Релігійний культ

Культова система має складну, в деяких релігійних системах не досить розвинену, структуру. Найпоширенішим її елементом є обря­дова практика. Обряд — це сукупність стереотипних дійств, встано­влених звичаєм і традицією певної соціоетнічної спільноти, символі­зують ті чи інші ідеї, норми, ідеали й уявлення.

Найсуттєвішим моментом також є те, що релігійний культ базу­ється на вірі в наявність між людиною й предметом віри можливості встановлення певних взаємовідношень. Напевне, найдавнішою фор­мою такого «вертикального» зв'язку були умилостивлювальні дійс­тва, починаючи з примітивних жертвоприношень і кінчаючи високо-духовними молитвами. Молитва — це вербальне (словесне) звернен­ня людини до об'єкту своєї віри. Релігієзнавці стверджують, що ця практика склалася на ґрунті язичницьких заклинань, замовлянь як елемент магії слова. Ось чому досі суттєвим у традиційних релігіях (як буддизм, католицизм і православ'я, іслам тощо) є чітке й незмін­не промовляння (рецитація) тексту молитви (мантри), навіть на арха­їчній формі мови.

Найскладнішу структуру культової системи й дійства мають розвинені зрілі форми релігій, які включають тривалі богослужіння, здійснення особливих обрядів — таїнств, поклоніння святим, іконам і скульптурам, дотримання постів тощо. Усі ці дійства формують бо­гослужебний канон, який має незмінну, догматично дотримувану форму й нормує проживання парафіянами кожного дня життя, «річ­ного кругу», «седмичного» (тобто тижневого) кругу тощо (див. Хри­стиянство). Тут значну роль відіграє естетичний бік богослужіння, який у свою чергу теж регулюється канонами віровчення. Як зазна­чають дослідники релігії, у процесі богослужіння за допомогою культової практики в свідомості парафіян відтворюються певні релі­гійні образи, символи, думки, збуджуються певні емоції. І як резуль­тат негативні емоції трансформуються в позитивні: зникає стан при­гніченості, занепокоєння, незадоволеності, внутрішнього диском­форту, натомість приходять відчуття полегшення, радості, спокою й умиротворіння, приплив сил тощо.

Первинною ланкою інституту релігії є релігійна група. Вона вини­кає на ґрунті спільного відправлення релігійних обрядів, у яких утілю­ються ті чи інші релігійні уявлення. На ранніх стадіях культури люд­ства, коли культові дійства співпадали із матеріальним виробництвом і суспільним життям узагалі, коло їх учасників включало всіх членів со­ціуму, було йому тотожним. Саме культова практика давала змогу відо­кремлювати одну спільноту від іншої. У самому культовому дійстві брали участь усі члени соціуму (первісної общини) на рівних основах, а диференціація їхніх функцій здійснювалася за статево-віковим прин­ципом. Але з ускладненням суспільного життя відбувається спеціаліза­ція людей, котрі відіграють більш важливу роль у обрядах. Поступово в релігійних групах вирізняються спеціалісти з проведення культових дійств: чаклуни, маги, шамани, волхви тощо. Вони створюють спеціалі­зовану професійну групу з проведення й організації обрядів. І якщо спочатку (наприклад, у Стародавній Греції) такі люди просто обиралися з членів общини, то з часом, у процесі інституціоналізації релігії — з одного боку, й ускладнення соціальних зв'язків — з іншого, починають формуватись організації служителів культу — жрецькі корпорації, їх формування глибоко специфічне в різних культурних регіонах: від об­рання чи посвячення до добровільного зречення від світського життя й походження із замкненої касти. Але й на цьому етапі релігія ще не по­стає як незалежний, самостійний соціальний інститут.

Дослідники релігії виділяють чотири основних типи релігійних організацій: церква, секта, харизматичний культ і деномінація.