Основні риси кримінального права за доби Української Центральної Ради.

Єдина система кримінального права за доби Української Центральної Ради так і не склалася. Проте УЦР намагалася запровадити такі правові норми, які в умовах розвитку революції спрямовувалися на охорону власності, захищали безпеку держави, громадських порядок.

Зберігала чинність на території України постанова Тимчасового уряду від 2 серпня 1917 року «Про вжиття заходів проти осіб, що загрожують обороні державі, її внутрішній безпеці та завоюванням революції 1917 року», згідно з якою військовий міністр за згодою з міністром внутрішніх справ у позасудовому порядку міг відправити до в’язниці осіб, діяльність яких, на його думку, підпадала під дію названої постанови, а також депортувати їх за межі України.

Після підписання Брестьського миру з країнами Четверного союзу та відновленням влади Центральної Ради на території України, у березні 1918 року набрав чинності Закон про покарання осіб, які шляхом збройної боротьби намагалися ліквідувати українську державність. Винні у вчиненні цього виду злочину позбавлялися громадянства і висилалися за межі держави.

Діяла в УНР і ухвала Тимчасового уряду «Про відповідальність за образу дипломатичних представників іноземних дружніх держав», якими в УНР вважалися Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина, Румунія тощо. Винні підлягали позбавленню волі на строк до трьох років.

Значну увагу УЦР приділяла нормотворчості, спрямованій на відновлення порушень у сфері податкового законодавства. Так, постановою Генерального секретаріату «Про виручку і податки» від 20 грудня 1917 року встановлювалася кримінальна відповідальність для фізичних і юридичних осіб, які вчасно не сплатили прибуткового та інших державних податків. Винним загрожувало ув’язнення терміном до 6 місяців, арешт до 3 місяців або штрафу до 300 рублів.

Із 16 квітня 1918 року чинним на території УНР став Закон про недоторканість членів Центральної Ради. У ньому зазначалося, що делегати вищого законодавчого органу України притягувалися до кримінальної відповідальності лише з його дозволу. Арештовувати члена Центральної Ради дозволялося тільки тоді, коли він був затриманий на місці вчинення злочину.

Покарання злочинців здійснювалося з урахуванням обставин справи та особи підсудного на основі правосвідомості суддів. Для обрання міри покарання бралися до уваги обставини, що обтяжували або пом’якшували відповідальність, а саме: мотиви і мета злочину, інколи місце й час його вчинення, сімейне становище підозрюваного тощо.

Слід зазначити, що в кримінальному законодавстві Центральної Ради законодавча форма надавалась і такому інституту кримінального права, як умовно-дострокове звільнення засуджених од відбуття подальшого покарання. Право на умовно-дострокове звільнення надавалося судам ,які розглядали справу вперше або переглядали її за новоявлених обставин. У такий спосіб судові органи мали більше можливості уникнути помилок під час винесення вироків щодо пом’якшення покарання винним.