Валютна політика

Валютна політика – це сукупність економічних, пра­вових та організаційних заходів і форм, здійснюваних державними органами, центральними банківськими і фінансовими установами, міжнародними валютно-фінансовими організаціями у галузі валют­них відносин.

Валютна політика є частиною зовнішньоекономічної політики і включає:

§ валютну дисконтну політику;

§ валютну девізну політику;

§ валютне субсидування;

§ диверсифікацію валютних резервів.

Валютна дисконтна політика та валютна девізна політика є еле­ментами поточної валютної політики держави.

Валютна дисконтна політика – це система економічних і організаційних заходів держави з використання облікової ставки проценту для орієнтовного коригування валютного курсу, регулю­вання руху короткотермінових інвестицій та збалансування платіж­них зобов'язань. Реалізується вона через вплив на стан грошового попиту, динаміку і рівень цін, обсяг грошової маси, міграцію корот­кострокових інвестицій. Таким чином досягається динамічна рівновага внутрішньої економіки в системі світогосподарських зв'язків. Залежно від того, який в країні встановлено режим – фіксованих чи плаваючих курсів – застосовується різний набір економічних важелів для відновлення порушеної рівноваги.

Якщо курс фіксований, потрібні зміни у внутрішній економіці з тим, щоб за існуючого валютного курсу ліквідувати зовнішній дис­баланс. Наприклад, якщо існує дефіцит балансу, необхідно за рахунок продажу валютних резервів скорочувати грошову масу, проводити жорстку грошово-кредитну політику доти, доки попит на націо­нальну валюту не відновиться.

Якщо курс плаваючий, можлива інша крайність. Валютний курс під впливом короткотермінових (спекулятивних) чинників може призвести до переоцінки макроекономічної незбалансованості еко­номіки, що може спричинити небажані структурні зміни.

Сьогодні ні один, ні другий режими валютних курсів в чистому вигляді не існують, хоча еволюція міжнародної валютної системи в цілому йшла в напрямку від режиму фіксованих до режиму плаваю­чих валютних курсів.

Валютна девізна політика – це система регулювання валют­ного курсу купівлею та продажем валюти через валютні інтервен­ції та валютні обмеження.

Валютна інтервенція – це операція центрального банку країни з купівлі або продажу національної валюти з метою підвищення або зниження її курсу. При зниженні курсу національної валюти центральний банк продає значні суми іноземної валюти, що призводить до зростання курсу національної валюти. І навпаки, купівля центральним банком іноземної валюти приз­водить до зниження курсу національної валюти. Валютні інтервенції є ос­новним інструментом девізної політики, яка чинить значний, але тимчасо­вий і певною мірою обмежений вплив на валютні курси. Інтервенції ефективні, якщо незбалансованість міжнародних розрахунків країни тимчасова, але у випадку глобальної незбалан­сованості вони не в змозі протистояти падінню або підвищенню валютного курсу. Валютні інтервенції як правило, супроводжуються значними витратами і не завжди можуть забез­печувати стабілізацію валютного курсу, особливо якщо чинники ринкового впливу переважають вплив державного регулювання.

Валютні обмеження – це система правових, організаційних та економічних заходів, які регламентують операції з національною та іноземною валютами.

Валютні обмеження можуть застосовуватись у різних формах. Однією з них є валютна блокада – економічна санкція у вигляді односторонніх валютних обмежень країни або групи країн відносно певної країни, яка перешкоджає використанню її валютних цінностей. Звичайно застосовується в екстремаль­них ситуаціях. Так, у 1956 р. у відповідь на націоналізацію Суецького каналу банки Англії США, Франції блокували валютні рахунки Єгипту; у 1971 р. американські банки блокували всі чилійські авуари й організува­ли кредитну блокаду Чилі.

Валютні обмеження також можуть існувати у формі валютного контролю. Твердий курс, встановлений за допомогою валют­ного контролю або декрету про обов’язковий обмін валют за офіційним кур­сом, відрізняється від фіксованого тим, що не підтримується операціями на відкритому ринку і не є рівноважним ринковим курсом.

Залежно від валютних обмежень розрізняють вільно конвертовані, частково конвертовані та замкнуті (неконвертовані) валюти. Конвертованістю називаються умови обігу і використання внутрішньої валюти. Вона визначається порядком купівлі-продажу внутрішньої валюти для здійснення угод, умовами її обертання на зовнішньому та внутрішньому валютних ринках.

Вільно конвертовані валюти вільно обмінюються на будь-які іноземні валюти, без обмежень використовуються у поточних та фінансових операціях Звичайно вважають, що вільно конвертованими є валюти всіх промислово розвинених країн, але це не так. Насправді такими є валюти небагатьох кра­їн (США, Великобританії). Більшість держав дозволяє вільну конвертованість валют лише по поточних операціях, а здійснення операцій з капіталом потребує ліцензій або інших форм дозволу (Японія).

Частково конвертовані валюти мають обмеження щодо обміну на інші валюти, сфер використання валюти в міжнародних угодах, обертання на зовнішніх ринках. До них відносяться валюти більшості країн, що розвиваються.

До замкнутих (неконвертованих) валют належать валюти країн, які забороняють резидентам і нерезидентам обмінювати свою національну валюту на інші (валюти колишніх соціалістичних країн ).

Розбіжність між ринковими та офіційними курсами за умов валютних обмежень створює множинність валютних ринків і обмінних курсів. Множинність обмінних курсів – це диференціація курсових співвідношень по окре­мих видах операцій, товарних групах, сегментах валютного ринку, режиму конвертації для резидентів та нерезидентів по поточних чи фінансових операціях.

Валютні обмеження застосовуються урядами для скорочення дефіциту торгівельного й платіжного балансу, в цьому випадку курс національної валюти по поточних операціях занижується. Валютні обмеження застосовуються також для запобігання втечі капіталу, обмеження спекулятивних операцій та забезпечення стабільності національної валюти, контролювання зовніш­ньої заборгованості тощо.

Заходи, спрямовані на загальне зниження курсу національної валюти, називаються девальвацією. Заходи, спрямова­ні на підвищення курсу національної валюти називається ревальвацією.

Розглянуті системи валютних курсів та відповідні форми валютної політики історично існували у вигляді міжнародних валютних систем