Поняття релігієзнавства

«Теологія» (від давньогрецьких слів theos - «бог», logos — «закон», «знання», «наука», тобто «наука про божественне»). Незважаючи на те, що власне теологія з'являється лише в добу Серед­ньовіччя, певною мірою спекулятивно теологічними були підходи до пояснення Божественного, його походження, зв'язку людства й світа богів тощо ще в Стародавньому світі. Про це свідчать просякнуті гли­боким міфологізмом, а тому й символізмом, тексти стародавніх єгип­тян, вавілонян (насамперед представників жрецької касти), стародав­ніх китайців — даосів та конфуціанців, представників грецьких міс­тичних сект — піфагорійців та орфіків тощо. Вони намагались пояс­нити божественний устрій Всесвіту, а через це — необхідність тих чи інших ритуалів, обрядів, культових гімнів та заклять.

Справжня теологія — це вчення про Бога в католицькій та про­тестантській традиції та богослов'я як наука про славлення Бога в православній та мусульманській традиціях (оскільки останні відки­дають будь яку можливість пізнання Бога і вважають можливим ли­ше його славлення). Теологія чи богослов'я виникають з намагання роз'яснити основні положення тієї чи іншої релігії, перекласти обра­зи та догматичні формули, що містяться в священних книгах, поста­новах соборів, на мову понять; зробити зрозумілими масам парафіян складні символи віри.

Богословське - теологічний підхід до релігії - це підхід до релігії зсередини, з позицій самої релігії. Основу такого підходу становить релігійна віра. Збагнути релігію, на думку теологів, може лише релігійна людина. Нерелігійній людині релігія недоступна.

Такому підходу до релігії протистоять філософський і науковий способи пояснення релігії як підходи «ззовні». Такий підхід не пе­редбачає безперечно негативну позицію по відношенню до релігії. Він може бути реалізованим з тією самою метою, що й богослов­сько-теологічний підхід, але спиратиметься на принципово іншу ме­тодологію. Якщо теологічний підхід здійснюється на основі прий­няття релігійного віровчення як вихідної та безсумнівної істини (до­гми) в межах «релігійного досвіду», то філософська й наукова мето­дологія мусить вийти за межі цього досвіду, піддати релігію критич­ному дослідженню з позицій раціо, логічно-теоретичних та емпірич­но-наукових критеріїв істинності. При цьому в методології філософії й науки дослідження релігії існують свої суттєві відмінності.

Традиційне релігієзнавство в працях найяскравіших своїх пред­ставників виходить із того, що від початку існування людських спільнот існує й релігія в тих чи інших своїх, хай навіть і в початко­вій, формах, оскільки вона являє собою форму горизонтальних та вертикальних соціальних зв'язків, що сприяють консолідації й поза-юридичному врегулюванню суперечностей у соціумі. Не випадково саме слово «релігія» походить від латинського religare — пов'язува­ти, об'єднувати, а згодом — religis — священний, культовий. Таким чином, релігія являє собою соціально-культурний і духовний фено­мен, що втілює й виражає не лише віру в існування надприродного Начала — джерела буття всього існуючого; вона специфічно органі­зує цю віру через культову й ритуальну практику, таким чином ви­ступає засобом спілкування та зв'язку як з Абсолютом, так і в межах окремої спільноти — чи то племені, чи то народу, чи то певної кон­фесії. Будь яку релігійну систему характеризує віра в трансцендентне й система зв'язку з ним.