Функції роль релігії в суспільстві

Світоглядна або сенситивна функція. Світогляд — це сукуп­ність поглядів, оцінок, норм й установок, що визначають ставлення людини до світу й існують як орієнтири й регулятори поведінки. Може носити філософський, міфологічний або ж релігійний харак­тер. Функція релігійного світогляду полягає не лише в тому, щоб на­малювати певну картину світу (як інші два типи), а перш за все в то­му, щоб завдяки цій картині світу парафіянин міг віднайти сенс сво­го життя і «спасіння» через віру.

Функція інтегратора суспільного організму та його стабіліза­тора. Стабільність - це здатність соціальної системи до змін без руйнування її устоїв. Деколи фахівці порівнюють релігію із «клеєм» суспільства: вона допомагає людям усвідомити себе як моральну спіль­ноту, скріплену загальними цілями й цінностями. Вона дає людині змогу самовизначитися в суспільній системі і через це об'єднатися з близькими їм за поглядами, звичаями, цінностями, віруваннями людь­ми; готує індивіда до соціального життя, тренує покору, укріпляє соці­альну єдність, підтримує традиції, збуджує почуття удоволення тощо.

Легітимізуюча (узаконююча) функція. Мова йде не просто про встановлення й дотримання тих чи інших норм, а про ставлення до них. Якщо норми мають соціальне походження, то вони відносні, можуть бути змінені, не дуже суворо дотримуватися. Інша річ, коли вони не «надбудовні», а передвічні, базуються на неприйдешньому, абсолютному, вічному, які лімітують (обмежують) певні дії членів суспільства, ставлять їх у певні межі.

Регулююча функція. В цьому аспекті релігія розглядається як специфічна ціннісно-орієнтаційна та нормативна система. Кожна ре­лігія виробляє свою систему цінностей на рівні релігійної свідомості.

Дезінтеграційна функція. Як єднальна сила своїх вірних, будь-яка релігія протиставляє своїх парафіян «чужим» — представникам інших конфесій або угруповань, подеколи державі й суспільству в цілому. Саме на цьому ґрунті в історії виникали релігійні війни, спа­лахи фанатизму й соціальні конфлікти.

Ідеологічна функція. Як надбудовний інститут, релігія часто відстоює своє переважне право на Шлях, у тому числі магістральний шлях розвитку суспільства, забороняючи свободу мислення, вибору, світогляду тощо. Досить часто в історії суспільства саме релігія стримувала прогрес науки, мислення, мистецтва, навіть культури.

Гуманістична тенденція. Це вже не функція, а радше роль, мі­сце релігійного погляду на світ в культурі. Саме через цю тенденцію релігія взагалі підносить людський дух, наділяючи людину богоподі-бністю, богообраністю, ба принциповою богорівністю. Вона через систему віровчення й культу закликає до найвищих проявів людсько­го духу, дотримання соціально-позитивних норм, дає надію на «віч­не» трансцендентне життя в Богові. А через визнання людини спів­творцем, співробітником Бога в перетворенні світу піднімає людину до відповідальності за існування світу й планети.

Авторитарна тенденція. Це зворотний бік і водночас проти­лежність гуманістичної тенденції, дегуманізуюча функція релігії. Ма­ніфестуючи пріоритет духовного над матеріальним, сакрального над світським, релігія визнає наявність певної трансцендентної сили, що цілковито керує людською долею й життям. Відчуження — це не сут-нісна характеристика релігії, а її феноменальне визначення, проявлен­ня цієї сутності на поверхні соціального життя. До нього саме й при­зводить признання неможливості самочинно керувати своїм життям. Тобто людина, керована «ззовні», «з того світу», повністю відчужена від самої себе. Це часто призводить до психічних та емоційних розла­дів, а подеколи й до злочинів на релігійному ґрунті.

Як робочу стадіальну типологію пропонуємо вам діахронічний підхід до типології, оснований на ступені розвитку й повноті культо­вого наповнення релігійних систем.

Ранні релігійні вірування: синкретичний, базований на міфо­логічній свідомості тип релігійних уявлень; характеризується полі­теїзмом (багатобожжям) і не досить розвиненою культовою практи­кою (тотемізм, анімізм, аніматизм, фетишизм, шаманізм тощо).

Національні релігії: притаманна ранньокласовим суспільст­вам, відрізняється генотеїзмом (форма політеїзму, де на чолі пантео­ну стоїть божество-родоначальник етносу). Поширений у рабовлас­ницьких культурах світу. В розвиненій формі постають як синтоїзм, даосизм, конфуціанство, релігія стародавніх греків тощо. Вищою формою розвитку стають монотеїстичні релігії (іудаїзм).

Світові релігії: таку назву носять за широту розповсюдження, всесвітнє значення. Монотеїстичні за суттю, мають розвинену куль­тову практику, глибоке віровчення, всю повноту розвитку релігійної свідомості і організації (буддизм, християнство, іслам). Часто мають внутрішнє культово-організаційне розгалуження й численні течії, де­номінації й конфесії.

Сучасні й нетрадиційні релігії: як правило, невеличкі угрупо­вання, часто секти і харизматичні культи, базовані на традиційних релігіях або новаціях науки і техніки.