Основні положення Конституції УРСР 1978 р.

Рішення про розробку нової Конституції Радянського Союзу було ухвалене на початку 1960 років. Однак її проект був підготовлений і поданий для схвалення лише в травні 1977 року.

7 жовтня 1977 року Верховна Рада СРСР прийняла Конституцію. Через 6 місяців, 20 квітня 1978 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Конституцію УРСР.

У Конституції зазначалося, що Українська РСР є суверенною радянською соціалістичною державою. Гарантії її суверенітету закріплювалася конституційною нормою про право виходу Української РСР зі складу Союзу РСР. Одначе механізму здійснення цього права, як і раніше, не було. Вона проголошувала комуністичну партію керівною і спрямовуючою силою суспільства, ядром її політичної системи, зміцнюючи цим командно-адміністративну систему.

Конституція СРСР 1977 року, а за нею Конституцію УРСР 1978 року, розширивши компетенцію органів Союзу, унеможливила здійснення державного суверенітету України.

Вимога відповідності Основного Закону України Конституції Союзу унеможливила існування національної системи права. По суті, основні правові акти, що діяли на території УРСР, були копіями загальносоюзних. Жодний з них не містив особливостей, що підтверджували б національно-державну самобутність України, її право на створення самостійної правової системи.

Найвищим органом влади Республіки за Конституцією УРСР 1937 і 1978 років вважалася Верховна Рада УРСР, яка формувалася на основі загального, рівного і прямого виборчого права за таємного голосування.

Верховній Раді УРСР була підзвітна Президія Верховної Ради Республіки, яка виконувала функції найвищого органу державної влади у період меж сесіями. Вона обиралася у складі голови, трьох заступників, секретаря і 20 депутатів Верховної Ради УРСР.

Найвищим органом державного управління Української РСР, її урядом визнавалася Рада Міністрів УРСР, яка відповідала і звітувала перед Верховною Радою УРСР не рідше одного разу на рік.

19 грудня 1978 року було ухвалено закон, який детально унормував правове становище уряду України.

Місцевими органами влади за Конституцією визнавалися обласні, районні, міські, районні в містах, селищні, сільські Ради народних депутатів. Виконавчими і розпорядчими органами місцевих Ради були обрані ними виконкоми.

Основоположні принципи судової системи республіки визначав розділ 8 Конституції, в якому зазначалося, що правосуддя в Українській РСР здійснюється тільки судом. Найвищим судовим органом УРСР визнавався Верховний Суд, який здійснював нагляд за судовою діяльністю судів республіки. До судової системи також долучалися обласні суди, Київський міський суд, районні (міські) народні суди. Судді та народні засідателі всіх судових ланок обиралися.