Модуль динамічного розрахунку 10 страница

Також категоричність цих статей КПК України можна вважати не зовсім доречною, тому що у деяких випадках зазначені у законі експертизи є нездійсненними. Наприклад, до тяжких тілесних ушкоджень належить незгладне спотворення (непоправне знівечення) обличчя. До компетенції судового-медичного експерта належить лише встановлення факту непоправності ушкодження, а питання щодо його спотворення, знівечення належить до правових питань, які є компетенцією слідчого і суду.

Цікавими є норми КПК 2012 р. (ст. 243, ст. 244) про залучення експерта. Так, сторона обвинувачення залучає експерта за наявності підстав для проведення експертизи, у тому числі за клопотанням сторони захисту чи потерпілого. Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов’язкової.

У разі відмови слідчого, прокурора в задоволенні клопотання сторони захисту про залучення експерта особа, що заявила відповідне клопотання, має право звернутися з клопотанням про залучення експерта до слідчого судді. До клопотання також додаються: копії матеріалів, якими обґрунтовуються доводи клопотання та копії документів, які підтверджують неможливість самостійного залучення експерта стороною захисту.

Клопотання розглядається слідчим суддею місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, не пізніше п’яти днів із дня його надходження до суду. Особа, яка подала клопотання, повідомляється про місце та час його розгляду, проте її неприбуття не перешкоджає розгляду клопотання, крім випадків, коли її участь визнана слідчим суддею обов’язковою.

Слідчий суддя за результатами розгляду клопотання має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам, якщо особа, що звернулася з клопотанням, доведе, що:

1) для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального провадження, необхідне залучення експерта, проте:

а) сторона обвинувачення не залучила його або

б) на вирішення залученого стороною обвинувачення експерта були поставлені запитання, що не дозволяють дати повний та належний висновок з питань, для з’ясування яких необхідне проведення експертизи, або

в) існують достатні підстави вважати, що залучений стороною обвинувачення експерт внаслідок відсутності у нього необхідних знань, упередженості чи з інших причин надасть або надав неповний чи неправильний висновок;

2) вона не може залучити експерта самостійно через відсутність коштів чи з інших об’єктивних причин.

До ухвали слідчого судді про доручення проведення експертизи включаються запитання, поставлені перед експертом особою, яка звернулася з відповідним клопотанням. Слідчий суддя має право не включити до ухвали запитання, поставлені особою, що звернулася з відповідним клопотанням, якщо відповіді на них не стосуються кримінального провадження або не мають значення для судового розгляду, обґрунтувавши таке рішення в ухвалі. При задоволенні клопотання про залучення експерта слідчий суддя у разі необхідності має право за клопотанням особи, що звернулася з клопотанням про залучення експерта, вирішити питання про отримання зразків для експертизи. Висновок експерта, залученого слідчим суддею, надається особі, за клопотанням якої він був залучений [2].

Підсумовуючи, зазначимо, що автором наведена лише частина проблемних питань, які виникають під час призначення експертиз у справах про господарські злочини, пов’язані із підробленням документів, та, зокрема, можуть виникнути після набуття чинності новим КПК України.

Інститут зупинення досудового розслідування за новим КПК

Ефективність діяльності слідчих підрозділів визначається тим, якою мірою практичні результати цієї діяльності відповідають досягненню завдань, визначених кримінальним законодавством. Рішення слідчих у ході розслідування знаходиться в прямій залежності від успіху збирання доказів, встановленні достовірних обставин, визначених предметом доказування.

Одним з найважливіших завдань кримінального судочинства, є те, що в ході розслідування повинна бути встановлена особа, яка вчинила кримінальне правопорушення. У противному випадку досудове розслідування закінчено бути не може, оскільки не має реалізації функція кримінального переслідування, яка знаходить своє віддзеркалення в оголошенні про підозру та обвинувальному акті, при направленні кримінального провадження до суду. Проте в ході досудового розслідування можуть виникнути різні обставини, які не дають слідчому можливість забезпечити участь підозрюваного і тим самим виникають реальні перепони до закінчення у встановленому законом порядку досудового провадження. Ці обставини можуть бути як результатом умисних дій особи, що причетна до вчинення кримінального правопорушення так і результатом інших обставин. Зазначене обумовлює існування інституту зупинення досудового слідства.

Чинний КПК та прийнятий Кримінальний процесуальний кодекс не містить визначення поняття «зупинення досудового розслідування». Немає єдиної думки з даного питання і в науковому світі.

Більшість процесуалістів під зупиненням досудового розслідування розуміють тимчасову перерву в досудовому провадженні з причин (підставам), вказаних в кримінальному процесуальному законі [3, с. 13; 4, с. 4].

H. A. Громов і С. І. Анненков, визначають зупинення досудового розслідування як «врегульовану законом, оформлену рішенням слідчого, прокурора тимчасову перерву у провадженні по кримінальній справі, під час якої ці органи вживають заходів до усунення обставин, що викликали зупинення провадження по справі» [5, с. 19].

На їхню думку, зупинення досудового розслідування це перерва в розслідуванні під час якої слідчий зобов’язаний як безпосередньо, так і через органи дізнання вжити заходів до розшуку підозрюваного, до встановлення особи, яка причетна до вчинення злочину, хоча і без проведення слідчих дій.

Л. М. Рєпкін пише, «зупинення досудового слідства - це перерва, що регламентується законом, у провадженні справи, протягом якої орган дізнання, слідчий і прокурор в межах своєї компетенції вживають активних заходів по усуненню обставин зупинення» [6, с. 12].

В. М. Тертишник зупинення досудового розслідування визначає як вимушене припинення процесуальної діяльності внаслідок появи обставин, які не дозволяють здійснити подальше провадження і закінчити слідство [7].

Є. Г.Коваленко, В. Т. Маляренко визначають зупинення досудового слідства як тимчасову перерву в провадженні розслідування по справі, перерву в процесуальній діяльності, яка не виключає за необхідності проведення розшукових та оперативно-розшукових заходів, з метою розкриття злочину і розшуку обвинуваченого [8, с. 408].

Ст. 280 Кримінального процесуального кодексу України прийнятого Верховною Радою 13.04.2012 визначає, підстави до зупинення досудового розслідування після повідомлення особі про підозру у разі, якщо:

1) підозрюваний захворів на тяжку хворобу, яка перешкоджає його участі у кримінальному провадженні, за умови підтвердження цього відповідним медичним висновком;

2) підозрюваний переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності і його місцезнаходження невідоме;

3) наявна необхідність виконання процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва [1].

Існуючі статистичні дані свідчать про значну кількість кримінальних справ, зупинених у зв’язку з невстановленням особи що їх вчинила. Так, тільки в Одеській області за 2011 рік було зупинено за п. 3 ст. 206 КПК України (в редакції 1961 р.) 10408 кримінальних справ.

Кримінальне правопорушення залишається не розкритим не дивлячись на прийняті слідчим заходи. Як було зазначено, причини, не встановлення особи, що вчинила злочин одних випадках, носять об’єктивний характер, в інших - суб’єктивний. Перші нерідко обумовлені надзвичайною складністю розслідування, особливо в сучасних умовах пов’язаною з витонченістю способу вчинення злочинів і протидії їх розкриттю. Учасники таких діянь часто є членами організованих груп і різного роду злочинних формувань, що використовують новітні технології прир вчиненні кримінальних правопорушень і прихованню слідів.

Суб’єктивний характер причин, через які не розкриваються злочини, пов’язаний, як правило, з тим, що слідчий не повною мірою використовує надані законом можливості і засоби для викриття осіб причетних до вчинення кримінального правопорушення. Найтиповіші недоліки пов’язані з помилками процесуального, організаційного і тактичного характеру, що допускаються при огляді місця події, проведенні обшуку і виїмки, висуненні і перевірці слідчих версій, організації взаємодії слідчого з оперативними підрозділами в доведенні результатів їх діяльності.

У цілях розкриття злочину слідчий повинен активно використовувати всі можливі процесуальні форми передбачені кримінальним процесуальним законом, і має право проводити гласні та негласні слідчі (розшукові) дії, а у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини направляти доручення оперативним підрозділами для проведення заходів направлених на встановлення особи, що вчинила злочин. Слідчий не повинен усуватися від провадження у справі і повинен приймати заходи щодо виправлення причин, які викликали її зупинення, повинен реалізувати весь комплекс необхідних розшукових і інших процесуальних дій по збиранню відомостей направлених на встановлення осіб, які вчинили кримінальне правопорушення.

Можливо відсутність такої підстави, як невстановлення особи, причетної до вчинення кримінального правопорушення для зупинення досудового розслідування законодавець пов’язує з порядком визначенням строків досудового розслідування, які починають свій відлік з моменту оголошення особі про підозру,то б то з моменту встановлення її особи, або з інших причин. Тоді постає реальне питання, що робити слідчому з тією масою нерозкритих проваджень, за якими він проводить розслідування, адже у зв’язку з новим порядком початку досудового розслідування кількість матеріалів у провадженні слідчого збільшиться в
декілька разів.

Знається є слушною думка Є. Г. Коваленко, В. Т. Маляренко стосовно того, що у разі не встановлення особи, що вчинила злочин, при умові, що всі можливі слідчі та процесуальні дії проведені, провадження досудового слідства повинно бути зупиненим і в подальшому мають проводитися оперативно-розшукові заходи направлені на встановлення особи яка вчинила злочин [8, с. 410].

Крім цього, виконання вимог ст. 280 нового КПК, стосовно неможливості проведення слідчих дій по зупиненому кримінальному провадженню, з одного боку, і необхідності використання заходів, направлених на усунення обставин, що призвели такого вимушеного зупинення, з іншого, наводить на думку про характер тих дій. Безперечно, діяльність слідчого повинна бути направлена на збір інформації, необхідної для своєчасного відновлення кримінального провадження. Ця діяльність є важливим засобом досягнення цілей призначення кримінального судочинства.

В юридичній літературі з даного приводу існують протилежні точки зору. Одні автори вважають, що після зупинення слідства вся діяльність по розкриттю і розслідуванню злочину повинна носити непроцесуальний характер, на думку інших, необхідно діяти тільки процесуальним шляхом [9, с. 170].

Враховуючи викладене доцільно внести пропозиції до змісту ст.280 Кримінального процесуального кодексу України доповнивши підставою до зупинення – не встановлення особи, що вчинила кримінальне правопорушення та розширити частину 5, доповнивши її положенням про непроцесуальну діяльність слідчого по зупиненому кримінальному провадженню наступного змісту: «Після зупинення досудового розслідування проведення слідчих (розшукових) дій не допускається, крім тих, які спрямовані на встановлення місцезнаходження підозрюваного та особи яка вчинила кримінальне правпорошення, ця діяльність слідчого повинна носити непроцесуальний характер».

Перспектива використання негласних слідчих (розшукових)
дій під час розслідування шахрайств

З прийняттям Верховною Радою України 13 квітня 2012 р. Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК 2012 р.) відкриваються нові перспективи ефективності досудового розслідування кримінальних злочинів та доказування у кримінальному провадженні.

Відповідно до діючого законодавства України, проведення негласних дій віднесено до оперативно-розшукової діяльності, у зв’язку з чим їх результати носять, переважно, не процесуальний характер та потребують проходження окремої процедури легалізації для використання в якості кримінально-процесуальних доказів, а частина інформації, отриманої не процесуальним шляхом, взагалі може бути не використана в якості доказів.

Новим КПК 2012 р. вирішення цієї проблеми покладається на проведення негласних слідчих (розшукових) дій (Розділ III (Досудове розслідування) Глава 21 (Негласні слідчі (розшукові) дії). Відповідно до ст. 246 КПК 2012 р. негласні слідчі (розшукові) дії – різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим КПК.

Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила неможливо отримати в інший спосіб.

Законодавець передбачає проведення негласних слідчих дій на підставі рішення слідчого судді у кримінальному провадженні щодо тяжких та особливо-тяжких злочинів. Відповідно, під час кримінального провадження у справах про шахрайство, проведення негласних слідчих (розшукових) дій можливе у випадках відкриття кримінального провадження за ч. 3 та 4 ст. 190 КК України. Також, слідчий, за погодженням з прокурором, або прокурор можуть прийняти рішення про проведення негласної слідчої (розшукової) дії у невідкладних випадках до постановлення ухвали слідчого судді, пов’язаних із врятуванням життя людей та запобіганням вчиненню тяжкого або особливо-тяжкого злочину, передбаченого розділами I,II,VI, VII (ст. 201 та 209), IX, XIII, XIV, XV, XVII Особливої частини КК України. У такому випадку прокурор зобов’язаний невідкладно після початку негласної слідчої (розшукової) дії звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді.

Під час кримінального провадження щодо шахрайств можуть бути застосовані усі види негласних слідчих (розшукових) дій, передбачених КПК 2012 р., яким передбачено наступні негласні слідчі (розшукові) дії:

– інші види негласних слідчих (розшукових) дій (параграф 2 гл. 21), до яких відносяться: обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267); установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268); спостереження за річчю або місцем (ст. 269); аудіо-, відео контроль місця (ст. 270); контроль за вчиненням злочину (ст. 271); виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 272); негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274); використання конфіденційного співробітництва (ст. 275).

Як бачимо, новий КПК 2012 р. переводить в кримінально-процесуальну площину засоби та методи, які використовувались в оперативно-розшуковій діяльності. ст. 256 передбачає, що протоколи щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій аудіо-або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і документи або їх копії можуть використовуватись в доказуванні на тих самих підставах, що і результати інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування.

Важливим елементом в розслідуванні шахрайств є можливість допиту осіб, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх проведення (ст. 256 КПК 2012 р.). Такі особи могли стати свідками певних дій, спостерігати певні події, висвітлення яких може бути важливим під час доказування у кримінальному провадженні. Законодавець передбачає можливість допиту цих осіб із збереженням відомостей про них та із застосуванням щодо них відповідних заходів безпеки, передбачених законом.

Водночас слідчому дана можливість допитати осіб, з приводу дій, або контактів яких проводились такі дії (ст. 256 КПК). При цьому слідчий може не повідомляти одразу про проведення негласних (розшукових) дій щодо цих осіб. Таке повідомлення повинно бути здійснене в обсязі, який зачіпає права та інтереси цих осіб та в час із врахуванням наявності чи відсутності загроз для досягнення мети досудового розслідування, суспільної безпеки, життя або здоров’я осіб, які причетні до проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Однак терміни надання такого повідомлення, в той же час, обмежуються дванадцятою місяцями або зверненням до суду з обвинувальним висновком.

Відповідно до ч. 4 ст. 246 КПК 2012 р. негласні слідчі (розшукові) дії має право проводити не лише слідчий, а за його дорученням уповноважені оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України.

Слідчий або прокурор у відповідності до ч. 4 ст. 246 КПК 2012р. можуть також залучити до проведення негласних слідчих (розшукових) дій інших осіб. Коло таких осіб не визначено нормами кримінально-процесуального кодексу, у зв’язку з цим такими особами можливо вважати будь-яку особу, на яку не розповсюджується пряма заборона щодо проведення нею негласних слідчих (розшукових) дій. Згідно аналізу діючого законодавства не допустимим буде залучення до проведення слідчих дій осіб, яким законом надано право не свідчити стосовно підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а саме їх близьких родичів, захисників, законних представників, а також осіб, які зобов’язані зберігати таємниці цих осіб, які стали їм відомі під час здійснення своєї професійної діяльності.

Цікавим є те, що законодавець не обмежує час доби щодо здійснення негласної слідчої (розшукової) дії, проте обмежує строк дії ухвали слідчого судді на її проведення двома місяцями з можливістю подальшого продовження за умови, що загальний строк дії ухвали слідчого судді не буде перевищувати максимальних строків досудового розслідування, передбачених ст. 219 КПК. У разі, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться з метою встановлення місцезнаходження особи, яка переховується від органів досудового розслідування, слідчого судді чи суду, та оголошена в розшук, вона може тривати до встановлення розшукуваної особи.

Контроль за проведенням негласних слідчих (розшукових) дій покладається на відповідних прокурорів. Так, відповідно до ч. 5 ст. 249 КПК 2012 р., прокурор зобов’язаний прийняти рішення про припинення подальшого проведення негласної слідчої (розшукової) дії, якщо в цьому відпала необхідність.

Виявлені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій кримінальні правопорушення, які не розслідуються в даному кримінальному провадженні, та отримана інформація можуть бути використані в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого-судді.

Передання інформації, одержаної внаслідок проведення негласних слідчих (розшукових) дій здійснюється тільки через прокурора.

Підсумовуючи викладене можна вести мову про те, що впровадження норм негласних слідчих (розшукових) дій буде сприяти виправленню дисбалансу, який існує між оперативно-розшуковою та кримінально-процесуальною діяльністю, а також значно вплине на покращення якості зібрання матеріалів і доказів у кримінальному провадженні та безумовне скорочення термінів розслідування як шахрайств так і інших злочинів.

ОБ’ЄДНАННЯ І ВИДІЛЕННЯ МАТЕРІАЛІВ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ
ЗА НОВИМ КРИМІНАЛЬНИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Розглянуті процесуальні особливості об’єднання та виділення матеріалів досудового розслідування за новим кримінальним процесуальним законодавством України, запропоновані рекомендації стосовно його удосконалення.

Ключові слова: кримінальне провадження, об’єднання, виділення матеріалів, досудове розслідування, удосконалення законодавства.

13 квітня 2012 р. Верховна Рада України прийняла новий Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК), який набирає чинності з 19 листопада 2012 р. У главі 19 цього Кодексу йдеться про загальні положення досудового розслідування. Одним із них є положення про об’єднання і виділення матеріалів досудового розслідування, передбачене ст. 217 КПК. Правила об’єднання і виділення матеріалів досудового провадження спрямовані на те, щоб забезпечити повне, всебічне й об’єктивне дослідження обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема, ступеня вини підозрюваного.

Згідно із ч. 1 ст. 217 КПК, у разі необхідності в одному провадженні можуть бути об’єднані:

1) матеріали досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення;

2) матеріали досудових розслідувань щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень;

3) матеріали досудових розслідувань, по яких не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами).

Перше та друге правові положення ч. 1 ст. 217 КПК потрібно тлумачити формально. Це означає, що приймати рішення про об’єднання в одному провадженні матеріалів досудових розслідувань можна лише після того, якщо по кожному із таких матеріалів особі повідомлено про підозру. Відповідно до ч. 1 ст. 276 КПК повідомлення про підозру обов’язково здійснюється в порядку, передбаченому ст. 278 цього Кодексу, у випадках: 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених КПК запобіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. Якщо ж особі не вручено повідомлення про підозру, підстав для об’єднання в одному провадженні матеріалів досудових розслідувань немає.

Можливість об’єднання в одному провадженні матеріалів щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, диктується необхідністю правильного визначення ролі та ступеня вини кожного із співучасників злочину. Ці особи можуть бути організаторами, виконавцями, підбурювачами та пособниками.

Допускається об’єднання будь-яких матеріалів, незалежно від тяжкості та характеру вчинених співучасниками злочинних дій. Разом з тим є один виняток. Згідно з ч. 2 ст. 217 КПК, не можуть бути об’єднані в одне провадження матеріали досудових розслідувань щодо кримінального проступку та щодо злочину.

Цікавим для розгляду є третя підстава прийняття рішення про об’єднання матеріалів досудового розслідування в одному провадженні, що передбачена ч. 1 ст. 217 КПК. Цей Кодекс, на відміну від КПК 1960 р., визначає, що у разі необхідності в одному провадженні можуть бути об’єднані матеріали досудових розслідувань, по яких не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення вчинені однією особою або групою осіб.

Так, наприклад, за цією підставою потрібно об’єднувати в одне провадження матеріали досудових розслідувань, якщо із висновків експертиз, проведених у різних кримінальних провадженнях про нерозкриті злочини, передбачені ст. 199 Кримінального кодексу України, буде встановлено, що спосіб виготовлення вилучених підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї є однаковим.

Якщо виходити із буквального тлумачення ч. 1 ст. 217 КПК, то можна дійти висновку, що не підлягають об’єднанню в одному провадженні матеріали досудових розслідувань, коли один із співучасників – дорослий підозрюваний, а інший – малолітній, який вчинив суспільно небезпечне діяння у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Також зі змісту ч. 1 ст. 217 КПК витікає, що не підлягають об’єднанню в одному провадженні матеріали досудових розслідувань про суспільно небезпечні діяння та кримінальні правопорушення, вчиненні одним неповнолітнім. На наш погляд, такі матеріали слід об’єднувати в одне провадження. Пропонуємо у цій частині внести доповнення до ст. 217 КПК.

Необхідно звернути увагу на те, що у ст. 217 КПК не визначений порядок обчислення строку розслідування при прийнятті рішення про об’єднання матеріалів досудового розслідування в одне провадження. Тому вважаємо необхідним доповнити ст.217 КПК положенням, що при об’єднанні матеріалів досудового розслідування строк провадження по них визначається за тим матеріалом, який має найбільш тривалий строк розслідування з моменту внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. При цьому строк провадження по інших матеріалах має поглинатися строком і додатково враховуватися не повинен. Разом з тим положення цього правила не може стосуватися порядку обчислення строків тримання підозрюваного під вартою.

Про виділення матеріалів досудового розслідування йдеться у ч. 3 ст. 217 КПК. У цій нормі зазначено, що у разі необхідності матеріали досудового розслідування щодо одного або кількох кримінальних правопорушень можуть бути виділені в окреме провадження, якщо одна особа підозрюється у вчиненні кількох кримінальних правопорушень або дві чи більше особи підозрюються у вчиненні одного чи більше кримінальних правопорушень. У ч. 4 ст. 217 КПК вказано, що матеріали досудового розслідування не можуть бути виділені в окреме провадження, якщо це може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду.

На наш погляд, недолік ч. 3 ст. 217 КПК полягає у тому, що у цій нормі не вказані підстави для виділення матеріалів досудового розслідування в окреме провадження. Про такі підставі чомусь йдеться у інших статтях цього Кодексу.

Так, питання про необхідність виділення матеріалів досудового розслідування постає у наступних випадках:

1) якщо у кримінальному провадженні є два або декілька підозрюваних, а підстави для зупинення стосуються не всіх (у даному разі прокурор має право виділити досудове розслідування і зупинити його стосовно окремих підозрюваних – ч. 3 ст. 280 КПК);