виховної і психологічної роботи, начальники відділень соціально-психологічної служби, психологи, вчителі загальноосвітньої школи, викладачі навчального центру, методист, завідуючий клубом, бібліотекар, керівники гуртків. Тобто можна стверджувати, що кожен співробітник УВП повинен бути вихователем.

З метою впровадження нових форм і методів у виховну роботу з засудженими до позбавлення волі, вивчення їх на основі індивідуальних програм психолого-педагогічного впливу, в системі УВП діє психологічна служба. Це спеціальна структура, функціонування якої забезпечується психологами, які виконують завдання психологічного вивчення засуджених, надання їм допомоги під час відбування покарання і в подальшому процесі соціальної адаптації після звільнення з місць позбавлення волі.

З метою розвитку корисної ініціативи засуджених, їх соціальної активності, здорових міжособистісних взаємовідносин, участі у вирішенні питань організації праці, навчання, відпочинку, побуту, розвитку корисних соціальних зв’язків в колоніях створюються самодіяльні організації засуджених. Це добровільні громадські формування, які під контролем адміністрації установи, використовують у своїй діяльності елементи самоорганізації і самоуправління. Участь у самодіяльних організаціях є добровільною справою кожного засудженого, його соціальне корисна активність заохочується адміністрацією колонії і враховується при визначенні ступеня його виправлення. Засуджені, які входять до складу самодіяльних організацій, не користуються додатковими пільгами і не звільняються від основної роботи (ст. 127 КВК України).

Члени самодіяльних організацій засуджених надають допомогу іншим засудженим у духовному, професійному та фізичному розвитку, у вирішенні побутових проблем, сприяють адміністрації установ у підтриманні дисципліни, санітарно-гігієнічного порядку, організації художньої самодіяльності, фізкультурної, бібліотечної роботи, в організації праці, навчання та дозвілля, у формуванні здорових відносин між засудженими.

Як правило, в УВП функціонує два види самодіяльних організацій: ради колективів відділень соціально-психологічної служби та ради колективів колонії. До їх складу входять засуджені, які зарекомендували себе позитивно і виявили бажання в них працювати. У колоніях можуть створюватися й інші самодіяльні організації засуджених, якщо їхня діяльність не суперечить порядку і умовам відбування покарання.

Загальноосвітнє і професійно-технічне навчання в законі також визначено як основний засіб виправлення і ресоціалізації.

Людина, яка не має знань з основ науки, техніки, суспільства, не дбає про набуття професійних навичок, не має зв’язків з відкритим суспільством, швидко підпадає під вплив негативно спрямованих та збочених осіб. Низький освітній рівень в сучасній Україні є одним із головних чинників криміналізації в суспільстві. Серед засуджених, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, більше 22 тисяч осіб не мають повної загальної освіти, при цьому більше тисячі осіб не мають початкової освіти та майже 200 є неписемними.

Отже, зазначене навчання виступає також як антикриміногенний засіб.

На сучасному етапі головним завданням кримінально-виконавчої системи України є виправлення засуджених, відповідно їх подальше повернення в соціум як людей, здатних повноцінно існувати без стороннього контролю. Тому одним із важливих аспектів у пенітенціарній системі є набуття освіти дорослими засудженими. Адже європейськими пенітенціарними правилами передбачено, що кожна пенітенціарна установа мусить прагнути надати всім ув’язненим доступ до освітніх програм, які повинні бути максимально всебічними та відповідати індивідуальним потребам ув’язнених та їхнім прагненням.

Правове регулювання загальноосвітнього і професійно-технічного навчання засуджених базується на законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту» в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 126 КВК).

В умовах місць позбавлення волі формування соціально значущої особистості є неможливим, якщо відсутнє розуміння закономірності розвитку суспільства, сутності та необхідності існування для кожного члена суспільства норм і правил, які визначені мораллю та правом, як інструментом захисту прав і свобод людини. Звісно, що такий засіб виправлення і ресоціалізації та профілактики злочинів теж не може бути ефективним без активного включення в навчальний процес засудженого, який навчається.

Створення в УВП умов для навчання засуджених відповідає конституційному праву кожного громадянина на освіту і міжнародним стандартам поводження з ув’язненими. В установах виконання покарань головні завдання реалізації навчального процесу є загальнодержавними: забезпечення права громадян на загальну середню освіту, формування і розвиток особистості, готовність до професійного самовизначення. Кримінально-виконавче законодавство (статті 125, 126 КВК України) надає засудженим можливість, ще перебуваючи в колонії, здобути освіту, спеціальність, обрати професію, почати повноцінне нове життя.

В установах виконання покарань створюються загальноосвітні навчальні заклади трьох ступенів: перший ступінь – початкова школа (1-4класи), другий ступінь – основна школа (5-9 класи), третій ступінь – старша школа (10-11 класи). А для тих засуджених, хто не має можливості навчатися в школах з денною формою навчання, функціонують вечірні школи ІІ-ІІІ ступеня. Навчально-виховний процес у загальноосвітніх виховних закладах може здійснюватися як за груповою, так і за індивідуальною формами навчання (ст. 13 Закону України «Про загальну середню освіту»).

Приймання засуджених до навчального закладу здійснюється на підставі бажання, особистої заяви і наявних документів – свідоцтва про базову, загальну середню освіту або табеля успішності про закінчення відповідного класу, а в разі їх відсутності – на основі атестації, проведеної відповідно до Положення про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 14 червня 2000 р. № 964. Навчання у випускних класах школи завершується державною підсумковою атестацією.

На період проходження іспитів, державної підсумкової атестації засуджені звільняються від роботи на строк, передбачений законодавством. Заробітна плата на цей час їм не нараховується, харчування надається безоплатно. Якщо засуджений має звільнитися від відбування покарання, йому дозволяється проходити підсумкову атестацію достроково.

За результатами навчання видається відповідний державний документ (табель, свідоцтво, атестат, довідка) загальноприйнятого зразка.

Адміністрація установи зобов’язана:

а) вести облік засуджених, які не мають базової або повної загальної середньої освіти, б) забезпечувати умови для проведення навчального процесу, надавати та утримувати на належному рівні приміщення навчального закладу, забезпечувати навчальними посібниками, підручниками та технічними засобами; в) забезпечувати навчальний заклад досвідченими працівниками.

Засудженим, які займаються самоосвітою, адміністрація установи створює необхідні умови для занять у вільний від роботи час (ч. 3ст. 126 КВК України).

Керівництво навчального закладу створює умови і забезпечує навчальний процес відповідно до навчальних планів і програм, затверджених Міністерством освіти і науки, з урахуванням вимог режиму відбування засудженими покарання, упроваджує передові педагогічні технології, забезпечує видачу відповідних документів державного рівня, надає особам, які навчаються, допомогу у підготовці до занять, за зразкову поведінку засуджених-учнів та їх успіхи у навчанні порушує клопотання перед адміністрацією УВП щодо їх заохочення.

Педагогічні працівники навчального закладу надають допомогу адміністрації колонії, можуть входити до складу методично-виховної ради установи та брати участь у соціально-виховній роботі із засудженими (ч. 5 ст. 126 КВК).

В УВП кожний третій засуджений не має спеціальності. Тому можливість під час відбування покарання навчатися у професійно-технічному навчальному закладі і отримати спеціальність важко переоцінити.

Відповідно до Положення про організацію навчально-виробничого процесу в професійно-технічних навчальних закладах, інших нормативно-правових актів у галузі професійно-технічної освіти понад 80 колоній нині мають Навчальні центри та їх філії, в яких на підставі робочих навчальних планів і програм відбувається навчально-виробничий процес. Щорічно в них здобувають професійно-технічну освіту та підвищують свою кваліфікацію понад 9 тисяч засуджених більше ніж за 50 робітничими професіями.

Засуджені отримують освіту з багатьох найпоширеніших спеціальностей. При цьому найбільшою популярністю серед засуджених користуються професії токаря, верстатника деревообробних верстатів, електрогазозварювальника, слюсаря, автослюсаря, оператора котельні, кранівника тощо. Проте, не всі засуджені виявляють бажання навчатись, а тому кількість безробітних в УВП не зменшується. Водночас, немає нічого поганого в тому, що засуджений під час відбування покарання здобуде нову спеціальність, працюватиме на благо суспільства та одержуватиме за свою працю гроші, які зможе використати для власних потреб. Також за рахунок коштів, зароблених засудженими, можливо відшкодовувати шкоду, заподіяну злочином.

Навчальний центр виконує декілька функцій: а) здійснює підготовку спеціалістів відповідного профілю, б) організує підвищення кваліфікації за існуючою спеціалізацією, в) виступає як методичний центр, що надає допомогу тим засудженим, які проходять навчання безпосередньо на виробництві УВП.

Більше того, у навчальному центрі за власним бажанням і особистою заявою засуджені можуть обрати спеціальність не лише за профілем виробництва колонії, а й таку, яка користується підвищеним попитом на сучасному ринку праці, що суттєво допоможе їм працевлаштуватися після звільнення від відбування покарання, прискорить соціальну адаптацію.

Форми навчання можуть бути різними: а) з відривом від виробництва, (коли потрібна певна теоретична підготовка), застосовується переважно у виховних колоніях, б) без відриву від виробництва (безпосередньо в бригаді), існує, як правило, у виправних колоніях. Для набуття більш складних професій або спеціальних навичок має місце індивідуальна форма навчання.

Засуджені, які пройшли повний курс навчання, виробничу практику, мають позитивні підсумкові результати допускаються до державної атестації, за наслідками якої їм присвоюється кваліфікація (категорія) і видається свідоцтво встановленого державного зразка.

Особливо підкреслимо, що бажання засуджених під час перебування в місцях позбавлення волі займатися загальноосвітнім і професійно-технічним навчанням обов’язково заохочується і враховується при визначенні ступеня їх виправлення (ч. 4 ст. 126). Це дозволяє враховувати особливості ставлення засуджених до оволодіння певними професіями, забезпечувати принцип безперервності освіти від загальної середньої до професійно-технічної, вживати відповідних заходів щодо організації освіти різних категорій засуджених. Саме за допомогою освіти можна краще й ефективніше допомогти засудженому стати самостійною та самодостатньою особистістю, переосмислити свої життєві цінності і погляди, обрати здоровий спосіб життя.

Кримінально-виконавче законодавство передбачає можливість застосування заходів стягнення та заохочення до осіб позбавлених волі. У гл. 19 КВК України серед заходів виховного впливу на засуджених розміщені положення про таки заходи. Така позиція законодавця пояснюється тим, що заходи стягнення та заохочення мають безпосередній вплив на поведінку засуджених. Вони власне і є своєрідним індикатором поведінки засудженого, оскільки повинні застосовуватися у разі правослухняної поведінки або, навпаки, поведінки, яка містить ознаки порушень режиму в кримінально-виконавчих установах.

За сумлінну поведінку й ставлення до праці, навчання, активну участь у роботі самодіяльних організацій до засуджених можуть застосовуватися заходи заохочення, передбачені ст. 130 КВК України. У свою чергу, за порушення встановленого порядку відбування покарання до засуджених можуть застосовуватися заходи стягнення, передбачені ст. 132 КВК України. Заходи стягнення призначено для покарання правопорушників і попередження інших засуджених щодо порушень установленого порядку відбування покарання. Комплекс заходів стягнення, які застосовуються до засуджених у виправних колоніях, досить різноманітний і не підлягає розширеному тлумаченню, тобто вичерпний.

Система заходів заохочення та стягнення безпосередньо пов’язана з впливом на поведінку засуджених, стимулює слухняну поведінку, карає за порушення і саме цим забезпечує дотримання засудженими вимог режиму. Саме про це йдеться у статтях 130, 132 КВК України, де вказано, що заохочення застосовуються за сумлінну поведінку (отже, за дотримання вимог режиму), а стягнення застосовуються за порушення встановленого порядку відбування покарання (отже, за порушення режиму). Тобто заходи заохочення та стягнення спрямовані саме на забезпечення режиму в колоніях. Система вказаних засобів закріплена у статтях 130-135 КВК України.

Ці заходи спрямовані на підтримання належного режиму відбування покарання, а також допомагають індивідуалізувати та диференціювати покарання, забезпечити дотримання засудженими порядку та умов відбування покарання, сприяють можливості змін умов тримання засуджених, можуть вплинути на застосування до засуджених поліпшених або, навпаки, погіршених умов тримання.

Заходи заохочення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі (ст. 130 КВК) – це заходи, що застосовуються для стимулювання правослухняної поведінки, додержання правил внутрішнього розпорядку в установі та з метою виправлення засудженого. Так, кримінально-виконавче законодавство встановлює такі заходи заохочення, які можуть бути застосовані до осіб, позбавлених волі за сумлінну поведінку і ставлення до праці, навчання, активну участь у роботі самодіяльних організацій: - подяка; - нагородження похвальною грамотою; - грошова премія; - нагородження подарунком; - надання додаткового короткострокового або тривалого побачення; - дострокове зняття раніше накладеного стягнення; - дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до 15 % мінімального розміру заробітної плати; - збільшення тривалості прогулянки засудженим, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, до двох годин.

Окрім того, закон передбачає можливість для засуджених, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці та навчання довели своє виправлення, бути у встановленому законом порядку представленими до заміни невідбутої частини покарання більш м’яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (ч. 2 ст. 130 КВК України).

Порядок застосування заходів заохочення до засуджених позбавлених волі встановлено ст. 131 КВК України. Застосування заходів заохочення має на меті здійснення виховного впливу не тільки на осіб, до яких ці заходи застосовуються на основі об’єктивної оцінки поведінки засуджених, їхнього ставлення до праці і навчання, а також і на інших засуджених. У цьому положенні закону прослідковується загальне запобігання.

Важливою вимогою закону є правило, згідно з яким до засудженого при заохоченні застосовується один захід заохочення. Водночас як захід заохочення достроково знято із засудженого може бути також одне стягнення.

Деякі із заходів заохочення мають певну специфіку застосування. Наприклад, грошова премія приєднується до заробітку і зараховується на особовий рахунок засудженого, подарунок передається на зберігання до звільнення засудженого або за його проханням надсилається родичам. До засуджених, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, заохочення у виді збільшення тривалості прогулянки застосовується на строк до одного місяця.

Заохочення у виді подяки і дострокового зняття раніше накладеного стягнення застосовуються усно або письмово, інші заохочення – тільки письмово.

У місцях позбавлення волі засуджені за порушення встановленого порядку відбування покарання підлягають дисциплінарній відповідальності. Під порушенням вимог режиму відбування покарання розглядається свідоме протиправне діяння особи, засудженої до позбавлення волі, що посягає на правовий порядок відбування покарання, встановлений кримінально- виконавчим законодавством, права та безпеку інших осіб.

Отже, відповідно до ст. 132 КВК України, за порушення встановленого порядку відбування покарання до засуджених можуть застосовуватися такі заходи стягнення: попередження; догана; сувора догана; дисциплінарний штраф у сумі до двох мінімальних розмірів заробітної плати; скасування поліпшених умов тримання, передбачених статтями 138-140 і 143 КВК; поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до п’ятнадцяти діб, а засуджених жінок – до десяти діб; поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, у карцер без виведення на роботу на строк до п’ятнадцяти діб; переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.

Вагітні жінки, жінки, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, інваліди першої групи в дисциплінарний ізолятор, карцер, приміщення камерного типу (одиночну камеру) не поміщаються.

Порядок застосування заходів стягнення до осіб, позбавлених волі, регламентується ст. 134 КВК України.

При призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого.

За кілька проступків, учинених одночасно, накладається одне стягнення.

Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв’язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Накладене стягнення звертається до виконання негайно, а у виняткових випадках – у строк не пізніше одного місяця з дня його накладення. Якщо протягом місяця з дня накладення стягнення воно не було звернено до виконання, то це стягнення не виконується.

Повторне переведення на поліпшені умови тримання може бути застосоване не раніше, ніж через шість місяців з дня відбуття стягнення.

Стягнення у виді попередження або догани накладається усно чи письмово, інші стягнення – тільки письмово.

Стягнення у виді дисциплінарного штрафу накладається тільки за злісне порушення встановленого порядку відбування покарання, передбачене ст. 133 КВК України, за постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов’язки. Постанова оголошується засудженому під розписку. Стягнена сума штрафу списується з особового рахунку засудженого та перераховується в дохід держави.

Поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або в карцер чи переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) проводиться за вмотивованою постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов’язки, з визначенням строку тримання.

Стягнення у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) накладається в разі безуспішного застосування інших заходів впливу. Отже, для застосування цього стягнення у засудженого повинні бути наявні непогашені стягнення або відомості про застосування інших заходів впливу.

До засуджених, які поміщені в дисциплінарний ізолятор або карцер, переведені до приміщення камерного типу (одиночної камери), можуть застосовуватися всі заходи стягнення, за винятком повторного поміщення в дисциплінарний ізолятор або карцер, повторного переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери). Під час тримання в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері) засудженим забороняються побачення, придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, одержання посилок (передач) і бандеролей, користування настільними іграми. У тому числі не надаються побачення з адвокатами та іншими фахівцями в галузі права.

Засудженим, які тримаються в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері), надається щоденна прогулянка тривалістю одна година. Посилки (передачі) і бандеролі вручаються засудженому після закінчення строку його перебування в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері).

Засуджені, які тримаються в дисциплінарному ізоляторі з виведенням на роботу, у приміщенні камерного типу (одиночній камері), працюють окремо від інших засуджених.

Якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення.

При накладенні стягнення на засудженого адміністрація колонії надає йому можливість у встановленому порядку повідомити про це близьких родичів, адвоката або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Ст. 133 КВК України встановлює, що злісним порушником установленого порядку відбування покарання є засуджений, який не виконує законних вимог адміністрації, необґрунтовано відмовляється від праці (не менш як три рази протягом року); припинив роботу з метою вирішення трудових та інших конфліктів; уживає спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби; виготовляє, зберігає, купує, розповсюджує заборонені предмети; бере участь у настільних та інших іграх з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди; вчинив дрібне хуліганство; систематично ухиляється від лікування захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, а також вчинив протягом року більше трьох інших порушень режиму відбування покарання, за умови, якщо за кожне з цих порушень за постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов’язки, були накладені стягнення, що достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку.

Закріплення цього поняття є важливим з огляду на те, що за злісні порушення режиму передбачена більш сувора дисциплінарна відповідальність. Зокрема, злісний порушник режиму може бути переведений до дільниці посиленого контролю, до приміщень камерного типу або взагалі до колонії з більшим рівнем безпеки. Крім того, наявність злісних порушень режиму перешкоджає засудженому бути направленим у дільницю соціальної реабілітації.

Щодо посадових осіб, які уповноважені застосовувати заходи заохочення та стягнення, то серед них закон називає начальника колонії (особа, яка виконує його обов’язки), а також його прямі начальники. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовувати також заступник начальника колонії, начальник відділення соціально-психологічної служби колонії, але їх повноваження по застосуванню дисциплінарної практики обмежені (ст. 135 КВК України).

Так, заступник начальника колонії користується таким же, як і начальник цієї колонії, правом застосовувати заходи заохочення і стягнення, за винятком накладення дисциплінарного штрафу, скасування поліпшених умов тримання, поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або карцер, переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери).

Начальник відділення соціально-психологічної служби колонії має право застосовувати в усній формі такі заходи заохочення і стягнення:

- подяка, дострокове зняття раніше накладеного ним стягнення;

- попередження, догана.