Модуль динамічного розрахунку 5 страница

Законодавство багатьох держав світу передбачає застосування домашнього арешту як запобіжного заходу. Зокрема, він передбачений у таких країнах, як Білорусія, Казахстан, Латвія, Литва, Німеччина, Росія, Швеція та в багатьох інших. Однак, практика його застосування в цілому у порівнянні з іншими запобіжними заходами є не значною, що призводить до деяких ускладнень. У зв’язку з цим О. П. Кучинська не безпідставно зауважує, що мова йде про досить «молоду» інституцію, яка потребує подальшої детальної розробки [4, с. 18]. У свою чергу кримінально-процесуальне законодавство Киргизьської Республіки, Республіки Узбекистан не передбачає даного запобіжного заходу. Федеральні правила кримінального судочинства США також не передбачають домашнього арешту як запобіжного заходу, однак не виключається наявність такого запобіжного заходу у законодавстві окремих штатів.

Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту застосовується, коли обмеження свободи підозрюваного, обвинуваченого іншими запобіжними заходами недостатньо для попередження неналежної поведінки, але в силу певних обставин можливо обійтись без тримання під вартою. Про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту слідчий складає клопотання. Воно має бути вмотивованим та містити обставини, які б підтверджували неможливість обрання більш м’яких запобіжних заходів (ч. 1 ст. 184 КПК України). Тому, при обранні даного запобіжного заходу мають бути обрані найбільш ефективні обмеження які дійсно необхідні у кожному конкретному випадку та відповідати меті його застосування. Разом з тим, підозрюваний, обвинувачений не може бути обмежений у праві користуванням телефонного зв’язку для виклику швидкої допомоги, працівників правоохоронних органів, аварійно-рятувальних служб у випадках виникнення надзвичайних ситуацій, а також для спілкування з слідчим та контролюючим органом. Також слід враховувати вік і стан здоров’я підозрюваного, обвинуваченого. Оскільки, з врахуванням цього місцем їх утримання під домашнім арештом може бути лікувальний заклад Тому зазначення конкретних обмежень суд повинен мотивувати. Токійські правила прийняті 14 грудня 1990 р. Резолюцією 45/110 Генеральної Асамблеї ООН передбачають принцип мінімального втручання при застосуванні заходів, не пов’язаних з тюремним ув’язненням. Конкретні обмеження для підозрюваного (обвинуваченого) мають бути сформульовані в чіткій формі, і їх кількість за можливістю зводиться до мінімуму (п. 2.6, 12.2). У процесі застосування не пов’язаних з тюремним ув’язненням заходів повинно дотримуватися право обвинуваченого на особисте життя, а також право на особисте життя його сім’ї (п. 3. 11 Правил) [7].

Домашній арешт може бути застосовано виключно до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за вчинення якого кримінальним законом передбачено покарання у виді позбавлення волі (п. 11 ст. 51 КК України). У випадках, коли стаття КК про певний злочин не передбачає покарання у виді позбавлення волі, домашній арешт не застосовується. Коли підозрюваний, обвинувачений не має постійного місця проживання на території України, особа його не встановлена, застосування домашнього арешту виключається.

В юридичній літературі існують різні погляди науковців щодо методів нагляду за підозрюваним, обвинуваченим при обранні досліджуваного запобіжного заходу. У цьому контексті найбільшої уваги заслуговує точка розу Ю. Г. Овчіннікова, який вищезазначені методи поділяє на два види: а) без застосування спеціальних технічних засобів; б) з застосуванням технічних засобів. Зокрема, до способів контролю без застосування технічних засобів науковець відносить: а) раптові періодичні телефонні дзвінки або покладення обов’язку на «арештованого» телефонувати до органів досудового розслідування; б) перевірки за місцем проживання з правом безперешкодного входження до житлового приміщення; в) проведення слідчої дії – накладення арешту на поштові відправлення [8, с. 7]. Звертає на увагу те що, подібні методи контролю, передбачені ч. 5 ст. 181 КПК України.

Щодо застосуванням технічних засобів контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого який перебуває під домашнім арештом, працівники органів внутрішніх справ України мають право використовувати електронні засоби контролю (ч. 5 ст. 181 КПК України). Так, відповідно до ч. 1 ст. 195 КПК України, застосування електронних засобів контролю полягає у закріпленні на тілі підозрюваного, обвинуваченого пристрою, який дає змогу відслідковувати та фіксувати його місцезнаходження. У зв’язку з цим зазначимо, що пункт 23 перехідних положень КПК України рекомендує Міністерству внутрішніх справ України протягом трьох місяців з дня його опублікування розробити та затвердити положення про порядок застосування електронних засобів контролю. В цьому контексті, звертає на увагу і інше положення ч. 1 ст. 195 КПК України, що стосується обов’язку слідчого або працівника органу внутрішніх справ під розпис роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому про наслідки зняття або неправомірного втручання в роботу електронного пристрою з метою ухилення від контролю. Однак, чинне законодавство України з цього проводу ніякої відповідальності не передбачає.

Отже, в нашій державі вирішується питання щодо застосування таких засобів контролю, які досить давно та успішно застосовуються в багатьох зарубіжних країнах. Так, наприклад, у Швеції здійснюється інтенсивний нагляд з застосуванням електронного моніторингу, який полягає у тому, що на особу, за якою встановлено нагляд, закріплюється манжет зі спеціальним передавачем, що направляє радіосигнали на комп’ютер. До комп’ютера внесено режим для кожного підозрюваного, обвинуваченого: навчання, робота, дім, маршрути пересування тощо. У випаду порушення спрацьовує сигналізація. Впровадження такої системи спостереження в Швеції обійшлось в 20 млн доларів. Також значні витрати потрібні на обслуговування такої системи [8, с. 78].

Порядок реалізації певних правообмежень, що встановлені для підозрюваного, обвинуваченого при обранні до них запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, а також контролю за їх виконанням не може бути врегульовано шляхом внесення змін та доповнень до КПК України. Ці питання мають бути вирішені в іншій нормативній базі з закріпленням не лише положення забезпечення належного контролю, але і яким чином повинні бути гарантовані права та законні інтереси осіб, до яких буде застосовано досліджуваний запобіжний захід. Крім цього у кримінально-процесуальній науці досить не повно сформульоване поняття та мета домашнього арешту, не досліджені підстави і умови обрання даного запобіжного заходу, а також не визначено співвідношення понять «обмеження» і «заборона».

Отже, процесуальний порядок обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, як і інститут запобіжних заходів в цілому, потребують подальшого теоретичного дослідження та удосконалення. Ця робота є лише одним з кроків у напрямку дослідження окресленого питання і визначає подальші напрямки з удосконалення процедури застосування запобіжних заходів у кримінальному судочинстві.

Деякі аспекти реалізації принципу публічності
в кримінально-процесуальній діяльності адвоката

У повідомленні висвітлено деякі особливості реалізації принципу публічності в кримінально-процесуальній діяльності адвоката за новим Кримінальним процесуальним кодексом України та Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Автором вказується на проблемні питання, пов’язані з реалізацією прав та виконанням професійних обов’язків адвоката у кримінальному провадженні.

Ключові слова: публічність, кримінальне провадження, професійний суб’єкт адвокатська діяльність.

У листопаді цього року відбудеться набрання чинності нового Кримінального процесуального кодексу України (далі за текстом – новий КПК). Поряд з цим вступає в силу і Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Метою прийняття цих нормативних актів є удосконалення діючої правоохоронної системи, підвищення її ефективності та наближення до міжнародних стандартів у сфері захисту прав і законних інтересів учасників кримінального провадження.

Відповідно до положень Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі за текстом – Закон) адвокатська діяльність – це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. У кримінальному провадженні на адвоката покладено обов’язок здійснення публічно-правової функції захисту, представництва потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, а також, надання правової допомоги свідку.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону захист у кримінальному провадженні це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію).

Незважаючи на те що адвокатська діяльність здійснюється переважно в приватних інтересах, в цілому вона носить публічний характер [3, c. 4]. Метою адвокатської діяльності є забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні (ст. 59 Конституції України), але здійснюючи захист прав і законних інтересів учасників кримінального провадження, адвокат тим самим забезпечує захист публічних інтересів… адвокатська діяльність поєднує в собі захист приватних та публічних інтересів, який спрямований на дотримання державою законних прав і свобод громадян [6, c. 48].

Публічність вважається принципом кримінального процесу, яким визначаються вимоги цілеспрямованої процесуальної активності та ініціативності суб’єктів, що здійснюють кримінальне провадження, спрямованої на виявлення злочинів та осіб, які їх вчинили, кримінальне переслідування таких осіб, прийняття загальнообов’язкових кримінально-процесуальних рішень за власним розсудом та захист прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у справі, з метою досягнення завдань кримінального провадження.

Зважаючи на особливий процесуальний статус адвоката та специфіку його діяльності у кримінальному провадженні, вважаємо можливим говорити про поширення дії принципу публічності і на його діяльність. Адвокат є професійним учасником кримінального провадження, тобто особою, яка має на меті ефективну реалізацію функції захисту та володіє теоретичними знаннями, практичними навичками та моральнісними настановами, що відповідають стандартам адвокатської діяльності [7, c. 6].

Статус професійного учасника кримінального провадження вимагає виконання певних обов’язків з метою досягнення завдань професійної діяльності. Межі процесуальної активності та ініціативності адвокати, а також перелік його професійних обов’язків визначаються КПК та Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Аналізуючи процесуальні права підозрюваного, підсудного, констатуємо у них наявність права збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази (п. 8 ч. 3 ст. 42), у потерпілого – подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду (п. 1 ч. 3 ст. 56) (хоча у ч. 3 ст. 93 йдеться не лише про подання потерпілим доказів, але і про їх збирання). Буквальне тлумачення цих положень дозволяє зробити висновок, що адвокату у кримінальному провадженні надано право збирати докази у справі, а не відомості, які можуть у подальшому буті використані як докази, тобто здійснювати адвокатське розслідування.

Наявність повноважень на здійснення адвокатського розслідування або їх відсутність відображає ту ступінь процесуальної активності адвокатів у кримінальному провадженні, яка їм надається у публічній за своєю суттю кримінально-процесуальній діяльності.

Інститут «адвокатського розслідування» «паралельного розслідування чи слідства», «пізнавально-розшукової діяльності адвоката», «розшукової діяльності захисника» традиційно використовуються вченими на позначення діяльності адвоката з проведення слідчих дій з метою самостійного збирання доказів у справі.

Не вдаючись в детальне обговорення цієї теми, відзначимо лише таке: 1) впровадження цього інституту у кримінальний процес України суперечить публічній природі кримінального процесу, є порушенням принципу публічності; 2) для того, щоб застосовувати кримінально-процесуальні норми, а в нашому випадку проводити слідчі дії, адвокат має бути наділений владно-розпорядчими повноваженнями. Крім того, проведення слідчих дій, а тим паче адвокатського розслідування пов’язане з застосуванням заходів процесуального примусу, що також вимагає наявності у суб’єкта владних повноважень.[1; 2, 17].

Саме тому видається правильним підхід законодавця, відповідно до якого сторона захисту, потерпілий здійснює збирання доказів шляхом: 1) витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; 2) ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів (ч. 3 ст. 93 КПК). Ініціювання стороною захисту, потерпілим проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань.

Безпосередньо за зверненням сторони захисту до слідчого судді проводиться 1) допит свідка, потерпілого під час досудового розслідування в судовому засіданні (ст. 225 КПК); 2) допит, впізнання у режимі відеоконференції під час досудового розслідування (ст. 232 КПК). Експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду (ч. 1 ст. 242 КПК). Сторона обвинувачення залучає експерта за наявності підстав для проведення експертизи, у тому числі за клопотанням сторони захисту чи потерпілого. Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов’язкової. Експерт може бути залучений слідчим суддею за клопотанням сторони захисту у випадках та в порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу (ст. 243 КПК).

У ч. 1 ст. 245 нового КПК передбачено обов’язок сторони захисту забезпечити відбирання зразків для проведення експертизи, якщо експертиза була призначена слідчим суддею за її клопотанням, або вона звернулася за проведенням експертизи до експерта. При цьому адвокат, який звернувся з відповідним клопотанням унаслідок реалізації принципу публічності не наділений правом застосовувати примус у разі відмови надати відповідні зразки, у нього відсутні будь-які владні повноваження направлені на витребування таких зразків.

Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у п. 7 ч. 1 ст. 20 передбачено право адвоката збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку, запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою (до речі Закон дозволяє збирати лише відомості про факти – тобто джерела доказів, а у новому КПК вже вказується на збирання доказів).

У ст. 24 цього ж Закону йде мова про використання адвокатського запиту з метою отримання інформації і копій документів. Він є обов’язковим для виконання всіма фізичними і юридичними особами, крім випадків, передбачених законом.

Разом з тим, витребування певних речей для проведення експертизи є неможливим внаслідок відсутності спеціального інструменту забезпечення виконання цього обов’язку. За змістом ч. 3 ст. 245 нового КПК примусово забезпечується лише відбирання біологічних зразків (слідчий суддя, суд дозволяє це слідчому або прокурору).

Не вирішеним у КПК, а також Законі України «Про судову експертизу» (у новій редакції), відповідній судовій практиці є питання про те, чи зобов’язаний слідчий надати адвокату зразки та інші об’єкти експертного дослідження для проведення експертизи, які містяться у
матеріалах провадження, якщо експертиза призначена за клопотанням сторони захисту; а також, що робити сторонам кримінального провадження у випадку необхідності знищення чи пошкодження цих зразків унаслідок проведення експертного дослідження.

Вищевикладене свідчить, що законодавець закріпив модель публічного досудового розслідування з елементами змагальності, яка полягає у розширенні процесуальних прав адвоката, разом з тим, не враховані деякі аспекти дії принципу публічності на цій стадії, що унеможливлює ефективне використання адвокатами наданих їм прав та належне виконання покладених на них обов’язків.

Список використаних джерел: 1. Говорун Д. М. Поняття принципу публічності та його нормативний зміст / Д. М. Говорун // Теорія і практика правознавства. – 2011. – № 1 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nauka.jur-academy.kharkov.ua/download/el_zbirnik/1/1_2011.pdf. 2. Говорун Д. М. Адвокатське розслідування та принцип публічності / Д. М. Говорун // Гуманізація у сфері кримінальної юстиції: сучасний стан та перспективи розвитку : матеріали круглого столу (м. Одеса, 18 лют. 2011 р.). – О., 2011. – С. 16–18. 3. Макарьян Д. В. Некоторые вопросы адвокатской деятельности / Д. В. Макарьян // Адвокатская практика. – 2004. – № 4. – С. 4–10. 4. Обловацька Н. О. Поняття адвокатської діяльності в Україні та Росії / Н. О. Обловацька // Адвокат. – 2011. – № 11 (134). – С. 46–48. 5. Яновська О. Г. Теоретичні та організаційні засади функціонування і розвитку змагального кримінального судочинства : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.10 / Яновська О. Г. – К., 2011. – 36 с.

Одержано 24.09.2012

В сообщении отражены некоторые особенности реализации принципа публичности в уголовно-процессуальной деятельности адвоката по новому Уголовному процессуальному кодексу Украины и Закону Украины «Об адвокатуре и адвокатской деятельности». Автором указывается на проблемные вопросы, связанные с реализацией прав и выполнением профессиональных обязанностей адвоката в уголовном производстве.

Ключевые слова: публичность, уголовное производство, профессиональный субъект, адвокатская деятельность.

In the report some features of realization of a principle of publicity in criminal procedure activity of the lawyer according to the new Criminal Procedural Code of Ukraine and the Law of Ukraine «On the Bar and Advocacy» are reflected. The author underlines the problem questions connected with realization of the rights and discharging of professional duties of a lawyer in criminal proceedings.

Keywords:publicity, criminal proceeding, a professional subject, advocacy.

L

ОКРЕМІ ПИТАННЯ ЩОДО МЕТОДИКИ ВИЯВЛЕННЯ ТА ДОКУМЕНТУВАННЯ ПРАВОПОРУШЕНЬ У СФЕРІ НЕЗАКОННОГО ОБІГУ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ, ПСИХОТРОПНИХ РЕЧОВИН, ЇХ АНАЛОГІВ ТА ПРЕКУРСОРІВ

Статтю присвячено окремим питанням щодо виявлення та розкриття злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів.

Ключові слова: наркотичні засоби, психотропні речовини, документування, слідча ситуація.

Проблема розповсюдження наркотиків в України набула глобального характеру і правоохоронці постійно стоять на захисті громадян від наркозлочинців – контролюють обіг наркотиків, припиняють незаконне їх виготовлення, придбання, зберігання, збут тощо, притягують в установленому законом порядку до відповідальності осіб, які скоїли ці злочини, а також проводять профілактичні заходи на цьому напрямку роботи.

Недостатня наукова розробленість цілого ряду питань методики розслідування злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, і їх велика практична значимість для ефективного і якісного розкриття і розслідування зазначених суспільно небезпечних діянь, свідчать про актуальність теми дослідження, що й обумовило її вибір. Теоретична і практична значимість дослідження відображається в науково-обґрунтованих теоретичних положеннях та методичних рекомендаціях, які вносять певний внесок у розвиток криміналістичної науки, зокрема, істотно уточнюють та доповнюють теоретичні положення криміналістичної характеристики злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, і її основних елементів.

З метою підвищення професійного рівня правоохоронців при виявленні та документуванні наркозлочинів, наряду з КПК та КК України, слід приділяти увагу таким нормативним актам, як закон України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів», закон України «Про лікарські засоби», закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними», наказ комітету з контролю за наркотиками при МОЗ України «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу», постанова пленуму Верховного суду « Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів» та ін.

Під час документування злочинів, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних засобів або психотропних речовин, підлягають встановленню такі обставини:

1) чи мав місце факт незаконного обігу наркотичних засобів, у яких конкретно злочинних діях він виражається (придбання, виготовлення, зберігання, перевезення, пересилка, збут, розкрадання та ін.), якщо так, то як слід його кваліфікувати;

2) де, коли, яким способом і за яких обставин вчинено наркозлочин;

3) хто конкретно вчинив даний злочин, чи притягувалася раніше ця особа до кримінальної(адміністративної) відповідальності за аналогічні діяння, коли; наявність обставин, що обтяжують провину;

4) злочин вчинено однією особою чи групою осіб, який склад групи, які дії вчинив кожний із співучасників і яка роль кожного; хто організатор злочину;

5) яка кількість наркотичних засобів вилучена і до якого виду наркотиків вони відносяться;

6) яким способом виготовлені наркотичні засоби та яке устаткування при цьому використовувалося;

7) що було сировиною для приготування наркотичних засобів, звідки її постачали;

8) чи мало місце залучення неповнолітніх і дорослих осіб у немедичне споживання засобів, що містять наркотики;

9) які джерела придбання наркотичних засобів або психотропних речовин, шляхи та способи їх поширення; за якою ціною були придбані і продавалися ці засоби або речовини;

10) чи не супроводжувалися злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотиків, вчиненням інших злочинів, якщо так, то якими саме ( хабарництво, вимагання, контрабанда тощо);

11) які обставини сприяли вчиненню даного виду злочину.

У даній ситуації характерне проведення таких невідкладних дій:

1) затримання підозрюваного, його огляд;

2) огляд місця затримання з метою з’ясування обставин події, виявлення слідів злочину і речових доказів; огляд місцевості, де вирощувалась культура, що містить наркотичну речовину; огляд приміщень, де зберігалися наркотики, сировина для їх виготовлення;

3) огляд вилучених наркотиків, пристроїв для їх вживання, одягу підозрюваного та ін.; огляд упакування наркотичних засобів або психотропних речовин для виявлення на ньому слідів пальців рук;

4) виїмка та огляд предметів, що мають відношення до злочину;

5) медичне освідування підозрюваного на предмет встановлення слідів ін’єкцій та інших зовнішніх ознак уживання ним наркотиків (розширені зіниці, сліди від уколів шприца тощо);

6) опитування підозрюваного зі з’ясуванням анкетних даних, способу життя, зв’язків та самого факту злочину;

7) по телефону або іншим шляхом варто запросити відділ внутрішніх справ за місцем проживання затриманого для встановлення його перебування в місцевому розшуку або на обліку як наркомана, повідомивши при цьому про сам факт затримання;

8) направлення вилученого у підозрюваного на експертні дослідження;

9) дактилокарти затриманих направити для перевірки за слідотекою нерозкритих злочинів;

10) вжити заходів для встановлення можливих свідків, місць споживання наркотиків, опитування свідків, у тому числі родичів, сусідів підозрюваного та ін.

У ситуації, коли підозрюваного затримано «на гарячому», але він заперечує причетність до злочину або в момент затримання намагається позбутися предметів, що його викривають в скоєнні злочину, крім зазначених вище дій, слід: 1) направити на експертне дослідження одяг і особисті речі підозрюваного для виявлення на них слідів наркотиків; 2) вилучити зразки ґрунту, культур, що містять наркотичні речовини; 3) вилучити у підозрюваного зразки крові, сечі та ін. для лабораторного дослідження; 4) зробити зіскоби з його рук і взуття; 5) опитати осіб, які брали участь у затриманні підозрюваного та ін.

Аналіз слідчої практики вказує на деякі недоліки на етапі документування злочинів пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, котрі в подальшому негативно відбиваються на якості, повноті, всебічності та об’єктивності досліджування обставин справи.

Мають місце факти, коли затримана на вулиці особа викидає предмети злочинної діяльності (ємкості з наркотиками та ін.). Щоб виключити такі випадки необхідно проводити таке затримання в присутності понятих. Але це можливо лише у випадках, коли затримання підозрюваного сплановано заздалегідь, коли одночасно з затриманням проводиться огляд місця події, медичний огляд затриманого та ін.

Якщо особа затримана згідно вимог КПК України та доставлена до райвідділу, при цьому у неї є валіза чи інший багаж, у якому можуть зберігатися наркотики, то перед оглядом вмісту валізи, слід з’ясувати у затриманого чи є валіза, що знаходиться при ньому, його особистою власністю, чим вона заповнена, чи може затриманий перерахувати предмети, котрі знаходяться в ній, назвати їхні прикмети, де придбав, куди перевозить. В разі заяви, що валіза, яка знаходиться при опитуваному, його власністю не є, слід встановити її володаря, у зв’язку з чим він переносив багаж, що йому не належить, чи знає його вміст, куди багаж повинен бути доставлений.

По справам вказаної категорії затримання підозрюваних проводиться, в більшості випадків, без попередньої підготовки, і тому залучити понятих не можливо. Це означає, що в таких випадках потрібні докази, які беззаперечно встановлюють факт викидання предмета, який належить затриманому. Такими доказами, перш за все, є залишені на викинутому предметі сліди рук та інші сліди, які встановлюють цей факт (сліди нашарування, фарби, пошкоджень та ін.) Пошук та фіксація таких слідів мають значення при огляді у затриманого предметів, речовин та інших об’єктів. При необхідності вилучені у затриманого предмети та речовини можуть бути направлені для експертного дослідження з метою виявлення та фіксації слідів та властивостей, що мають по справі доказове значення.