Глава 12. ОСНОВНІ ТЕОРІЇ ДЕМОКРАТІЇ.
Пошуком кращого державного ладу займалися мислителі різних народів світу, які за два з половиною тисячоліття створили чимало теорій демократії. Кожна епоха, кожна держава вносили новизну та своєрідність у трактування демократії. І сьогодні спостерігається нове бачення змісту демократії.
Розглянемо стисло сучасні основні теорії демократії: пролетарську (соціалістичну), плюралістичну, партисипаторну (демократію участі), корпоративну, елітарну, „комп'ютерну”.
§ 1. Пролетарська (соціалістична) теорія демократії.
Пролетарська (соціалістична) теорія ґрунтувалася на марксистському класовому підході. Вона виникла в XIX ст. як антитеза буржуазній (ліберальній) демократії, яка на перший план висувала громадянську свободу, тобто повну незалежність особистого життя індивіда від політичної влади, від держави, покликаної лише гарантувати, забезпечувати свободу особи.
Відповідно до пролетарської теорії (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) демократія і свобода передбачаються лише для „трудящих мас”, насамперед для пролетаріату. У центр уваги поставлена політична свобода, а про громадянську й не йдеться. Проголошувалася диктатура одного класу – пролетаріату відносно іншого – буржуазії, союз робітничого класу і селянства, спрямований проти скинутих експлуататорських класів. Увага акцентувалася на керівній ролі робітничого класу. Пролетарська теорія ігнорувала загальногромадянський консенсус і розвивала класову конфронтацію.
Повне відкидання приватної власності, а відтак, усякої автономії особи, підміна народу робітничим класом у пролетарській теорії була розвинута в програмних документах КПРС. У них акцентувалася увага на головній ролі комуністичної партії як авангарду робітничого класу, який керує процесом переходу до повної демократії – комуністичного самоврядування. Відкидався фундаментальний принцип поділу влади, без якого неможливе народовладдя. Був відкинутий принцип економічного, ідеологічного і політичного плюралізму. ”Марксистсько-ленінська” партія розглядалася як державна структура, а не як громадська організація. У дійсності рекламоване „соціалістичне народовладдя” допускало демократію лише у вузьких рамках, які визначалися вищим партійно-державним управлінням, котре зосереджує у своїх руках усю реальну владу.
§ 2. Теорія „плюралістичної демократії”.
Теорія „плюралістичної демократії” була найвпливовішою у 60-70 роках XX ст. (Р. Аллен, Р. Даль, М. Дюверже, Р. Дарен-дорф, Д. Рисмен), хоча термін „плюралізм” введено у політичний обіг у 1915 р. англійським соціалістом Г. Ласкі. Відповідно до цієї теорії класи у сучасному буржуазному суспільстві зникли. Сучасне буржуазне суспільство складається з різних взаємодіючих „страт” – прошарків. Вони виникають у результаті спільності тих або інших інтересів (професійних, вікових, матеріальних, духовних, релігійних та ін.). Оскільки ці інтереси не антагоністичні, то й відносини між стратами позбавлені антагонізму.
Для відображення спеціальних інтересів створюються відповідні зацікавлені групи – „групи тиску”. Це професійні спілки, асоціації підприємців, пацифістські та патріотичні організації, релігійні, спортивні та культурні об'єднання. Кожна „група тиску” діє у власних інтересах, а не керується загальною метою. Для задоволення інтересів соціальних страт, яких вони представляють, „групи тиску” беруть участь у політичному житті, використовують загальне виборче право, право на об'єднання в політичні партії та суспільно-політичні організації, прагнуть одержати доступ до засобів масової інформації з метою формування громадської думки.
Механізм політичної влади, прийняття урядом тих чи інших політичних рішень у таких умовах є результат взаємодії різних політичних сил, їх конкуренції, „вільної гри”, що сприяє виявленню „загального інтересу”, встановленню класового миру. У зв'язку з цим політична система розглядається як певний баланс сил між конфліктуючими економічними, професійними, релігійними, етнічними та іншими групами й асоціаціями. Кожна з них впливає на формування політики, проте жодна з них не має монополії на владу. Відбувається „дифузія” політичної влади між урядовими і неурядовими інститутами. Різні суспільні інтереси, у тому числі інтереси трудящих, у такий спосіб максимально враховуються. Вважається, що завдяки такому плюралізму здійснюється народовладдя.
Звідси випливає положення про роль держави при „плюралістичній демократії”: держава є лише знаряддя узгодження інтересів різних груп, нейтральний арбітр між конкуруючими політичними групами, покликаний не допустити переваги одних над іншими, тобто охороняти умови вільної політичної конкуренції. При цьому діяльність „зацікавлених груп” зображується як не пов'язана з державою: переговори з іншими групами, укладення угод – колективних договорів профспілок із підприємцями — це різні форми тиску на інші групи.
При всій стрункості теорія „плюралістичної демократії” має внутрішні протиріччя і слабкі місця. Насамперед, нереальною є настанова на об'єднання всього населення в „групи тиску”, на їх рівність у впливі. Хоча бажаним проголошується залучення як можна більшої кількості громадян до „груп тиску”, більшість із них приречена на пасивність у політичному процесі.
Наприкінці 70-х - 80-і роках XX ст., у зв'язку із занепадом популярності теорії „плюралістичної демократії”, деякі її давні прихильники (Г. Парсонс, Р. Даль) перейшли на позиції теорії елітарної демократії.
Дата добавления: 2015-03-03; просмотров: 862;