Банківське шахрайство і зловживання службовим становищем працівників банків

Однією з найбільш поширених загроз діяльності банків, яка за своїм походженням може бути як внутрішньою, так і зовнішньою, є банківське шахрайство. Правова оцінка шахрайства дається у Кримінальному кодексі України, де шахрайство визначається як зловживання довірою, обман з метою введення власника матеріальних цінностей або коштів в оману і на цій основі добровільного передання своєї власності шахраям.
Слід зазначити, що в умовах зародження і становлення ринкових відносин шахрайство є досить поширеним явищем, оскільки і звичайні, і нестандартні форми бізнесу можуть здійснюватися в межах чинного законодавства. Інколи просто неможливо визначити, що здійснюється: нова форма бізнесу, афера чи незловмисно допущена помилка. Тому небезпечність шахрайства завжди була і є досить актуальною, особливо в банківській сфері, коли банк може непомітно втратити значний капітал.
Головною особливістю шахрайства є те, що в основу заволодіння чужим майном чи правом на майно зловмисник покладає обман і зловживання довірою, у результаті чого власник добровільно передає належне йому майно чи перевідступає право на нього.Найсуттєвішою загрозою як зовнішнього, так і внутрішнього походження є шахрайство.

клієнтами або іншими особами про себе і свою діяльність, приховування обставин і фактів, організація фіктивного підприємництва, фальсифікація товарів і послуг. Зловживання довірою здійснюється як через цивільно-правові відносини, так і шляхом передавання власності (права власності) без застережень і відповідного оформлення.
Найбільша кількість випадків банківського шахрайства припадає на кредитні операції. Слід зазначити, що шахрайські злочини скоюються, як правило, у межах легальної господарської і банківської діяльності клієнтів і банків. Така діяльність до того ж є основою для їх скоєння. Зусилля шахраїв у процесі отримання кредитів спрямовані на введення в оману банку щодо ефективності їхньої діяльності та намірів стосовно використання кредитних коштів. Виходячи з цього шахраї надають у банк неправдиві, підроблені документи, фальсифіковану інформацію, завищені показники своєї діяльності, показують офіси, засоби виробництва, які їм не належать, прикриваються наполегливим проханням високопосадових осіб. Для забезпечення надають гарантії від осіб, неспроможних гарантувати кредитну угоду, з різним порушенням оформляють заставу, неправильно проводять страхування кредитного ризику і т. п. Тобто в наявності всі ознаки шахрайських дій, обман та введення в оману. А метою їх є прагнення створити в банку уявлення про перспективне підприємство та ефективну його діяльність.
Як правило, отримавши кредит, такі особи якщо відразу не зникають, то намагаються зробити все для того, щоб його не повертати: переводять усі активи на інші підприємства, знаходять ознаки, за якими кредитні угоди можуть бути визнані недійсними, вишукують причини для зменшення розміру відсотків, обґрунтовують необхідність пролонгацій з метою затягування терміну повернення кредитних коштів. Сьогодні відомо багато шахрайських схем отримання і неповернення кредитних коштів, від простого зникнення позичальників до висококваліфікованого обґрунтування неможливості і законності їх неповернення.

Шахрайство в банках здійснюється не тільки під час кредитних операцій. Досить часті випадки шахрайських дій і в ході інших банківських операцій. Основною особливістю у таких випадках є те, що до шахрайських дій вдаються тут, як правило, працівники банків або беруть у них безпосередню участь. Світова практика показує, що в дрібних банках шахрайство з боку працівників банків скоюється більш часто, ніж у великих. Це пов’язано передусім із сумісництвом у дрібних банках кількох основних функцій банківського виробництва однією посадовою особою, що дає змогу їй здійснити шахрайство, виконуючи одну функцію, і приховати його виконанням іншої.

Істотні хараткеристики банківського шахрайства наведені на рис. 3.1.