Політична й економічна системи Естонської Республіки та її зовнішня політика.

Перший досвід парламентської політичної системи Естонія отримала у 1920-х-на початку 1930-х рр., що в 1934-1940 рр. поступилася місцем режиму закритої консервативної диктатури, на зміну якому в 1940 р. прийшла ера 50-річного однопартійного комуністичного правління у складі СРСР. Від 28 червня 1992 р. в Естонії функціонує прийнята на референдумі нова конституція, згідно з якою Естонія є парламентською республікою, законодавча влада в ній належить парламенту - Рійгікогу (Державним зборам*, до складу якого входить 101 депутат. Обирається парламент загальним прямим таємним голосуванням на 4-річний термін. Виборче право мають усі громадяни Естонії віком від 18 років. Парламент ухвалює закони, ратифікує й денонсує міжнародні договори, обирає президента країни, надає кандидату в прем'єр-міністри країни повноваження на формування уряду, ухвалює державний бюджет, призначає за представленням президента країни голову та членів Державного суду, канцлера юстиції, державного контролера, голову і членів ради Банку Естонії, головнокомандувача Силами Оборони.

Глава Естонської держави - президент - обирається конституційною більшістю парламенту себто 2/3 голосів на п'ятирічний термін. Якщо три тури голосування завершуються безрезультатно, президента обирає колегія виборців. За конституцією, президент представляє державу за кордоном, має право законодавчої ініціативи, пропонує на затвердження парламенту кандидатуру прем'єр-міністра й кандидатури на керівні посади в державному апараті.

Виконавчу владу здійснює уряд на чолі з прем'єр-міністром, який призначається указом президента після схвалення кандидатури голови уряду більшістю членів парламенту. Естонська конституція передбачає незалежність судової системи країни, що включає три інстанції: повітові, міські й адміністративні суди як першу інстанцію, окружні суди - як другу і державний суд, як третю інстанцію. Безпосередній нагляд за дотриманням законів здійснює судова колегія конституційного нагляду Державного суду. Канцлер юстиції виконує функцію загального нагляду за відповідністю правових актів вищих та місцевих органів

законодавчої та виконавчої влади нормам конституції та законам країни. Міністр юстиції контролює діяльність прокуратури, що виконує функцію нагляду за законністю реєстрації і попереднього розслідування злочинів, діяльностю поліції при розкритті злочинів, винесенням судових вироків.

В адміністративно-територіальному відношенні територія Естонії поділена на 15 повітів (маакондів*, що в свою чергу діляться на волості, і шість міст центрального підпорядкування. Депутати до місцевих рад обираються загальним голосуванням на трирічний термін. Виборні ради у містах та повітах здійснюють керівництво на місцях і відповідають за збирання податків. Перші після відновлення незалежності Естонії вибори до місцевих органів влади відбулися в жовтні 1993 р.

Створення сучасних політичних партій та рухів в Естонії розпочалося з 1987 р. Вирішальну роль у відродженні незалежності Естонії відіграли Народний фронт Естонії, що вимагав спочатку автономії, а потім незалежності республіки від СРСР, і Комітет естонських громадян, створений для відновлення незалежної Естонії як правонаступниці першої Естонської республіки, що існувала у 1920-1940 рр.

У першому естонському парламенті доби відновленої незалежності, обраному 20 вересня 1992 р., були представлені дев'ять партій та виборчих блоків, з-поміж яких: „Союз вітчизни" (30 мандатів*, „Безпечний дім" (17 місць*, Народний фронт (15 мандатів*, „Помірковані" (соціал-демократи і члени Селянської центристської партії* - 12 місць, партія незалежності (11 мандатів* тощо. На наступних парламенських виборах у березні 1995 р. перемогу святкували опозиційні попередній владі представники Коаліційної партії (41 мандат*, Партії реформ (19 місць* і Центристської партії Естонії (16 місць*. Тоді ж вперше в естонському парламенті була представлена партія російськомовного населення республіки -Наш дім - Естонія (6 місць*.

Парламентські вибори 2004 р. продемонстрували, що найвпливовішими політичними партіями та об'єднаннями в Естонії є Центристська партія Естонії, Партія реформ, Союз вітчизни, Партія поміркованих, Об'єднана народна партія Естонії, Естонський народний союз, партія „Республіка". Практично усі вони були представлені в останньому складі естонського парламенту. 4 березня 2007 р. в Естонії відбулися парламентські вибори, перемогу на яких здобула Партія реформ нинішнього прем'єр-міністра республіки Андруса Ансупа, отримавши 31 депутатський мандат із 100. 5% бар'єр подолали ще п'ять політичних партій, в тому числі й очолювана екс-прем'єром Едгаром Савісааром Центриська партія Естонії. Прикметно, що до складу парламенту не потрапила жодна з партій, що представляють російську меншину.

З часу відновлення державної незалежності Естонія почала здійснення ринкових економічних перетворень, диверсифікацію господарства і реорганізацію зовнішньоторговельної діяльності. Щодо промислового виробництва, то воно зосереджено головним чином у найбільших містах республіки. Так, в Таллінні превалюють підприємства машинобудівної, металообробної та приладобудівної галузі, розвинута легка промисловість. У Нарві розташований великий бавовняний

комбінат (Кренгольмська мануфактура*, в Сілламяе - завод з виробництва рідкісних металів. У Кохтла-Ярве, Сілламяе і Нарві зосереджені й головні паливно-енергетичні комплекси республіки. Невеликі підприємства харчової та деревообробної промисловості рівномірно розподілено по всій естонській території. На найбільших естонських островах в Балтійському морі - Сааремаа та Хіюмаа -переважають землеробство, м'ясо-молочне тваринництво і риболовля.

ВВП Естонії, що станом на 1990 р. оцінювався в 5,5 млрд. крб., до 1994 р. мав тенденцію до скорочення через розрив економічних зв'язків з колишніми радянськими республіками і неминучий спад виробництва у зв'язку із переведенням народногосподарського комплексу країни на ринкову основу. Стабілізувати естонську економіку й зупинити інфляцію значною мірою вдалося за допомогою введення в обіг у червні 1992 р. естонської крони, прив'язаної до німецької марки. Завдяки збалансованому бюджету і лібералізації цінової політики Естонія за кілька років досягла помітних економічних успіхів.

Щоправда, зростання ВВП, що розпочалося 1994 р., наприкінці 1990-х дещо уповільнилося не в останню чергу у зв'язку з фінансовою кризою 1998 р. в Російській Федерації. Криза 1998 р. прискорила заміну головного вектора естонської зовнішньої торгівлі з російського напрямку на європейський. Для цього у 1999 р. уряду Естонії довелося піти на скорочення державного бюджету, а також прискорити роздержавлення великих промислових підприємств. Ці заходи супроводжувались зниженням ВВП на 1,1%. Однак внаслідок рішучих реформаторських дій уряду, а також завдяки вступу Естонії до Всесвітньої торговельної організації (ВТО* в листопаді 1999 р., вже в наступному 2000 р., ВВП республіки зріс на 6,4% і зберігає досить високі темпи зростання й донині.

У 2002 р. ВВП Естонії оцінювався в 15,52 млрд. дол. США, або 11 тис. дол. на душу населення. Частка сільського господарства в структурі ВВП становила 5,8%, промисловості - 28,6%, сфери послуг- 65,6%. Зі вступом Естонії до ЄС у 2004 р. позитивна динаміка економічного зростання республіки не лише збереглася, але й дещо посилилася.

Як зазначалось вище, Естонія повністю задовольняє свої енергетичні потреби власними ресурсами (наприклад, у 1999 р. у республіці було вироблено 7782 млн. кВт. год. електроенергії*, експортуючи надлишки електроенергії. Така традиція склалася ще за радянської окупації, коли Естонія значну частину виробленого палива і електроенергії відправляла до Ленінграда.

Сільське господарство Естонії, головним напрямком розвитку якого вже традиційно є м'ясо-молочне тваринництво, попри суттєві державні дотації, залишається певною мірою збитковим, не в останню чергу й через втрату ринку збуту сільськогосподарської продукції на сході, а також через існування квот на експорт продукції для країн-членів ЄС. Лише третина тваринницької продукції, виробленої в республіці, знаходить закордонні ринки збуту.

Негативний вплив на стан розвитку сільського господарства у 1990-х рр. справили й невисокі темпи приватизації сільськогосподарських угідь. Хоча вже до 1998 р. в Естонії було зареєстровано близько 3 5 тис. приватних ферм, а середнійрозмір їхніх земельних угідь становив 23 га. Попри скорочення посівних площ, сьогодні під ними знаходиться близько 25%, а під пасовищами -11% території країни. У структурі сільського господарства переважають м'ясо-молочне тваринництво і беконне виробництво. Традиційно в республіці вирощують картоплю, овочі, зернові та плодові культури.

Порівняно з 1940 р. в Естонії практично вдвоє зросла площа лісових угідь, що нині становить 47,8% території. У 1998 р. ліс-кругляк, ділова деревина і продукція целюлозно-паперової промисловості забезпечували 9% усього естонського експорту. Щодо продукції рибної промисловості, то вона, через втрату великого внутрішнього ринку СРСР і у зв'язку із скороченням рибних ресурсів Балтійського моря, не є вагомою статтею естонського експорту.

Серйозних успіхів домоглася маленька Естонія на міжнародній арені. Після відновлення незалежності Естонська республіка у вересні 1991 р. здобула міжнародне визнання, а також стала членом ООН і ОБСЄ. Також Естонія є членом-засновником, створеної у 1992 р. Ради балтійських держав. 13 травня 1993 р. Естонія стала членом Ради Європи, а в червні 1995 р. уклала попередню угоду про входження до Європейського Союзу, повноправним членом якого стала 1 травня 2004 р. 29 березня 2004 р. Естонія вступила до військово-політичного блоку НАТО.

Традиційно тісними є міждержавні зв'язки Естонії з країнами Балтії (Латвією і Литвою* і Скандинавії, особливо з Фінляндією. Естонсько-українські взаємини регулюються Договором про дружбу і співробітництво, підписаним у Таллінні 26 червня 1992 р. Свідченням дружніх стосунків між обома державами є регулярні зустрічі лідерів України і Естонії, остання з яких відбулася 12-13 грудня 2006 р. під час перебування з офіційним візитом в Естонській республіці президента України В. Ющенка. Естонія, як відомо, є одним з активних прибічників прискорення інтеграції України до ЄЄ та НАТО.