Сутність Push системи організації виробництва

Логістична Pushсистема – це така організація руху матеріальних потоків через виробничу систему, при якій матеріальні ресурси подаються з попередньої операції на наступну відповідно до заздалегідь сформованого жорсткого графіка постачань . Матеріальні ресурси "виштовхуються" з однієї ланки виробничої логістичної системи на іншу. Кожній операції загальним розкладом встановлюється час, до якого вона має бути завершена. Отриманий продукт "проштовхується" далі і стає запасом незавершеного виробництва на вході наступної операції. Тобто такий спосіб організації руху матеріальних потоків як би ігнорує інформацію про те, чи продовжиться обробка даного продукту на наступній стадії, і в якому стані в даний час знаходиться використовуване для цієї обробки робоче місце: чи зайнято воно виконанням зовсім іншого завдання або чекає надходження продукту для обробки. В результаті нерідко з'являються затримки в роботі технологічного обладнання і зростання запасів незавершеного виробництва. Структура логістичної Push системи приведена на рис. 1.

Рис. 1. Структура логістичної Push системи організації виробництва

Pushсистема з централізованим плануванням передбачає, що кожна виробнича ділянка отримує конкретні завдання на плановий період (це можуть бути комплекти деталей) і звітує про його виконання перед централізованою системою управління підприємством. Результати своєї роботи кожен виробничий підрозділ передає на склад. При такому плануванні і ділянку, і централізовану систему управління цікавлять лише виконання термінів і обсягів планового завдання. Кожна окрема ділянка при такому виді планування існує як би ізольовано. Її не цікавить, що буде з виробами, які вона відправляє на проміжний склад, і чи є там залишки продукції попереднього місяця. За наявності залишків на складі виникає надлишок запасів в системі, при затримці з поповненням запасів виникає дефіцит, здатний зупинити виробничий процес. При виникненні змін, наприклад, попиту або постачань, плани повинні оперативно переглядатися, що різко збільшує трудомісткість планової роботи. У вітчизняній практиці цей вид планування був до недавнього часу єдиним; в умовах ринкової економіки він використовується в основному на заготівельних підприємствах і підприємствах з масовим типом виробництва, що виробляють стандартизовану продукцію широкого призначення.

Pushсистема орієнтована переважно на відносно постійний попит протягом тривалого проміжку часу. Тому в основі всіх планових розрахунків вона може використовувати постійні значення ритму виготовлення продукції.

2. Традиційні системи планування виробництва

Під терміном «виробниче планування» розуміється сукупність різних видів планування, що виконуються з різною періодичністю, із захопленням різних періодів часу і з використанням інформації з різних джерел і різного ступеня деталізації.

З планами працюють всі керівники, підрозділи і служби підприємства. При цьому кожному керівникові і підрозділу потрібна своя деталізація і своє представлення інформації. Формується велике число планів, що розрізняються за реквізитним складом та призначені для вирішення різних завдань управління виробництвом. Тому показники якості цих планів і способи їх інтерпретації особами, що ухвалюють рішення, також сильно розрізняються.

На методи виробничого планування робить вплив специфіка виробничого підприємства (дискретне або безперервне виробництво, тривалість виробничого циклу, серійність тощо). З іншого боку, прийняті методи планування також впливають на організацію виробництва.

Завдання виробничого планування представляються зазвичай у вигляді ієрархічної послідовності, оскільки:

- виробничі плани верхнього рівня готуються керівництвом підприємства, а оперативні і диспетчерські плани – управлінським персоналом цехів і виробничих ділянок;

- виробничі плани верхнього рівня використовуються для формування стратегії підприємства в цілому, а оперативні і диспетчерські плани призначені для координації робіт по виконанню виробничої програми;

- плани верхнього рівня служать вихідною інформацією для чергових етапів планування;

- на черговому кроці плани деталізують, тобто скорочується інтервал часу, охопленого планом, враховується більше параметрів, скорочується частка прогнозу і збільшується частка реальної облікової виробничої інформації.

На рис. 2 показана ієрархія виробничого планування.

Вихідна інформація для завдань поточного (річного) виробничого планування формується на етапі визначення стратегічних довгострокових цілей підприємства, а також техніко-економічного планування. На підприємствах створювався техпромфінплан, що включає: «Укрупнений план реалізації основних видів продукції», «Укрупнений план потреб в матеріальних ресурсах», «План по праці і кадрам», «Фінансовий план», плани розвитку виробництва тощо.

При класифікації завдань планування за термінами виконання – поточних (на рік), змінних та ін. – зовсім не мають на увазі, що перші складаються раз на рік, а другі – раз в зміну. Справа в тому, що плани оновлюються достатньо часто (річні плани – раз на місяць або в квартал) і не лише за регламентом, але і при значній зміні умов. Наприклад, для змінного завдання критичною є відмова технологічного устаткування, для річного плану – зміна контракту на постачання на вимогу замовника. При цьому взаємопов'язані на кожному рівні вирішуються завдання розподілу ресурсів і впорядкування робіт. Тому термінові замовлення повинні вноситися до змінних завдань не безпосередньо, а через коректування виробничої програми підприємства і всіх залежних планів нижнього рівня.

Рис. 2. Ієрархія виробничого планування