Ранні християнські спільноти

Важливою особливістю ранньохристиянської проповіді була її орієнтація на соціальні низи. Більшість членів громади становили раби. Вони знаходили втіху в духовній рівності усіх християн перед богом. Згадуються й люди вільні: виготовлювачі наметів, продавці тканин, кожум'яки — представники найнепрестижніших ремісничих професій. Серед тих, хто співчував християнам, зустрічаються філо­софи й учителі. Значне місце у складі громад посідали жінки, котрі прийшли туди з різних причин: розпад сім'ї, принижений стан у сус­пільстві та ін. У Діях апостолів сказано, що в місті Филипп Павло вчив у молитовному будинку жінок, які там зібралися, а в Берої до них приєдналися «з еллінських поважних жінок».

Основи ранньохристиянської етики полягали у відмові від норм «цього світу» та об'єднанні у вірі. Для членів перших громад христи­янство було релігією, що сприймалася передусім емоційно та ірраціо­нально. Тому серед дискусійних питань, які вирішувалися першими християнськими ідеологами, були проблеми, пов'язані не з вченням, а з релігійно-практичним аспектом життя громади. Серед них фігуру­ють, наприклад, такі: чи можна вживати «ідолоофіруване» м'ясо, тоб­то таке, що було принесене в жертву поганським божествам; чи мож­ливий шлюб між християнами та язичниками тощо. Суто ж теологіч­них проблем у розвинутому вигляді ще не існувало. Перших християн об'єднувала віра в можливість вічного спасіння поза тим просторово-часовим контекстом, в якому вони існували.

Враховуючи ту обставину, що багато з християнських громад зазнавали гонінь, більшість із них не мала місць для постійних зу­стрічей. Свої об'єднання самі члени громад називали еклесіями — зборами. Еклесія була відкрита для всіх, хто бажав прийняти нову віру. Члени громад називали себе братами (сестрами), жодних слідів ієрархії всередині громади попервах не було.

Наприкінці І ст. в деяких громадах з'являються пресвітери, котрі керують повсякденним життям громади, збирають внески, розподіля­ють допомогу.