Географічне розташування, природно-ресурсний потенціал та історичне минуле Естонської республіки.

Естонська республіка - держава, розташована у північно-західній частині Європи. З півночі омивається водами Фінської затоки, із заходу - Балтійським морем і Ризькою затокою, межує з Латвією на півдні і з Росією - на сході. Найбільші з островів - Сааремаа і Хіюмаа.

Естонія володіє найбільшими в Європі родовищами горючих сланців і фосфоритів (розвідані запаси оцінюються в 3,8 млрд. т, прогнозні - бл. 6 млрд. т*, багатими лісовими ресурсами і великими запасами будівельних матеріалів (вапняків, доломітів, піску, гравію, глини*. Наявність великих покладів сланців і торфу (промислові запаси якого становлять 1,5 млрд. т*, а також низки теплових та атомної електростанції в Палдіскі дозволяють віднести Естонію до когорти енергетично незалежних держав. Горючі сланці в Естонії почали добувати під час Першої світової війни. У 1950 р. обсяг їх видобування становив 3,5 млн. т на рік, в 1980 р. збільшився до 31,3 млн. т, але до 2001 р. видобуток скоротися до 10 млн. т. Вже на середину 1970-х рр. Естонія була найбільшим у світі виробником сланців, однак внаслідок низького рівня технологій видобутку розробка сланцевих родовищ спричинила значне забруднення довкілля. До речі, у 1980-ті рр. близько 80% добутих сланців використовувалось як паливо для ТЕС, решта - в хімічній промисловості.

Початковим періодом власної історії сучасні естонці вважають появу на історичній арені Європи племен естів і лівів. Приблизно від VIII ст. територія угро-фінських естів (на півночі сучасної Естонії* і лівів (на півдні* перебувала на варязьких торговельних шляхах, згодом це вигідне розташування прискорило і посприяло руській, данській та німецькій експансії в естонські землі. У XIII-XIV ст. північна Естонія була захоплена орденом мечоносців і християнізована (у XVI ст. переважна більшість естонського населення прийняла лютеранство*, а південна частина Естонії опинилася у складі Лівонії.

У кінці XVI ст. естонські землі поділили Швеція (північ*, Річ Посполита (південь* і Данія (о. Сааремаа*. Згодом уся територія Естонії підпала під владу Швеції: 1561-1582 рр. - північна частина, 1621 -1629 рр. - південна, у 1645 р. - острівна. Внаслідок Північної війни 1700-1721 рр. естонські землі були включені до складу Росії, одначе в самому краї домінували німецька шляхта і міщанство. У 1783 р. на території північної Естонії російська влада утворила Естляндську губернію і запровадила на її території кріпосне право, скасоване 1816 р. У середині XIX ст. бере свій початок естонське національне відродження, як відповідь у 1880-х рр. офіційний Петербург поширює на естонські терени імперську русифікаторську політику.

Національно-державне відродження Естонії співпало у часі з розпадом Російської імперії і прагненням пригноблених націй „тюрми народів" здобути право на незалежне існування. Державну незалежність Естонії, підтриману німецьким окупаційним режимом (лютий-листопад 1918 р.*, проголошено 24 лютого 1918р. Від 29 листопада 1918 р. до 5 червня 1919р. влада в Естонії за сприяння російської Червоної армії перейшла до Естляндської трудової комуни, незалежність якої 7 грудня 1918р. визнав більшовицький уряд радянської Росії.

19 травня 1919р. Установчі збори Естонії проголосили утворення Естонської республіки, що спровокувало війну з більшовицькою Росією, яка тривала до лютого 1920 р. і завершилась утвердженням незалежної Естонської держави. У березні 1934 р. в Естонії відбувся державний переворот, результатом якого було розпущено парламент, заборонено діяльність усіх політичних партій і встановлено авторитарний режим К. Петса, що проіснував до червня 1940 р. Згідно з пактом Молотова-Ріббентропа Естонія увійшла до сфери впливу СРСР і вже в жовтні 1939 р. на території республіки були розташовані радянські військові бази. 21 червня 1940 р. уряд Петса пішов у відставку, натомість за підтримки окупаційних військ СРСР було сформовано уряд Народного фронту. 21 липня 1940 р. проголошено Естонську РСР, 6 серпня її було включено до складу СРСР, а 25 серпня 1940 р. Верховна рада Естонської РСР ухвалила її конституцію. У 1941-1944 рр. Естонія перебувала під німецькою окупацією, від осені 1944 р. -знов у складі СРСР. Під час війни в республіці було зруйновано майже половину промислових підприємств, загинуло близько 80 тис. її мешканців, щонайменше 70 тис. естонців емігрувало.

Для перших післявоєнних років характерними стали депортація естонського населення углиб СРСР, імміграція росіян до Естонії, колективізація сільського господарства, форсована індустріалізація, політика русифікації. Насильницька колективізація спровокувала збройний спротив естонських партизан (так званих „лісових братів"*, що тривав до 1953 р. Інтереси корінної нації прагнула обстоювати естонська інтелігенція, вимагаючи від офіційної Москви послаблення асиміляційної політики й відновлення естонської мови в освітній сфері. Відомо, що 1980 р. сорок представників естонської інтелігенції, з-поміж них і члени Комуністичної партії, направили до центральних органів влади СРСР і в газету „Правда" „Лист сорока" - фактично маніфест, в якому містився заклик до припинення радянізації Естонії.

Під впливом радянської політики перебудови в Естонії у 1987 р. започатковано рух за економічну самостійність республіки, поштовхом до чого став протест громадськості проти варварського видобування фосфоритів, що загрожувало Естонії екологічною катастрофою. Водночас наростає національний рух, виразниками ідей якого стають Народний фронт Естонії, створений 1988 р., інші політичні організації (з Партією незалежності включно*, що висунули вимогу про відокремлення Естонської РСР від СРСР. У листопаді 1988 р. Верховна рада Естонської РСР, очолювана комуністами-реформаторами, ухвалила 254 голосами „за" (проти проголосувало сім депутатів* Декларацію про суверенітет Естонської РСР, а 1989 р. Комітет естонських громадян провів кампанію з реєстрації громадян Естонії. У березні 1990 р. новообраний склад Верховної Ради Естонської РСР проголосив початок переходу республіки до цілковитої незалежності, 8 травня

1990р. естонський парламент поновив назву Естонська республіка, а в серпні

1991р. Верховна рада Естонської республіки ухвалила постанову про відновлення державної незалежності Естонії. 6 вересня 1991 р. незалежність Естонії визнав СРСР, згодом - СІЛА й інші країни Заходу.

28 червня 1992 р. на Всеестонському референдумі затверджено нову Конституцію держави, а у вересні 1992 р. у республіці відбулися парламентські вибори, за результатами яких було сформовано правоцентристську коаліцію, яка, у свою чергу, сформувала уряд Естонії на чолі з Мартом Лааром. У жовтні 1992 р. депутати парламенту республіки обрали президента Естонії. Ним став Леннарт Мері - письменник і колишній міністр закордонних справ республіки (у вересні 1996 р. його переобрано на другий термін*.

У 2001 р. естонський парламент обрав президентом держави колишнього голову Верховної ради Естонської РСР Арнольда Рюйтеля, а 23 вересня 2006 р. колегія виборців новим президентом Естонії обрала Тоомаса Хендріка Ільвеса.