Особливості сучасного політичного й економічного розвитку Латвійської Республіки та її зовнішня політика

Після відновлення незалежності вищим законодавчим органом країни стала Верховна рада Латвії, а її голова - офіційним главою держави. Виконавчу владу здійснювала Рада міністрів на чолі з прем'єр-міністром. У такому вигляді система влади проіснувала до виборів до парламенту (сейму* у червні 1993 р. Новообраний сейм підтвердив Декларацію про відновлення незалежності і поновив дію конституції 1922 р. У реформованій системі влади передбачались виборний парламент (сейм*, обраний на основі пропорційного представництва, а також президент, що обирається сеймом. Виборче право отримало 1,8 млн. мешканців республіки, ще 480 тис. осіб - статус „негромадян", що не можуть брати участь у виборах вищих органів влади і місцевих органів управління.

5-6 червня 1993 р. у Латвії були проведені вибори нового парламенту - Сейму. За 101 депутатський мандат боротьбу вели представники 23 політичних партій та виборчих блоків, вісім з яких подолало 4-відсотковий прохідний бар'єр. Найбільшу кількість місць (37* отримала центристська виборча коаліція „Латвійський шлях", більшість якої складали депутати - реформатори старої Верховної ради і відомі латиські реемігранти. Друге місце (15 місць* посів правий Рух за національну незалежність Латвії, заснований 1988 р., третє (13 місць* -ліва виборча коаліція „Народна згода", що представляла інтереси російськомовного населення республіки. Правий Селянський союз, що отримав 12 місць, виступав правонаступником партії КарлісаУлманіса-президента Латвії міжвоєнного періоду. Латвійський народний фронт, що активно сприяв поновленню незалежності Латвії, не подолав прохідного бар'єру і лишився поза парламентом.

Оскільки жодна з партій чи блоків не отримали абсолютної більшості місць у парламенті, у липні 1993 р. було сформовано коаліційний правоцентристський уряд. Президентом Латвії сейм обрав Гунтіса Улманіса, депутата парламенту від Селянського союзу і внучатого племінника Карліса Улманіса. Уряд, сформований „Латвійським шляхом" і його партнерами з коаліції, проіснував до кінця літа 1994 р. Після втрати кабінетом підтримки парламентської більшості „Латвійський шлях" представив кабінет меншості, затверджений президентом.

Нові парламентські вибори (вересень 1995 р.* утворили безвихідну ситуацію у взаєминах між правими і лівими партіями, і президент Улманіс у грудні 1995 р. призначив на посаду прем'єр-міністра компромісного кандидата Андріса Шкеле. У червні 1996 р. Сейм переобрав Улманіса президентом Латвії на другий трирічний термін. Коаліційний уряд, сформований 1995 р., перебував при владі до квітня 1998 р. (з липня 1997 р. його очолював Гунтарс Кратс*. Після розпаду правлячої коаліції у квітні 1998 р. Г. Кратс очолив уряд, сформований парламентською меншістю.

У цей час надзвичайно загострились відносини Латвії з Росією через побиття поліцією російськомовних пенсіонерів, що вийшли на демонстрацію протесту проти злиденного існування, а також після вибухів у синагозі і російському посольстві в Ризі. Після загрози введення економічних санкцій з боку Росії, а також тиску міжнародного співтовариства уряд Латвії погодився внести зміни до Закону про громадянство, скасувавши щорічні квоти для нових громадян-нелатвійців і гарантувавши автоматичне набуття латвійського громадянства усіма дітьми, що народилися в країні після 1991 р. Ці зміни були проголосовані парламентом у червні 1998 р. і схвалені на референдумі у жовтні 1998 р. (53% виборців проголосували „за"*.

Референдум із закону про громадянство відбувся одночасно з новими парламентськими виборами, перемогу на яких здобула Народна партія колишнього прем'єра А. Шкеле, що отримала 24 депутатських мандати. Центристська партія „Латвійський шлях" отримала 21 місце в сеймі, а права коаліція „Вітчизні і свободі", Рух за національну незалежність Латвії- 16. Стільки ж місць у парламенті отримала проросійська Партія народної згоди, 14 мандатівзавоювала Соціал-демократична партія. Найменше представництво в сеймі отримали радикальні націоналісти і Демократична партія. Попри те, що політичні платформи найбільших партій - „Латвійський шлях" і Народної партії дуже схожі, ворожнеча їх лідерів стала перешкодою на шляху створення коаліції більшості. В результаті переговорів було сформовано уряд парламенської меншості, що її склали три правоцентристські партії, що контролювали 46 зі 100 місць у сеймі. Очолив уряд лідер „Латвійського шляху" Віліс Кріштопанс.

Від 1999 р. президент Латвії, згідно зі змінами до конституції, обирається на чотирирічний термін. На президентських виборах 1999 р. непогані шанси на перемогу мав голова Нової партії Раймондс Паулс, відомий композитор і громадський діяч, однак перед другим туром голосування він зняв свою кандидатуру. Президентом Латвії було обрано реемігрантку з Канади, директора Інституту Латвії Вайру Віке-Фрейбергу. Народилась вона у 1937 р. у Ризі, навчалась в Канаді, має науковий ступінь доктора психології. У 2003 р. латвійський сейм переобрав В. Віке-Фрейберга на другий президентський термін.

Латвія - індустріально-аграрна країна, яка першою з-поміж країн Балтії стала на шлях ринкових економічних реформ, внаслідок чого ВВП країни вже у 1997 р. досягнув 5,7 млрд. дол. США або в перерахунку на душу населення - 2270 дол. Найвищою у ВВП є частка сфери послуг- 69%, сільське господарство приносить 9%, а обробна промисловість - 18%. У народному господарстві країни зайнято 1 млн. осіб, у тому числі в сільському господарстві - 16%, промисловості - 40%. Під сільськогосподарськими угіддями перебуває 28% площі, під пасовищами -13%, лісами вкрито 1/3 території республіки.

Провідні галузі промисловості - машинобудування і металообробка (енергетичне машинобудування, електротехнічна, радіоелектронна промисловість, виробництво засобів зв'язку і приладобудування, транспортне і сільськогосподарське приладобудування*. Розвинуті електроенергетична галузь (виробництво електроенергії - 4,4 млрд. кВт-год.*, хімічна і нафтохімічна промисловість, легка, харчова, лісова, деревообробна і целюлозно-паперова, скляна і фарфорово-фаянсова промисловість; виробництво парфумерно-косметичної продукції, художні промисли (в т. ч. обробка бурштину*. Основні статті латвійського експорту - готові вироби, імпорту - паливо, сировина і обладнання. Головний торговельний партнер Латвії- Росія, частка у зовнішньому торговельному обігу України - 0,5%.

Латвійська Республіка є членом багатьох міжнародних організацій. Так, у вересні 1991 р. Латвія стала членом ООН, у 1992 - членом Всесвітнього банку і Міжнародного валютного фонду, а в 1995 - членом Ради Європи. Від 29 березня 2004 р. Латвія є членом НАТО, а від 1 травня 2004 р. - членом ЄС. Також країна є членом ВТО.

Характеризуючи взаємини Латвії з навколишнім світом, слід зауважити, що досі доволі непростими залишаються латисько-російські відносини, важливим елементом яких стала так звана „доктрина провини" Росії і російського народу у складній історії становлення Латвійської держави, формуванні латиської мови і

латиської культури. Ця доктрина, на думку окремих російських політиків і політологів, є „інструментом дискримінації росіян Латвії за етнічною ознакою і мовною приналежністю". Такими ж вони вважають закон про громадянство 1994 р., що визначив статус різних груп населення, і закон про натуралізацію 1995 р. Не влаштовувала російську владу й наполегливість та послідовність латвійського керівництва у питанні виведення російських військ та військових баз з території республіки. Остання російська військова частина залишила територію Латвії у серпні 1998 р. після закриття радіолокаційної станції в Скрунді.

Латвійсько-українські міждержавні відносини, що регулюються Договором про дружбу і співробітництво від 23 травня 1995 р., характеризуються високим ступенем довіри, ознакою чого є те, що Латвійська Республіка залишається одним з активних прибічників вступу України до ЄС та НАТО.