Модуль динамічного розрахунку 3 страница

Тези надають роз’яснення нових процесуальних функцій слідчого, які визначені у новому КПК України. Надається теоретична дискусія щодо визначення функцій у кримінальному процесі виходячи з теорії процесуальних функцій. Пропонується удосконалення процесуальних функцій слідчого під час проведення кримінального переслідування та використання оперативно-розшукової діяльності по викриттю особи, яка вчинила злочин.

Ключові слова: функція кримінального провадження, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд.

Ефективність боротьби зі злочинністю, забезпечення закону, встановлення верховенства права, дотримання прав учасників процесу багато у чому залежать від правильного й своєчасного прийняття рішень під час виконання завдань кримінального судочинства, тлумачення, дотримування структури побудованих стадії кримінально-процесуального права.

Новий КПК України прийнятий у 13 квітня 2012 р. встановив новий систематизований звід правових норм, у взаємозв’язку та змістовній єдності щодо регулювання кримінального судочинства, його стадій, етапів, інститутів у разі забезпечення нормативно-правового регулювання досудового розслідування та судового провадження. У КПК складена нова система, процедура, процесуальний порядок кримінального провадження, яка має своїм призначенням захист прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина. Чітко визначений порядок кримінального переслідування, який спрямований на забезпечення покарання у разі доведення вини. У той же час встановлено недоторканість особи від незаконного та безпідставного обвинувачення, не обґрунтованого обмеження прав і свобод.

Законом визначені нові функції процесу, які закріплені за процесуальними правами та обов’язками сторін процесу. Функція обвинувачення та захисту, вирішення матеріалів кримінальної справи відділені один від одного. Вони не покладені на одного суб’єкта.

Слідчий суддя, колегіальний суд займає в процесі особливе місце, як органу судової влади.

Суд не є органом кримінального переслідування, не виступає на стороні обвинувачення або захисту. Суд створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов’язків.

Новий КПК являє собою кодифікований акт, у якому на основі Конституції України визначені загальні положення, що ставляться до всього судочинства, визначена процедура та процесуальний порядок прийняття процесуального рішення, проведення процесуальних та слідчих дій. КПК чітко визначив стадії кримінального провадження, встановив процедуру прийняття процесуального рішення та перехід від однієї стадії до другої.

Проблема процесуальних функцій в кримінальному процесі була розроблена на основі принципу змагальності і рівності сторін. Дослідження вчених сприяли з’ясуванню і проведенню в життя таких важливих положень кримінально –процесуального закону, як розділення функцій звинувачення, дослідженні обставин справи, постанова рішення по матеріалах кримінальної справи, відстоювання своїх позицій суб’єктами процесу, рівність сторін, незалежний статус судді та ін.

Наука кримінального процесу отримала розвиток концепція трьох основних процесуальних функцій – звинувачення (кримінального переслідування), захисту та судового вирішення справи. Теоретичні розробки за визначенням основних функцій кримінального процесу були визначені процесуальні норми, що обумовлюють процесуальний статус сторін у кримінальному процесі, правовідносини між державним обвинувачем та обвинуваченим його захисником та судом. Проте ця концепція в період її становлення залишала по за розглядом істотних аспектів проблеми. Не роз’яснювалося, зокрема, які функції здійснюються на досудових стадіях процесу, яке місце в системі функцій займають попередні рішення судді, прокурора, слідчого. Наприклад, клопотання учасників процесу, про застосування, зміну, відміну запобіжних заходів. Якими функціями є участь у справі цивільного позивача і цивільного відповідача, свідків, експертів та ін.

Пошуки відповідей на ці питання йшли в двох напрямах. Один з них – доповнення новими елементами поняття звинувачення, захисту і вирішенню справи в рамках концепції трьох функцій. Друге – визначення інших функцій.

Особливі труднощі виявилися у механізмі забезпечення функцій на стадії досудового розслідування. З одного боку це сукупність елементів функції кримінального переслідування, захисту і вирішення справи, які покладені на слідчого. З іншого здійснення контролю прокурором, слідчим суддею.

Одне із слабих місць концепції функцій кримінального процесу полягає до появи в процесі підозрюваного, тобто до виникнення кримінального переслідування і захисту.

Можливість усунення даної суперечності можна визначити в концепції побудови функції розслідування. Ця функція є допоміжною і виникає у разі припинення кримінального провадження.

Одержано 23.09.2012

В тезисах определяется теоретическое и практическое направление уголовно-процессуальных функций, исходя из новых положений УПК Украины. Проводится теоретическая дискуссия по определению новых функций уголовного процесса. Вносятся предложения по дальнейшему совершенствованию уголовно-процессуальных функций следователя при уголовном преследовании лица совершившего преступление и использование материалов оперативно-розыскной деятельности в уголовном процессе.

Ключевые слова: функция уголовного производства, следователь, прокурор, следственный судья, суд.

Theses give elucidation of new judicial functions of investigator, that is certain in new CPC of Ukraine.
A theoretical discussion is given in relation to determination of functions in a criminal process coming from the theory of judicial functions. The improvement of judicial functions of investigator is offered during realization of criminal pursuit and use of activity on the exposure of person that committed crime.

Keywords: function of criminal realization, investigator, public prosecutor, inquisitional judge, court.

L

Обставини, які підлягають доказуванню
у кримінальному провадженні

Проводиться аналіз визначення поняття даних про особу обвинуваченого. Розглянуто джерела інформації про особу обвинуваченого; методи, засоби, тактичні прийоми її отримання.

Ключові слова: обвинувачений, тактичний прийом, джерела інформації.

Прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України відіграє важливу роль не лише для роботи судової системи, а й для всього українського суспільства, правового захисту громадян.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 прийнятого КПК України). Відповідно в ст. 91 КПК України серед обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні є:

– встановлення винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

– обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження.

Саме навколо обвинуваченого зосереджується вся процесуальна діяльність, яка спрямована на отримання об’єктивної інформації про подію злочину. Ніхто інший не знає про злочин стільки, скільки знає сам злочинець. Звідси – всі зусилля слідчого, суду спрямовуються на вибір таких прийомів, які б розкрили сформований у обвинуваченого (підозрюваного) суб’єктивний образ події злочину. Зміст роботи з цією категорією людей потребує особливих, специфічних, професійних, конкретних знань, умінь і практичних навичок.

У числі проблем удосконалення діяльності органів розслідування заслуговує на увагу вивчення особи злочинця, зокрема, наукова розробка питань криміналістичного вивчення обвинуваченого (підозрюваного), техніки, тактики і методики збирання і використання інформації про його особу.

У літературі існують різні підходи до визначення поняття даних про особу обвинуваченого. Так, М. Г. Коршик, A. M. Ларін і С. С. Степічев вважають, що під даними, що характеризують особу обвинуваченого, слід розуміти відомості про постійні або відносні стійкі ознаки, властивостях і якостях особи, що мають істотне значення для справи [4, с. 98]. На думку A. M. Яковлєва, це об’єктивне вираження особи в навколишньому середовищі [5, с. 111]. Вважаємо, що такі визначення не охоплюють всі ознаки даних, що характеризують особу обвинуваченого. Слід відмітити, що слідчому, суду приходиться мати справу не з кожним джерелом окремо, а з декількома джерелами, які знаходяться в самих різних співвідношеннях один з одним. На основі сукупності даних про особу обвинуваченого (підозрюваного), слідчий, суд за участю фахівців-психологів може одержати психологічний портрет про його особу, який дозволить прогнозувати поведінку обвинуваченого в різних ситуаціях.

Для того, щоб носій інформації про особу обвинуваченого (підозрюваного), став інформаційним джерелом у кримінальному провадженні, він повинен бути встановлений особою, що здійснює досудове розслідування. Джерела інформації про особу обвинуваченого слід відрізняти від методів і засобів вивчення. Метод реалізується в рамках конкретного джерела. При цьому в рамках одного джерела може бути застосовано декілька методів. Наприклад, при отриманні показів від обвинуваченого (підозрюваного) слідчий, суд використовує метод бесіди і спостереження. Під засобом розуміється сукупність дій, направлених на отримання інформації про особу обвинуваченого (наприклад, слідчі дії, напрям запитів, які він може надсилати в різні установи і організації).

До процесуальних засобів збирання інформації про особу обвинуваченого (підозрюваного) належать слідчі дії (допит, огляд, обшук, слідчий експеримент, експертизи та ін.). Одержані в результаті їх проведення відомості знаходять відображення в протоколах слідчих дій, а також в вилучених речових і письмових доказах. Особливо важливу роль в вивченні особи обвинуваченого відіграють експертизи – судово-психіатрична, судово-психологічна, судово-наркологічна.

Важливо відмітити, що планування роботи слідчого по збиранню відомостей, що характеризують особистість обвинувачуваного (підозрюваного), забезпечує органічну єдність розслідування злочинів в цілому по збору зазначених відомостей. Так, по об’ємним і складних справах у процесі розслідування іде постійне нагромадження інформації про особистість обвинувачуваного, а часто і про особистості багатьох обвинувачуваних. Ця інформація різна по змісту і джерелам. Одні відомості носять можливий, а інші достовірний характер; одні мають потребу в простій елементарній перевірці, інші вимагають для цього складної роботи (висування версій, проведення слідчих дій, а іноді і виконання цілого комплексу процесуальних і інших заходів).

На нашу думку необхідно класифікувати ряд прийомів, що допоможуть упорядкувати діяльність слідчого по збиранню, зберіганню і класифікації одержуваних відомостей про особистість обвинувачуваного. Один з таких прийомів складається в заповненні спеціальних карток на кожного обвинувачуваного (підозрюваного). У ці картки заносяться поряд із встановленими даними також і всілякі відомості, що відносяться до особистості обвинувачуваного і цікавлять слідство. Ведення карток ефективно при розслідуванні злочинів групою слідчих. При цьому немає необхідності щораз розповідати своєму колезі про нові відомості, отримані у результаті проведення тієї або іншої слідчої дії. Нові відомості про обвинувачуваного, заносяться в картку і, таким чином, стають надбанням всіх слідчих, що працюють у групі [2, с. 26].

При збиранні інформації про особу обвинувачуваного (підозрюваного) слідчий неминуче виходить за межі процесуальних рамок і тому пізнання хоча і відбувається з дотриманням принципу законності, але прийомами і засобами, які не завжди регламентовані законом. Подіб­ну думку висловили М. Г. Коршик та С. С. Степічев, які вважають, що вивчення особи обвинувачуваного в криміналістичному плані може виходити за процесуальні рамки, як за обсягом відомостей, що збираються, так і за засобами, при допомозі яких вони встановлюються [3, с. 16].

Правову проблему безпосереднього отримання інформації від обвинувачуваного треба розглядати комплексно, досліджуючи при цьому: а) процесуальні права органу розслідування; б) процесуальне становище обвинувачуваного (підозрюваного); в) морально-етичні норми. Ефективність цієї діяльності обумовлюється передусім додержанням законності. Реалізація цього принципу мотиву потребує дотримання таких етичних критеріїв і принципів поведінки: а) при виборі засобів слідчий, суд повинен вживати всі залежні від нього заходи для того, щоб засоби приводили до досягнення цілей розслідування; б) знати наперед і застосовувати всі необхідні заходи, щоб засоби, які він використовує, не приводили до побічних наслідків.

Методи, засоби, тактичні прийоми і рекомендації мають за мету забезпечити в ході розслідування отримання певної і вірогідної інформації про особу обвинуваченого (підозрюваного).

Список використаних джерел: 1. Кримінальний процесуальний кодекс України : від 13.04.2012
№ 4651-VI-ВР // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/go/4651-17. 2. Карнеева Л. М. Расследование преступлений группой следователей : [пособие] / Л. М. Карнеева., И. С. Галкин. – М., 1965. – 74 с. 3. Коршик М. Г. Изучение личности обвиняемого на предварительном следствии : [пособие]. – Изд. 2-е, испр. и доп. / М. Г. Коршик, С. С. Степичев. – М. : Юрид. лит., 1969. – 78 с. 4. Коршик М. Г. Доказательственное значение данных, характеризующих личность обвиняемого / М. Г. Коршик, A. M. Ларин, С. С. Степичев // Советское государство и право. – 1966. – № 6. – С. 97–101. 5. Яковлев A. M. Об изучении личности преступника / A. M. Яковлев // Советское государство и право. – 1962. – № 11. – С. 108–113.

Одержано 25.09.2012

Проводится анализ определения понятия данных о личности обвиняемого. Рассмотрено источники информации о личности обвиняемого; методы, средства, тактические приемы ее получение.

Ключевые слова: обвиняемый, тактический прием, источники информации.

The notion as information about the accused is analyzed in the article. Considered a source of information about the person accused, methods, tools, tactics receive it.

Keywords: accused, tactical method, sources of information.

L

Окремі способи перевезення наркотиків залізничним транспортом

Розглянуто найбільш розповсюджені способи підготовки, вчинення та приховування перевезення наркотичних засобів пасажирами залізничного транспорту.

Ключові слова: залізничний транспорт, наркотики, способи перевезення.

Розглядаючи способи перевезення наркотиків залізничним транспортом, перш за все, потрібно відмітити, що цей вид злочинної діяльності у більшості випадків є складовою організованої злочинності – наркобізнесу. Саме тому при вчиненні цього злочину присутні всі складові: підготовка, безпосереднє перевезення та приховування.

При розслідуванні незаконного обігу наркотичних засобів, на думку В. М. Шевчука, «дії для підготування для злочину включають: вибір місця і способу вчинення злочину; вибір засобів для виготовлення наркотиків; вибір місця для зберігання наркотиків; вибір об’єкта для їх збуту; розроблення плану вчинення злочину; підбір співучасників та вибір ролей» [1, с. 357]. Аналізуючи матеріали вивчених кримінальних справ, доходимо висновку, що підготовка до перевезення наркотиків включає вибір: маршруту перевезення; потягу та вагону у складі потягу; місця розміщення наркотиків у вагоні; способу маскування наркотиків перед розміщенням його у вагоні; способу доставки наркотиків до вагона та розміщення у вагоні; співучасників злочину; плану дій у разі можливого викриття під час перевезення або безпосередньо після прибуття у кінцевий пункт маршруту.

Особливістю підготовки до перевезення наркотиків є те, що їх приховування шляхом маскування проходить вже на цьому етапі, продовжується під час перевезення і закінчується при доставці замовнику наркотиків або при збуті.

Безпосереднє перевезення наркотиків, в залежності від способів, супроводжується діями злочинця, направленими на збереження наркотиків і додаткове маскування їх під час перевезення у разі необхідності.

Способи приховування злочину, як форма протидії розслідуванню, на думку Р. С. Бєлкіна, за змістом поділяються на: «1) утаювання інформації та/або її носіїв; 2) знищення інформації та/або її носіїв; 3) маскування інформації та/або її носіїв; 4) фальсифікація інформації та/або її носіїв; 5) можливі також і змішані способи» [2, с. 768]. Ми погоджуємось з цією класифікацією та зазначимо, що стосовно предмета перевезення – наркотиків застосовуються різноманітні способи маскування, які будуть розглянуто у подальшому. Відносно ж надання слідству інформації від перевізників наркотиків, то у даному випадку з їх боку можливо утаювання або фальсифікація інформації. Утаювання відбувається у пасивній формі – шляхом відмови у наданні інформації або замовчуванні джерел придбання наркотиків, постачальників тощо. Фальсифікація, як правило, відбувається шляхом надання неправдивих відомостей. Ними можуть бути ствердження щодо придбання наркотиків у невідомих осіб, перевезення для власного споживання, впевнення у своїй непричетності до злочину в зв’язку з незнанням того, що знаходиться у нього в сумці або пакеті тощо.

Одним з елементів підготовки до перевезення наркотиків, як зазначалось вище, є вибір потягу та вагону у складі потягу. За результатами вивчення матеріалів кримінальних справ злочинці у 82 % обирають для перевезення пасажирські потяги і лише у 18 % – вантажні. У пасажирських потягах, за даними нашого дослідження, наркотики можуть приховуватись: у обшивках стін та стелі пасажирського купе – у 14 %, в обшивках стін та стелі вагону – 4 %, в особистих речах пасажирів – 41 %, в технологічних місцях або серед майна (постільної білизни, ковдр, подушок тощо) у службовому купе провідників – 12 %, у туалеті пасажирського потягу – 5 %, у технічних пристроях локомотиву – 14 %. За даними дослідження А. М. Поляха 60 % контрабанди наркотичних засобів перевозиться залізничним транспортом, при цьому злочинці використовували такі способи переміщення предмета контрабанди з приховуванням від митного контролю: з приховуванням в службовому купе провідників пасажирського потягу (4 %); з приховуванням в пасажирському купе потягу (20 %); в технологічних місцях пасажирського потягу (6 %); з приховуванням на собі або в особистих речах під час слідування пасажирським потягом (27 %); в туалеті пасажирського потягу (3 %) [3, с. 52–53].

В обшивки стін та стелі інших, крім купе, місць вагона поміщають наркотики в більшості випадків працівники залізничного транспорту в місцях відстою вагонів або під час переміщення вагону з парку відстою до платформи відправлення.

В особистих речах пасажирів перевозиться більшість наркотиків. У даному випадку перевізники наркотиків використовують для перевезення об’ємних наркотиків (макової соломи чи висушеної коноплі) купейні та плацкартні вагони. Злочинці, які перевозять синтетичні та напівсинтетичні наркотики, що займають небагато місця, можуть обирати спальні та класу «люкс» вагони, якими їздять заможні люди. Знаходження у таких вагонах осіб з великими сумками викликає більше підозри, ніж у купейних та плацкартних вагонах. Перевізники наркотиків, як правило на потяги приходять заздалегідь до відправлення відразу після того, як потяг подають на платформу. Сумки з наркотиками розміщують у купе на верхніх багажних полках у глибині, у плацкартних вагонах – на третіх полках. Сумки частіше за все прикривають іншими сумками ковдрами або верхнім одягом. Слідами, що вказують на наркотики, можуть бути залишки самої наркотичної речовини, яка випадково осипається при упакуванні, її запах, а також інший різкий запах частіше недорогого одеколону, яким злочинці намагаються знищити запах наркотиків.

Перевезення наркотиків на пасажирських поїздах здійснюється кур’єрами з використанням методу приховування в елементах одягу, на тілі людини. Наприклад, наркотичний засіб, упакований у поліетиленовий пакет, поміщається за пояс штанів, закріпляється скетчем до тіла під одягом. Використовується також так званий внутрішньопорожниний спосіб. Основним таким прийомом є заготівля пластикових капсул із наркотиками, з подальшим приховуванням їх у прямій кишці. В останній час капсули стали виготовлятися з медичних шприців, які не можна побачити при проведенні рентгеноскопії шлунку й кишкового тракту. Даний вид упаковки безпечний для здоров’я кур’єра, при цьому діяльність і час транспортування практично необмежений. У середньому кожний наркокур’єр може провести порядком 85–100 капсул по 10–15 грам.

Для укриття перевезення більш крупних партій наркотиків використовують подвійне дно й стінки чемоданів, коробок, дорожні і ручних сумок. Достатньо часто зустрічаються випадки приховування партій наркотиків у банках з-під кави або коробках з-під цукерок, соків, шоколаду, сухофруктів, які провозяться в супровідному багажі. Для менших партій наркотиків, особливо синтетичних, трапляються випадки, коли в якості камуфляжу використовуються вироби зі шкіри й текстилю. Наркотики були закладені за підкладку одягу, у шви, пояси, пуховиці та таке інше. Можливо також використання для перевезення наркотиків переплетення книжок і фотоальбомів, жіночій косметиці, зубній пасті, флаконах із шампунем. Були випадки, коли використовувалися полі або двійні підошви взуття, елементи радіоприладів спортінвентар, жіночі парики, канцелярські товари та таке інше. Слідами у даних випадках є порушення цілісності предметів взуття та одягу, упаковок предметів, у які сховано наркотики.

Також наркотики маскують у різні побутові предмети та упаковки з-під них: телевізори, відеомагнітофони, комп’ютери, монітори, акустичні системи, міні-холодильники тощо. Наркотики також маскуються в упаковках з-під предметів харчування: консервів, металевих пивних пляшок, ящиках від вина та пива, пластикових упаковках масла тощо. Слідами у даному випадку є візуальні порушення цілісності упаковок, повністю заклеєний етикетками скляний посуд, механічні пошкодження тари. На упаковках з наркотиками завжди залишаються сліди пальців рук, що можуть вказувати на приналежність наркотиків конкретним особам та мають доказове значення. В упаковках можуть знаходитись записки постачальника наркотику збувальнику, наприклад, у разі відсутності прямих зв’язків між ними та перевізником.

Список використаних джерел: 1. Керівництво з розслідування злочинів: науково-практичний посібник / кол. авторів: В. Ю. Шепітько, В. О. Коновалова, В. А. Журавель та ін. ; за ред. В. Ю. Шепітька. – Х. : Одіссей, 2010. – 960 с. 2. Белкин Р. С. Курс криминалистики : учеб. пособие для вузов. – 3-е изд., доп. / Р. С. Белкин. – М. : ЮНИТИ-ДАНА ; Закон и право, 2001. – 837 с. 3. Полях А. М. Криміналістична характеристика та основи розслідування контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Полях А. М. – Х., 2002. – 196 с.

Одержано 27.09.2012

Рассмотрены наиболее распространенные способы подготовки, совершение и утаивание перевозки наркотических средств пассажирами железнодорожного транспорта.

Ключевые слова: железнодорожный транспорт, наркотики, способы перевозки.

The most widespread methods of preparation, feasance and concealment of transportation of narcotic facilities the passengers of railway transport are considered.

Keywords: railway transport, drugs, methods of transportation.

L

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ОСОБИСТОЇ ПОРУКИ ЗА НОВИМ КРИМІНАЛЬНИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ

Досліджуються питання правового врегулювання процедури застосування особистої поруки за новим Кримінальним процесуальним кодексом України. Автором висловлюються окремі зауваження та обґрунтовуються пропозиції щодо удосконалення вказаної процедури.

Ключові слова: новий Кримінальний процесуальний кодекс, запобіжний захід, особиста порука, поручитель.

Прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України (далі – новий КПК) обумовлює необхідність його опрацювання, розуміння та однакового застосування усіма суб’єктами, які уповноважені здійснювати кримінальне провадження. Вивчення змісту нового КПК дозволяє звернути увагу на окремі дискусійні питання, які, на наш погляд, потребують більш детального унормування. Зокрема йдеться щодо практичного застосування одного із запобіжних заходів – особистої поруки.

Будь-які офіційні роз’яснення, коментарі та наукові дослідження щодо практичного застосування його окремих положень на даний час відсутні. Враховуючи, що найближчим часом новий КПК набере чинності, вважаємо необхідним і актуальним висвітити наше бачення вказаних питань.

Запобіжні заходи відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 131 нового КПК віднесені до заходів забезпечення кримінального провадження і застосовуються з метою досягнення його дієвості [1]. Загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження, на нашу думку, досить повно і зрозуміло врегульовані нормами ст. 132 нового КПК і не потребують додаткових роз’яснень.

При цьому, необхідно звернути увагу не деякі особливості, що притаманні новому КПК. По-перше, застосування, зміна або скасування запобіжного заходу можливі лише за наявності кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань, в рамках якого він обирається. По-друге, під час досудового розслідування запобіжні заходи застосовуються виключно слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора. По-третє, законодавець прямо визначає у новому КПК обставини, за яких слідчий суддя відмовляє у застосуванні запобіжного заходу.

Слід також враховувати і загальні питання, які пов’язані з процедурою обрання запобіжного заходу: 1) наявність підстав застосування запобіжного заходу; 2) обставини, що обумовлюють обрання певного запобіжного заходу відносно підозрюваного або обвинуваченого; 3) обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу; 4) процесуальний порядок обрання запобіжного заходу; 5) процесуальні документи, які складаються під час обрання запобіжного заходу; 6) дотримання у кримінальному провадженні процесуальних прав особи, відносно якої обирається запобіжний захід.

З урахуванням викладеного, вважаємо необхідним більш детально розглянути процедуру обрання будь-якого запобіжного заходу як взагалі, так і особистої поруки зокрема.