ДОПОМІЖНІ ФІКСУЮЧІ ПРИСТРОЇ

Для укріплення на опорно-утримуючих частинах ортодонтичних апаратів дуг, пружин та важелів застосовують в основному трубки, замкові пристрої, а іноді гачки і вушка. Для фіксації гумових, кілець та лігатур (рідше пружини, важелів) застосовують гачки, петлі й вушка.

Мал. 36. Опорні трубки дугових вестибулярних апаратів:

а, б — круглі; в — овальна; г — прямокутні; д, е — комбіновані

Опорні трубки (мал. 36) поділяють на круглі, овальні, прямокутні, комбіновані. Частіше застосовують круглі трубки із нержавіючої сталі з внутрішнім діаметром 0,8—1,2 мм, завдовжки 300 мм і більше, які випускає промисловість, а також трубки для ортодонтичних дуг завдовжки 10 мм з внутрішнім діаметром 2 мм (один її кінець скошений). Рідше трубки вигинають із листової нержавіючої сталі завтовшки 0,15—0,20 мм по стержню потрібного діаметра за допомогою щипців і лещат чи протягують сталеву гільзу до найменшого діаметра па апараті для калібрування гільз. При припаюванні круглої трубки до ортодонтичної дуги відливають модель за зліпком з припасованими кільцями (коронками) на опорних зубах. До вестибулярної поверхні кілець липким воском приєднують трубки на відстані 1 мм від шийки зуба. Передній край трубки розміщують біля медіальної поверхні опорних зубів, задній — скошеною частиною до щоки (назовні) так, щоб край трубки на 1,5—2 мм був вільним від припою. Напрямок трубки коригують, вставляючи у трубку пряму заготовку дуги Енгля, котра повинна розміщуватися на рівні шийок зубів. Перед паянням трубку заповнюють гіпсом чи грифелем олівця (графітом). Після паяння деталь відбілюють, обробляють і полірують. Для дугових апаратів випускають трубки з опорними площадками (для кращої фіксації на кіль­цях і коронках) таких видів: круглі трубки (див. мал. 36, а, б), які частіше припаюють (приварюють) горизонтально, верти­кально, рідше похило до кілець, коронок, дуги чи вварюють у пластмасу базисів, пелотів, фіксаторів Нападова; овальні трубки (див. мал. 36, в) з внутрішнім діаметром 0,8—1 мм і плоскі чотиригранні для подвійних дуг Бегга; чотиригранні трубки для чотиригранних дуг складного апарата Енгля; квадратні, прямокутні (див. мал. 36, г); плоскі довжиною 4 мм з внутрішнім перерізом 0,45x0,63 мм, 0,55x0,71 мм зі змі­щенням на 6° до опорної площадки для зручності припа­совування до кільця; подвійні трубки для кріплення двох назубних дуг чи однієї назубної і однієї позаротової дуг.

Для останньої роблять круглу трубку діаметром 2—2,2 мм, розміщують її ближче до різального краю зубів. Потрійні трубки застосовують рідко для кріплення двох назубних дуг і однієї позаротової.

Замкові пристрої (мал. 37). Застосовують в основному ортодонтичні замки, виготовлені заводським способом. Замки для чотиригранних дуг складних апаратів Енгля (мал. 37, а) мають пази прямокутної форми, розміщені прямо чи похило до опорної площадки (кут 7°, 14°, 22° і 90°). Пази відповідають розмірам стандартних чотирикутних дуг. Замки опорними площадками приварюють до вестибулярної поверхні кілець, коронок. Дуги у замках фіксують лігатурою, яка заходить за виступи площадок замка. За ці виступи закріплюють кінці пружин для повороту зубів.

Замкові пристрої для системи Джонсона (мал. 37, б) мають декілька різновидів для здвоєних дуг. 1. Скоба з подвійним каналом за розміром, що відповідає розміру двох круглих дуг діаметром 0,25—0,28 мм. Дуги затискають у каналі за допо­могою дротяної лігатури. 2. Пеналоподібний замок, який має дві частини: конусоподібну основу з каналом для дуг і кришку, яка насувається на нього. Основу замка приварюють до кільця чи коронки з вестибулярного боку. Після укладання дуг у канал кришку насувають на 1/3, а потім, злегка натискаючи щипцями, закривають замок, що забезпечує надійне кріплення дуг. Для нижніх фронтальних зубів застосовують короткий замок (2,2 мм), для верхніх — довгий (3 мм; мал. 37, в).

Замкові пристрої для тонких дуг системи Бегга (див. мал. 37, в) — штамповані чотиригранні вертикальні трубки з опорними площадками. На одному кінці є горизонтальний проріз, у який вставляють круглу (одну, дві) ортодонтичну дугу і закріплюють шплінтом, що входить у трубку верти­кально так, щоб його гачкоподібна головка упиралася в дугу. Вільний кінець шплінта, який виступає із трубки, загинають. Він може служити гачком для гумової тяги.

Мал. 37. Замкові пристрої:

а — для апарата Енгля складної конструкції; б — для апарата

Джонсона (скоба і пеналоподібний замок); в — для апарата Бегга.

Випускають різні модифікації замкових пристроїв: W- подібної форми, з двома пазами, замок РМ з гвинтом (США), універсальний, затінковий та ін. (мал. 38, а).

Ю. М. Малигін і співавтори (1977) запропонували замко­вий пристрій (див. мал. 38, б), який легко виготовляється штампуванням із хромонікелевої сталі завтовшки 0,2 мм за допомогою сконструйованих ними спеціальних штампів і вкладишів, що приєднуються до зуботехнічних пресів. Ці заміси автори рекомендують не тільки напаювати на кільця і коронки, а й прикріплювати безпосередньо до емалі зубів евікролом. Замкові пристрої для оральних (язикових) дуг звичайно напаюють чи приварюють до кілець на перші постійні моляри з орального боку. Найбільш простий замок — це напівкруглий затискач (типу кліпс). При введенні кінця дуги напівкруглий затискач трохи розгинається, після прове­дення дуги у замок затискач стискується і утримує дугу (див. мал. 38, в).

Більш складний оральний замок Мершона. Він має одну чи дві вертикальні трубки з опорною площадкою. Кінці оральної дуги мають направляючі чи фіксуючі відростки, які входять у замки, де їх затискують відкидною петлею чи іншим додатковим елементом.

Мал. 38. Замкові пристрої:

а — защіпковий замок; б — Ю. М. Малигіна і співавторів;

в — звичайний (типу кліпс)

Кнопки, гачки, петлі та вушка (мал. 39). Застосовують стандартні заготовки, їх припаюють та приварюють до кілець для укріплення пружин, накладання лігатур, фіксації гумових кілець. Гачки, петлі та вушка можна виготовити із ортодонтичного дроту діаметром 0,6 мм (рідше 0,8 мм) або з листової нержавіючої сталі завтовшки 0,2—0,3 мм. Кінці гачків, петель та вушок із дроту розклепують, контурують за кривизною відповідної ділянки кільця чи коронки і припаюють чи приварюють так, щоб ширина припаюваної деталі не була більшою за ширину зуба. Іноді гачки при­паюють до дуг, тоді їх вигинають із дроту діаметром 0,7— 0,8 мм і завдовжки 2—3 мм у вигляді круглого виступу із складеного вдвоє дроту.

Для зручності примірки та фіксації кільця і ретенції лігатур і пружин на переміщуваних зубах використовують упори. Довжина стандартного упора становить 3 мм, шири­на — 0,7 мм, товщина — 0,6—0,8 мм. Упори виготовляють із дроту діаметром 0,8—1 мм. Його розплющують, контурують за кривизною кільця й приварюють чи припаюють до оральної поверхні (за показаннями до вестибулярної) кільця на відстані 1,5—2 мм від шийки зуба.

Важелі роблять із ортодонтичного дроту діаметром 1 — 1,2 мм і завдовжки 15—20 мм чи із смужки листової нержа­віючої сталі завширшки 1,5—2 мм і завтовшки 0,3—0,5 мм. Дріт розплющують. На кінцях важелів, на відстані 1,5—2 мм від країв, роблять прорізи із розширеною основою для кращої фіксації гумового кільця. Важелі контурують за формою вестибулярної поверхні зуба так, щоб короткий кінець важеля не виступав

Мал. 39. Допоміжні фіксуючі пристрої:

а, е, ж ,з ,и — гачки; б — кнопка; в — заготовка вушок; г — заготовка петель;

д, е — заготовки гачків.

за різальний край зуба. Потім його приварюють чи припаюють до кілець у вертикальному, рідше косому чи горизонтальному положенні (за вказівкою лікаря).

Дотичні балочки вигинають із ортодонтичного дроту діаметром 0,8—1,2 мм, на 1—2 зуби, які стоять поряд з опорним зубом, їх розміщують між поясом зуба (екватором) і краєм ясен і припаюють до оральної (рідко вестибулярної) поверхні кільця чи коронки на опорному зубі. Призначення балочки — розподіляти і передавати тиск па зуби, до яких вона прилягає, що призводить до їх переміщення. Рідше балочку використовують як опору для переміщення зубів у зубну дугу лігатурою чи гумовою тягою.

Розпірки використовують для надання зубам правильного положення, якщо вони змістилися у бік дефекту зубного ряду, або для збереження місця у зубному ряду у разі ранньої втрати зубів. Розпірку вигинають із дроту діаметром 1—1,2 мм, як П-подібну скобу. Довжина бічних сторін скоби дорівнює розміру дефекту зубного ряду. Скобу трохи вигинають у бік ясен, щоб вона не заважала змиканню зубних рядів. Середню частину скоби вигинають за формою бокової поверхні зуба, що обмежує дефект, біля поверхні змикання зубів. Кінці розпірки припаюють до вестибулярної і оральної (чи до проксимальної) поверхонь кільця, надітого на опорний зуб.