Модуль динамічного розрахунку 6 страница

При встановленні у затриманого ознак наркотичного сп’яніння йому необхідно провести медичне освідування, спрямоване на фіксацію наркотичного сп’яніння.

Слід відзначити нерідкі випадки того, що в протоколах затримання осіб, підозрюваних в наркозлочинах, мають місце спрощенні формулювання підстав для затримання («Затриманий за вживання наркотиків», «Знаходився у стані наркотичного сп’яніння» та ін.), але нічого не говориться про мотиви, якими керувався той, хто приймав рішення про затримання. Наявність підстав дає право на затримання, але не тягне за собою обов’язковість його виконання. Для реалізації цього права в протоколі затримання повинні бути вказані мотиви, якими керується приймаючий рішення про затримання. Без цього воно не може бути признано обґрунтованим, а отже, й законним.

Фактами та обставинами, зафіксованими у протоколі затримання, визначається правомірність затримання, ці факти та обставини мають важливе доказове значення.

Виділення зазначених вище специфічних ознак, притаманних злочинній діяльності у даній сфері, а також запропонована система дій правоохоронних органів по викриттю винних осіб, дозволяють виділити закономірності у взаємовпливі злочинної діяльності і діяльності по її розкриттю та розслідуванню, а на підставі цього змоделювати діяльність слідчого в типових слідчих ситуаціях на початковому етапі розслідування злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів.

Одержано 26.09.2012

Статья посвящена отдельным вопросам по выявлению и раскрытию преступлений, связанных с незаконным оборотом наркотических средств, психотропных веществ, их аналогов и прекурсоров.

Ключевые слова: наркотические средства, психотропные вещества, документирования, следственная ситуация.

The article is devoted to a separate issue to detect and solve crimes related to illegal trafficking in narcotic drugs, psychotropic substances, their analogues and precursors.

Keywords:narcotic drugs, psychotropic substances, documenting, investigating the situation.

L

ДОСЛІДЖЕННЯ ОБСТАВИН ДОРОЖНЬО-ТРАНСПОРТНИХ ПРИГОД
ЗА ДОПОМОГОЮ НОВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ ЛАЗЕРНОГО СКАНУВАННЯ

Обговорюється можливість використання технологій лазерного сканування при дослідженні обставин дорожньо-транспортних пригод.

Ключові слова: дорожньо-транспортна пригода, огляд місця ДТП, лазерне сканування, схема ДТП.

При огляді місця ДТП доказове значення може мати низка інформації як, наприклад: відносне розташування потерпілих, відносне розташування ТЗ та їх фрагментів, сліди на дорожньому покритті від коліс ТЗ, подряпини на дорожньому покритті або дорожніх спорудах від ТЗ, сліди осипу скла та ґрунту, сліди від рідини з ТЗ. На даний момент відомі декілька способів фіксації такої слідової інформації на місці ДТП. Перший спосіб традиційний – фіксація і вимір проводяться вручну із застосуванням фотоапаратів та відеокамер, вимірювальних рулеток і курвіметрів. Схема місця ДТП оформляється від руки на аркуші паперу. Недоліки такого способу фіксації слідової інформації на місці ДТП – це тривалі часові затрати збирання необхідних даних, можливість помилки (людський чинник) при вимірі і фіксації даних у складних умовах дослідження, а також тривалий час оформлення схеми ДТП, якість якої є дуже низька.

Другий спосіб збору слідової інформації на місці ДТП побудовано на основі фотограмметричної зйомки. Фотоапаратом робляться два, або більше знімків місця ДТП з різних точок. Далі із застосування спеціальної програми дані знімків обробляються і дозволяють з певною точністю проводити потрібні виміри. За таким способом працюють комплекси «Фотоком», «Фомп-к», «PC-Rect», «Iwitness» та ін. Недоліки такого способу фіксації слідової інформації: обмеженість за умов видимості у вечірній та нічний час, в умовах дощу, снігу або туману, досить складний інтерфейс програми для обчислення вимірів, необхідно використовувати мірний об’єкт, при недотриманні умови розміщення мірного об’єкту на місці зйомки в рази збільшується погрішність виміру, тривалий час від моменту початку роботи до оформлення вихідного документу.

За кордоном у розвинутих країнах все більш широке застосування при проведенні слідчих заходів на місці ДТП знаходить лазерне сканування місцевості і об’єктів, підсумком якого є тривимірна модель. Лазерне сканування надає схоже з фотографічним зображення, але представлене в тривимірному вигляді з можливістю вільно міняти ракурс. За допомогою лазерного сканування одержують докладне зображення місця події. Ці дані можуть бути збережені на будь-якому цифровому носії і, що саме важливо змінити чи коректувати ці данні сканування вже не можливо. Завдяки цьому під час проведення слідчих заходів, автотехнічної і трасологічної експертиз, можна знову відтворити картину пригоди, якою вона була на момент сканування.

Система лазерного сканування при вживанні в автотехнічній експертизі повинна задовольняти наступним вимогам:

– мати високу роздільну здатність, продуктивність і точність вимірювань;

– бути портативною з можливістю оперативного розгортання і установки;

– дозволяти працювати в умовах низьких температур, дощу, поганої видимості і освітленості;

– відображати всілякі видимі сліди на дорозі;

– виконувати вимірювання розмірів місцевості і об’єктів.

У даний час під час документування ДТП лазерні 3D-сканери тільки почали використовуватися в системі МВС України та країн СНД. Так на озброєнні експертних підрозділів МВС України знаходяться лазерні сканери FARO® Laser Scanner Focus^3D виробництва США (рис. 1) [1].

Зазначений вище комплекс складається з самого 3D сканеру, валізи з шістьох сфер білого кольору, ноутбука з програмним забезпеченням Scene 5.0 та триноги для сканеру (рис. 2).

Основні технічні характеристики зазначеного комплексу FARO® Laser Scanner Focus^3D (США):

- діапазон сканування 0,6 м - 120 м в середині/зовні приміщень;

- швидкість вимірювань: 122000/244000/488000/976000 крапок за секунду.

-

- робоча зона по вертикалі: 305°;

- робоча зона по горизонталі: 360°;

- вертикальна та горизонтальна роздільна здатність: 0,009° (40960 3D-точек на 360 °);

- максимальна вертикальна швидкість сканування (обертання дзеркала): 5800 об/хв або 97 Гц;

- вбудована камера до 70 Мп в кольорі;

- зберігання даних: SD, SDHC™, SDXC™; 32GB карта у комплекті;

- керування сканером: сенсорний дисплей, або за допомогою ноутбука через bluetooth з’єднання;

- час роботи від батареї: до 5 годин;

- габарити: 240х200х100 мм;

- вага 5 кг [2].

Рис. 1. Лазерний сканер FARO® Laser Scanner Focus^3D (США)

Рис. 2. Комплекс FARO® Laser Scanner Focus^3D (США)

Сканування місця ДТП проводиться з декількох позицій, більш ніж одна. Кількість точок сканування (позицій) на пряму залежіть від розташування об’єктів один від одного, що необхідно зафіксувати при документуванні ДТП. Перед початком сканування сканер необхідно виставити за показами вбудованого нівеліру, таким чином, щоб він не відхилявся відносно вимог зазначених датчиків. Поміж сканером та об’єктом, що необхідно задокументувати повинні бути відсутні перешкоди (рис. 3)

Рис. 3. Лазерне сканування ділянки дороги експертом-автотехніком під час огляду місця ДТП

Перед початком сканування необхідно в полі зору, в межах сканування, встановити сфери білого кольору, таким чином, щоб дані сфери потрапляли в поле зору сканеру хоча б з двох позицій сканування. Зазначені сфери в подальшому служать орієнтирами, які дозволяють програмному забезпеченню з’єднати отримані скани з різних позицій в одне ціле, створюючи при цьому 3D картинку (рис. 4). Сканування можливо проводити як в кольорі, отримуючи при цьому кругову фотопанораму на 360⁰, так і без кольору.

Рис. 4. Отриманні зображення при лазерному скануванні місця ДТП

Залежно від якості сканування, процес сканування з однієї позиції може тривати від 2 до 30 хв. Середній час сканування ДТП займає біля 9–15 хв. Далі отриманні файли зі сканеру копіюються в ноутбук з програмним забезпеченням Scene 5.0., де за допомогою зазначеної прогарами всі отримані скани з’єднуються в одне ціле. Слід зазначити, що проводити сканування та обробку інформації після сканування може як той самий фахівець, так і різні незалежні один від одного фахівці у будь якому місці та у будь який час.

Технологія лазерного сканування дозволяє виконувати вимірювання відстаней безпосередньо по хмарі сканованих крапок, оскільки кожна крапка має свій набір координат X, Y, Z. Таким чином, можна, наприклад, одержати розміри деформації автомобіля, що брав участь в ДТП, або довжину і ширину слідів юза, подряпин на асфальті, відстань від орієнтиру і базової лінії до об’єктів ДТП. На сканованому зображені програма задані відстані показує у вигляді пунктирної лінії та прапорцю, на якому нанесені розміри у метрах (рис. 5, 6).

Рис. 5. Кінцевий результат у вигляді 3D-зображення після з’єднання сканів
за допомогою програмного забезпечення

Теоретично при використовуванні сканера немає необхідності складати схему ДТП на місці події, вимірювати рулеткою вибрані відстані з подальшою вказівкою розмірів в масштабі, оскільки тепер всі вимірювання з більш високою точністю можна виконувати безпосередньо по хмарі сканованих крапок (рис. 6).

Програмне забезпечення, що входить в комплект сканера здатне не тільки візуалізувати тривимірні зображення сканованого місця, але також змінювати положення точки огляду місця ДТП довільним чином. Це дозволяє створити віртуальний тривимірний вид картини пригоди, включаючи різні види зверху, знизу, з боків, а також з середини автомобіля і потім детально проаналізувати ситуацію.

Окрім вказаного вище слід зазначити, що маючи результати сканування місця ДТП експерт, слідчий, або суддя, мають можливість не тільки "повернутися" на місце ДТП для встановлення розташування тих чи інших об’єктів на місці події вже після огляду, але вони мають можливість виявити слідову інформацію, що не була знайдена під час огляду. При цьому будь які сліди, об’єкти можуть бути вивчені більш детальніше (рис. 7).

Технологія лазерного сканування здатна скоротити час дослідження місця ДТП. Спеціаліст, що займається оглядом місця події, стикається з проблемами вже при описі і складанні протоколу і схеми місця події. Наприклад, йому доводиться надавати увагу не тільки крупним об’єктам події - автомобілю, але і всіляким слідам на дорозі та невеликим фрагментам. Навіть якщо фахівці по розслідуванню намагаються зосередитися на обставинах події, вони все одно можуть бути необ’єктивними і неточними. В протилежність фотографічним і графічним методам, при яких експерти роблять знімки і фіксують графічно об’єкти вибірково, узгоджуючись з власним баченням ситуації на місці події, метод лазерного сканування припускає повне покриття зйомкою всього місця події. Тому технологія лазерного сканування може з успіхом застосовуватись при аналізі ДТП, особливо у разі масштабних і складних автокатастроф, з великою кількістю учасників, пошкодженнями дорожньої інфраструктури і транспортних засобів.

Рис. 6. Скановане зображення, що покладено у основу схеми ДТП
з відповідним 3D-зображенням

Рис. 7. Сканований слід гальмування автомобіля після збільшення

Таким чином, лазерне сканування дозволяє у декілька разів збільшити інформативність зібраних даних на місці події, надає наочну і зручну візуалізацію в тривимірному вигляді, що дозволяє досягти високої ілюстративної якості, схожої з фото- і відеозображенням. З’являється можливість проводити більш точні вимірювання відстаней і об’єктів по координатах сканованих крапок. При цьому час огляду місця ДТП скорочується в рази від декількох годин до декількох десятків хвилин. Проводити сканування може лише одна людина, в той час як традиційно, вимірювання проводить мінімум дві людини, а за правильністю проведення таких вимірювань спостерігають ще двоє понятих. Сканування можливе проводити у темний час доби, що не впливає на результати отримані під час такого сканування. Відпадає необхідність в складанні масштабних схем місця ДТП, оскільки отримана 3D картинка після сканування зберігає реальні розміри об’єктів. Тому у найближчому майбутньому, традиційні протоколи огляду місця і схеми ДТП можуть бути доповнені або навіть замінені інформативними тривимірними зображеннями, одержаними за допомогою лазерних сканерів. Для цього необхідно розробити експертну методику автоматизованого складання схеми ДТП на підставі результату лазерного сканування.

Список використаних джерел: 1.Перлін С. І. Системи лазерного сканування. Документування обставин дорожньо-транспортних пригод / С. І. Перлін, С. О. Шевцов. – НДЕКЦ при ГУМВС України в Харківській області, 2011. – 45 с. 2. Центр Сапр [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://center-sapr.com/ua/products/?Producer=13#Product=41.

Одержано 01.10.2012

Обговариваются возможности использования технологий лазерного сканирования при исследовании обстоятельств дорожно-транспортных происшествий.

Ключевые слова: дорожно-транспортное происшествие, осмотр места ДТП, лазерное сканирование, схема ДТП.

The paper discusses a possibility of using modern technologies of laser scan-out for the analysis of traffic accidents.

Keywords: accident, examination of the accident place, laser scan-out, accident chart.

L

Можливості обмеження конституційних прав і свобод людини
у кримінальному судочинстві відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України

Розглядається можливість обмеження конституційних прав та свобод людини відповідно до положень нового Кримінального процесуального кодексу України.

Ключові слова: права та свободи людини, обмеження прав та свобод, особиста недоторканність, запобіжний захід, заходи кримінально-процесуального примусу.

Права та свободи людини є одним з найважливіших соціальних та правових інститутів, адже саме він у повній мірі відображає досягнення суспільством певного рівня розвитку, стан захищеності особи в цілому, її життя та здоров’я, честі та гідності, безпеки та недоторканності. Дотримання прав та свобод особи є головною передумовою здійснення будь-якого виду діяльності, адже людина, за справедливим твердження давньогрецького філософа Протагора, є мірою всіх речей.

Дане положення знайшло своє втілення і в чинному законодавстві, насамперед у ст. 3 Конституції України, відповідно до якої права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Таким чином, захист прав та свобод людини визнається однією з найголовніших функцій держави, реалізація якої забезпечується через діяльність державних органів, у тому числі і правоохоронних в рамках здійснення ними кримінально-процесуальної діяльності, яка, в свою чергу, повинна не лише захищати інтереси людини, суспільства і держави від злочинних посягань, а й забезпечувати захист самих прав та свобод людини. Разом з тим цілком закономірним є те, що закон, встановлюючи тимчасове обмеження прав і свобод людини, тим самим гарантує їх захист [1, с. 219–220]. Адже успішне виконання завдань кримінального судочинства є можливим лише при умові застосування примусових заходів, якими, як правило, можуть обмежуватись певні групи прав та свобод людини. І в першу чергу ці обмеження стосуються особистісних та фізичних прав особи, наприклад, права на повагу до гідності (ст. 28 Конституції України), права на свободу та особисту недоторканність (ст. 29 Конституції України), права на недоторканність житла (ст. 30 Конституції України), права на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України), права на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32 Конституції України). Окрім цього, необхідно зазначити, що під час провадження по кримінальній справі можуть обмежуватись й інші групи конституційних прав та свобод людини, наприклад, політичне право бути обраним до органів державної влади (ст. 38 Конституції України), економічне право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю (ст. 41 Конституції України) тощо.

Аби забезпечити існування оптимального балансу між проголошеною Конституцією України недоторканністю прав і свобод людини та можливістю їх тимчасового обмеження під час провадження по кримінальній справі, в кримінальному процесі існує система процесуальних гарантій, складовою якої є процесуальні принципи.

Кримінальний процес ґрунтується на таких загальноправових принципах, як недоторканність особи; повага до честі та гідності особи, а також невтручання в її особисте та сімейне життя; недоторканність житла; таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Однак здійснення кримінально-процесуальної діяльності в багатьох випадках вимагає втручання у особисту сферу, обмеження свободи пересування особи, отримання інформації особистого характеру тощо. І це сприймається як нормальне явище для діяльності правоохоронних органів. Саме тому, загальноправові процесуальні принципи, що діють в сфері кримінального судочинства, як керівні засади покликані визначати та затверджувати здійснення провадження по кримінальній справі у такий спосіб, при якому одночасно забезпечується ефективне функціонування системи кримінального процесу та захист конституційних прав і свобод людини. При цьому останнє досягається за допомогою виключення можливості незаконного звуження їх обсягу, а саме шляхом установлення у законі підстав, порядку та меж обмеження конституційних прав і свобод особи.

Саме тому «процесуальний порядок (або механізм), з одного боку, сприяє результативності й ефективності застосування заходів процесуального примусу, а з іншого – максимально забезпечує дотримання прав, свобод та інтересів осіб, до яких вони застосовуються, захищаючи їх від надмірного, неприпустимого примусу» [3, с. 58]. Зокрема, кожен має право затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-яку особу: 1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення; 2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні (ч. 2 ст. 207 КПК України). Затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі, може провадитись уповноваженою службовою без постанови слідчого судді, суду лише у таких підставах: 1) якщо цю особу застали при вчиненні злочину або замаху на його вчинення; 2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі і потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на, що саме ця особа вчинила злочин (ч. 1 ст. 208 КПК України. До того, ж затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, має певні часові межі, а саме, не може тривати більше 72 годин, що є ще однією гарантією дотримання цього конституційного права людини.

Також особливого порядку вимагає застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке може бути застосоване лише до підозрюваного чи обвинуваченого при наявності встановлених у законі умов і лише за рішенням слідчого судді, суду. По-перше, даний запобіжний захід можна застосовувати: 1) до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - виключно у разі, якщо прокурором буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов’язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує; 2) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину; 3) до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п’яти років, - виключно у разі, якщо прокурором буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину; 4) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років; 5) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки; 6) до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв’язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку (ч. 2 ст. 183 КПК України). По-друге, метою застосування даного запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого
підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (ч. 2 ст. 177 КПК України) І, по-третє, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити зазначені вище дії (ч. 3 ст. 177 КПК України). Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених КПК України. Окрім того при обранні запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язані оцінити у сукупності і такі обставини як: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров’я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв’язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини (ст. 178 КПК України). Тримання під вартою є обмеженням природного права людини на свободу та особисту недоторканність, а тому для захисту цього права закон встановлює певні часові межі, у яких даний запобіжний захід може застосовуватись. Так, відповідно до ст. 197 КПК України на стадії досудового розслідування застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою можливе максимально строком до 12 місяців.

Разом з тим, у новому КПК України проблемним залишається питання про порушення конституційного права особи на свободу та особисту недоторканність, що може бути викликане тривалим судовим розглядом кримінальних справ стосовно осіб, які перебувають під вартою, адже строк тримання під вартою таких осіб законом не визначено. Так, відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України суд зобов’язаний до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру розглянути питання про подовження строку тримання обвинуваченого під вартою. За наслідками розгляду цього питання суд може прийняти рішення про подовження строку тримання під вартою на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд також зобов’язаний повторно розглянути питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, якщо судове провадження не було завершено до його спливу. Але кінцевий строк на який може бути подовжено строк тримання під вартою обвинуваченого законом не визначено.

Однак не лише затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, та обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обмежують конституційне право особи на свободу та особисту недоторканність. Необхідно також указати на ще один примусовий захід – привід, який може бути застосований до свідка, підозрюваного та обвинуваченого (ст. 140 КПК України) у разі неявки їх до органу досудового розслідування чи суду з неповажних причин. Фактичною підставою для застосування приводу є саме неявка особи з неповажних причин за викликом до органів досудового розслідування чи суду, юридичною ж підставою його здійснення слугує ухвала слідчого судді чи суду. Даний захід процесуального примусу також тимчасово обмежує свободу людини та її особисту недоторканність, але лише на час доставки до органів досудового розслідування чи суду. Крім того відповідно до ч. 4 ст. 143 КПК України у випадку невиконання особою, що підлягає приводу, законних вимог щодо виконання ухвали про здійснення приводу, до неї можуть бути застосовані заходи фізичного впливу, які дозволяють здійснити її супроводження до місця виклику. До того ж привід є важливим засобом впливу правоохоронних органів на неналежну поведінку учасників кримінального судочинства і дуже часто - єдиним способом забезпечення їх явки для проведення слідчих, судових та інших процесуальних дій. Так, згідно з даними судової статистики неявка в судове засідання учасників процесу є основною причиною, що призводить до тривалого перебування справ на розгляді судів. Зокрема станом на 1 січня 2011 р. через неявку підсудних, свідків, захисників та інших учасників процесу було відкладено розгляд 15,2 тис. справ, що на 13,8 % більше, ніж на 1 січня 2010 р., із них – 7,3 тис., або 29,5 %, – через неявку свідків чи потерпілих; 4,9 тис. справ, або 20 %, – підсудного. Суди приймали рішення про привід свідка чи потерпілого під час розгляду 39,7 тис. справ [4].