Еволюція догматики іудаїзму

Кризові процеси в іудаїзмі, як і в інших релігіях, сприяли тому, що релігійні ідеологи стали на шлях активного переосмислення тра­диційних конфесіональних цінностей і їх пристосування до рівня свідомості сучасних віруючих.

Слід сказати, що іудаїзм, як і інші релігії, завжди мав свою сис­тему теологічних уявлень, «символ віри», обов'язковий для кожного віруючого. Спочатку цей символ віри відбився на сторінках Старого завіту, потім був доповнений есхатологічними уявленнями талмуди­чних трактатів, яким іудейське духівництво приписувало, як і Старо­му завіту, божественне походження.

Під впливом боротьби з караїмською теологією представники ортодоксального іудаїзму почали цілий ряд спроб сформулювати власний «символ віри».

Та обставина, що жодна релігія, у тому числі іудаїзм, не може обійтися без системи теологічних уявлень, знаходить своє підтверд­ження й у практиці сучасних напрямів іудаїзму, кожен з яких визна­чав своє ставлення до «символу віри» негайно або незабаром після свого виникнення.

Віра в єдиного бога є наріжним каменем «символу віри» іудаїз­му. З цим основним догматом іудейські теологи пов'язують всі інші уявлення іудейської релігії.

Концепція бога, вироблена ортодоксальними теологами й сприйнята консерваторами, справила - у свою чергу - істотний вплив на сучасне реформоване богослов'я. Колишня доктрина бога-Щеї, що була сформульована в ранній період реформи на основі неокантіанської філософії, очищається від філософсько-секуляризова­них рис і, відкидаючи антропоморфізм, одночасно втілює ідею бога в образ його. Саме в такому вигляді ця ідея знайшла вираження в су­часному реформованому «символі віри».

Проголошуючи бога духовним началом, теологи-модерністи відмовляються від, сказати б, речовинно-субстратних його визна­чень. Бог як безкінечність позбавлений речовинної атрибутики, - стверджують вони. Остання притаманна лише даності, що — на від­міну від бога — завжди кінцева.

З монотеїстичними уявленнями іудаїзму тісно пов'язаний і до­гмат про месію. Зміст цього догмата полягає у визнанні божествен­ного втручання в долі світу й людей, здійснюваного за допомогою посланника бога — спасителя людства, із приходом якого пов'язу­ється ціла серія есхатологічних подій: страшний суд, воскресіння мертвих, встановлення царства божого і т. п. Месіанські ідеї були породжені настроями розпачу, що охопили населення Іудеї й Ізраї­лю в умовах зовнішнього поневолення, що насувалося.

Сутність сучасної модернізації ідеї біблійного месіанізму по­лягає насамперед у прагненні звільнити її від есхатологічного ха­рактеру.

З концепцією монотеїзму пов'язаний і інший основний догмат іудейської релігії — «богообраність» євреїв. Від самого початку ідея «богообраності» перепліталася з месіанством, у якому вона знаходи­ла свою реалізацію. Саме прихід месії повинен був реалізувати цю ідею, затвердивши керівництво «обраного» народу в системі «пакс юдаїка» — іудаїзованого світу.

Модернізація догмата «богообраності» іудейськими апологета­ми, особливо з табору реформованих теологів, привела до зречення традиційного погляду на єврейську діаспору як на духовну трагедію народу. Розселення євреїв за межами Палестини, що прийняло особ­ливо значні розміри в І ст. н. е., після поразки єврейських повстанців у Першій іудейській війні, стало розглядатися не як покарання за гріхи, а як «необхідна міра для здійснення ізраїльської місії поши­рення слова божого серед народів землі». Підхід до діаспори як до засобу практичної реалізації «провіденціальної місії» євреїв харак­терний у цілому для всіх напрямів західного іудаїзму, за винятком ізраїльського, ортодоксальні рабини якого, як і раніше, вважають розсіювання карою господньою.

Історія іудаїзму й аналіз ідеологічних змін, що відбувалися в минулому й продовжують відбуватися в наш час у структурі іудей­ського світогляду, підтверджують той факт, що ця релігія, як і будь-яка інша, прагне говорити з віруючими на зрозумілій їм мові. Це значить, що на різних етапах історії апологети іудаїзму, щоб устали­ти його вплив і роль, повинні були пристосовувати уявлення віро­вчення до рівня свідомості віруючих, враховувати ті соціальні й культурні реалії, в умовах яких жили люди.

Головною особливістю сучасної конфесіональної модерніза­ції є відома десакралізація іудейського «символу віри» й значне проникнення секуляризованого начала в зміст релігійних уявлень. У загальній формі це виражається в прагненні соціалізувати ці уявлення, звільнити їх від есхатологічної орієнтації або — при­наймні — послабити її значення. Названі тенденції, особливо оче­видні в практиці реформованого й реконструкціоністського на­прямів в іудаїзмі, не обійшли й два інших напрями — консервати­вний і ортодоксальний, хоча тут (особливо - в ортодоксії) ці тенденції виражені трохи слабкіше. Соціалізація релігійних уяв­лень, насичення їх актуальним змістом, що розглядається як осно­ва активної життєвої позиції сучасного віруючого, підсилює куль­турологічну роль іудаїзму, його значення в національній культурі євреїв, незалежно від того, вважають вони себе віруючими чи ні. В останньому випадку ставлення до іудаїзму найчастіше приймає обрядовий характер і сприймається насамперед як засіб націона­льної ідентифікації, данина поваги до культурної спадщини свого народу, данина пам'яті предків.