Модуль динамічного розрахунку 8 страница
Ключові слова:судово-експертна діяльність, судова експертиза, криміналістична експертиза, експерт, експертні дослідження.
1. На шляху становлення України як незалежної демократичної правової держави спостерігаються не тільки позитивні зрушення, а й чимало труднощів. Загальновідомо, що кризовий стан будь-якого суспільства, його економічна та соціальна нестабільність супроводжуються процесами стрімкого зростання національної та транснаціональної злочинності. невизначеність економічної стратегії, коливання від ринкових до адміністративних методів регулювання підприємницької діяльності, недосконалість чинного законодавства, це далеко не повний перелік чинників, які призвели до різкого зростання економічної злочинності, що, у свою чергу, тісно пов’язана з такими явищами, як тіньова економіка, корупція, організовані злочинні угрупування тощо. Причина становища, що склалося сьогодні, полягає не лише в складнощах, що мають місце в роботі правоохоронних органів, але й у недостатньому пізнанні природи й змісту судово-експертної діяльності. Саме цей фактор надає особливого значення розгляду проблем судово-експертної діяльності.
Закон України «Про судову експертизу» заклав загальні нормативні основи судово-експертної діяльності відносно до того, яким є вид судочинства під час якого застосовують експертні знання. Законодавець розповсюджує дію низки положень цього Закону і на недержавну судово-експертну діяльність, оскільки до її суб’єктів віднесено у відповідності до ст. 7 не лише штатних працівників державних спеціалізованих установ, а також і експертів, які не є працівниками зазначених установ. Це надає Закону універсальний вигляд і забезпечує відносно цілісне й чітко визначене регулювання відносин, що відбуваються в процесі проведенням судової експертизи.
Специфіка судово-експертної діяльності полягає в тому, що незалежно від виду судочинства – будь то кримінальне, цивільне, адміністративне, конституційне, така діяльність визначається єдністю за своєю методичною основою. Єдиними є загальні закономірності, що вивчаються в межах материнських наук, з яких вийшли і завдяки яким розвинулися відповідні види судової експертизи. Це в свою чергу слугує основою для створення об’єктивних і універсальних експертних методик. Окрім єдності методичних засад судово-експертної діяльності, існує подібність правових аспектів експертизи в кримінальному, цивільному, адміністративному процесах.
Сьогодні законодавство України все більше наближаються до міжнародних стандартів, що передбачає в межах змін, які відбуваються в реформуванні системи судочинства, удосконалення всіх сфер законодавства, в тому числі й законодавчих норм, якими врегульовано судово-експертну діяльність. Сучасне законодавство України в межах здійснюваної правової реформи направлене також на підвищення ролі й переоцінку значення інституту судових експертиз, без яких не може бути ефективно проведене розслідування справи й розкрито злочин. Викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто скоїв злочин, був притягнутий до відповідальності та жоден невинний не був покараний, вимагає неухильного додержання вимог закону про всебічну й повну перевірку всіх доказів щодо винуватості особи у скоєнні злочину. У зв’язку з цим призначення та проведення експертиз є засобом забезпечення об’єктивності, повноти і всебічності як розслідування, так і судового слідства, гарантом обґрунтованості обвинувачення.
|
ділового етикету. Важливу роль в його діяльності відіграє культура писемного мовлення, яка реалізується під складання текстової частини висновку і має вираз в чіткому викладенні
думок для формування висновку [1, с. 82].
Судово-експертна діяльність – це виконання конкретною особою покладених на неї законом функцій із забезпечення судочинства. Функції суб’єктів процесуальної діяльності – це напрями їх діяльності, що визначені завданнями судочинства і місцем, яке цей суб’єкт відіграє у розв’язанні поставлених завдань. Як функцію розуміють вираження конкретного призначення і місце учасників судочинства, їх спрямованість на досягнення поставлених завдань. Свої функції експерт здійснює в межах основних видів експертної діяльності. Всі вони взаємопов’язані і переплітаються між собою.
3. Психологічна характеристика основних напрямів експертно-криміналістичної діяльності має такі структурні компоненти: пізнавальний, конструктивний, комунікативний, організаторський, а також такі допоміжні її різновиди як засвідчувальний та профілактичний.
Експертна діяльність як усвідомлена професійна діяльність людини містить в собі криміналістичну та психологічну сторони, які складають її зміст. Діяльність експерта, яка пов’язана з проведенням експертизи, завжди має чітко окреслений усвідомлений характер і спрямована у кожному випадку на досягнення конкретної мети, яка виходить з поставленого перед експертом завдання. Саме тому вивчення експертної діяльності як одного з видів діяльності людини не можливе без її глибокого психологічного аналізу. Власне на результатах такого аналізу і повинна ґрунтуватися система професійної підготовки до здійснення цього специфічного виду діяльності з розкриття й розслідування злочинів. Психологічний аналіз експертної діяльності по праву входить до змісту предмету юридичної психології. [2, с. 47].
У характеристиці правоохоронної діяльності, а в її межах експертної, як різновид такої діяльності, відокремлюють також здібності людини до виконання певних операцій, дій. Відповідно до основних положень психологічної науки та юридичної психології, здібності до правоохоронної діяльності визначаються за сукупністю оцінок найважливіших властивостей особи, а саме: соціально-мотиваційних якостей; професійно-мотиваційних якостей; правосвідомості; морально-психологічної підготовленості; ділових якостей (вольових, організаторських); пізнавальних психологічних якостей (мислення, уваги, пам’яті); психофізіологічних якостей [3, с. 249].
Системний підхід до вивчення експертної діяльності, вивчення її структури і взаємозв’язку складових елементів дає можливість побудови моделі такої діяльності, орієнтує у складних ситуаціях. Це має важливе значення для процесу професійного навчання експерта. Таке навчання повинно розпочинатися з особисто-мотиваційного аналізу, проходити стадії цільового, інформаційного, структурно-функціонального аналізу і завершуватися аналізом розвитку професійної діяльності експерта у її історичному та особистому планах. Системний аналіз надає можливість розглядати професійну діяльність у розвитку, а отже, вивчати процес оволодіння нею, становлення професійної майстерності, дефекти діяльності, які викликані психофізіологічними особливостями людини.
3. Прикладом застосування сучасних технологій в діяльності експертних підрозділів органів внутрішніх справ можна назвати створення автоматизованих робочих місць експерта, заснованих на використанні типових судово-експертних технологій. Перспективним напрямом впровадження комп’ютерних технологій в експертну діяльність є створення спеціалізованих комп’ютерних мереж у відомчих судово-експертних установах і підрозділах, котрі в найближчий перспективні можуть бути об’єднані в єдину міжвідомчу мережу судово-експертних установ. Ефективність такого роду комп’ютерної мережі багато в чому буде залежати від рівня можливостей програмного забезпечення автоматизованих інформаційно-пошукових систем та автоматизованих робочих місць експерта, що працюють в межах конкретних експертних спеціальностей і спеціалізації судових експертів.
Технологізація судово-експертної діяльності, в межах якої створюються специфічний інтелектуальний продукт – висновок експерта, є закономірним процесом, що супроводжує як і будь-яке масове виробництво продукції, експертне провадження. Безумовно, що експертні технології мають інноваційний, творчий характер, оскільки пов’язані з впровадженням більш досконалих і ефективних способів організації діяльності експерта в системі державних спеціалізованих судово-експертних установ та в системі відомчих експертних підрозділів [4].
Розглядаючи питання організації діяльності з проведення судової експертизи, варто звернутися й до зарубіжного досвіду тих країн, що мають усталену систему судово-експертних установ та підрозділів, багаті історичні традиції використання спеціальних знань в
ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ СЛІДЧИМ ЕЛЕКТРОННИХ ЗАСОБІВ КОНТРОЛЮ
Стаття присвячена питанню застосування електронних засобів контролю з метою забезпечення належної поведінки підозрюваного.
Ключові слова: електронні засоби контролю, електронні браслети, домашній арешт.
Сьогодні в країні, нажаль, збільшується кількість терористичних актів та інших тяжких суспільно небезпечних діянь, які скоюють організовані злочинні угруповання. Цей факт створює несприятливі умови для встановлення місцезнаходження осіб, що скоїли дані злочини, у зв’язку з чим необхідно вжити кримінально-процесуальних заходів оптимізації організації розшуку підозрюваного, який ухиляється від слідства. З цією метою впровадження в діяльність органів досудового розслідування електронних засобів контролю сприятиме найбільшому охопленню дій підозрюваного, щодо якого обрано запобіжний захід, не пов’язаний з триманням під вартою.
Дана тема знаходить свою актуальність в тому, що застосування електронних засобів контролю в слідчій діяльності є важливою новелою нового Кримінального процесуального кодексу України, який набере чинності, за винятком деяких положень, 19 листопада 2012 р. [1].
Нині в України створено робочу групу, члени якої розробили механізм застосування електронних засобів контролю, що відображається у проекті Наказу МВС Про затвердження Положення про порядок застосування електронних засобів контролю [2].
Хоча для України подібна практика є новою, у світі її вже застосовують понад 30 років. Електронні засоби контролю досить популярні в Європі, першопрохідцями в їх застосуванні вважаються Сполучені Штати Америки. Там такі засоби почали використовувати ще на початку 1980-х. Понад 60 країн світу ефективно використовують цю систему і як вид запобіжного заходу протягом кримінального провадження, і як альтернативу тюрмі під час відбуття покарання. Минулого року їх запровадила та випробувала Росія та Білорусь. Які саме будуть використовуватись засоби в Україні, Кримінальний процесуальний кодекс не передбачає, на відміну від Положення про порядок застосування електронних засобів контролю (проекту), в якому наводиться їх перелік.
Загальні питання застосування електронних засобів контролю (не перераховуючи їх видів) регламентується ст. 195 нового КПК України. Так, передбачено закріплення на тілі підозрюваного, обвинуваченого пристрою, який дає змогу відслідковувати та фіксувати його місцезнаходження. Такий пристрій буде захищений від самостійного знімання, пошкодження або іншого втручання в його роботу з метою ухилення від контролю та сигналізувати про спроби вчинити такі дії.
Захистом прав підозрюваного та обвинуваченого є обов’язок працівника органу досудового розслідування перед застосуванням електронного засобу контролю під особистий підпис роз’яснити як правила користування пристроєм, техніку безпеки поводження з ним, так і наслідки його зняття. При цьому ще вручає і Пам’ятку з експлуатації електронних засобів контролю. Після закріплення на тілі підозрюваного, обвинуваченого електронного браслету та встановлення необхідного обладнання необхідно пересвідчитись, що його застосування не порушуватиме нормального укладу життя особи, не спричинятиме значних незручностей при його носінні, не становитиме небезпеку для його життя та здоров’я [2].
Відповідно до ч. 2 ст. 195 Кримінального процесуального кодексу електронні засоби контролю застосовуватимуться стосовно підозрюваного, обвинуваченого, яким слідчий суддя або суд обрав запобіжний захід, не пов’язаний з позбавленням волі, або обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту [1].
Відмова від носіння засобу електронного контролю, умисне зняття, пошкодження або інше втручання у його роботу з метою ухилення від контролю, а рівно намагання вчинити зазначені дії є невиконанням обов’язків, покладених судом на підозрюваного, обвинуваченого при обранні запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту (ст. 195 КПК), що є підставою для застосування більш жорсткого запобіжного заходу чи накладення грошового стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 179 КПК).
|
У багатьох країнах розробляються і застосовуються в практиці правоохоронних органів різноманітні електронні засоби контролю за поведінкою обвинувачених. Залежно від обраного запобіжного заходу використовується та чи інша система контролю. У Російській Федерації для контролю за особами, які перебувають під домашнім арештом, використовують електронно-стежачі пристрої – браслети. Положення «Про порядок застосування електронних засобів контролю», про яке згадувалось раніше, дозволяє використовувати електронні браслети. Вони практично повністю виключають можливість порушення взятих на себе зобов’язань, оскільки вказують місцезнаходження підозрюваного з точністю до декількох метрів. При чому ані зняти, ані перепрограмувати пристрій практично неможливо. Якщо особа, перетне дозволені слідчим межі перебування, браслет сам повідомляє контрольний орган про порушення режиму домашнього арешту.
Коли контроль здійснюється у зв’язку з іншими запобіжними заходами, у браслет вмонтовується GPS-трекер, що дозволяє в режимі он-лайн простежувати не тільки те, в якому місті перебуває підозрюваний, а і яким боком вулиці він іде в даний момент. Комп’ютер контрольного пункту простежуватиме переміщення підконтрольних осіб цілодобово.
Подібні пристрої давно використовують в Європі і в Америці: більше двохсот тисяч електронних браслетів по всьому світу надіті на порушників закону. У Великобританії спеціальні GPS-пристрої зобов’язані не тільки носити на тілі електронний датчик, але й дзвонити в компанію, що встановила цей датчик, п’ять разів на день. Їм заборонено користуватися комп’ютером та мобільним телефоном. Деяких особливо небезпечних арештантів за межами домашніх стін супроводжують поліцейські, які мають право безперешкодно входити в їх будинок.
Ефективність здійснення діяльності слідчого, в тому числі і розшукової, перебуває в прямій залежності від застосування сучасних науково-технічних засобів. Створення електронної бази спостереження, заснованої на сучасних комп’ютерних технологіях, з використанням потужних електронних систем і новітніх технічних засобів дасть змогу попередити можливість ухилення підозрюваного від слідства.
Підбиваючи підсумки слід зазначити, що застосування електронних засобів контролю під час кримінального провадження безпосередньо стосується запобіганню ухилення підозрюваного від слідства, організації його подальшого розшуку, якщо він буде переховуватись, має реальну перспективу втілення в життя та сприятиме найбільшому охопленню дій підозрюваного, щодо якого обрано запобіжний захід, не пов’язаний з триманням під вартою.
Застосування електронних засобів контролю допоможе зекономити засоби, які витрачаються для здійснення розшуку обвинувачених, тому що їх застосування буде сприяти виявленню за короткий термін точного місцезнаходження розшукуваного обвинуваченого. Електронне спостереження за обвинуваченими буде мати також профілактичне значення та реально запобігатиме їх спробам переховуватися від слідства та суду, уникнувши тим самим кримінальної відповідальності.
СЛІДЧІ ПОМИЛКИ, ЯКІ ДОПУСКАЮТЬСЯ
ПРИ ПРИЗНАЧЕННІ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ
Проаналізовано слідчу практику щодо помилок, які допускають слідчі при призначенні
судових експертиз та шляхи їх усунення.
Ключові слова: слідчі помилки, експертиза, об’єкти дослідження.
Під час розслідування кримінальних справ у слідчого досить часто виникає необхідність в призначенні різного роду експертиз, що, у свою чергу, викликає значні процесуальні і теоретичні труднощі, пов’язані з недостатнім опрацюванням окремих питань.
У ч. 2 ст. 75 КПК України та ч. 1 ст. 10 Закону України «Про судову експертизу» експерт визначається як особа, котра володіє необхідними знаннями для дачі висновку з досліджуваних питань. У свою чергу, ч. 1 ст. 69 нового Кримінального процесуального кодексу України, називає експертом у кримінальному провадженні особу, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об’єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань[1; 2; 3].
Предметом конкретної експертизи є експертне завдання, яке необхідно розв’язати експертові під час проведення експертизи і за результатами дослідження на основі відповідного обсягу спеціальних знань з використанням засобів і методів, що перебувають у його розпорядженні, дати обґрунтований та об’єктивний висновок [4].
Проблема слідчих помилок при розслідування кримінальних справ, як самостійна проблема, була сформульована достатньо давно, але її розглядали щодо всього процесу розслідування. Ми розглянемо лише типові слідчі помилки, які припускаються при призначенні судових експертиз.
Всі типові помилки, які допускаються слідчими при призначенні експертиз, умовно можна розділити на дві групи. По-перше, помилки у визначенні мети і постановці питань експертові, по-друге, помилки у виборі засобів для досягнення цієї мети у вирішенні задач [5, с. 199].
Розглянемо найбільш характерні з них та ті, що найчастіше допускаються слідчими. Неправильне формулювання слідчим питань, які ставляться перед експертом є найбільшою помилкою, що припускається при призначенні експертиз. Питання формулюються неповно і некоректно. Експертові дуже складно з формулювання таких питань визначити, що саме хоче дізнатися слідчий, яка мета і задачі дослідження. Як різновид вищезгаданої помилки, яка допускається слідчим при призначенні експертизи, є формулювання питань, що не входять в компетенцію експертного закладу або конкретного експерта – тобто експерт не має в своєму розпорядженні технічних можливостей для вирішення поставлених слідчим питань і завдань, оскільки відсутні або не затверджені методики проведення таких досліджень. Є випадки коли в одній постанові слідчим формулюються питання двох різних експертиз. Наприклад, чи є представлений на дослідження предмет холодною зброєю? Чи цим предметом нанесені пошкодження на представленій на дослідження куртці?).
Крім того, нехтуючи по незрозумілих причинах попередньою консультацією з експертом, слідчі ставлять перед ним не всі можливі питання для з’ясування обставин, що мають значення для справи.
В якості помилки слід відмітити і те, що в описовій частині постанови про призначення експертизи слідчі обмежуються лише фабулою скоєного злочину. Але сам факт скоєного злочину і сформульована фабула не є підставою для призначення експертизи. Експерт повинен мати всю інформацію про обставини справи і яка може бути використана ним в якості вихідних даних для дачі висновку. Тому окрім фабули скоєного злочину в описовій частині постанови про призначення експертизи слідчим необхідно вказувати, де і при яких обставинах, надані на експертизу об’єкти, були виявлені та вилучені.
|
у таких ситуаціях призупиняється до надання слідчим необхідних і достатніх матеріалів, а у випадку неможливості їх надання – повернення без виконання.
Однією зі слідчих помилок є процес затягування призначення експертизи, де активну роль починає відігравати фактор часу. Він негативно впливає на проведення експертного дослідження, зокрема це може призвести до втрати ознак і якостей об’єктів дослідження, зниженню можливостей експертних досліджень, зростанню вірогідності втрати речових доказів, особливо у випадках передачі кримінальної справи від одного слідчого до іншого. Своєчасне призначення експертиз дозволить уникнути настання вказаних негативних моментів розслідування, отримати орієнтуючу і доказову інформацію на початковому етапі розслідування, побудувати «ланцюжок» зібраних доказів в логічний ряд і правильно організувати розслідування по кримінальній справі.
Також слід виділити наступні помилки, які допускаються слідчими та відносяться скоріше не до стадії призначення експертизи, а до стадії вилучення та підготовки об’єктів дослідження. Це надання матеріалів на дослідження без пояснювальних текстів, неупакованих і неопечатаних. При призначенні експертизи слідчому необхідно звертати особливу увагу на цілісність упаковки матеріалів, що направляються на експертне дослідження. Ушкодження упакування об’єктів може слугувати підставою їх повернення без прийняття до дослідження. Достовірність таких об’єктів, що мають ушкодження упаковки на момент надання на дослідження, викликають великий сумнів: а чи вилучені об’єкти надані на експертизу? Велика кількість кримінальних справ, особливо по лінії незаконного обігу наркотиків, припиняються саме за цієї причини.
Розглядаючи питання упакування об’єктів експертного дослідження, також хотілося відмітити, що в постанові про призначення експертизи слідчі обмежуються лише їх перерахуванням. При цьому не вказується і не описується упаковка, в якій надано кожний об’єкт, її стан. У постанові про призначення експертизи необхідно вказувати упаковку кожного об’єкта з детальним її описом: в який пакувальний матеріал упаковано об’єкт, відтиском якої печатки опечатано, чи завірено підписами, якщо так, то чиїми, чи споряджена упаковка пояснювальним текстом, бажано, дослівно вказати його зміст. Якщо у трьох процесуальних документах (протоколі слідчої дії, постанові про призначення експертизи, висновку експерта) буде вказана і описана одна і та ж упаковка, одні і ті є ознаки об’єкта, достовірність його не викличе сумніву [6, с. 29–35].
Помилкою слідчого, яка тягне втрату доказової інформації, є неправильне зберігання вилучених об’єктів. Найбільш часто зустрічається помилка неправильного зберігання слідів крові, які при тривалому зберіганні в поліетиленовій упаковці загнивають або інший приклад – зберігання відрізків дактилоплівки зі слідами біля систем опалення призводить до того, що желатиновий шар на дактилоплівці «пливе» і сліди зникають.
Розглянувши типові види помилок, які допускає слідчий при підготовці і призначенні експертиз, необхідно також розглянути питання їх усунення.
Помилки в тактиці призначення експертиз – це помилки у вилученні і зберіганні об’єктів дослідження, в підготовці і безпосередньому призначенні.
З метою недопущення розглянутих помилок слідчому необхідно по кожній кримінальній справі, в першу чергу, ретельно аналізувати зібрані докази. Після чого встановити необхідність використання спеціальних знань, а саме яких і в якій галузі; визначити яку доказову інформацію він бажає отримати від експерта.
Для того щоб грамотно призначити експертизу слідчий повинний чітко визначити мету дослідження і намітити коло завдань, які необхідно з’ясувати. Перш ніж виносити постанову про призначення експертизи, слідчому необхідно звернутися до довідкових матеріалів для правильного формулювання питань, визначення експертної установи, а також консультування з експертами стосовно можливості отримання відповіді на те чи інше питання, враховуючи достатність об’єктів, які надаються на експертне дослідження.
Отже, однією з умов попередження експертних помилок, є надання на експертизу повноцінних, перевірених, достатніх з точки зору інформативності вихідних матеріалів. А вони в свою чергу дозволять ширше впровадити різноманітні форми використання спеціальних знань в практику розслідування, будуть сприяти швидкому розкриттю і якісному розслідування злочину, обґрунтованому притягненню винних до кримінальної відповідальності.
ПЕРЕВІРКА ПОКАЗАНЬ НА МІСЦІ ЯК ТАКТИЧНА КОМБІНАЦІЯ
Стаття присвячена дослідженню понять тактична операція й тактична комбінація, їх співвідношення з перевіркою показань на місці. Ситуаційний підхід до тактики цієї слідчої дії дозволяє визначати перевірку показань на місці як тактичну комбінацію.
Ключові слова: тактика слідчої дії, тактична операція, тактична комбінація, перевірка показань на місці, слідча ситуація.
Ситуаційний підхід до тактики перевірки показань підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка на місці події злочину вимагає подальшого дослідження проблем тактичної комбінації «перевірка показань на місці», тобто ситуаційної обумовленості прийняття слідчим рішення про визначення комплексу тактичних прийомів, що використовується у ході перевірки показань на місці та спрямований на вирішення окремих завдань розслідування і певних тактичних завдань у пpоцeсi проведення цієї слідчої дії.
У криміналістичній літературі вже робилися спроби дослідження загальнотеоретичних питань тактичної комбінації. Зокрема, Р. С. Бєлкін та Є. M. Ліфшиць визначили тактичну комбінацію як певну сукупність тактичних прийомів чи слідчих дій та інших заходів, що переслідує мету вирішення конкретного завдання розслідування та обумовлена цією метою i слідчою ситуацією[1, с. 9]. Водночас тактична операція також була предметом наукового криміналістичного дослідження. Проблему тактичної операції, як наукову категорію, вперше запропонував розглядати А. В. Дулов [2, с. 23–26]. Подальший розвиток ця категорія одержала в дослідженнях Л. Я. Драпкіна, B. I. Шиканова та інших учених які визначають її як комплекс слідчих, оперативно-розшукових, організаційно-підготовчих та інших дій, що проводяться за єдиним планом i спрямовані на вирішення окремих проміжних завдань, підпорядкованих загальним цілям розслідування кримінальної справи [3, с. 52–55; 4, с. 155–158]. Зазначені автори також стверджували, що «тактична комбінація» – це складна операція, яка пов’язана з особливо складними багатоходовими розрахунками, заснованими на можливостях рефлексивного аналізу, і розглядали «тактичну комбінацію» як різновид тактичної операції. На наш погляд, ця точка зору не беззаперечна, оскільки дані поняття відрізняються як за змістом, так і за обсягом дій, спрямованих на вирішення певних тактичних завдань. Тому вбачається більш точною позиція авторів, котрі розглядають тактичну комбінацію і тактичну операцію як окремі наукові категорії [5, с. 34–36; 6, с. 35–38].
На основі аналізу вищевикладених наукових поглядів та матеріалів слідчої практики проведення перевірки показань на місці події злочину із використанням сукупності тактичних правил і прийомів, вважаємо, що дану слідчу дію доцільно розглядати як тактичну комбінацію. Як свідчать матеріали слідчої практики, одержання доказової інформації при проведенні слідчих дій потребує здійснення не тільки організаційних заходів, але й використання тактичних прийомів і технічних засобів для дослідження матеріальної обстановки злочину в сукупності з використанням таких джерел, як показання особи. До таких слідчих дій відноситься й перевірка показань на місці, яка за змістом являє собою тактичну комбінацію.
У криміналістиці комплексний підхід до перевірки показань обвинуваченого застосовано О. В. Ципленковою. Вона вважає, що своє найбільше втілення комплексний підхід до перевірки показань обвинуваченого знаходить у понятті тактичної операції і стверджує, що діяльність при перевірці показань обвинуваченого набуває характеру тактичної операції за наявності певних умов. До таких умов автор відносить суперечність показань обвинуваченого зібраним у справі доказам; спростування показаннями обвинуваченого суттєвих сторін обвинувачення; розбіжність показань обвинуваченого з оцінкою доказів з боку слідчого; неможливість перевірки достовірності свідчень, що містяться у показаннях, шляхом проведення однієї чи декількох розрізнених дій.
Дата добавления: 2015-02-05; просмотров: 848;