Класифікація засуджених до позбавлення волі

Ефективне досягнення цілей покарання має кілька складових. Головними з них є індивідуалізація покарання при його призначенні, а також індивідуалізація покарання при його виконанні. Важливість останньої складової полягає в тому, що на стадії виконання покарання здійснюється комплексна індивідуалізація карально-виховного впливу на засудженого для подальшої його ресоціалізації, зміна його правового становища, здійснення індивідуальної та загальної превенції.

Особи, які вчинили злочини і засуджені до позбавлення волі, повинні відбувати призначений судом строк покарання в установах виконання покарань. За цей час з ними має бути проведений досить складний комплекс різних заходів виховного характеру. Процес виховання і особливо виправлення дорослих людей складний сам по собі, однак більша його складність проявляється в умовах місць позбавлення волі, коли він відбувається при негативному оточенні, в умовах групових і особистісних конфліктів. Різний вік засуджених, різний рівень їх соціально-моральної зіпсованості, відмінності в характері, ступінь суспільної небезпеки вчинених злочинів, тривалість злочинного способу життя та інші фактори потребують певних методик, спеціальних програм у роботі з різними групами засуджених в процесі організації всієї діяльності в установах виконання покарань. Необхідність дотримання вимог диференційованого виконання покарання у виді позбавлення волі обумовила класифікацію засуджених.

Класифікація засуджених до позбавлення волі здійснюється як судом при призначенні покарання, так і виправними установами, його виконуючими. Під класифікацією розуміється розподіл засуджених на відносно однорідні категорії в залежності від характеру і ступеня суспільної небезпеки скоєного злочину, минулих судимостей, статі, віку та інших особливостей особистості для створення найбільш ефективних умов для досягнення цілей покарання.

Класифікація створює необхідні передумови для диференціації виконання даного виду покарання. Вона значною мірою впливає на формування системи виправних установ, забезпечує ізоляцію один від одного різних за ступенем суспільної небезпеки і характеру поведінки засуджених. Нарешті, вона створює передумови для індивідуалізації виконання покарання.

Згідно зі ст. 67 Мінімальних стандартних правил поводження з ув’язненими, цілями класифікації є: а) відокремлення ув’язнених від тих, хто в силу свого злочинного минулого або негативних рис характеру може на них впливати; б) розподіл ув’язнених на категорії, що полегшує роботу з ними, з метою повернення їх до життя в суспільстві.

Зміст класифікації залежить від її основи, класифікаційної ознаки (критерію). У свою чергу критерії визначаються завданнями (цілями) угрупування.

Класифікація засуджених до позбавлення волі, передбачена нормами кримінально-виконавчого права, має тісний зв’язок з класифікацією злочинів у кримінальному праві та класифікацією особи злочинця в кримінології. Вони перебувають у постійній взаємодії, доповнюють один одного, оскільки досягнення цілей покарання у вигляді позбавлення волі по-різному стосується різних категорій засуджених і зумовлене різними факторами.

Крім того, кримінальне право класифікує злочинців за статтю і віком, а також в залежності від їх минулої злочинної діяльності. За цією ознакою можна виділити: а) осіб чоловічої і жіночої статі, повнолітніх і неповнолітніх, осіб, які вчинили злочин вперше (серед них і особи, які вчинили злочини умисні і з необережності), б) рецидивістів. Віднесення злочину до певної класифікаційної групи пов’язане з певними правовими наслідками для засуджених, які вчинили злочини, причому ці наслідки мають досить велике значення з точки зору призначення і виконання покарання.

Головним завданням класифікації засуджених до позбавлення волі є насамперед диференціація їх за установами виконання покарання для того, щоб забезпечити індивідуалізацію покарання саме на стадії його виконання, тобто мати можливість змінювати обсяг кари в залежності від характеру і ступеня небезпеки вчиненого злочину, особи засудженого, його поведінки під час відбування покарання. Крім того, необхідність індивідуалізації виконання покарання передбачає вибір персональних засобів і методів впливу, обрання необхідних саме конкретному засудженому заходів виховного характеру.

Таким чином, індивідуалізація покарання при його виконанні означає індивідуалізацію всього карально-виховного процесу. Це вимагає встановлення загальних вимог не для всіх засуджених у цілому, а безпосередньо для конкретної, однорідної групи, категорії засуджених, і робиться для того, щоб забезпечити диференційований підхід до процесу виконання покарання, надає можливість працівникам різних служб установ виконання покарання більш ефективно взаємодіяти між собою у визначенні оптимальних заходів впливу на засуджених.

У юридичній літературі традиційно виділяють дві класифікаційні системи: юридичну (яка має правове значення) і психологічну (що має педагогічне значення). Іноді їх ще називають зовнішньою та внутрішньою, первинною і вторинною.

Оскільки головним завданням класифікації засуджених до позбавлення волі є (як результат) досягнення максимальної ефективності виконання покарання, то в основу юридичної (первинної) класифікації покладені дві тісно пов’язані між собою групи ознак, які визначають: а) особу засудженого; б) характер і тяжкість вчиненого злочину.

В першу групу входять соціально-демографічні (вік, стать, стан здоров’я, ступінь непрацездатності) і правові (громадянство, попереднє відбування покарання у вигляді позбавлення волі тощо) ознаки.

Згідно закону і зазначеним критеріям засуджені до позбавлення волі поділяються:

- за віком: на дорослих і неповнолітніх. Дорослі засуджені тримаються у виправних колоніях мінімального, середнього та максимального рівня безпеки (ст. 18 КВК), неповнолітні засуджені – у виховних колоніях (ст. 19 КВК). Виділення із загальної кількості засуджених неповнолітніх обумовлено тим, що психіка і інтелект засудженого на час вчинення ним злочину ще недостатньо сформовані і розвинуті. При відбуванні покарання таким засудженим на перший план як найважливіші висуваються виховні завдання, тому і колонії, де вони утримуються, називаються виховними. Крім того, ці спеціальні колонії для неповнолітніх засуджених існують для ізоляції від їх шкідливого впливу дорослих злочинців;

- за статтю, що призводить до окремого утримання осіб жіночої статі і чоловічої. Ця вимога поширюється і на неповнолітніх засуджених;

- засуджені іноземні громадяни та особи без громадянства повинні утримуватись окремо від засуджених громадян України. Для таких засуджених раніше, за часів існування Радянського Союзу, створювалися спеціальні установи виконання покарань. Зараз за наказом ДПтСУ їх направляють в спеціально виділені колонії;

- за станом здоров’я засуджені поділяються на працездатних, непрацездатних, хворих на тяжкі та хронічні захворювання. Наприклад, засуджені, хворі на туберкульоз, містяться в окремих, спеціальних виправних установах на правах лікувальних. Засуджені особи пенсійного віку, а також засуджені інваліди 1-ї та 2-ї груп мають певні пільги щодо працевлаштування, оплати праці, обов’язкового навчання тощо. Окремо розміщуються засуджені, залишені в слідчому ізоляторі для робіт по господарському обслуговуванню цієї установи, вагітні жінки та жінки з немовлятами, які знаходяться в будинках дитини при установах виконання покарання.

Важливе значення, серед даних, які характеризують особу засудженого, має його минула злочинна діяльність, тобто сукупність відомостей, що дають уявлення про характер раніше вчинених злочинів, вид покарання, яке відбувала людина раніше. Згідно названим підставами кримінально-виконавче право виділяє наступні групи засуджених: 1) засуджені вперше, 2) особи, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі.

Ці засуджені ізольовані між собою і утримуються у спеціально створених для них установах виконання покарань різного рівня безпеки.

Принцип роздільного тримання засуджених в установах виконання покарань на практиці здійснюється відповідно до ст. 92 КВК України.

Однак вимоги роздільного тримання засуджених не поширюються на лікувальні заклади місць позбавлення волі і колонії, призначені для тримання і лікування інфекційних хворих засуджених.

До другої групи ознак юридичної класифікації належать характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину. Виходячи з цього критерію, КВК виділяє наступні групи засуджених: 1) ті що вчинили злочини невеликої, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини; 2) чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості, умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі. Окреме утримання засуджених за названими ознаками здійснюється з урахуванням інших підстав класифікації (стать, вік, особа злочинця, громадянство і т. д.). Наприклад, особа, яка вчинила тяжкий злочин, відбуває покарання в однієї з таких установ: виправній колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, якщо злочин вчинено дорослою жінкою, і у виховній колонії, якщо такий злочин скоєно неповнолітніми, середнього рівня безпеки, якщо злочин вчинено дорослою людиною.

Отже, юридична класифікація засуджених впливає на систему установ виконання покарання, призводить до змін у правовому становищі засуджених.

Одночасно при організації процесу карально-виховного впливу в конкретній установі виконання покарання така класифікація як юридична в ряді випадків є недостатньою. З метою диференціації цього процесу виникає необхідність виділити інші групи засуджених, які мають спільні риси з точки зору психолого-педагогічної характеристики осіб, що відбувають покарання. Виділення таких груп за певними ознаками є по суті своїй психолого-педагогічною класифікацією (вторинної, внутрішньої).

Слід підкреслити, що і первинна і вторинна класифікація є двома самостійними видами, що випливають одна з іншої в процесі виконання покарання, однак мають різні цілі та первинна класифікація детермінує вторинну. Первинна класифікація засуджених проводиться ДПтСУ (Регіональними комісіями), шляхом визначення колонії певного рівня безпеки, для створення оптимальних умов реалізації кари та індивідуального попередження і безпосередньо місця, тобто конкретної місцевості, де знаходиться ця колонія.

На відміну від юридичної психолого-педагогічна класифікація (вторинна, внутрішня) не впливає на правове становище засудженого, однак її застосування обов’язкове при формуванні відділень соціально-психологічної служби, робочих бригад засуджених, при поселенні в житлове приміщення. Вона не впливає на розподіл засуджених за видами установ виконання покарання, проте її мають на увазі, коли необхідно розподілити засуджених між установами одного і того ж виду. Наприклад, засуджені, яким за вироком суду (статті 92-96 КК України) застосовуються примусові заходи лікування від алкоголізму або наркоманії, направляються в ті колонії, де буде організовано їхнє лікування, хворі на туберкульоз, дерматовенерологічні, соматичні захворювання – в спеціалізовані лікувальні установи.

Вторинна класифікація, як правило, проводиться безпосередньо адміністрацією виправних та виховних установ, починається під час перебування засудженого у відділенні карантину, діагностики і розподілу перед направленням до відділення соціально-психологічної служби. На основі вивчення його особистості є можливість прогнозувати не тільки варіанти очікуваної поведінки у подальшому, а обирати оптимальні засоби контролю з боку персоналу установи для забезпечення належного рівня безпеки, координувати спільні зусилля співробітників різних служб установи для більш ефективного виховного впливу.

Критеріями такої класифікації можуть бути: характер вчиненого злочину, криміногенна зараженість особистості, тобто глибина і стійкість її антисуспільної спрямованості, рівень суспільної небезпеки, сформованість правосвідомості та рівень моральної занедбаності, ставлення до умов відбування покарання, наявність або відсутність лідерських якостей, вік, освіта, соціальне становище, риси характеру, професія і трудовий досвід, рід занять до засудження, стан здоров’я та сімейний стан, медичні показники і т.д.

Якщо виховний процес в установах виконання покарання розглядати як постійне проходження засудженим певних етапів виправлення, то слід якимось чином визначити ці етапи, щоб зафіксувати на кожному з них досягнення у кожного засудженого. Саме це і передбачає кримінально-виконавче законодавство (статті 100, 101 КВК України). Так, наприклад, серед засуджених виділяють групи осіб, які: а) стали на шлях виправлення, та б) твердо стали на шлях виправлення і довели своє виправлення зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці, навчання, активною життєвою позицією. Віднесення засудженого до однієї з певних груп має велике практичне значення і пов’язане зі зміною умов утримання при відбуванні покарання: від покращання їх в межах однієї колонії або переведення в установи з менш суворими умовами утримання, аж до умовно-дострокового звільнення (статті 81, 107 КК України).

Серед засуджених чимало й таких, що порушують встановлені правила. Для можливості здійснити стосовно таких осіб більш інтенсивний карально-виховний вплив, кримінально-виконавче законодавство виокремлює такі групи, як порушники режиму та злісні порушники режиму (ст. 101, 133 КВК). Віднесення засудженого до однієї з таких груп також має наслідки – умови тримання під час відбування покарання можуть погіршуватися (перевод до ДІЗО, приміщення камерного типу, у карцер або одиночну камеру).

Таким чином, існує два вида класифікації засуджених до позбавлення волі, кожен з яких характеризується окремою метою й ознаками (критеріями): один – для забезпечення відповідного обсягу карального впливу (первинна класифікація); другий – з метою створення сприятливих умов для застосування виховних заходів (вторинна класифікація). Міжнародні документи також указують на необхідність проведення цих двох етапів класифікації засуджених.