Поява протестантизму, його основні риси

Трете питання стосується наймолодшого з основних напрямів християнства — протестантизму (протестантства), що виник у XVI ст.

Початок XVI сторіччя у Європі — епоха радикального зламу в європейській культурі, час, коли закладається матриця її розвитку на багато століть уперед.

У такій ситуації католицька церква виступає на захист ідеалів Середньовіччя.

На початок XVI ст. антицерковні рухи сягнули апогею, їхня соціальна база була надзвичайно барвистою: політичні діячі й пра­вителі, що прагнули незалежності від Риму; гендлярі й промислов­ці, що страждали від хабарів та феодальної роздробленості; збідні­лі аристократи й лицарство, яке вбачало в католицькій церкві кон­курента в ошукуванні підлеглих; діячі науки, що чинили опір цер­ковним догмам; селянство та міські низи, що на них давила уся со­ціальна піраміда...

31 жовтня 1517 р. у Віттенберзі місцевий священик Мартін Лютер прибив на брамі свого собору тези, в яких виступав проти прак­тики продаж: т. зв. індульгенцій — свідоцтв про відпущення гріхів. Індульгенція як папська грамота відпускала як уже скоєні гріхи, так і ті, що можуть бути скоєні в майбутньому; видавалася за гроші або особливі заслуги перед церквою.

Рим відповів погрозою відлучення та фізичної розправи. Вже наступного року Лютер одержує наказ з'явитися до Риму, але за­вдяки підтримці саксонського курфюрста Фрідріха III він зумів ухилитися від поїздки.

Критику Лютера викликала й католицька ідея про небесне представництво церкви. Між людиною і Богом, стверджував він, не має бути посередників: Бог дає спасіння з власної волі, а не під ти­ском прохань грішника. Доля людини визначається не церквою, а милістю Божою; своїми силами досягти спасіння неможливо. Спа­сіння досягається лише через беззастережну віру в жертву Христа.

Унаслідок таких поглядів протестантизм корінним чином змі­нив уявлення про місце й роль релігії в людському житті. Священ­ною визнавалася вся повсякденна діяльність, церковна регламента­ція життя ліквідувалася. Важливим є не те, що робить людина, а те, як вона усвідомлює свій обов'язок перед Богом, не наслідок діяльно­сті, а внутрішній стан, мета, яку людина перед собою ставить.

Особиста віра, за Лютером, робить людину вільною «внутріш­ньо». А тому гасло любові до ближнього прирівнюється до служби ближньому. Людина не повинна на зразок ченця тікати від світу. Протестантизм висуває особливу етику — етику мотивів.

Поряд з бюргерською активізувалася й народна реформація, що в ній найзначнішою постаттю був Томас Мюнцер, котрий роз­починав свою діяльність як послідовник Лютера.

Значення Мюнцера полягає насамперед у тому, що він утілив есхатологічною мовою народне відчуття світу. Мюнцер поділяв переконання у «виправ­данні вірою», але земне призначення людини він трактував переду­сім як боротьбу обраних Богом ревнителів, що покликані встанови­ти на землі новий порядок, в якому не буде зла. Наступний етап Реформації пов'язаний з вченням Кальвіна, кот­рий сприйняв протестантські ідеї вже усталеними (він був на 26 років молодший від Лютера). Свою модель Кальвін зреалізував на практиці, перетворивши Жене­ву на таке собі місто-монастир, подолавши владу прокатолицьких кіл і встановивши деспотичний порядок. Громадяни повинні були обов'язково відвідувати богослужіння, контролювалися книги, що їх завозили до міста і в ньому видавали. Регламентувалося геть усе: як одягатися, що їсти, навіть яке ім'я дати малюкові. Суворій забороні підлягали концерти, танцювальні вечірки, інші розваги. Члені місь­кого магістрату відвідували оселі громадян з метою контролю їхніх думок та способу життя.

Особливої форми набула Реформація в Англії, де в середині XVI ст. королівською владою було затверджено компромісну англі­канську церкву.

Посилення англійської буржуазії стимулювало пуританський рух (назва походить від «puras» — «чистий»). Пуритани закликали до подальшого звільнення церкви від папізму, особливо за визнання її незалежності від світської влади. На правому фланзі пуритан зна­ходилися кальвіністи (в даному випадку вони йменувалися пресвіте­ріанами), які визнавали право влади королеви контролювати церкву, підтримувати її фінансове благополуччя, переслідувати єретиків та ін. Більш радикальні кола, так звані індепенденти (тобто незалежні; це угрупування очолював лідер англійської буржуазної революції Олівер Кромвель) наполягали на повній самостійності релігійних угрупувань, висували ідею церкви як «спільноти видимих святих», заперечували хрещення дітей.

Становлення протестантських угруповань викликало хвилю ка­толицького опору, що увійшов в історію як Контрреформація. Апоге­єм Контрреформації стала т. зв. Варфоломіївська ніч 24 серпня 1572 р. — жорстоке винищення протестантів, що охопило всю Фран­цію й відзначалося нечуваною жорстокістю.

Переслідування протестантів стають причиною їхньої масової еміграції, в першу чергу до православних країн. Таким чином у кінці XVIII ст. з'являються в Україні перші поселення менонітів — пред­ставників однієї з найстаріших протестантських церков, котрі відді­лилися від анабаптистів (див. вище). Протягом століття на Україні виникають численні поселення п'ятидесятників, баптистів, єван­гельських християн (євангелістів), адвентистів, «свідків Ієгови» та ін. (докладніше про цей аспект релігійного життя нашої країни йти­меться в наступної темі).

Які ж особливості притаманні протестантизму й відрізняють його від інших християнських конфесій?

1. Протестантизм вважає джерелом віри виключно Біблію. У цьому питанні протестанти наближаються до поглядів право­славних.

2. На відміну від католицтва, яке вважає, що істина відкривається трьома шляхами: вірою, інтуїцією та розумом, у протестант­ській теології розум із цієї тріади виключено. При звертанні до Святого Письма слід виключити геть і філософію -- адже, за словами Лютера, «розум — повія Сатани».

3. Протестанти вважають, що доля людини визначена ще до її на­родження, тому традиційна для католиків і православних моли­тва й роль священика як посередника між Богом і людиною, складна культова практика й організація не мають для протес­тантів значення.

4. Протестантизм наполягає на здешевленні та спрощенні церков­них ритуалів, відмовляється від зображень Бога, святих, не ви­знає священних реліквій (таких, як святі мощі і т. п.)

5. У протестантизмі служба ведеться національними мовами. У ній домінують спільне виконання псалмів та читання Біблії з коментуванням.

6. Із семи християнських таїнств протестанти визнають лише два: хрещення й причастя. Кальвіністи пішли далі — вони визнають за таїнство лише хрещення.

7. Кожен віруючий може не лише читати Біблію, але й комен­тувати її.

8. Пастор обирається з найбільш доброчесних та освічених па­рафіян.