Релігія й віра

Часто на побутовому рівні ці поняття змішуються, а подеколи й ототожнюються, але віра — ширше поняття. Вона притаманна людській свідомості взагалі й у цьому сенсі являє собою необхід­ний компенсаторний механізм свідомості, коли задля збереження цілісності «картини світу» невідомі або такі, що ніколи не стануть відомими, елементи доповнюються певною ідеєю, яка сприймаєть­ся як існуюча апріорі, тобто без потреби її доводити.

З іншого боку, як релігійністю не обмежується віра, так і вірою не обмежується релігія.

Важливим елементом релігії, її ба­зовою структурою є релігійна свідомість. Сама ця остання має дві сторони - раціональну й емоційну, - проблема пріоритету між якими набуває нову грань при розгляді питання про взаємодію різ­них рівнів релігійної свідомості.

Зміст свідомості постає в наглядно-образній формі. За характером свого формування вона значною мірою має індивідуально-особистісний характер. Тому цей рівень часто називають релігійною психоло­гією. Саме релігійна психологія «відповідає» за спалахи релігійної нетерпимості, навіть фанатизму. Саме тут «мешкають» атавізми, пережитки минулих релігійних форм та вірувань. Ось чому часто культ тих чи інших християнських святих набуває форми язични­цького ритуалу або символіки. Досить частим явищем у соціальне й культурно нестабільні періоди, на межі культурних епох, кризи культурних парадигм релігійна психологія підіймає нагору з глибин свідомості такі ритуальні форми, що існували в ранніх формах культурної організації соціуму й мали тоді величезний регулюючий зміст.

Релігійна свідомість на концептуальному рівні існує у формі си­стематизованого та кодифікованого віровчення. Зміст віровчення сформульовано у віроучительних книгах (Бхагаватгіта, Рігведа, Аве­ста, Біблія, Коран тощо), затверджено релігійними організаціями у вигляді незмінних, канонізованих формул (догматів), визнання яких є неодмінною умовою правовір'я. Зміст віровчення розвивається й обґрунтовується спеціальною галуззю релігійного знання - бого­слов'я чи теології, яка являє собою солідний арсенал теоретичних і практичних дисциплін: апологетика, догматика, пастирське бого­слов'я тощо. Через принциповий характер цей рівень релігійної сві­домості називають релігійною ідеологією. Представники богослов­сько-теологічної думки (особливо католицької й православної) на­полягають на безперечнім пріоритеті догматично-віроучительного аспекту релігійної свідомості. Досягнення основної мети релігій­ної віри — «поєднання із Богом», «спасіння душі», можливе, на їх переконання, лише на основі прийняття віровчення у такій формі, як вона сформульована церквою. Відхилення від неухильного насліду­вання цьому віровченню є єрессю, боговідступництвом і підлягає осудженню та покаранню.