Вібраційна хвороба 1 страница

Вібраційна хвороба — це професійне захворювання, що розви­вається під впливом дії на людський організм вібрації, тобто ме­ханічного коливання матеріальних точок або тіл. Це захворювання спостерігається звичайно у бурильників, обрубників, клепальників, формувальників, заточувальників, шліфувальників і робітників інших спеціальностей, пов'язаних з використанням пневматичних і електричних інструментів, що обертаються (вібраторів), відбійних молотків та ін.

Більшість цих інструментів необхідно тримати руками або но­гами, а пальці кистей і склепіння стоп є найбільш чутливими до вібрації. При частоті вібрації більше 35 коливань за 1 с розвиває­ться місцева вібраційна хвороба.

При впливі на організм загальної вібрації, як це буває на транспорті, в ткацьких і швейних цехах, коли людина переміщає­ться разом з об'єктом, може розвинутися загальна вібраційна хво­роба.

Строки розвитку вібраційної хвороби залежать від індивідуаль­ної чутливості до вібрації — від 6—9 місяців до кількох років від початку контакту з вібрацією.

В основі патогенезу вібраційної хвороби знаходиться про­цес парабіозу, що розвивається в різних ділянках нервової систе­ми. Насамперед шкідливого впливу вібрації зазнають рецептори кистей або стоп (залежно від характеру роботи). Від рецепторів патологічний процес поширюється на периферичні нерви, набирає висхідного характеру. При тривалій дії вібрації парабіотичні зміни розвиваються в міжхребцевих вузлах, в спинальних і кіркови\ вібраційних центрах вібрації. Звідси патологічний процес іррадіює і на судинно-рухові центри, що зумовлює розвиток ангіодистоніч-них явищ в клінічній картині вібраційної хвороби

Місцева вібраційна хвороба. В клінічній картині локальної віб­раційної хвороби розрізняють ряд суб'єктивних і об'єктивних симп­томів. Суб'єктивні ознаки проявляються у вигляді парестезій і болю в кистях, мерзлякуватості, оніміння кінцівок, побіління паль­ців при стисканні їх в кулак або на холоді, неприємних відчуттів в ділянці серця.

Об'єктивні ознаки: набряклість і ціаноз пальців і кистей, пони­ження шкірної температури на цих ділянках, потовщення і змозо-лілість шкіри з тріщинами, що погано заживають, ламкість і пору­шення росту нігтів, атрофія дрібних м'язів кистей, контрактура IV—V пальців, порушення потовиділення (гіпергідроз, ангідроз).

При капіляроскопії виявляються тривалі спазми судин, що й спричиняє сильний біль.

Мають місце грубі розлади больової і вібраційної чутливості по периферичному або сегментарному типу внаслідок ураження периферичних нервів і сегментарного апарату спинного мозку.

При рентгенографічному дослідженні відзначається наявність остеопорозу кистей, деформуючих явищ в кістково-суглобовому апараті кінцівок і хребтового стовпа. При тривалому впливі місце­вої вібрації з'являються порушення моторної функції стравоходу, тремор пальців, підвищена збудливість м'язів, головний біль, за­паморочення.

Таким чином, клініка місцевої вібраційної хвороби може офор­митись у вигляді синдрому Рейно з вираженими судинними роз­ладами в дистальних відділах кінцівок, у вигляді поліневритичного і мієлополіневритичного синдрому.

Лікування. З появою ознак вібраційної хвороби хворий повинен бути увільнений тимчасово або постійно від роботи, пов'я­заної з вібруючими механізмами.

Хворому призначають курс фізіотерапії, куди включають діа­термію ділянки шийних симпатичних вузлів, ультрафіолетове опро­мінення зони коміра, діатермогальванізацію верхніх кінцівок, двохкамерні гідрогальванічні ванни, масаж; дарсонвалізацію рук.

Застосовують лікарські засоби гангліоблокатори (пахікарпін, гексоній та ін.), тіаміну хлорид, ціанокобаламін, аскорбінову кис­

лоту. Санаторно-курортне лікування в умовах П'ятигорська, Ма-

цести.

Профілактика 3 метою профілактики місцевої вібрацій­ної хвороби рекомендується під час роботи з вібруючими інстру­ментами використовувати віброгасителі, теплі рукавиці, після ро­боти—теплі ванни для рук і душ (температура води 35—39 °С). Необхідно проводити профілактичні медичні огляди робітників відповідних підприємств один раз на рік.

Загальна вібраційна хвороба може розвинутись у осіб, що пра­цюють на транспорті, в ткацьких і швейних цехах, внаслідок три­валого впливу загальної вібрації на організм.

Клінічна картина загальної вібраційної хвороби харак­теризується більш або менш вираженими функціональними роз­ладами нервової системи у вигляді астено-вегетативного синдрому. Це проявляється головним болем, запамороченням, роздратуван­ням, емоціональною нестійкістю, порушенням сну, розбитістю, зни­женням працездатності, лабільністю артеріального тиску, підви­щеною пітливістю, серцебиттям, болем в попереку.

Лікування. Призначають загальнозміцнюючі і седативні за­соби: 40 % розчин глюкози по 20 мл внутрішньовенне з тіаміну хлоридом і аскорбіновою кислотою, АТФ, белоід або беласпон, броміди, седуксен, еленіум, фізіотерапевтичні методи, кисневі або соляно-хвойні ванни, гальванізація шийних симпатичних вузлів, ендоназальний іонофорез з димедролом. Санаторно-курортне ліку­вання в санаторіях загального типу.

Профілактика загальної вібраційної хвороби повинна проводитись в напрямку усунення загальної вібрації, що досягає­ться шляхом поліпшення конструкції верстатів, відвернення пере­дачі вібрації на підлогу, грунт, перекриття. Верстати слід встанов­лювати на підставку з надійною віброізоляцією.

Кесонна хвороба

Кесонна (декомпресійна) хвороба — патологічний стан орга­нізму, який може розвитися в осіб, що працюють в умовах під­вищеного атмосферного тиску, в період переходу до нормаль­ного тиску без дотримання відповідних санітарне технічних правил.

Цілий ряд робіт по спорудженню мостів, портів, гідроелектро­станцій, фундаментів для важкого обладнання в грунтах, що бага­ті на воду, по розробці нових вугільних і рудних родовищ здійсню­ється під стиснутим повітрям в кесонах. В міру опускання кесона тиск в ньому збільшується для того, щоб урівноважити тиск зро­стаючого стовпа води або водозбагаченого грунту над робочим місцем. На кожні 10 м глибини тиск збільшується на 1 атм.

Згідно з нашим трудовим законодавством тиск стиснутого по­вітря в кесонах не повинен перевищувати 4 додаткові атмосфери, що адекватно глибині води або грунту приблизно 40 м. Перебуван­ня під підвищеним тиском складається з трьох періодів:

1) період підвищення тиску (шлюзування або компресія);

2) період знаходження під найбільшим тиском (період роботи в кесоні);

3) період зниження тиску (вишлюзування, або декомпресія).

З точки зору профпатології найбільш небезпечним є 1-й і 3-й періоди. В 1-му періоді може розвинутись патологічний процес у внутрішньому і середньому вусі, в 3-му — кесонна хвороба.

Патогенез. Як тільки людина починає дихати стиснутим повітрям, в крові і тканинах організму відбувається розчинення азоту, що міститься в альвеолярному повітрі, до тих пір, поки в тканинах і крові рівень азоту не досягне того тиску, під яким цей газ знаходиться в повітрі, що вдихається.

Доведено, що людське тіло масою 70 кг здатне розчинити 1 л азоту на кожну додаткову атмосферу.

В період декомпресії, тобто в період переходу із зони підвище­ного тиску до нормального, в міру зниження тиску азоту у вдиху-ваному повітрі відбувається виділення азоту, розчиненого в ткани­нах організму, через кров і легені.

Через легеневі альвеоли за 1 хв може дифундувати близько 150 мл азоту. Для безперешкодного видалення із організму звіль-нювального газу необхідно період від підвищеного тиску до нор­мального проводити поступово. Якщо ж перехід здійснюється швидко, створюється різка різниця між нормальним тиском азоту в навколишньому середовищі і парціальним напруженням азоту, розчиненого в тканинах організму.

Внаслідок цього відбувається бурхливе виділення розчиненого азоту в кров і рідину тканин з утворенням бульбочок. В легенях азот не встигає виділятись в альвеоли, і через мале коло крово­обігу бульбочки цього газу проникають в артерії великого кола. Газова емболія супроводжується скороминущим спазмом артерій, престазом і стазом. Таким чином, порушується живлення тканин і органів, утворюється гіпоксія, до якої найбільш чутлива нервова система.

На дистальних частках аероемболу можуть випадати клітини крові і фібрин. Це може згодом привести до утворення аеротром-бу. Тому кесонна хвороба може проходити гостро і хронічно, в пер­шому випадку обумовлюючись аероемболією, в другому — аеро-тромбозом.

Клініка. М. І. Якобсон по тяжкості клінічної картини всі ви­падки кесонної хвороби ділить на 4 форми: легку, середньої тяж­кості, тяжку і летальну.

Легка форма характеризується наявністю болю в кістках, м'я­зах, суглобах, нервах, розвиток якого пов'язано з явищем асфіксії емболізованої ділянки тканини, що призводить до подразнення чутливих нервових закідчень, а також до тиску бульбочок газу на нервові закінчення в тканинах. Остеалгія, міалгія, артралгія і не­вралгія можуть супроводжуватися зудом шкіри внаслідок закупор­ки газовими бульбочками потових і сальних залоз і марморисцен-цією шкіри внаслідок аероемболії шкірних вен.

Кесонна хвороба середньої тяжкості характеризується уражен­ням вестибулярного апарату; органів травлення і зору. В клінічну картину цієї форми входять такі симптоми: головний біль, запамо­рочення, нудота, блювання, різка блідність, гіпергідроз. Всі вони складають синдром Меньєра і розвиваються внаслідок аероембболій лабіринтних судин з утворенням периваскулярних геморрагій.

Розлади стравоходу у вигляді болю в животі, напруження пе­редньої черевної стінки, блювання виникають внаслідок накопи-ченя газу в кишках і судинах брижі.

Очні симптоми проявляються минущими спазмами ретинальних артерій. В момент спазму диск зорового нерва стає білим.

Тяжка форма кесонної хвороби характеризується швидким розвитком ознак ураження білої речовини спинного мозку найчас­тіше на рівні середньогрудного відділу.

Біла речовина спинного мозку розчиняє велику кількість азоту завдяки багатому вмісту мієліну, в складі якого значна .кількість жироподібних речовин, які краще від інших поглинають азот. На рівні середньогрудних сегментів спинний мозок найменш васкуля-ризований (критична зона), чим і пояснюється найбільша ранли-вість цього відділу спинного мозку при кесонній хворобі. Після короткого прихованого періоду розвивається спастична нижня па­раплегія, провідниковий тип чутливих розладів, порушення функції тазових органів.

Ураження головного мозку спостерігається рідко завдяки добре розвиненій судинній мережі. Іноді спостерігаються головний біль, блювання, геміплегія, геміанестезія, афазія, психози. Церебральні симптоми мають звичайно скороминущий характер.

Летальна форма кесонної хвороби може розвинутись на грунті тотальної блокади легеневого кровообігу, гострої недостатності серця або на грунті блокади кровообігу в життєво важливих цент­рах довгастого мозку.

Лікування. Основним видом лікування кесонної хвороби є повернення хворого в умови підвищеного тиску з тим, щоб газові бульбочки в крові знову розчинились, і призначення засобів, що поліпшують серцеву діяльність. Лікувальна рекомпресія проводи­ться в спеціальній рекомпресивній камері або лікувальному шлюзі.

В зв'язку з переходом газу в розчин просвіт судин звільняється для нормального кровообігу в потерпілих ділянках тканини, що веде до зниження патологічних симптомів Рекомпресію слід про­водити при початковому тиску протягом 1—1,5 год. Дерекомпресія повинна проводитись повільно (на кожну 0,1 атм 10 хв).

Призначають фізіотерапевтичні методи, водні або сухоповітряні ванни, солюкс, діатермія. Серед лікувальних засобів — знеболюю­чі, еуфіллін, папаверин, дибазол, платифілін, фенобарбітал, глюко­за, серцеві.

Профілактика кесонної хвороби полягає в дотриманні норм робочого часу в кесонах і правильної організації декомпресії.

Робочий час в міру збільшення тиску повинен бути коротшим. Декомпресію слід проводити в оптимальних для серцево-судинної системи умовах. Температура навколишнього повітря при виході із шлюзу повинна становити близько 18—22 °С, щоб уникнути спазм або розширення судин. При виході із кесона слід прийняти душ з температурою води 37—38 °С. Під час обідньої перерви ре­комендується гарячий солодкий чай. В профілактиці кесонної хво­роби велике значення має правильний добір осіб на ці роботи, що проводиться лікарською комісією в складі невропатолога, оторино-ларинголога і терапевта.

Протипоказаннями до роботи в кесонах є захворювання легень, серцево-судинної системи, хвороби крові, захворювання органів травлення, значний розвиток підшкірної жирової клітчатки, орга­нічні захворювання нервової системи.

Працівники кесонів підлягають диспансеризації, огляди один раз на тиждень (терапевтом або оториноларингологом).

Радіаційні ураження нервової системи

Існує ряд промислових підприємств і медичних установ, на яких працівники зазнають впливу іонізуючої радіації (альфа-, бета-, гамма- і рентгеновипромінювання, нейтрони): рентгенологічні ме­дичні і виробничі кабінети, лікувальні кабінети з застосуванням джерел рентгенівських і гамма-променів, радонові водолікарні, рудники по видобуванню радіоактивних руд, підприємства по ви­готовленню фарб, що світяться, ядерні реактори і енергетичні уста­новки.

Тривалий контакт з джерелом радіоактивних випромінювань при недостатньому контролі за станом захисних пристосувань на робочому місці, а також за станом індивідуальних засобів захисту при відсутності дозиметричного контролю може викликати розви­ток професіональної хронічної променевої хвороби. Протягом май­же 50 років панувала думка про резистентність нервової системи до радіоактивних випромінювань.

Експериментальне доведено, що нервова система досить чут­лива до іонізуючого випромінювання і при його впливі зазнає не тільки функціональних, а й структурних змін. Останні виявляються у вегетативних центрах проміжного мозку, в стовбурових і спи-нальних центрах і характеризуються розвитком мієлінової дегене­рації, розладом нуклеїнових з'єднань в ядрі і цитоплазмі нервових клітин. Як тепер доведено, патологія нервової системи виникає внаслідок гемо- і ліквородинамічних розладів, ендокринних та ін­ших порушень, а також в результаті прямого впливу іонізуючої радіації на структурні утворення головного і спинного мозку.

Клініка. Клінічна картина радіаційних уражень нервової системи складається з ознак функціональних розладів вегетативної нервової системи і органічного ураження центральних і периферич­них нервових утворень.

На ранній стадії променевої хвороби неврологічна симптомати­ка проявляється у вигляді вегетативне астенічного синдрому, яко­му притаманні: головний біль, запаморочення, загальна слабкість, швидка втомлюваність, послаблення пам'яті, дратливість, пору­шення сну, вазомоторні розлади з нестабільністю артеріального тиску. Вегетативно-судинні порушення поєднуються з ендокринни­ми розладами (порушення менструального циклу, сексуальна слаб­кість) і невротичними реакціями

Згодом до функціональних порушень приєднуються ознаки органічного ураження головного і спинного мозку, черепних і периферичних нервів. Розвивається картина, що нагадує клініку розсіяного енцефаломієліту. При обстеженні хворого виявляють слабкість конвергенції, ністагм, відхилення язика, пониження глот­кового рефлексу, хворобливість по ходу периферичних нервів, слабкість ковтання і гіпотрофію м'язів в дистальних відділах кінцівок, порушення поверхневої чутливості по дистальному, про­відниковому або сегментарному типу, зниження сухожильних рефлексів, атаксичні дискоординаційні розлади.

Неврологічна патологія, як правило, супроводжується ознака­ми пригнічення гемопоезу у вигляді лейкопенії (кількість лейкоци­тів нижче 4*10⁹ в 1 л), лімфопенії (0,16—0,18), тромбоцитопенії (кількість тромбоцитів нижче 150-10⁹ в 1 л), ретикулоцитозу (кількість ретикулоцитів вище 0,01), а також ознаками порушення функції стравоходу, печінки, нирок, іншьх внутрішніх органів (біль в животі, ахилія, понос, блювання, підвищення залишкового азоту крові та ін.). Оскільки радіаційні ураження нервової системи не відрізняються специфічними ознаками, діагностика променевих уражень нервової системи грунтується на ретельному збиранні про­фесіонального анамнезу з уточненням даних про стаж роботи з джерелами іонізуючих випромінювань, на ознайомленні з умовами праці обстежуваного, з детальними дозиметричними даними.

Лікування. Застосовується терапевтичний комплекс:

1) загальнозміцнюючі заходи—перебування на повітрі, повно­цінне харчування з високою енергетичною цінністю, збагачене ві­тамінами, ЛФК;

2) тонізуючі засоби (натрію бромід з кофеїном, фітин, кальцію гліцерофосфат, ліпоцеребрин, пантокрин, китайський лимонник, женьшень);

3) засоби, що стимулюють кровотворення (при лейкопенії нат­рію нуклеїнат підшкірне або всередину, тезан внутрішньом'язово або всередину, фолієва кислота; при анемії — ціанокобаламін, пе­реливання крові);

4) симптоматичні засоби (антигеморагічні — аскорбінова кис­лота, рутин, вікасол, вітаміни групи Б, серцеві та ін.);

5) протизапальні засоби при наявності гнійних ускладнень. Профілактика. Важливими заходами по профілактиці хронічної променевої хвороби є періодичні медичні огляди тих, хто працює в умовах іонізуючої радіації один раз в 3, 6, 12 місяців залежно від характеру виробництва. Вирішальне значення має за­безпечення захисними пристосуваннями робочих місць, викорис­тання засобів індивідуального захисту, контрольна дозиметрія ро­бочих місць" та індивідуальна дозиметрія.

Профілактичне значення має і ретельний медичний добір осіб на роботу з джерелами іонізуючих випромінювань. Протипоказан­нями для такої роботи є хвороби крові, геморагічний діатез, орга­нічні захворювання центральної і периферичної нервової системи, захворювання системи травлення, нирок та ін.

Ураження нервової системи електричним струмом

Електротравми становлять 2—2,5 % серед усіх травматичних ушкоджень, проте великий процент смертності та інвалідності при ураженні електричним струмом ставлять їх на одне з перших місць по значенню. Електротравма — це майже завжди наслідок пору­шень правил техніки безпеки на виробництві або невміння користу­ватися електроприладами в побуті. Ураження атмосферною елек­трикою може мати місце в зв'язку з перебуванням під час грози поблизу металевих конструкцій, під деревами, тобто біля високих предметів, які ніби орієнтують напрямок струму блискавки. Вироб­ничі і побутові ураження електрикою трапляються в основному під впливом струмів напругою від 127 до 380 В.

Ці ураження струмом спричиняють частіше смертельні випадки в зв'язку з тим, що викликають фібриляцію шлуночків серця, в той час як струм високої напруги викликає великі опіки. Внаслідок високої електропровідності нервової тканини найтяжче в людсько­му організмі уражається нервова система.

Тяжкість ураження залежить від сили і напруги струму, трива­лості його впливу і стану організму. Втома, сп'яніння, підвищена вологість шкіри підсилюють дію електричного струму.

Клініка. Залежно від характеру клінічних симптомів та ін­тенсивності виявлення їх виділяють чотири ступені електротравми.

Перший ступінь характеризується розвитком судорожних ско­рочень м'язів без втрати свідомості. Всі хворі в таких випадках відмічають відчуття напруженості і скованості м'язів, утруднене дихання внаслідок скорочення дихальних м'язів.

Другий ступінь характеризується судорожним скороченням м'я­зів і втратою свідомості.

Третій ступінь проявляється втратою свідомості, порушенням серцево-судинної діяльності і дихання.

Четвертий ступінь — клінічна смерть.

Ураження нервової системи, як правило, виявляється безпосе­редньо після електротравми, але іноді ознаки ураження нервової системи з'являються через деякий час.

Звичайно людина, що зазнала електротравми, втрачає свідо­мість, наступає повне виключення рухової, чутливої і рефлектор­ної функції, тобто розвивається стан шоку. Під час падіння мож­ливий ушиб голови. Тому картина часто ускладнюється комоційно-контузійними ознаками. Якщо потерпілих вдається вивести із шокового стану, то стосовно нервової системи у них виявляються самі різноманітні ураження—електротравматичний енцефаломіє-лоз, для якого характерні дифузність, множинність симптомати­ки — порушення психіки, мозочкові симптоми, паралічі кінцівок, порушення черепно-мозкової іннервації, розлади чутливості, функ­цій тазових органів та ін.

У деяких випадках патологічний процес буває більш обмеже­ним і характеризується моносимптомами — геміплегією, уражен­ням зорових нервів та ін. Нерідко після електротравми розвиваю­ться епілептиформні припадки, перебіг яких відбувається за типом загальних або локальних приступів.

Поряд з ураженням центральної нервової системи відмічається ураження периферичних нервів. Часті функціональні порушення збоку вегетативної нервової системи: лабільність вазомоторів об­личчя, приливи крові до лиця, акроціаноз, гіпергідроз, місцеві наб­ряки, серцебиття, запаморочення, головний біль. Ці явища звичай­но супроводжуються скаргами на підвищену роздратованість, емо­ціональну збудженість, втомлюваність тощо.

Функціональні порушення центральної нервової системи в осіб, що перенесли електротравму, залишаються протягом тривалого часу, що обумовлює повну або часткову втрату працездатності. У потерпілого послаблюється пам'ять, увага, появляється неуваж­ність. Як показали клінічні спостереження, електричний струм

сприяє загостренню хронічного патологічного процесу або розвитку нового захворювання. Електричний струм здатний більше, ніж інші травмуючі фактори, викликати порушення в усіх системах організ­му в момент його дії.

Тому в перші години і навіть наступні дні після електротравми важко визначити майбутні перебіг і результат хвороби.

Нерідко тяжка електротравма закінчується смертю, механізм якої зводиться до трьох моментів: пригнічення функцій довгастого мозку, фібриляція шлуночків серц'я, викликана безпосереднім про­ходженням електричного струму через серце, тетанічний спазм дихальних м'язів.

Патоморфологія. При гістологічному дослідженні нер­вової системи у осіб, що загинули внаслідок електротравми, вияв­ляють набряк м'якої оболонки головного мозку, звуження судин, вазопарези, точкові геморагії, випотівання плазми, розриви судин­них стінок, набухання, тигроліз, деформацію і зморщення ядер, розруйнування відростків нервових клітин, місцями нейронофагію і загибель клітин.

Залежно від тривалості впливу і сили електричного струму в нервовій тканині відбуваються спочатку функціонально-динамічні зрушення, які можуть привести до стійких структурних змін.

Патогенез електротравми у наш час уявляють таким чи­ном. Насамперед електричний струм уражає вегетативну нервову систему. Внаслідок цього розвиваються вазомоторні розлади, що приводять до вторинних змін нервової тканини,— ішемії, некрозу. Крім того, електричний струм прямо впливає на нервову тканину, викликаючи ультрамолекулярне потрясіння цитоплазми, зміщення іонів. В результаті виникаюгь біопотенціали пошкодження, які є причиною дальшого пошкодження нервової тканини і формування різних патофізіологічних змін. Електричний струм впливає на нер­вову систему також рефлекторним шляхом.

Лікування. Першу допомогу при електротравмі слід пода­ти негайно. Уражений звичайно перебуває в стані клінічної смер­ті: у нього не визначаються дихання і пульс, тони серця не прослу-ховуються, артеріальний тиск зміряти не вдається.

Людина, уражена струмом нижче 380 В, майже завжди фіксує­ться до струмопровідної частини і самостійно не може від неї звільнитися внаслідок тетанічного скорочення м'язів кистей і втра­ти свідомості. Тому перш за все необхідно звільнити потерпілого від дії електричного струму. Для цього медпункти підприємств повинні мати діелектричні галоші, боти, гумові килимки, рукавич­ки, щипці-плоскогубці з ізольованими рукоятками та інші прист­рої. Після звільнення потерпілого від дії електричного струму не­обхідно негайно почати реанімаційні заходи.

Крім штучної вентиляції легень здійснюють непрямий масаж

серця, дефібриляцію серця, пропускаючи через серце розряд на­пругою 4000—4500 В тривалістю в 0,01 с, внутрішньоартеріальне переливання крові (100—150 мл) і внутрішньосерцеве введення 0,1 % розчину адреналіну, внутрішньовенне введення 40 % розчину глюкози, а при гострому розвитку набряку легень — 10 % розчину кальцію хлориду. Внаслідок тетанічного напруження м'язів мож­ливі тяжкі переломи кісток, розриви зв'язок і сухожиль, тому мо­жуть знадобитись гіпсові пов'язки. Незалежно від тяжкості елек­тротравми — постільний режим протягом не менше трьох днів для попередження ускладнень; відомі випадки летального кінця через кілька днів після електротравми.

Для зменшення болю в м'язах рекомендуються теплі ванни, за­стосовують 5 % розчин хлоргідрату в клізмі (40—50 мл) при збу­дженні, кисень, серцеві засоби, спазмолітики (при підвищенні ар­теріального тиску), дегідратаційну терапію, спинномозкову пунк­цію (для пониження внутрішньочерепного тиску), снотворні засоби, вітамінотерапію, гідротерапію, белоїд (беласпон, белатамінал).

У деяких хворих після електротравми довго спостерігаються функціональні розлади нервової або серцево-судинної системи, емоціональна лабільність, дратівливість, поганий сон, втомлюва­ність, можуть розвинутись шизофреноподібна симптоматика, епі­лепсія, загострюються хронічні хвороби або виникають серцево-су­динні порушення.

Ураження нервової системи струмами високої, ультрависокої і надвисокої частот

Під дію струмів радіохвильового діапазону високої, ультрави­сокої і надвисокої частот (ВЧ, УВЧ, НВЧ) можуть попасти особи, які працюють на, підприємствах електровакуумної промисловості, де виробляють електронні лампи, електронно-променеві трубки, а також працівники фізіотерапевтичних кабінетів, де використову­ються апараги для лікування електричним полем ВЧ, УВЧ і НВЧ. Джерелами радіочастотних випромінювань є індуктори, батареї конденсаторів, настроювальні контури. Навколо цих приладів час­тина енергії може розсіюватися, обумовлюючи виникнення елек­тромагнітного поля. Навігь при малій напрузі електромагнітного поля радіочастотних випромінювань тривале і систематичне пере­бування в ньому не без наслідків для людини.

Під впливом струмів ВЧ, УВЧ і НВЧ спочатку виникають функціональні зрушення в різних органах і системах організму. В майбутньому можливий розвиюк і органічних змін. Ступінь цих змін визначається не тільки інтенсивнісгю впливу електромагніт­ного поля, а й індивідуальними особливостями реактивності орга­нізму.

Патогенез. Під впливом струмів ВЧ, УВЧ і НВЧ в ткани­нах виникає ендогенне тепло, обумовлене фізико-хімічними проце­сами, сутність яких полягає в переміщенні іонів в тканинних ріди­нах і всередині клітин, що приводить до виникнення струмів поля­ризації, провідності, зміщення. Коливальні дії струмів радіохви­льових частот обумовлюють збільшення дисперсності тканинних білків. Тривала дія цих струмів навіть при малій інтенсивності приводить до розвитку в нервовій тканині морфологічних змін.

Патоморфологія. Початкові ознаки патоморфологічних змін виявляються насамперед в поверхневих і глибоких рецепто­рах, а також на рівні синаптичних зв'язків між кірковими нейрона­ми. При малій напрузі електромагнітного поля ВЧ, УВЧ і НВЧ ці зміни мають оборотний характер. При тривалій дії на організм радіохвильових випромінювань навіть малої інтенсивності, як і при нетривалому впливі струмів високої напруги, виявляються судинні розлади і дистрофічні зміни у вегетативній нервовій системі, пере­важно в парасимпатичній.

Клініка характеризується вегетативно-судинними розлада­ми. В неврологічному статусі при цьому відмічається загальний і локальний гіпергідроз, «мармуровість» і ціаноз дистальних відді­лів кінцівок, патологічний дермографізм, порушення терморегуля­ції (субфебрильна температура). Пульс переважно сповільнений, артеріальний тиск лабільний, але частіше понижений, температура шкіри на кистях має тенденцію до пониження (31—ЗО °С). Таким чином, у клінічній картині захворювання превалюють ознаки функ­ціональних зрушень збоку парасимпатичної частини нервової си­стеми. Можливий розвиток вегетативно-судинних пароксизмів гіпо-таламічного генезу (приступи головного болю, блідість обличчя, загальний гіпергідроз, ознобоподібне тремтіння, страх смерті, адинамія, поліурія). Судиннорухові розлади супроводжуються ас­тенічними симптомами: дратівливість, плаксивість, підвищена втомлюваність, погіршення пам'яті. Можливий розвиток гіпнога-гічних і елементарних зорових галюцинацій, сенестопатій, побою­вання закритих приміщень, висоти та інших психопатичних про­явів.

Лікування. При легкому ступені захворювання рекомен­дується амбулаторне лікування. Застосовується 40 % розчин глю­кози з 20 мл вітамінами (тіамін, піридоксин, аскорбінова кислота), броміди з кофеїном в мікстурі, глютамінова кислота по 0,5 г 3— 4 рази на день, дуплекс 1 мл підшкірно, снотворні, а також соляно-хвойні ванни та інші фізіотерапевтичні методи.

При виразних ознаках захворювання рекомендується стаціо­нарне або санаторно-курортне лікування. При стійких змінах збоку нервової системи необхідне переведення хворого на іншу роботу.

Оскільки в реакціях організму на радіохвильові випромінюван­

ня багато залежить від преморбідного фону, особливе значення має детальне і всебічне медичне обстеження осіб, що поступають на роботу з джерелами радіочастотних випромінювань.

Слід проводити періодичні диспансерні обстеження осіб, що за­знають систематичного впливу електромагнітних полів ВЧ, УВЧ і НВЧ. Необхідний ретельний контроль за напругою електромагніт­них полів на робочих місцях і проведення заходів по його знижен­ню: загальне або побічне екранування ВЧ, УВЧ, НВЧ-установок, обладнання ефективних систем вентиляції і кондиціонування по­вітря.