Грунтово-географічне районування та загальна схема грунтового покриву України

Грунтовий покрив України дуже різноманітний. Номенклатура грунтів, прийнята при великомасштабному грунтовому картуванні, нараховує біля 650 видів. Якщо ж узяти до уваги різновиди за гранулометричним складом, материнською породою, ступенем еродованості, засоленості і т.п., за якими не всі грунти підрозділені, то кількість грунтових індивідуумів зросте до декількох тисяч. Розподілено всю цю розмаїтість грунтів на території країни нерівномірно: по-перше, відповідно загальної фізико-географічної (ландшафтної) зональності; по-друге, у зв'язку з місцевими (провінційними) особливостями природної обстановки. Але поряд із дуже строкатими в грунтовому відношенні територіями, як, наприклад, Полісся, Лісостеп, гірські провінції, на величезних просторах Степу, що займають майже половину площі країни, грунтовий покрив простий – монотонний на великих відстанях. Ступінь складності грунтового покриву визначається не тільки типологічною розмаїтістю грунтів, але і різними їхніми сполученнями, розмірами і формою контурів.

Існуючі грунтові сполучення різних рангів дуже численні, але їхня розмаїтість легко укладається в порівняно невелике число макротипів структур грунтового покриву. Отже, типи грунтового покриву генетично нерозривно зв'язані з фізико-географічною обстановкою – ландшафтними типами місцевості. Тому географія грунтового покриву на території України (як і скрізь на земній суші) тісно зв'язана з фізичною (ландшафтною) географією. Грунтові регіони різних територіальних рангів до деталей повторюють фізико-географічні регіони (області, пояси, зони, підзони і провінції). І тому, що ці ландшафтні регіони на території країни суворо закономірні, то також закономірно розподілені і типи грунтового покриву, що представляють ці регіони (Фізико-географічне районування УРСР, 1968).

Грунтовий покрив країни чітко зональний, тому що також чітко зональний і розподіл на цій території двох основних природних чинників – клімату і рослинності. Існуючі на Україні найбільші великі фізико-географічні, а отже, і грунтові регіони (пояси, області і зони) є по суті південно-західним продовженням тих же регіонів на великій території Східноєвропейської (Російської) рівнини, де вони класично виражені.

Агрогрунтове районування України в 60-і роки здійснене грунтознавцями Українського НДІ грунтознавства та агрохімії. Територія України має два грунтово-біокліматичні пояси – бореальний (помірно холодний – Полісся) і суббореальний (помірний – інша частина території ). Крім цих двох, чітко виявлений третій субтропічний теплий пояс, поданий дуже незначною територією (частиною південного берега головної Кримської гряди). Пояси й області поділені на грунтові зони. Перелік їх приведений на схемі агрогрунтового районування України (рис.32).

Рис. 32. Агрогрунтове районування України

Лише одна степова зона на Україні підрозділена на підзони -північну степову з чорноземами звичайними та південну степову з чорноземами південними. У межах зон і підзон виділені провінції і підпровінції. Вони виділяються за сукупністю показників, що визначають своєрідність грунтового покриву. Підставою до виділення провінцій в окремих випадках служать фаціальні особливості грунтів, обумовлені місцевими особливостями клімату. За фаціальними особливостями грунтів або за відомими модифікаціями структури грунтового покриву виділяються підпровінції:

П – зона змішаних лісів дерново-підзолистих типових і оглеєних грунтів Українського Полісся: П1 – західна провінція: П2 – центральна правобережна провінція; П3 – лівобережна висока провінція; П4 – лівобережна низинна провінція.

ЛС – Лісостепова зона чорноземів типових і сірих лісових грунтів: ЛС1 – західна провінція; ЛС2 – правобережна центральна висока провінція, ЛС21 – північна підпровінція; ЛС22 – південна підпровінція; ЛС3 – лівобережна низинна провінція, ЛС31 – північна підпровінція. ЛС32 – південна підпровінція; ЛС4 – лівобережна висока провінція, ЛС41 – південно-західна підпровінція, ЛС42 – східна підпровінція

С – степова зона чорноземів звичайних і південних: СА – підзона чорноземів звичайних північного Степу: СА1 – південно-західна провінція, СА2 – Дністровсько-Дніпровська провінція, СА3 – Дніпровсько-Донецька провінція, СА4 – Донецька провінція, СА5 – Задонецька провінція; СБ – підзона південно-степова чорноземів південних: СБ1 – Придунайська провінція, СБ2 – Азово-Причорноморська провінція, СБ3 – Кримська провінція, СБ4 – Керченська провінція.

СС – Сухо-степова зона темно-каштанових і каштанових грунтів: СС1 – Причорноморська провінція, СС2 – Північно-Кримська провінція.

К – зона буроземних грунтів Українських Карпат: КЗП – провінція лугово-буроземних оглеєних грунтів Закарпатської низовини: КП – зона бурувато-підзолистих поверхнево оглеєних грунтів передгір'їв до 300-500 м а.в.; КПЗ – зона буроземів опідзолених оглеєних закарпатського передгір'я до 125-400 м а.в.; КПЛ – зона гірсько-лугових буроземів полонин з 1200-1500 м а.в.; КГ – зона гірсько-лісових буроземів до 500-1500 м а.в.

Кр – грунтові зони Гірського Криму: КрС – зона чорноземів передгірського степу; КрЛС – зона грунтів передгірського лісостепу; КрГ – зона буроземів гірсько-лісових; КрЯ – зона гірсько-лугових грунтів яйл; КрП – зона коричневих грунтів південного схилу головного гірського хребта.

Контрольні питання

1. Визначте поняття "класифікація грунтів", дайте характеристику типу як основної опорної таксономічної одиниці в класифікації.

2. Визначте таксономічні одиниці грунтової класифікації нижче типу.

3. Опишіть основні закономірності розміщення грунтів на земній поверхні.

4. Охарактеризуйте принципи грунтово-географічного районування суші.

5. Охарактеризуйте основні одиниці грунтово-географічного районування.

6. Які грунтово-біокліматичні пояси виділяються на земній кулі?

7. Коротко охарактеризуйте особливості грунтово-географічного районування України.