Теорія корпоративної демократії.
Теорія корпоративної демократії є однією з поширених. Вона виникла одночасно з появою організацій бізнесу і робітничого класу, які захищали інтереси не окремих підприємців або робітників, а корпоративні інтереси всіх членів відповідних організацій. Демократія представляється як інституцюнальний механізм для виробітки політики, державних рішень за допомогою представників політичної еліти країни та лідерів обмеженого числа робітничих організацій, тобто еліти бізнесу і профспілок. Передбачається, що така взаємодія надає можливість корпоративним організаціям набувати монопольного права представляти інтереси всіх членів відповідних корпорацій в обмін на прийняття на себе деяких обмежень, визначених державою.
Ця теорія розглядає демократію як погоджувальне, неконкурентне правління керівників корпорацій, найманих робітників і підприємців, а також партій. При цьому корпорації мають право представляти всіх робітників тієї чи іншої галузі. Держава, у їх трактуванні, виступає в ролі арбітра.
Теорія корпоративної демократії має точки зіткнення з теорією „плюралістичної демократії”. Вони визнають наявність центру сили поза органами державної влади. Однак, позаяк перша стверджує, що конкуруючі „групи тиску” впливають на виробітку державної політики, корпоративісти виходять із того, що лише обмежена кількість груп – не конкуруючих, ієрархічно організованих, що перебувають під контролем держави, здатні впливати на формування і проведення політики. Прихильники даної теорії ставлять на місце конкуренції еліт консенсусні методи прийняття рішень.
Теорія корпоративної демократії знайшла практичне застосування в регулюванні соціальних відносин (оплата та охорона праці, соціальне забезпечення та ін.). Проте її положення не можуть бути поширені на всю діяльність держави, тому що обмежують права індивіда на користь крупних корпорацій, бюрократії.
Вважається, що корпоративна теорія ближче до теорії елітарної демократії і може розглядатися як її різновид.
§ 6. Теорія ”«комп'ютерної демократії”.
Теорія „комп'ютерної демократії” (родоначальник – Г. Краух, ФРН) виникла у результаті розвитку нових технічних розробок у галузі засобів зв'язку й електронно-обчислювальної техніки, які призвели до оформлення нового напрямку – телекомп'юнікації (попарне об'єднання ЕОМ і телебачення, ЕОМ і телефону, телебачення і супутникового зв'язку). Генетичне пов'язана з попередніми теоріями демократії, теорія комп'ютерної демократії ґрунтується на дослідженні сутності змін у системі демократичних інститутів, які відбулися унаслідок „комунікаційно-комп'ютерної революції”. На думку Г. Крауха, ця теорія „дозволяє вирішити проблеми демократії за допомогою електроніки” на вищому рівні, ніж інші теорії. Однакове ставлення людей до машин створює необмежені можливості для розвитку демократії за допомогою кібернетики.
Переваги комп'ютерної демократії в порівнянні з іншими демократіями вбачаються її ідеологами (Р. Гароді, Дж. Мартін та ін.) у такому:
1. Комп'ютерна техніка відкриває широкі можливості для громадян щодо володіння приватною власністю. Перетворюючись на доступну для придбання і використання в побуті, вона слугує свідченням „рівного” залучення всіх громадян до досягнень науково-технічного прогресу. У силу того, що електронна техніка використовується на автоматизованих підприємствах, наука проголошується „колективною власністю”, а трудящі – її співвласниками. Йдеться про „демократизацію” економіки.
2. „Телекомп'юнікація” призводить до збільшення кількості професій, зростання ролі сфери обслуговування. Це трактується як „демократизація” суспільства, поповнення рядів опозиції правлячої партії новими соціальними групами – „групами за інтересами”.
3. Кібернетика дозволяє встановити „безпосередній зв'язок між державою та особою”. Цей індивідуальний зв'язок через комп'ютер кваліфікується як „пряма демократія”, яка дозволяє провести „миттєвий референдум” з будь-якого питання. Р. Гароді зазначає: комп'ютер і телебачення створять можливість „перманентних зборів цілого народу, де кожна індивідуальна думка реєструватиметься і підраховуватиметься”. Дж. Мартін сподівається, що за допомогою комп'ютерної техніки проблема „демократії участі” буде вирішена як у місцевому і національному масштабі, так і у світовому; супутники зв'язку зроблять телебачення „загальносвітовим екраном”. У цьому він убачає єдиний шлях, що призведе до „порозуміння між народами” і створення „духу комун”.
Плюралістична сутність теорії „комп'ютерної демократії” дозволяє її авторам відстоювати демократичні принципи рівності всіх членів суспільства на тій підставі, що вони знаходитимуться в „однаковому відношенні до машин” і матимуть можливість „давати поради” політичним і державним діячам, які їх враховуватимуть. По суті, вищим досягненням демократії ідеологи цієї теорії вважають пропускну спроможність інформації в суспільстві. Суспільство та пам'ять ЕОМ як „системи, що саморегулюються”, є для них „інформаційним простором”, в змозі діяти аналогічно завдяки схожості принципів роботи.
Кібернетичний підхід відбиває процес переробки інформації, і зводити демократію до цього процесу, щонайменше, неправильно. Проте сучасна кібернетика спроможна справляти величезний вплив на розробку системної методології.
Дата добавления: 2015-03-03; просмотров: 596;