Вступні положення, нормативна основа

Як відомо, поняття „інвалідність” є головним для нашого предмета, а обґрунтоване встановлення групи інвалідності – провідним завданням медико-соціальної експертизи.

Сутність цього поняття вже відома з попередніх лекцій. Разом з тим, основні положення доцільно буде нагадати.

Згідно сучасним науковим уявленням, інвалідність є мірою стійкого порушення здоров’я людини та суттєвого обмеження її життєдіяльності.

Чинні нормативні акти дають схожі, але дещо відмінні визначення поняття „інвалідність”. Так, стаття друга Закону „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (від 21.03.91) проголошує:

„Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, ... що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.”

Інструкція про встановлення груп інвалідності пропонує таке визначення:

„Інвалідність – соціальна недостатність (дезадаптація) внаслідок обмеження життєдіяльності людини, яка викликана порушенням здоров’я зі стійким розладом функцій організму, що призводить до необхідності соціального захисту і допомоги”.

Інвалідність – це інтегральне поняття, вона зумовлена низкою пов’язаних між собою факторів. Але головними серед цих факторів є два: медико-біологічний, що пов’язаний зі станом здоров’я людини, та соціальний, що стосується здатності пристосовуватися до умов життя, вимог професійної діяльності.

Право встановлення інвалідності чинним законодавством надано органам медико-соціальної експертизи, зокрема МСЕК.

Відповідно до п. 22 Положення про МСЕ, експертиза повинна здійснюватися після повного і всебічного медичного обстеження хворого, визначення клініко-функціонального діагнозу, соціально-професійного прогнозу та встановлення інших даних, що підтверджують стійкий та незворотній характер захворювання, іншого патологічного процесу.

Основними загальними критеріями встановлення інвалідності є такі:

1) наявність значного стійкого порушення здоров’я;

2) недостатність ураження функцій органів ІІ-ІІІ ступеня;

3) суттєве обмеження життєдіяльності;

4) виникнення соціальної дезадаптації;

5) стійке, довготривале порушення працездатності;

6) потреба у соціальній допомозі та захисті.

Залежно від тяжкості порушення здоров’я та функціональної недостатності, також від ступеня обмеження життєдіяльності і порушення працездатності встановлюється інвалідність І, ІІ, ІІІ групи.

Визнання людини інвалідом – важливий юридичний акт, який визначає її особливий соціальний статус, виникнення прав на різні види допомоги та обслуговування.

Основними нормативними актами, що регламентують порядок та підстави визнання людини інвалідом, є такі:

- Положення про медико-соціальну експертизу, що затверджено Кабінетом Міністрів України 22.02.92.

- Інструкція про встановлення груп інвалідності, яка затверджена МОЗ України 07.04.04.