Модуль динамічного розрахунку 2 страница

Враховуючи методику проведення почеркознавчої експертизи, вкажемо особливості кожної групи зразків підписів, що надаються як порівняльний матеріал:

1. Вільні– підписи, виконані передбачуваним виконавцем до скоєння злочину і не в зв’язку з ним. При виконанні цих документів особа не тільки не знала, але і не могла припускати можливості їх подальшого використання в якості зразків підписів. Окрім зразків підписів нерідко виникає необхідність у зразках почерку, особливо коли спірний підпис містить літерну або змішану транскрипцію. У всіх випадках отримання вільних зразків особа, яка винесла ухвалу про призначення почеркознавчої експертизи, перевіряє безсумнівність їх походження. Потрібна впевненість в тому, що вони виконані особою, що саме перевіряється, а не кимось іншим від його імені. Експерти теж перевіряють надані зразки, порівнюючи їх між собою та з іншими видами наданих зразків. В результаті до уваги можуть прийматися тільки окремі зразки, про що обов’язково вказується в експертизі.

2. Умовно-вільні – підписи, виконані після порушення кримінальної справи, але не спеціально для дослідження. Наприклад, підписи, що виконані в протоколах допиту, очної ставки, поясненнях і інших матеріалах справи.

3. Експериментальні – підписи, виконані особою, що перевіряється, спеціально для експертного дослідження. Поширеною помилкою є відбір зразків підпису шляхом змалювання спірних підписів. Такі зразки є непридатними і не можуть допомогти у встановленні істини.

Для виконання зразків необхідно створити умови, максимально наближені до тих, в яких виконувався спірний підпис (стоячи, сидячи, на колінах і т. д.). Зразки рекомендується відбирати неодноразово (не менше трьох разів), з інтервалом від декількох хвилин до декількох годин або днів – залежно від обставин справи (щоб особа, яка перевіряється, змогла забути попередній варіант виконання).

У найбільш складних випадках слідчий, суддя для отримання зразків підпису може запросити фахівця, який має спеціальні знання в області почеркознавства.

Усі зразки рукописів, направлені на експертизу, завіряються слідчим, суддею. Матеріали, представлені слідчим або судом, як зразки для порівняльного дослідження, повинні бути співставленні із спірним документом за часом написання, змістом і цільовим призначенням, матеріалом письма, способом виконання, умовами виконання документа, станом пишучої особи, темпом письма.

Порівняльний матеріал представляється експертові в тому об’ємі, який дозволив би всесторонньо проаналізувати ознаки, що містяться в порівнюваних рукописах. Оскільки у кожному конкретному випадку потрібна різна кількість зразків, то важко дати єдині і точні рекомендації для всіх видів дослідження підписів.Необхідно дотримуватися загальноприйнятого правила: чим менше об’єм досліджуваного рукопису, тим більше повинно бути порівняльних зразків.

Ми впевнені, що взаєморозуміння і добросовісна співпраця особи, яка призначила експертизу, та експерта по кожній справі принесе плідний результат – підвищить якість експертних досліджень і сприятиме досягненню головної мети – розкриттю злочину і встановленню істини у справі.

Одержано 01.10.2012

L

Гармонізація інституту використання спеціальних знань
у кримінальному судочинстві

Ратифікація Україною Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод є вагомим фактором розвитку національного кримінально-процесуального права. Основні норми, що гарантують права людини в сфері кримінального судочинства, містяться в ст. 6 вказаної Конвенції, яка закріплює принцип змагальності, що складає основу справедливого правосуддя.

У теперішній час спостерігається процес так званої гармонізації кримінально-процесуальних систем європейських держав, які ратифікували вищезгадану конвенцію. Термін «гармонізація кримінально-процесуальних систем», що широко використовується зарубіжними дослідниками, означає планомірну імплементацію положень, закріплених в Конвенції, у внутрішньодержавне кримінально-процесуальне право, з урахуванням національних особливостей відповідної держави. Важливим кроком на шляху національної кримінально-процесуальної системи є прийняття нового кримінально-процесуального кодексу, який незабаром набере чинності.

Не викликає сумнівів ствердження, що розслідування і судовий розгляд майже кожного кримінального правопорушення вимагає застосування спеціальних знань.

Новий кримінально-процесуальний закон вніс багато нового, запропонувавши шляхи вирішення низки серйозних проблем, насамперед увівши реальну можливість для реалізації найважливішого принципу сучасного судочинства – принципу змагальності при використанні спеціальних знань.

Однак спеціальні знання, як правовий процесуальний інститут є таким комплексним міжгалузевим інститутом, який поєднує в різних видах процесуальний галузей права низку подібних нормативних положень, необхідних для врегулювання суспільних відносин, які виникають з приводу застосування спеціальних знань. Базовий Закон України «Про судову експертизу» заклав загальні нормативні основи судово-експертної діяльності – незалежно від виду судочинства, у процесі якої застосовуються спеціальні знання.

В умовах судової та адміністративної реформ, глибоких інтеграційних процесів у науці проблема міжгалузевих досліджень набуває особливої актуальності та значимості. Це повною мірою стосується й розвитку правового інституту спеціальних знань, теоретичні, правові й організаційні основи якого потребують приведення до відповідності вимог сучасної практики, впровадження нових принципів кримінально-процесуальної діяльності.

Однак на дивлячись на необхідну необхідність залучення спеціальних знань у кримінальне судочинство, процес гармонізації даного процесуального інституту не позбавлений певних недоліків правового та організаційного характеру.

Зокрема, законодавцем не гармонізовано термінологічного інструментарію, що визначає сутність інституту спеціальних знань, відсутня єдність у регламентації застосування спеціальних знань у різних формах у ході досудового розслідування по кримінальних справах та в судовому розгляді, спостерігається відмінність у регламентації вимог до висновків судових експертів. Відсутність уніфікованого підходу до такого джерела доказової інформації як висновок експерта, за окремих обставин містить потенційну загрозу непорозуміння щодо прав і обов’язків судових експертів при виконанні експертиз у кримінальних, цивільних, господарських та адміністративних справах.

Наприклад, у кодексах, що регулюють порядок провадження в даних справах, встановлено, що висновок, який зобов’язаний дати судовий експерт, повинен відповідати наступним вимогам:

– бути обґрунтованим і об’єктивним (ст. 12 Закону України «Про судову експертизу»);

– бути обґрунтованим та об’єктивним (ч. 5 п. 1 ст. 69 нового КПК України);

– бути правдивим (ч. 1 ст. 58 ЦПК України);

– бути мотивованим (ч. 3 ст. 31 ГПК України);

– бути об’єктивним (ч. 2 ст. 273 КпАП та ч. 3 ст. 369 МК України).

Потребує конкретизації форма використання спеціальних знань у процесі дослідження інформації, отриманої при застосуванні технічних знань (ст. 266 КПК).

Подальшого вдосконалення потребують питання забезпечення прав та законних інтересів сторони захисту при використанні спеціальних знань на стадії досудового розслідування з точки зору достатності процесуальних можливостей впливати на хід та результати розслідування. Не зовсім переконливою виглядає формулювання законодавцем мети допиту експерта в суді (ст. 356).

У вітчизняній та російській криміналістичній та процесуальній науці вже накопичений певний досвід адаптації законодавства, що регулює порядок використання інституту спеціальних знань.

На підставі аналізу точок зору, висловлених В. Г. Гончаренком [2], О. О. Зайцевою [1; 3; 4], Я. В. Комісаровою [5, с. 71–84], Л. В. Лазарєвою, П. І. Репешком, О. С. Червинським [7] та іншими вченими, пропонуємо власний погляд на напрями вдосконалення інституту спеціальних знань у кримінальному судочинстві.

1. Вдосконалення процесуального статусу судового експерта та керівника судово-експертної установи.

2. Гармонізація та уніфікація термінологічного апарату, який визначає порядок призначення судової експертизи у базовому Законі «Про судову експертизу» та кримінально-процесуальному кодексі, котрі оперують різними термінами для позначення процедури призначення: «звернення», «доручення», «призначення».

3. Вдосконалення правил оцінки висновку експерта з урахуванням уведення суду присяжних шляхом:

– комплексу пропозицій, спрямованих на вдосконалення процедури допиту експерта:

а) уніфікації мети допиту експерта в суді, яка має полягати не тільки в роз’ясненні, а також доповненні й умовою відсутності необхідності проведення додаткових досліджень;

б) забороні проведення допиту експерта до ознайомлення стороною кримінального провадження з висновком судового експерта;

в) можливістю залучення до оцінки висновку експертизи спеціаліста;

– вдосконалення порядку ознайомлення сторони захисту, потерпілого та його представника з висновком експерта, порядку вирішення їх клопотань з приводу проведення експертизи шляхом процесуальної регламентації:

а) терміну подання клопотань учасниками кримінального провадження з питань експертизи після їх ознайомлення з висновком експерта;

б) процесуальної форми фіксації факту ознайомлення зацікавлених осіб із висновком експерта.

Список використаних джерел: 1.Гарисов С.М. Использование специальных познаний в судебном производстве по уголовным делам : монография / С. М. Гарисов, Е. А. Зайцева. – Волгоград : ВА МВД России, 2010. – 196 с. 2. Гончаренко В. Г. Організаційні та правові проблеми судової експертизи
в Україні / В. Г. Гончаренко // Часопис Академії адвокатури України. – 2011. – № 1. – С. 1–5. 3. Зайцева Е. А. Концепция развития института судебной экспертизы в условиях состязательного уголовного судопроизводства : монография / Зайцева Е. А. – М. : Юрлитинформ, 2010. – 424 с. 4. Зайцева Е. А. Реализация состязательных начал при применении специальных познаний в уголовном судопроизводстве : монография / Зайцева Е. А. – Волгоград : ВА МВД России, 2006. – 192 с. 5. Комиссарова Я. В. Концептуальные основы профессиональной деятельности эксперта в уголовном судопроизводстве :
монография / Комиссарова Я. В. – М. : Юрлитинформ, 2010. – 240 с. 6. Кримінальний процесуальний кодекс України. – Х. : Одіссей, 2012. – 360 с. 7. Червинский А. С. Уголовно-процессуальный статус руководителя судебно-экспертного учреждения : монография / Червинский А. С. – М. : Юрлиинформ, 2011. – 208 с.

Одержано 24.09.2012

L

Підстави призначення судової експертизи за новим КПК України

У статті формулюються підстави для призначення судової експертизи за новим КПК України. Розглядається можливість розширення випадків обов’язкового призначення судової експертизи. Наводяться фактичні та юридичні підстави призначення та проведення судової експертизи.

Ключові слова:кримінальне провадження, судова експертиза, спеціальні знання.

Використання спеціальних знань під час кримінального провадження є одним із засобів підвищення ефективності діяльності органів досудового розслідування. Найбільш поширеної формою їх застосування є призначення та проведення судової експертизи.

У науковій літературі питанням призначення та проведення експертизи в кримінальному судочинстві присвячено чимало праць вчених (Р. С. Бєлкін, А. В. Дулов, П. П. Іщенко, В. М. Махов, Ю. К. Орлов, О. Р. Шляхов та ін.). Однак, незважаючи на це, не склалося єдності щодо визначення підстав призначення судової експертизи, що і є метою даного дослідження.

Експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання (ч. 1 ст. 242 КПК України) [5].

Під час детального вивчення питання щодо визначення підстав для призначення судової експертизи доходимо висновку, що формула «судова експертиза призначається у випадках, коли під час кримінального провадження необхідні спеціальні знання» не дає вичерпної відповіді на питання щодо необхідності її проведення у конкретному кримінальному провадженні, оскільки потребує тлумачення поняття необхідності.

У КПК України не визначені конкретні підстави для призначення судової експертизи, а в загальній формі обумовлена лише необхідність використання останніх. Винятком із даної обставини є передбачення Законом випадків обов’язкового призначення судової експертизи з метою вирішення певних питань, а саме для: 1) встановлення причин смерті; 2) встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень; 3) визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності; 4) встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення її до кримінальної відповідальності, а іншим способом неможливо отримати ці відомості; 5) встановлення статевої зрілості потерпілої особи в кримінальних провадженнях щодо злочинів, передбачених ст. 155 КК України (ч. 2 ст. 242 КПК України).

Проведення експертизи є також обов’язковим щодо осіб (свідків), які у зв’язку зі своїми психічними та фізичними вадами нездатні правильно сприймати обставини, що мають значення для кримінального провадження, та давати про них показання (п. 14, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» № 8 від 30.05.1997 [10]).

В. М. Орловим та М. С. Строговичем пропонувалося розширити випадки обов’язкового призначення експертизи у кримінальному провадженні щодо: виготовлення та збуту підроблених грошей і цінних паперів; викрадення та торгівлі наркотичними засобами; незаконного носіння, зберігання, придбання, виготовлення і збуту вогнепальної чи холодної зброї, боєприпасів та вибухових речовин; порушення правил техніки безпеки, яке призвело до людських жертв, безпеки руху і експлуатації автомобільного транспорту; аварій та катастроф на залізничному, водному і авіаційному транспорті; підробки документів, печаток та штампів; випуску недоброякісної продукції; неправильного лікування, що спричинило смерть хворої особи; визначення стану здоров’я потерпілої у справах про зґвалтування, потерпілих і обвинувачених у провадженнях про зараження венеричними захворюваннями [7, с. 6; 11, с. 259]. З приводу цього справедливим є зауваження В.М. Махова, згідно з яким обов’язковість проведення експертизи у вказаних випадках вже обумовлена такими вимогами як повнота, всебічність та об’єктивність розслідування. У свою чергу, вчений пропонує доповнити перелік випадків обов’язкового призначення судової експертизи необхідністю вирішення наступних питань: чи хворіє обвинувачений на алкоголізм, чи потребує він примусового лікування від нього та чи немає протипоказань цьому [6, с. 224–226].

Заслуговують на увагу твердження О. Р. Шляхова та І. Л. Петрухіна, згідно з якими питання щодо необхідності призначення судової експертизи повинно вирішуватися слідчим, прокурором, суддею в кожному конкретному випадку окремо в залежності від важливості факту, що встановлюється, і інших обставин кримінального провадження. На думку вчених, передбачення в законі всіх випадків призначення експертизи призвело б до обмеження органів досудового розслідування і суду у виборі засобів доказування [9, с. 31; 12, с. 62]. Отже, науковці надають вказаним суб’єктам можливість вирішувати дане питання за власним розсудом.

Проаналізувавши точки зору О. Р. Шляхова і І. Л. Петрухіна, приходимо до висновку, що визначена ч. 1 ст. 242 КПК України необхідність у використанні спеціальних знань як підстава для призначення судової експертизи визначається авторами умовною. Певні питання можна вирішити й без використання спеціальних знань у формі судової експертизи. Заперечуючи проти вказаної точки зору, В. Д. Арсеньєв та В. Г. Заблоцький, виходячи з термінологічного тлумачення положень закону, відзначають, що у ньому передбачена не можливість, а обов’язковість призначення судової експертизи у всіх випадках, коли вирішення певних питань потребує застосування спеціальних знань [1, с. 22]. Думається, що таке категоричне тлумачення положень закону не повинно знайти підтримки серед вчених, оскільки навіть при неможливості вирішення певних питань без застосування спеціальних знань необов’язково вдаватися до такої форми їх використання як проведення судової експертизи. У зв’язку з цим заслуговує на підтримку думка В. М. Галкіна, який обумовлює необхідність проведення експертного дослідження неможливістю іншим шляхом повно та достовірно встановити факти, що мають значення для кримінального провадження [3, с. 41].

У науковій літературі необхідність у використанні спеціальних знань для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення матеріалів кримінального провадження, визначається фактичною підставою призначення судової експертизи, яка втілюється в дійсність постановою (ухвалою) слідчого, прокурора, судді що є правовою (юридичною) підставою її проведення [4, с. 63].

Ю. К. Орлов вважає доцільним визначати окреме формулювання фактичних та юридичних підстав як призначення, так і проведення судової експертизи, оскільки підстави для її призначення адресуються слідчому, прокурору, судді, а підстави для її проведення – експерту, тобто різним суб’єктам кримінально-процесуальної діяльності. Крім того, Ю. К. Орлов вказує на неспівпадання вказаних підстав за змістом. Так, на його думку, якщо фактичні підстави призначення судової експертизи полягають в потребі застосування спеціальних знань при вирішенні питань, що мають значення для кримінального провадження, то фактичні підстави її проведення полягають у необхідності використання спеціальних знань для вирішення конкретних питань, які поставлені перед експертом. Таким же чином автор розмежовує й юридичні підстави призначення та проведення судової експертизи. У першому випадку це постанова (ухвала) суб’єкта кримінального процесу про її призначення, в іншому – матеріали кримінального провадження, якими мотивується необхідність вирішення питань, що потребують застосування спеціальних знань [8, с. 90–92].

Таким чином, вважається, що питання стосовно необхідності призначення судової експертизи у кримінальному судочинстві повинно вирішуватися слідчим, прокурором, суддею на власний розсуд у кожному конкретному випадку окремо в залежності від обставин провадження за винятком тих, що чітко регламентовані КПК України.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ОБШУКУ В РАМКАХ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ПОВ’ЯЗАНИХ З НЕЗАКОННИМ ВИГОТОВЛЕННЯМ ЧИ РЕМОНТОМ ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ ТА БОЙОВИХ ПРИПАСІВ

У статті розглянуті особливості проведення обшуку в рамках розслідування кримінальних справ, котрі пов’язані з незаконним виготовленням, чи ремонтом вогнепальної зброї та бойових припасів. Розглянуті механізми та способи реставрації та переспорядження бойових припасів, а також описані інструменти, котрі злочинці використовуються при цьому.

Ключові слова: обшук, переспорядження, реставрація, релоадінг, бойові припаси, боєприпаси, вогнепальна зброя.

Виготовлення злочинцями саморобної вогнепальної зброї за будь-яких часів не було рідким явищем. Однак з величезним відривом по масовій частині це була і є саморобна вогнепальна зброя, котра є одноствольною та однозарядною. Крім того, із всієї одноствольної однозарядної саморобної вогнепальної зброї, більша частина виготовляється злочинцями дульнозарядною, котра споряджається не унітарними патронами, а роздільно метальним зарядом, снарядом (снарядами), та пижами. Ця саморобна вогнепальна зброя в простому народі та на злочинному жаргоні має назву «самопал».

У разі виявлення та виїмки у особи такої вогнепальної зброї – безумовним фактом буде порушення кримінальної справи, та скоріше за все – проведення обшуку у житлі даної особи. У разі, коли саморобна вогнепальна зброя під час виїмки була зарядженою – у слідчого в руках після проведення експертизи буде висновок експерта, в котрому буде зазначено, якою саме метальною сумішшю, та яким саме снарядом чи снарядами (кулею чи дробом) було споряджено зброю. Однак не завжди саморобна дульнозарядна вогнепальна зброя буває спорядженою під час її виїмки, та крім того обшук бажано проводити як найшвидше для того, щоб родичі чи знайомі не зуміли виявити та знищити запаси метального заряду, запаси снарядів до зброї, чи іншу саморобну вогнепальну зброю, котра також могла бути виготовлена злочинцем раніше. Тому слідчому необхідно знати, як виглядають ті чи інші метальні заряди, а також снаряди до саморобної дульнозарядної вогнепальної зброї, для того, щоб не чекати висновку спеціаліста (не кажучи вже про висновок експерта), і як найшвидше провести обшук.

У всіх випадках, коли злочинець має у незаконному володінні вогнепальною зброєю, що не є дульнозарядною, не зважаючи на те, де він здобув цю вогнепальну зброю чи виготовив її сам – ця вогнепальна зброя у 99 % випадків буде такою, що споряджається унітарними набоями. Тобто такими набоями, де снаряд чи снаряди (куля, дріб чи шрот), метальний заряд та запалюючий заряд (капсуль) знаходяться в одній оболонці – гільзі.

У класичній криміналістичній науці прийнято вважати, що боєприпаси (бойові припаси, набої) – «це пристрої одноразового використання, які призначені для проведення пострілу з вогнепальної зброї й складаються з гільзи, снаряду, метального заряду й запалюючого заряду (капсуля). Основними ознаками боєприпасів є: їхнє призначення для проведення пострілів, наявність усіх складових частин для надання снаряду достатньої для ураження кінетичної енергії, одноразове використання» [1, с. 186]. Хочу привернути вашу увагу на те, що у приведеному вище означенні, словосполучення «одноразове використання» приводиться двічі. Тобто загальноприйнятим у вітчизняній криміналістичній науці, рівно як і в повсякденній практиці в країнах бувшого СРСР є те, що унітарні бойові припаси є такими, що можуть бути використаними лише один раз.

Але не тільки мисливці в нашій країні переспоряджають стріляні латунні, пластикові чи папкові гільзи для мисливських гладкоствольних рушниць. Іноді з-за того, що з деяким боєприпасами виникає дефіцит, злочинці можуть переспоряджати вже використані (стріляні) пістолетні, проміжні та гвинтівочні гільзи таких видів: 7,62 мм гільзи від набоїв до револьверу системи «Наган» та пістолету-кулемету Токарева, 7,62 мм гільзи від набоїв до пістолету «ТТ» системи Токарева, 11,43 мм гільзи від набоїв до пістолета «Кольт» системи Браунінга, 7,62 мм гільзи від проміжних набоїв до штурмових гвинтівок «АК-47» та «АКМ» системи Калашникова, 9 мм гільзи від спеціальних набоїв до спеціальних штурмових гвинтівок «ВСС» та «АС ВАЛ», та широкого спектру різних гільз від набоїв до вогнепальної зброї іноземного походження.

Українські злочинці, та злочинці із країн бувшого СРСР в основному використовують для переспорядження вже використаних (стріляних) боєприпасів кустарні інструменти та пристрої, котрі легко можна ідентифікувати під час проведення обшуку.

Під час виявлення і виїмки у особи, чи у приміщенні вогнепальної зброї, доцільним буде детально оглянути зброю із застосуванням органолептичних методів, як таких, що можуть бути використані на місці і без зволікань [3, с. 70]. Розбирати зброю на місці заборонено – це справа експертів. Однак можливо оглянути боєприпаси до зброї, і встановити чи немає слідів їх переспорядження: кустарно відлиті чи виточені кулі, сліди подвійних нарізів на кулі, що була стріляна двічі, багата кількість подряпин на гільзі, реставрований капсуль. Всі ці перераховані сліди переспорядження боєприпасів зайвий раз вкажуть на необхідність проведення обшуку у житлі чи інших не жилих приміщеннях особи, в якої біло виявлено та вилучено вогнепальну зброю, адже переспорядження використаних (стріляних) боєприпасів буде кваліфікуючою ознакою при пред’явленні обвинувачення.

Для того, щоб зрозуміти, що необхідно шукати під час проведення обшуку, на меті якого крім за всі інші завдання, є виявлення доказів переспорядження вже використаних (стріляних) боєприпасів, треба зазначити які методи та способи, а також інструменти зазвичай використовують злочинці для переспорядження вже використаних (стріляних) боєприпасів.

Перш за все зі пустої гільзи необхідно видалити використаний капсуль, в якому вже відсутня запальна суміш – для цього зазвичай використовується гвіздок чи маленька відкрутка, носики яких обточують на точильних машинах так, щоб він проходив у запальний отвір на дні гільзи. Капсуль видаляється несильними ударами по описаному вище інструменту, по черзі у запальні отвори, після чого капсуль або замінюється на новий, або реставрується. Для реставрації капсуль необхідно вирівняти від деформації бойком зброї, що робиться злочинцями різними способами, але завжди залишається невеликий слід від деформації капсуля під дією бойка зброї. Після вирівнювання капсуля, в нього злочинцями поміщується бертолетова сіль – як сама доступна запальна суміш.

Кулі, якщо вони після пострілу попадали у м’яку речовину, таку як, наприклад, землю, пісок чи воду – можливо використовувати ще раз, що й робиться злочинцями доволі часто. Та набагато частіше кулі для вогнепальної зброї або відливають, або виготовлюють із свинцю шляхом штампування. При цьому використовують: металеві форми із двох половин – для відливу куль, та розбірні металеві матриці та пуансони – для штампування.

Крім звичайного гранульованого бездимного нітропороху, злочинцями широко використовується димний порох – речовина чорного або темно-сірого кольору, яка може бути як гранульована, так і не гранульована. Та крім того, що димний порох міг бути використаний при виготовленні боєприпасів, які були виявлені та вилучені у особи, в її житлі чи в її іншому не жилому приміщенні, можуть зберігатись складові компоненти димного пороху: сірка – речовина жовтого кольору, калієва або натрієва селітра – речовина білого кольору, та дерев’яне вугілля – речовина чорного кольору.

Враховуючи те, що обшук – «це слідча дія, змістом якої є примусове обстеження приміщень і споруд, ділянок місцевості, окремих громадян з метою відшукання і вилучення предметів, що мають значення у справі, а також виявлення розшукуваних осіб» [2, с. 214], а також те, що виявлені та вилучені під час обшуку предмети та інструменти, речовини та суміші, які могли бути використані для переспорядження вже використаних (стріляних) боєприпасів можуть слугувати речовими доказами і впливати на додаткову кваліфікацію – на мою думку необхідно більш детально вивчити механізми та способи, а також пристрої та інструменти, які злочинці використовують для переспорядження вже використаних (стріляних) боєприпасів.

Процесуальні функції за новим КПК України