Використання симуляційоної програми CARAT-3 при проведенні автотехнічного дослідження 4 страница

Останню норму продубльовано також у спеціальному законі. Так, відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про угоди про розподіл продукції» [6], право користування надрами під час виконання угоди про розподіл продукції може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) або припинено Кабінетом Міністрів України у разі виникнення безпосередньої загрози життю та здоров’ю людей або довкіллю в порядку, передбаченому такою угодою.

Отже, заборона може бути застосована не лише як засіб попередження правопорушення, але й як засіб охорони надр, довкілля в цілому, життя та здоров’я людей у разі виникнення небезпеки, в тому числі й природного походження, тобто не пов’язаної з порушенням вимог щодо охорони надр.

Адміністративно-правова заборона завжди пов’язана з дією владного припису, що походить від компетентного суб’єкта на підставі закріплених норм чинного законодавства і підзаконних нормативних актів. Так, Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України відповідно до п. 5 Положення про неї [7] має право зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень та інших виробничих об’єктів, виготовлення та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів виробництва, виконання певних робіт, у тому числі пов’язаних з користуванням надрами, застосуванням нових небезпечних речовин, реалізацію продукції шляхом видачі розпорядчого документа про заборону зазначеного у випадках, передбачених законодавством, а також анулювати видані дозволи і ліцензії до усунення порушень, які створюють загрозу життю працівників.

Підсумовуючи викладене, можна дійти певних висновків: адміністративно-правові заборони в сфері охорони надр можуть виконувати наступні функції:

1. Бути засобами попередження:

‒ правопорушень у сфері охорони надр;

‒ спричинення втрат майнового та немайнового характеру;

‒ створення умов небезпеки життю, здоров’ю людей, надр і навколишньому природному середовищу в цілому.

2. Бути засобами припинення порушень вимог щодо охорони надр.

3. Виконувати роль санкцій за вчинення порушень у досліджуваній сфері.

Формами адміністративних заборон у сфері охорони надр можуть бути:

‒ заборона починати діяльність без вчинення дій, спрямованих на охорону надр;

‒ заборона продовження діяльності в разі порушення вимог щодо охорони надр;

‒ заборона продовжувати дії безвідносно до характеру поведінки особи (правомірної чи неправомірної) у зв’язку з обставинами об’єктивного (стосовно адресата такої заборони) характеру;

‒ заборона повного чи часткового характеру постійних чи тимчасових видів діяльності, що здійснюються з порушенням вимог охорони надр.

Подальше дослідження щодо заходів адміністративного примусу має визначити співвідношення заборон і санкцій в адміністративно-правовому механізмі охорони надр України.

ТАКТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДОПИТУ

Розглянуті кримінально-процесуальні положення проведення допиту. Визначені тактичні особливості підготовки, проведення і фіксації даної слідчої (розшукової) дії.

Ключові слова: тактичні особливості допиту, підготовка, проведення, фіксація допиту.

Проблемам тактики допиту приділялась значна увага у криміналістичних дослідженнях В. П. Бахіна, О. М. Васил’єва, В. К. Весельського, В. А. Журавля, О. О. Закатова, Г. А. Зоріна, В. О. Коновалової, В. Г. Лукашевича, М. І. Порубова, В. Ю. Шепітька та інших науковців
[1–11]. Більшість криміналістів обґрунтовано визначають допит як процес інформаційної та психологічної взаємодії слідчого з допитуваним, що полягає в керованому слідчим спілкуванні, застосування тактичних прийомів під час якого дозволяє досягти головну мету цієї вербальної слідчої дії – отримання від допитуваного повної та правдивої інформації, що сприяє встановленню істини у справі.

У той же час реформування кримінально-процесуального законодавства обумовлює необхідність удосконалення тактичних правил і прийомів підготовки, проведення та фіксації даної найрозповсюдженої слідчої дії. Адже аналіз Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК України), який 14.05.2012 підписаний Президентом України та набуде чинності 19.11.2012, дозволяє відзначити деякі з нововведень, що суттєво впливатимуть на формування відповідних криміналістичних рекомендацій, визначення яких і стало метою даної статті:

1. Основні процесуальні положення допиту містяться у главі 20 «Слідчі (розшукові) дії», які визначені діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні (ч. 1 ст. 220). Ототожнюючи слідчу (допит) і розшукову (опитування) дії, законодавець, на наш погляд, змінює сутність допиту, розширює його зміст, визначає можливі особливості його проведення тощо.

2. Поява нових процесуальних фігур, зокрема, заявника (ст. 60), секретаря судового засідання (ст. 73), судового розпорядника (ст. 74), обумовлює необхідність розроблення відповідних рекомендацій щодо тактичних правил та прийомів підготовки, проведення й фіксації нових видів допитів.

3. Згідно ч. 1 ст. 224 місцем проведення допиту є місце проведення досудового розслідування або інше місце за погодженням із особою, яку мають намір допитати. Таким чином перед особою, яка проводить досудове розслідування, постає задача узгодження із особою, яку мають намір допитати, місця проведення даної слідчої дії. В ситуації, коли із тактичних міркувань в якості місця допиту слідчий визначає, наприклад, місце знаходження особи (у лікарні, вдома, на робочому місці тощо), йому слід виказати свої наміри перед допитуваним чи(і) його представником, захисником, втрачаючи тактичну перевагу, обумовлену фактором раптовості.

4.

5. Ч. 4 ст. 224 встановлює обов’язок особи, яка проводить допит, зупинити підозрюваного одразу після отримання від нього заяви про відмову відповідати на запитання, давати показання. Таким чином законодавець обмежує слідчого у можливості застосовувати тактичні прийоми, спрямовані на встановлення психологічного контакту із допитуваним, подолання зайнятої ним негативної позиції, спонукання до дачі правдивих показань у повному обсязі його обізнаності тощо.

6. Допитувана особа має право використовувати під час допиту власні документи і нотатки, якщо її показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам’яті (ч. 6 ст. 224). Подібна ситуація може виникнути при розслідуванні економічних злочинів. У зв’язку з чим подальшої розробки потребують тактичні рекомендації з питань переліку (вигляду) зазначених законодавцем «власних документів і нотаток», особливостей їх складання, використання, зберігання, процесуального значення для розслідування тощо.

7. Згідно ч. 8 ст. 224 допитувана особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування. На наш погляд, така вимога обумовлює необхідність слідчому ознайомити допитувану особу із зазначеним правом до початку допиту, тобто під час ознайомлення її з процесуальними правами згідно процесуального статусу.

8. Ч. 2 ст. 65 містить перелік осіб, які не можуть бути допитані як свідки. Зокрема, нотаріуси – про відомості, які становлять нотаріальну таємницю; медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи – про відомості, які становлять лікарську таємницю (п. 3, 4 ч. 2 ст. 65). У зв’язку з цим складнощів набуде допит зазначених осіб у справах про злочини, пов’язані із заволодінням житлом, неналежним виконанням професійних обов’язків медичними працівниками тощо. Зазначена обставина обумовлює вдосконалення тактики допиту зазначених категорій осіб і розробку нових тактичних прийомів.

9. Свідок зобов’язаний відповідати на запитання, спрямовані на з’ясування обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності його показань (ст. 96). Таким чином, предмет допиту свідків розширюється, а коло таких обставин слідчий має визначати у кожному конкретному випадку з урахуванням наявної інформації.

10. Істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, що визначають недопустимість доказів, згідно ч. 2 ст. 87 є, зокрема, отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права, а також отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні. Слідча і судова практика у справах про окремі види злочинів, зокрема, економічні, свідчить про непоодинокі випадки початкового допиту посадових та інших осіб в якості свідків, а повторного (як правило, після проведення судових експертиз) – в якості підозрюваних чи, навіть, обвинувачених. Тож із набуттям чинності новим КПК України слідчі не матимуть можливості проводити попередній допит таких осіб в якості свідків та мають ретельно збирати докази й готуватись до їх допиту саме у процесуальному статусі підозрюваного чи обвинуваченого.

11. Аналізуючи положення ч. 7 ст. 223, можна припустити, що для участі в проведенні допиту можуть бути запрошені поняті, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне. Одним з таких випадків може стати ситуація відмови підозрюваного відповідати на запитання, давати показання (ч. 4 ст. 224).

12. Ч. 4 ст. 95 визначає, що суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. У зв’язку з чим ч. 1 ст. 225 передбачає, що у виняткових випадках, пов’язаних із необхідністю отримання показань свідка чи потерпілого під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життя і здоров’я свідка чи потерпілого, їх тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань, сторона кримінального провадження має право звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит такого свідка чи потерпілого в судовому засіданні. Водночас, ч. 2 ст. 97 передбачає право суду визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення. Виникає протиріччя –законодавець з одного боку забороняє суду обґрунтовувати судові рішення або посилатись на показання, надані слідчому, прокурору (тобто вимагає безпосередньо допитати осіб), але з іншого боку дозволяє визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати в судовому засіданні особу, яка надала первинні пояснення^[3].

У тактиці допиту в ситуації існування небезпеки для життя і здоров’я свідка чи потерпілого, їх тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань, розроблені рекомендації про доцільність обов’язкового застосування додаткового способу фіксації допиту, а саме, відеозапису [12, с. 135–136; 13, с. 9–10; 14, с. 106–108]. В подальшому, під час судового засідання, існувала можливість не лише ознайомлення суду із протоколом допиту, але й перегляду відеозапису. Тобто суд міг наочно переконатись у обсязі показань допитуваного, вільності їх викладення, дотримання слідчим вимог закону при проведенні допиту та формулюванні питань, ін. При виникненні певних сумнівів зазначений відеозапис міг стати об’єктом експертного дослідження на предмет визначення психологічного стану допитуваного, наявності ознак монтажу тощо. Положення, визначені ч. 1 ст. 225 нового КПК, встановлюють необхідність у подібних випадках ініціювати допит особи в судовому засіданні. Водночас, не визначено, це повинен бути первинний допит чи повторний, яким чином має визначатись суддя, склад судового засідання, оформлюватись дана слідча (розшукова) дія (протоколом допиту особи у судовому засіданні чи протоколом судового засідання) і де має зберігатись відповідний протокол (у матеріалах кримінальної справи чи в суді). До того ж законодавець залишає суду можливість при ухваленні судового рішення за результатами судового розгляду кримінального провадження не врахувати докази, отримані в такому порядку (ч. 3 ст. 225).

13. Якщо допит фіксується за допомогою технічних засобів, текст показань може не вноситись до відповідного протоколу за умови, що жоден з учасників процесуальної дії не наполягає на цьому. У такому разі у протоколі зазначається, що показання зафіксовані на носії інформації, який додається до нього (ч. 2 ст. 104). При цьому, слідчий має виготовити і копії таких носіїв інформації, адже оригінальні примірники технічних носіїв інформації зафіксованої процесуальної дії мають зберігатись у матеріалах кримінального провадження, а резервні копії – окремо (ч. 3 ст. 107). Протокол допиту може бути складений слідчим або прокурором, які проводять відповідну процесуальну дію, не лише під час її проведення, а й безпосередньо після її закінчення (ч. 1 ст. 106). Перераховані процесуальні положення безсумнівно вплинуть на тактику фіксації вербальної та невербальної інформації під час допиту, адже протоколювання та технічний запис нарешті визнані законодавцем взаємодоповнюючими. І хоча виготовлені під час допиту носії інформації залишаються додатками до протоколу (п. 3 ч. 2 ст. 105), процедура використання технічних засобів значно полегшує роботу слідчих та скорочує час, потрібний на проведення допиту із аудіо-, відеозаписом. Водночас, не можна не відмітити необхідності слідчим завжди бути готовими застосувати технічні засоби фіксування, адже у випадку відповідного клопотання учасників процесуальної дії це стає обов’язковим (ч. 1 ст. 107).

14. Аналізуючи положення нового КПК України, якими врегульована процедура різних видів допиту, не можна не відмітити і такі нововведення, як: а) необхідність перед допитом роз’яснювати допитуваному порядок його проведення (ч. 3 ст. 224) – раніше науковці визначали це тактичним прийомом, зокрема, що сприяє адаптації потерпілої до обстановки допиту і усуненню небажаних станів її психічної діяльності [12, с. 107]; б) наявність прямої заборони проведення одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб для з’ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях за участю малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого разом з підозрюваним у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також щодо злочинів, вчинених із застосуванням насильства або погрозою його застосування (ч. 9 ст. 224); в) можливість у виняткових випадках обмежити участь законного представника малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого у виконанні окремих слідчих (розшукових) дій або усунути його від участі у кримінальному провадженні та залучити замість нього іншого законного представника (ч. 3 ст. 227), ін.

Резюмуючи вищевикладене, слід відзначити необхідність розроблення тактики нових видів допиту, перегляду допустимості окремих тактичних прийомі допиту, удосконалення існуючих правил і прийомів підготовки, проведення і фіксації допиту, а також окремих положень нового кримінально-процесуального законодавства, якими врегульована дана слідча (розшукова) дія.

КЛАСИФІКАЦІЯ САМОРОБНОЇ ТА ПЕРЕРОБЛЕНОЇ ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ

Розглянуто деякі питання щодо класифікації саморобної та переробленої вогнепальної зброї

Ключові слова: саморобна, перероблена вогнепальна зброя, перероблені стартові та газові пістолети та револьвери.

Так сталося, що на теринах нашої держави значну частину вогнепальної зброї, яка знаходиться в незаконному обігу, складає зброя перероблена з газових, сигнальних та стартових пістолетів і револьверів, а також зброя виготовлена саморобним способом.

Факти переробки та виготовлення вогнепальної зброї можна пояснити декількома основними причинами.

По перше, виготовлення та придбання зброї стандартних зразків в Україну істотно ускладнено законодавством, і контролем з боку відповідних державних органів, що робить використання вогнепальної зброї, що знаходиться в законному обороті незручним для злочинців.

По друге, більшість злочинців, які вчиняють злочини по-однинці не мають доступу до кримінальних каналів поширення стандартної зброї, а таке джерело отримання зброї, як його пошук в місцях бойових дій, майже припинив своє існування через великий розрив в часі.

По-третє, специфічне цільове призначення кримінальної зброї, значно знижує вимоги до його якості в порівнянні з вимогами до зброї стандартної, що дозволяє спрощення конструкції зброї і відповідно до цього, можливість його виготовлення в домашніх умовах, або з використанням нескладного устаткування [1, с. 109].

Класифікація саморобної та переробленої зброї можлива за кількома критеріями:

За класом:

‒ стандартна;

‒ нестандартна.

По довжині ствола:

‒ короткоствольна;

‒ средньоствольна;

‒ довгоствольна.

За кількістю зарядів:

‒ однозарядна;

‒ двозарядні;

‒ багатозарядна.

За кількістю набоїв в зброї:

‒ однозарядна;

‒ багатозарядна.

За способом виготовлення:

‒ саморобна;

‒ перероблена з предметів господарського призначення (будівельно-монтажні пістолети та ін.);

‒ виготовлена з використанням частин і деталей стандартної вогнепальної зброї, (вставка гвинтівочних стволів у пістолети);

‒ перероблена з стандартних зразків газової, сигнальної та пневматичної зброї (переробка сигнальних, газових, пневматичних пістолетів і револьверів та ін.);

‒ перероблена зі стандартних зразків вогнепальної зброї (обрізи рушниць).

Останнім часом в нашій державі широкого розповсюдження набули деякі моделі газової зброї, зброї призначеної для стрільби снарядами несмертельної дії, але найбільшого розмаху щодо вчинення злочинів стали стартові пістолети та револьвери виробництва Туреччина, які згідно маркувальних позначень класифікуються як сигнальні (стартові). Такі пістолети потрапляють через кордон без проведення сертифікації відповідними органами.

Наявність в злочинному обігу вогнепальної зброї, перероблених газових стартових та сигнальних пістолетів та револьверів, ставить перед експертами-балістами ряд питань.

На нашу думку перш за все необхідно налагодити обмін інформацією з підприємствами, які виготовляють газову, стартову та сигнальну зброю, з метою надання експертно-криміналістичним підрозділам інформації, щодо конструктивних особливостей такої зброї, а також проведення відповідними органами її сертифікації.

На сьогоднішній день є нагальна потреба, у розробці довідкових даних з описом слідів на гільзах для використання під час проведення балістичного дослідження, а також інформацію про конструктивні особливості такої зброї. Потрібна систематизація наявної інформації отриманої в процесі дослідження, для врахування та обліку в подальших дослідженнях, і встановлення джерел переробки та походження такої зброї.

ЗАСТОСУВАННЯ ПОЛОЖЕНЬ НОВОГО КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ
ПОТЕРПІЛОГО У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

У статті аналізуються проблеми посилення захисту прав та інтересів потерпілих від злочинів, за положеннями нового кримінального процесуального законодавства України.

Ключові слова: потерпілий, захист, злочин, захисник, права потерпілого, кримінальне провадження, досудове розслідування, судовий розгляд.

Як відомо, кримінально-процесуальне законодавство закріплює систему гарантій захисту прав і свобод обвинуваченого, потерпілого, та інших учасників кримінального процесу.

Людина, яка потерпіла від посягання на своє життя, здоров’я, честь і гідність, а також на належне їй майно, потребує правового й соціального захисту, матеріальної та моральної підтримки. Конституцією України передбачено обов’язок держави щодо захисту людини, утвердження і забезпечення її прав та свобод [1].

У чинному законодавстві України основна увага приділяється захисту прав та інтересів не потерпілого, а підозрюваного, обвинуваченого, а також підсудного, якому може бути призначене покарання за вчинений злочин.

Тому вважаємо однією з головних функцій нового кримінального процесуального законодавства України відновлення балансу між правами підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, з одного боку, та інтересами жертви, – з іншого. Цю проблему було порушено у Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 29 листопада 1985 р.). Цей міжнародний документ базується на засадах визнання гідності жертв злочинів. У ньому передбачено ті напрями, в яких необхідно діяти державам для забезпечення відповідного поводження із зазначеними особами [2].

Аналіз кримінального законодавства та правозастосовної практики України, з точки зору їх відповідності цим напрямам, свідчить про те, що з вступом у силу нового кримінального процесуального законодавства України відбудеться посилення захисту прав та інтересів потерпілих від злочинів.

Зупинемось на декількох основних положеннях діючого та вступаючого у силу Закону. Відповідно до ст. 49 діючого Кримінально-процесуального кодексу України ( далі – КПК) [3], потерпілий має наступні можливості для захисту своїх прав і законних інтересів в кримінальному процесі: він вправі давати показання у справі, подавати докази, заявляти клопотання, знайомитись з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, брати участь у судовому розгляді справи, заявляти відводи, подавати скарги на дії особи, яка проводила дізнання, слідчого, прокурора і суду, подавати скарги на вирок або ухвалу суду, а за наявності відповідних підстав – на забезпечення безпеки. Потерпілий має право під час судового розгляду справи особисто або через свого представника підтримувати обвинувачення та братии участь у судових дебатах. Потерпілий також може користуватись послугами адвоката. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про адвокатуру», якщо потерпілий відноситься до малозабезпечених осіб, то йому призначають адвоката безоплатно.

Під час досудового розслідування потерпілий має право на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим; отримувати від уповноваженого органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію; подавати докази на підтвердження своєї заяви; брати участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях, під час проведення яких ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з протоколами слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, виконаних за його участі; отримувати копії матеріалів, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, після закінчення досудового розслідування.

Під час судового провадження в будь-якій інстанції потерпілий має право бути завчасно поінформованим про час і місце судового розгляду; брати участь у судовому провадженні; брати участь у безпосередній перевірці доказів; підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення; висловлювати свою думку під час вирішення питання про призначення покарання обвинуваченому, а також висловлювати свою думку при вирішенні питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру; знайомитися з судовими рішеннями, журналом судового засідання і технічним записом кримінального провадження в суді; оскаржувати судові рішення в передбаченому законом порядку.

На всіх стадіях кримінального провадження потерпілий має право примиритися з підозрюваним, обвинуваченим і укласти угоду про примирення. У передбачених законом випадках примирення є підставою для закриття кримінального провадження.

Згідно зі ст. 52 КПК, представляти інтереси потерпілого в суді може не тільки адвокат, але й близькі родичі, законні представники, а також інші особи за постановою слідчого, судді або ухвали суду. У разі смерті потерпілого внаслідок скоєного злочину, його правами наділяються близькі родичі.

В свою чергу ст. 58 нового КПК вказує, що потерпілого у кримінальному провадженні може представляти представник – особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником. За ст. 45 нового КПК захисником є адвокат, відомості про якого внесено до Єдиного реєстру адвокатів України.

Таким чином, вважаємо, що разом із набранням чинності нового кримінального процесуального законодавства України, проблеми посилення захисту прав та інтересів потерпілих від злочинів можуть в значній мірі бути вирішені, завдяки грамотній регламентації законів, поширенню прав потерпілих та наданню кваліфікованого правового захисту.

СУТНІСТЬ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ФУНКЦІЙ

У повідомленні висвітлено основні підходи до визначення поняття, сутності кримінально-процесуальних функцій. Автором з’ясовано поняття кримінально-процесуальних функцій, а також зроблено їх класифікацію.

Ключові слова:кримінально-процесуальні функції, функція захисту, функція обвинувачення.

У науці кримінально-процесуального права сформувалися десятки підходів до визначення поняття та сутності функцій у кримінальному судочинстві, а також варіантів їх класифікації. Кожен з таких підходів заснований на нормах чинного в певний момент кримінально-процесуального законодавства та в значній мірі визначається саме їм.