Дві всесвітні церкви

З початку Середньовіччя склалися два християнські центри: Рим та Візантія.

Константинопольський патріарха та римський папа на той час вельми відрізнялися за своїм статусом. Візантія (Східна Римська ім­перія) зберігала свою незалежність і до певної міри цілісність ще протягом тисячоліття. Західна ж частина Римської імперії припинила своє існування вже у V ст. Патріарх здійснював церковну юрисдик­цію в державі з централізованим управлінням. Навпаки, римський папа, хоч і не підпорядковувався формально світським владикам на великій території колишньої Західної Римської імперії, мусив із кож­ним із них шукати порозуміння.

Східний патріарх знаходився під захистом сильної імператор­ської влади, що гарантувала безпеку від зовнішньої загрози, проте це означало також залежність церкви від державної влади. Папа ж був відносно самостійним від прямого тиску з боку світської влади, про­те йому постійно доводилося рахуватися з інтересами варварських держав, що утворилися на той час на теренах Європи.

За допомогу, що її папа Стефан III надав у середині VIII ст. Піпіну Короткому в завоюванні франкської корони, Піпін віддає пап­ському престолу Равенський екзархат, Пентаполіс і деякі інші землі. З цього часу папи почали вважатися також світськими володарями. Для управління землями папство створило міцний централізований адміністративний апарат.

З часом імператори передали папству низку своїх державних повноважень, передусім право стягування податків з населення в натуральному та грошовому вигляді, а також створення військових загонів для допомоги імператору в захисті від нападів на Італію. Таким чином, римська церква до IX ст. перетворилася на подобу

держави, сила якої підтримувалася вірою великих мас людей. Римсь­ка церква оголосила себе скарбницею божественної істини, посеред­ником між Богом і людьми, а це ще більш зміцнювало її авторитет.

Розглядаючи перше питання, слід підкреслити, що стосунки між двома церквами були нерівними. Наприклад, у середині XII ст. візантій­ський імператор Констант, що виявляв самостійність у богословських питаннях, надіслав до Риму з великим військом свого уповноваженого Калліопу, котрий заарештував папу. Після тортур папу за вироком було відправлено в заслання до Херсонесу, де він невдовзі й помер.

Наприкінці VII ст., після арабських перемог на Сході, Візантія переорієнтувалася на союз із Римом. Імператор Костянтин Погонат звернувся до папи з пропозицією миру. Було підписано домовле­ність, затверджену на VI Всесвітньому соборі в Константинополі (680681 роки).

Відзначимо, що цей собор не вніс миру в стосунки між захід­ною та східною церквами, а це в свою чергу призвело до їхнього по­вного розриву.