Союз християнства з державою. Боротьба напрямів у перші століття християнства

У III - на початку IV ст. християнство вело переможну бороть­бу за панування в Римській імперії. Для імперії ці часи позначені глибокою кризою, що охопила всі сторони життя.

У 305 р. Діоклетіан зрікається влади, а в 311 р. Галерій, котрий колись надихав його на антихристиянські реформи, припинив пере­слідування. Настав час не лише для толерантного ставлення до хрис­тиянства, але й для союзу імператорської влади з релігією, що на очах збільшувала кількість прихильників.

У самому християнстві цьому передувала боротьба між різноманітними напрямами, біль­шість з яких було схарактеризовано як єретичні.

Ще в кінці II ст. почали виникати угруповання, що відстоювали погляди, відмінні від «апостольського» символу віри. Головним грун­том для суперечок стало трактування особи «вчителя християнства» та пов'язане з ним розуміння догмату святої трійці. Велика кількість єретичних напрямів: алоги, монархіяни, динамісти, савеліяни, модалісти — мали спільну рису. Ця риса — антитринітаризм. Антитринітарії заперечують догмат святої трійці, тобто єдиного у трьох іпоста­сях Бога (Богаотця, Богасина, Бога-Духа святого), його єдиносутність. Усі вони визнавали богом лише Отця небесного, а інших чле­нів трійці вважали лише його «силами» або «формами». Савелій вва­жав, що муки на хресті терпів сам Бог-отець (це дало привід називати його прихильників патрипасіанцями («батькостраждальцями»).

Останню спробу протистояння християнству зробив імператор Юліан — трагічна постать пізньої античності. Родич Константина, один із небагатьох, що лишилися живими (Константин наказав уби­ти його батька й брата), він старанно приховану ненависть до імпе­ратора переніс на християнство. У 360 р. Юліан стає імператором і негайно оголошує про повернення до старих культів. Не заборонив­ши християнство, новий імператор наказав повернути храми послі­довникам культу Юпітера. За його правління антихристиянський по­гром стався в Олександрії. Проте остаточно втілити свій задум Юліанові не судилося: в 362 р. він загинув у битві з персами (одержавши прізвисько «Юліанвідступник»; радимо прочитати однойменний ро­ман Дмитра Мережковського).

Наступні імператори з політичних мотивів були прихильника­ми ортодоксального християнства. Феодосій, наприклад, заборонив язичницькі культи. Почалося масове руйнування античних храмів, на місці яких вибудовувалися храми нещодавно гнаного християн­ства. Остаточно закріпив статус християнства як офіційної релігії Константинопольський собор 381 p., що підтвердив рішення Нікейського собору.

У подальшому християнство поширювалося, привертаючи до себе все нові народи.