Довготермінові кредити банків та інших кредитних інститутів.

Останнім часом поряд з традиційними банківськими тех­нологіями — кредитами — з'явилася нова форма —форфейтинг, яку використовують для фінансування насамперед спільних інвестиційних проектів, і фактично вона трансфор­мує комерційний кредит у банківський.

Взагалі операція "а-форте" — це купівля у кредитора на безобіговій основі боргу, зазначеного в оборотному документі. Покупець (інвестор), який не має на момент укладання контракту необхідної суми фінансових засобів для оплати угоди з придбання певно­го об'єкта, виписує продавцю комплект векселів, загальна вартість яких дорівнює вартості об'єкта, що реалізується, з урахуванням відсотків за відстрочення платежу, тобто за наданий комерцій­ний кредит. Терміни платежів за векселями рівномірно роз­поділені, зазвичай кожний вексель виписують на півроку.

Отриманий комплект векселів покупець враховує у банку без права обороту на себе і одразу отримує гроші за реалізований товар. Таким чином, комерційний кредит надає не сам продавець, а банк, який по­годився врахувати комплект векселів і тим самим узяти весь ризик на себе. Купівля оборотного зобов'язання відбувається, як правило, зі знижкою. Проте форфейтинг для інвестора є відносно дорогою формою кредитування, оскільки кредит він отримує в кінцевому підсумку через посередника (банки). Механізм форфейтингу переважно використовується у двох видах операцій: експортних — з метою сприяння надходжен­ня наявних грошей експортерові, що надав кредит іноземно­му покупцеві, а також фінансових — з метою швидкої реалі­зації довготермінових фінансових зобов'язань.

Використання форфейтингу вигідне і доцільне, коли під­приємству одноразово потрібна велика сума для здійснення інвестицій у придбання нового обладнання тощо з відстрочен­ням платежу на термін від шести місяців до семи років. До того ж така операція вигідна експортерові, бо форфейтер купує боргові зобов'язання за вирахуванням відсотків на весь термін.

Фінансування інвестицій підприємства може також здій­снюватися шляхом отримання іноземних кредитів. Як пра­вило, такі кредити надають так звані фонди допомоги — інве­стиційні інститути, які підтримуються іноземними урядами. Ці фонди надають кредити переважно підприємствам, які ви­готовляють продукцію на експорт або можуть запропонувати ліквідні активи як заставу.

2. Емісія облігацій підприємства. Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення його власником певної суми грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати номінальну вартість у зазначений у цінному па­пері термін з виплатою фіксованих відсотків. Облігації всіх видів розповсюджуються серед юридичних і фізичних осіб на добровільних засадах. Володіння облігацією не дає права на участь в управлінні товариством. Облігації можуть бути імен­ними і на пред'явника, відсотковими та безвідсотковими. Курс облігацій на ринку цінних паперів залежить від попиту та пропозиції на них. Тому ринкова вартість кожної конкретної облігації у певний момент часу може бути вищою або нижчою від номінальної.

Крім того, цей вид ресурсів не поширений у зв'язку з нероз­виненістю фондового ринку, неплатоспроможністю попиту та невеликими розмірами статутного фонду більшості підпри­ємств (чинне законодавство обмежує обсяги емісії облігацій у межах не більше 25 % обсягу статного фонду і дозволяє її тільки після повної оплати всіх попередніх емісій акцій). Емі­сійний дохід, який отримують від продажу облігацій, обклада­ється податком на прибуток, тому це джерело фінансування інвестицій можуть використовувати переважно великі підпри­ємства зі значними розмірами статутного фонду, які погоджу­ються нести майнову відповідальність за залучені ними кош­ти.