Геополітичне становище та зовнішня політика Киргизстану

Киргизстан входить до низки міжнародних політичних та економічних організацій, у т. ч. до ООН, ВТО, СНД тощо. Разом з РФ, Білорусією, Казахстаном і Таджикистаном Киргизстан є членом Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС*, водначас Киргизстан є членом Центрально-Азійського союзу, до якого також входять Узбекистан, Казахстан і Таджикистан, крім того, Киргизстан -член Договору про колективну безпеку СНД 1992 р., який трансформовано у 2003 р. на Організацію Договору про колективну безпеку. Киргизько-українські міждержавні відносини регулюються Договором про дружбу і співробітництво від 19 червня 1996 р.

Зростання іноземних інвестицій в економіку Киргизстану свідчить про неабияку зацікавленість Заходу і США у цій невеликій колишній радянській республіці. Для США Киргизія є геополітичним простором, який розцінюється як плацдарм, що врівноважує Китай та Росію - дві країни з комуністичним минулим. Сьогодні великий західний бізнес впевнено почувається у Киргизії. У золотодобувній промисловості працюють канадські фірми, а розвідку кольорових та рідкоземельних металів ведуть американські компанії. Залізниці, теплокомунікації (чого вартий один тільки проект трансконтинентальної транспортної магістралі Франкфурт-на-Майні - Шанхай, так званий ТК.АСЕСА*, текстильне виробництво, банківську справу, причому не тільки в Киргизії, але й в сусідніх республіках, контролює Німеччина.

Таке активне західне економічне просування зумовлено тією важливою політичною роллю, що її має відігравати Киргизія та й загалом уся Середня Азія у майбутньому, згідно з розрахунками західних, передусім американських, політиків. Як заявив у своїй доповіді сенатор Сем Браунбек, „США мають так перебудувати свою політику в центральноазіатському регіоні, щоб вона якомога менше була орієнтована на Росію, а натомість допомогла народам уздовж Шовкового шляху зміцнити зв'язки між собою та Заходом" і „забезпечити американські компанії, що вже зробили вкладення капіталу в регіоні".

Одним з виявів реалізації подібного політичного курсу є співробітництво Киргизії з НАТО, що дедалі міцнішає. Навесні 1997 р. керівник альянсу X. Солана здійснив велику подорож державами Середньої Азії, побувавши і в Бішкеку. У червні того ж року в американській Луїзіані відбулися навчання „Кооператив нагетт - 97" за участю 2 тис. військовослужбовців з Туреччини, Молдови, України, а також Казахстану, Узбекистану і Киргизії. А вже у вересні 1997 р. на території Узбекистану відбулися дійсно безпрецедентні навчання, в яких взяли участь вояки США, Росії, Туреччини, Латвії, Грузії, Казахстану, Узбекистану та Киргизії. Понад те, киргизьких військових не лише запрошують на спільні навчання, але й готують у Європейському центрі стратегічних досліджень та військової економіки ім. Маршалла. Співпрацює офіційний Бішкек і з ЄС, підписавши з ним 9 лютого 1995 р. Угоду про партнерство і співробітництво, що була введена в дію 1 липня 1999 р.

Розташування Киргизії якраз посередині Шовкового шляху робить її точкою перетину та зіткнення інтересів як Заходу, так і азіатських „тигрів", що також прагнуть потрапити на середньоазіатські ринки. Останнє безперечно відкриває для киргизької дипломатії додатковий вектор партнерства і співробітництва.

Після візиту киргизького прем'єр-міністра до Маніли (Філіппіни* 1997 р., Азіатський банк вирішив надати Бішкекові 200 млн. дол. кредитів. Під час візиту 1997 р. А. Акаєва до Сеула (Південно-Корейська республіка* було парафовано угоди про надання Киргизії кредитів, обопільне сприяння та захист інвестицій і будівництво на їїтериторії автомобільних заводів. Чи не найголовнішим донором республіки стала Японія, що надає Бішкеку щороку 60 млн. дол. за програмою „Офіційна допомога розвитку". Окрім цього, Японія здійснює реконструкцію Бішкекського аеропорту та автомагістралі Бішкек-Ош. Вартість останнього проекту сягає більш ніж 450 млн. доларів.

Але справжнім конкурентом західних держав в Киргизії є, безперечно, Китай. Для зв'язку власної економіки з європейськими ринками Китай не менше ніж Киргизія зацікавлений у прокладанні широтних трансконтинентальних транспортних шляхів через територію останньої. Завдяки наполегливим зусиллям китайців було відкрито автомагістраль Андіжан-Ош-Саратиш-Іркештан, що з'єднує Узбекистан і Киргизію з Китаєм; тоді ж було розпочато будівництво залізничної магістралі Андіжан-Ош-Кашгар, що має стати початком відроджуваного „Великого шовкового шляху" зі Сходу на Захід.

Очевидно, що Китай має і політичні причини, які зумовлюють його небайдуже ставлення до подій в його середньоазіатських сусідів. Головною є недопущення підтримки чи поширення з боку або ж з території Киргизії та Казахстану пантюркістської пропаганди в Синцзян-Уйгурському автономному районі КНР. З огляду на зазначене, китайсько-киргизьке співробітництво розвивається динамічно у багатьох сферах. Вже 30% спільних підприємств у республіці є китайськими, дві сусідні країни підписали угоду про двостороннє військово-технічне співробітництво.

Незважаючи на перелічені світові орієнтири киргизької політики, великого значення надається пріоритетності регіональних зв'язків. До речі, Киргизстан вважає найбільш перспективною формою економічної інтеграції, створення локальних угруповань держав, оскільки ці процеси в рамках СНД загалом ускладнені суттєвою диференціацією рівнів їхнього економічного розвитку, перебігу та спрямування здійснюваних реформ. Створення регіональних об'єднань економічно малопотужних держав з метою спільного використання їхнього потенціалу республіка розглядає як необхідну умову для встановлення і справді рівноправних стосунків з економічно сильними країнами СНД.

Офіційний Бішкек уклав з Казахстаном та Узбекистаном тристоронні угоди, що передбачають співробітництво в економічній, гуманітарній та військовій сферах. Згадані угоди спрямовані на створення єдиного економічного простору цих трьох держав. У січні 1997 р. було підписано Договір про вічну дружбу Республіки Казахстан, Киргизької Республіки та Республіки Узбекистан, що є безпрецедентним у міжнародній практиці. Киргизстан приєднався також до митного союзу Російської Федерації, Республіки Білорусь і Республіки Казахстан та Договору про поглиблення інтеграції в економічній та гуманітарній сферах і всебічне зближення між згаданими країнами (29 березня 1996 року*.

Головними регіональними партнерами офіційного Бішкека є Казахстан (цьому чималою мірою сприяли й родинні зв'язки екс-президента Киргизстану А. Акаєва і президента Казахстану Н. Назарбаєва* та Росія (з огляду на залежність від її енергетичних ресурсів та зав'язаність промисловості Киргизії на ринки збуту Росії*. Причому значення російського чинника дедалі зростає. Річ у тім, що останнім часом прикметною рисою киргизької держави є балансування на межі жорсткої кризи у її внутрішньополітичному розвитку, що не могло не відобразитися на політиці зовнішній.

Взявши курс на багатовекторність зовнішньої політики і висунувши низку популярних ініціатив на кшталт проголошення Центральної Азії без'ядерною зоною, відродження Великого шовкового шляху та низки інших, безумовно, корисних ідей, перший президент республіки відсторонився від проблем реальної модернізації киргизької економіки. Активна підтримка міжнародних зусиль у боротьбі з афганськими талібами також додала А. Акаєву значної політичної ваги, яку однак не вдалося конвертувати всередині самого Киргизстану.