ДЕТАЛІ ЗНІМНИХ ОРТОДОНТИЧНИХ АПАРАТІВ

Вестибулярні і оральні дуги.У багатьох ортодонтичних апаратах (пластинках, активаторах та ін.) застосовують вести­булярні дуги (мал. 44). На моделі верхньої чи нижньої щелепи за кресленням, нанесеним олівцем на фронтальній ділянці зубного ряду (до ікол), із ортодонтичного дроту діаметром 0,6— 0,8 мм вигинають дугу. Вона має щільно прилягати до централь­ної частини вестибулярної поверхні коронок передніх зубів. Кінці дуги перегинають в оральному напрямку. Біля медіальної або

Мал. 44. Види вестибулярних дуг

дистальної поверхні ікла їх закінчують хвилеподібними ви­гинами, що закріплюють у базисі апарата. Якщо дугу потрібно активувати, її виготовляють із напівкруглими вигинами. Зубний технік на зубах гіпсової моделі по лінії прилягання дуги шпателем робить канавку. У цьому випадку після виготовлення апарата дуга стає активованою. Вигинання дуги краще робити рукою, напівкруглі вигини — круглогубцями. Кінцями щипців захоплюють дріт на місці переходу дуги у вигин (на межі різців і ікол) і роблять перегин. Потім великим пальцем правої руки перегинають дріт через товсту частину браний щипців і пальцем роблять другий перегин з дистального боку ікла на оральний бік зубного ряду, щоб вварити цей кінець дуги в базис апарата. Активуючі вигини можуть бути різної форми: напівкруглі, П- і М-подібні, з гачками, пружинами. Напівкруглі вигини розмі­щують біля шийок зубів чи на 5 мм далі в бік перехідної складки слизової оболонки і відводять їх від ясен (шийки зуба) на 0,5— 0,7 мм. Медіальні і дистальні ділянки (коліна) вигину роблять паралельними, ширина вигину між колінами звичайно дорівнює ширині ікла. Випускають стандартні фабричні заготовки дуг з напівкруглими вигинами і відстанню між ними 25, 28, 31, 34, 37, 40,43 і 46 мм. Призначення вестибулярних дуг — фіксувати апарат, зміщувати передні зуби орально і в бік оклюзійної площини шляхом активування стискуванням напівкруглих

вигинів і розгинанням чи активуванням пружини. Вестибулярну дугу для орального переміщення ікол вигинають із дроту діаметром 0,7—0,8 мм з М-подібними вигинами. Середня частина такого вигину має щільно прилягати до коронки ікла і тиснути на його пояс (екватор).

Для міжщелепної тяги на середині медіальної чи дис­тальної ділянки напівкруглих вигинів вигинають гачки довжиною 2,5—3 мм, обернуті вершиною до основи моделі (перехідної складки слизової оболонки ясен). Відстань від гачка до коронки зуба має бути не меншою за 0,5 мм. Для лікування діастеми, переміщення окремих зубів медіально чи дистально (ікла, премоляра) використовують вестибулярну напівдугу (пружину) з одним напівкруглим виступом. Вільний її кінець закінчується гачком, який обхоплює бічну поверхню переміщуваного зуба. Виготовляючи дугу, не можна багато­разово згинати ортодонтичний дріт в одному місці, оскільки він втрачає еластичність і швидко ламається, а тому всі дротяні пристрої (елементи) необхідно робити одноразовим згином дроту.

Вестибулярне переміщення передніх зубів і зубоальвеолярне вкорочення на ділянці різців можуть досягатися за допо­могою оральних (язикових чи піднебінних) дуг. За кресленням на моделі з ортодонтичного дроту (діаметром 0,6—0,8—1 мм, завдовжки 120—130 мм) вигинають середню частину дуги. Вона має прилягати до середини найбільш виступаючої поверхні передніх зубів, коли їх зміщують вестибулярно. У разі зубоальвеолярного вкорочення розміщують середню частину дуги так, щоб вона тиснула на зубні горбки різців. Потім біля зовнішнього краю бічних різців чи заднього краю ікол роблять круглогубцями напівкруглі вигини заввишки 8— 10 мм, розміщуючи їх від шийок ікол у бік основи альвео­лярного відростка (піднебіння або дна порожнини рота), відступивши від поверхні моделі на 0,5—0,7 мм. Ширина вигину відповідає ширині коронки ікла. Переднє і заднє коліна вигину мають бути паралельні, а самі вигини мають контуруватися за формою поверхні альвеолярного відростка. Кінці задніх колін перегинають за іклами дистально і закріп­люють у базисі. У разі укріплення оральної дуги у вести­булярній пластинці чи щічному щиті кінці дуги переводять між іклом і першим премоляром через зубний ряд на вестибулярний бік. Їх хвилеподібно вигинають і закріплюють у пластмасі на 3 мм від шийок перших премолярів у бік перехідної складки слизової оболонки і на 0,5—0,7 мм від поверхні ясен (мал. 45).

Мал. 45. Види оральних дуг

Оральна дуга з трьома напівкруглими вигинами для усу­вання діастеми. Цю дугу вигинають із ортодонтичного дроту діаметром 0,5—0,6 мм. До двох бічних вигинів вищеописаної дуги додатково роблять вигини на ділянці центральних різців і вигинають захвати для них. Виготовлення дуги починають з вигинання середнього напівкруглого вигину, роблять його широким, щоб ділянки його переходу в бічні частини дуги припадали на середину піднебінної поверхні центральних різців. На верхній щелепі середнім напівкруглим вигином обходять різцевий сосочок. На нижній щелепі його розмі­щують вище за дугу, ближче до різального краю різців. Якщо він направлений у під'язикову ділянку, його роблять W-подібним, щоб не травмував вуздечку язика. На дистальній поверхні переміщуваних медіально зубів гравірують модель, у міжзубні проміжки вводять кінці дроту і вигинають захвати. Дугу далі вигинають описаним вище способом. Для переміщування різців латерально виготовляють язи­кову (оральну) дугу з одним напівкруглим вигином і вільним кінцем, закріпленим на переміщуваному зубі за допомогою захвата, кнопки.

Язикова (оральна) скоба для фіксації вестибулярної пластинки. Вигинають її із ортодонтичного дроту діаметром 0,8 мм, завдовжки 50—60 ммза формою кривизни язикової поверхні нижніх різців. Розміщують скобу на середині язикової по­верхні нижніх різців. Між бічними різцями і іклами кінці дроту перегинають через зубний ряд на вестибулярний бік і закінчують хвилеподібне вигнутими відростками, які фіксу­ються в пластмасі пластинки.

Мал. 46. Гвинт ортодонтичний з двома направляючими (а), шпилька для кріп­лення гвинта при формовці (б), гвинт ортодонтичний з одною направляючою (в)

Ортодонтичні гвинти (мал. 46) застосовують в апаратах для переміщування окремих зубів чи їх груп, нормалізації зуб­ного ряду і прикусу. Тиск або тяга в таких апаратах виникає при розкручуванні чи закручуванні гвинта. Напрямок розкру­чування зазначено стрілкою на тримачі чи кольоровою крап­кою на корпусі гвинта. Промисловість випускає стандартні ортодонтичні гвинти з однією і двома направляючими і ряд інших. Ортодонтичний гвинт із двома направляючими скла­дається із прямокутного корпуса, який має дві половини (мал. 46, а). В середині корпуса є три поздовжні канали. У крайні гладенькі канали входять направляючі стержні, а в середній з двобічною різьбою (правою в одній половині і лівою — в другій) входить гвинт, що має на кінцях відповідно середньому каналу праву і ліву різьбу. У середній частині гвинта є стовщення (по товщині корпусу) з чотирма наскріз­ними отворами для повертання гвинта. Кожний із двох направляючих стержнів одним кінцем міцно закріплений у протилежних половинах корпусу ортодонтичного гвинта. Майже так само побудований і гвинт із одним направляючим стержнем (див. мал. 46, в), але його корпус менший і має два канали, один з двобічною (правою і лівою) різьбою для гвинта, другий (для направляючого стержня) — гладенький. У корпусах гвинтів є додаткові отвори і бічні заглиблення для кращої фіксації їх у пластмасі базиса. Корпус гвинтів звичайно роблять з мельхіору чи бронзи, а самі гвинти і направляючі стержні — із нержавіючої сталі. Є багато різновидів ортодонтичних гвинтів. Для переміщення зубів застосовують гвинти таких видів: скелетований з П-подібною направляючою, тягну­чий, стягуючий Вайзе, телескопічний, Гаста (мал. 47, а), розши­рювальний Планаса (мал. 47, б), тягнучий із відрізка дуги Енгля та ін.

Мал. 47. Види гвинтів. Гвинти для переміщення зубів: а — телескопічний Гаста; б — Планаса; в — скелетований. Гвинти для нормалізації зубних рядів: г — Бідермана; д — V-подібний; е — Бертоні — Соловейчика. Гвинти для нормалізації прикусу: є — скелетований; ж — Френцена; з — реципрокний Веллера

Для нормалізації форми зубного ряду застосовують гвинти рівномірного розширення чи подовження Бідермана (мал. 47, г), Норда, пружинячі Хауссера та ін.; нерівномірного розширення і подовження: універсальний розширювальний, розширюваль­ний V-подібний (мал. 47, д), зобмежувальним шарніром та ін.; гвинти одночасного розширення і подовження: багато­бічний Бертоні — Соловейчика (мал. 47, е) комбінований Клея. Для нормалізації прикусу застосовують гвинти: скелетований, звичайний і спеціальний Вайзе, реципрокні Веллера, Френцена та ін. (мал. 47, е-з).

Для фіксації гвинта в пластмасі апарата служать металеві чи пластмасові тримачі. Спочатку направляючі стержні і кінці гвинта ізолюють гумовим клеєм чи ізоляційним лаком (ізокол), потім кінець тримача гвинта вміщують у спеціально підготовлений паз у гіпсовій моделі щелепи на місці розта­шування гвинта, позначеному лікарем, і закріплюють гіпсом чи цементом. Гвинт ставлять так, щоб він був у середині товщі базиса. За відсутності тримача гвинт фіксують до моделі дротяним тримачем — виготовленим техніком штифтом чи вирізаною смужечкою (шпилькою) з нержавіючої сталі чи консервної жерсті завширшки 2,8 мм для гвинта з двома направляючими і 2 мм — з однією направляючою. Довжина смужки шпильки — 35—40 мм. Стовщення гвинта ізолюють гіпсом, заповнюючи отвори, щоб у них не попала пластмаса. Потім моделюють базис апарата.

Для встановлення гвинта у віск змодельованого базиса на місці розташування гвинта гарячим шпателем розм'якшують віск базиса, встановлюють гвинт і прикріплюють його до моделі і базиса гарячим воском. Воском не покривають стовщення гвинта і вільну частину тримача, за допомогою якої гвинт фіксують у контрштампі. Коли під час встановлення край корпуса гвинта чи його направляючого стержня виступає із базиса воскового шаблону, то базис па цій ділянці домодельовують гарячим воском з утепленням у базис випинаючої частини гвинта. Ставити гвинт треба так, щоб напрямок руху розкручуваного гвинта відповідав напрямку переміщуваних зубів, а напрямок дії сили, яка розвивається гвинтом, був перпендикулярним до поздовжньої осі переміщуваних зубів. Після заключного моделювання апарата віск замінюють на пластмасу. У разі виготовлення апарата із самотверднучої пластмаси методом холодної полімеризації під тиском стов­щення гвинта ізолюють (заливають) гарячим липким воском.

Пружини, важелі.Переміщення окремих зубів чи їх груп у різних напрямках можна здійснити ортодонтичними пружинами декількох видів: пальцеподібними, змієподібними, рукоподібними за Калвелісом, овальними, з завитком. Виготовляють пружини із дроту діаметром 0,4—0,8 мм за малюнком, нанесеним лікарем на моделі. Сила дії пружини залежить від довжини пружини, діаметра дроту, кількості вигинів і їх ширини, ступеня акти­вування і еластичності металу пружини. Зі збільшенням діаметра дроту і зменшенням довжини діючого плеча чи радіуса вигину зростає сила пружини. Пружину розміщують на відстані 0,5— 0,7 мм від слизової оболонки, утворюючи у базисі спеціальне заглиблення. Іноді пружину перекривають петлеподібним дротяним виступом, фіксованим у базисі.

Пальцеподібна пружина (мал. 48, а) — відрізок ортодонтичного дроту діаметром 0,4—0,6 мм і завдовжки 7—12 мм (іноді більше), прямолінійний, один кінець хвилеподібно вигинають і фіксують у базисі, другий укріплюють на зубі, який потребує переміщення.

Мал. 48. Пружини для знімних апаратів:

а— пальцеподібна; б — змієподібна; в — рукоподібна (за Калвслісом);

і — овальна; д — з завитком; е — Коффіна; е — різновиди пружин (за

Івановим)

Змієподібну пружину (мал. 48, б) вигинають із дроту діа­метром 0,3—0,7 мм і завдовжки 25—70 мм, з напівкруглими вигинами від одного до чотирьох (частіше два) і шириною не більше медіодистального розміру переміщуваного зуба. Пру­жини розміщують напівкруглими вигинами перпендикулярно до довгої осі зуба. Один кінець пружини фіксують у пластмасі, а вільний розміщують поблизу ясенного краю біля шийки зуба. Парне число вигинів пружини забезпечує поступальний рух, а непарне — поступальний і обертальний, що враховують У разі застосування пружини. Для створення заглиблення пружини в базисі її встановлюють на моделі і покривають рідким гіпсом, іноді вигини пружини покривають фосфат-цементом, залишають вільними кінці пружини, які входять у базис. Змієподібну пружину застосовують для вестибулярного відхилення зубів.

Рукоподібну пружину Калвеліса (мал. 48, в) вигинають із дроту діаметром 0,5—0,7 мм і завдовжки 40—50 мм. Утво­рюють два напівкруглих вигини: більший — біля вільного кінця пружини, менший — біля відростка, фіксованого в базисі. Для укріплення вільного кінця пружини іноді на переміщуваний зуб надягають кільце з гачком, кнопкою чи в базисі укріплюють направляючу із дроту діаметром 0,8 мм, яка запобігає проковзуванню кінця пружини до поверхні змикання зубів. Для дистального переміщення ікол пружину вигинають із дроту діаметром 0,8 мм. Пружину застосовують для медіодистального переміщення зубів.

Овальна пружина (мал. 48, г): роблять один-три овальні вигини із дроту діаметром 0,6—0,7 мм і завдовжки 50—70 мм. Кінці пружини хвилеподібне згинають і закріплюють у пласт­масі базиса. Для переміщання групи різців застосовують одну овальну пружину, її використовують за таким самим призна­ченням, як і змієподібну.

Пружина з завитком для медіодистального, вестибуляр­ного, вертикального переміщування зубів (мал. 48, д) склада­ється із вільного кінця, який тисне на зуб, активно діючого завитка і відростка, який фіксується в базисі. Із дроту діа­метром 0,5—0,6 мм і завдовжки 25—35 мм або 50—60 мм вигинають спочатку круглогубцями завиток діаметром 4— 5 мм. Можна застосувати плашку зі стерженьками різних діаметрів для вигинання завитка. Довгий кінець заготовки пружини затупляють і припасовують на переміщуваний зуб біля краю ясен, більш короткий — хвилеподібне вигинають і укріплюють у базисі. Завиток направляють у бік, протилежний напрямку переміщення зуба, і розташовують горизонтально, а при зубоальвеолярному подовженні чи вкороченні зуба — вертикально. Іноді вільний кінець пружини закінчують гачком, який вводять у скобу чи вушко, припаяні до кільця на переміщуваному зубі.

Застосовуючи пружину з завитком, слід повністю вико­ристовувати її поступальну дію і уникати наслідків обертальної.

Іноді замість гвинтів в ортодонтичних апаратах викорис­товують дротяні пружини, які дозволяють розширювати зубний ряд вибірково, більше у фронтальній ділянці чи у ділянці молярів, подовжувати зубний ряд. Завдяки секторному розпи­люванню базиса і декількох пружин зуби можна переміщувати медіально і дистально, нормалізуючи форму зубної дуги.

Пружина Коффіна для медіодистального переміщування зубів, розширення і подовження верхнього зубного ряду (мал. 48, е) має округлий, грушоподібний чи овальний робочий вигин і два фіксуючих відростки. Вона може бути одинарною чи подвійною. Лікар позначає на моделі щелепи розмір і місце пружини. Одинарну пружину вигинають із дроту діаметром 0,7—1,5 мм, подвійну — зовнішню — із дроту діаметром 0,7—0,9 мм, внутрішню — 0,6—0,7 мм. Пружину готують із дроту завдовжки 70—80 мм. Круглогубцями чи тридзьобовими щипцями роблять округлий робочий вигин, кінці його розміщують близько один до одного, чим створю­ють запас дії пружини. Потім роблять округлі перегини і фіксуючі відростки, їх направляють уздовж схилу альве­олярного відростка моделі, кінці відростків вигинають хвилеподібно. Техніки іноді роблять заготовки пружини Коффіна, щільно намотуючи ортодонтичний дріт потрібного діаметра на болти з різьбою діаметром 5—15 мм (дріт укладається у заглиблення різьби під час намотування). Одержані спіральні пружини і служать заготовками. Відку­сивши 1,5—2 витки від такої пружини із дроту потрібного діаметра, вигинають пружину Коффіна. Для виготовлення заготовок пружини Коф фіна можна використовувати апарати Володкіна-Гончаренка Іванова та ін. Всі частини пружини мають бути заокруглені, без різких кутів і переходів. Робочий округлий вигин розміщують у глибокій частині піднебіння при розширенні зубного ряду, а відростки — вздовж схилів альвеолярного відростка. Коли роблять дві пружини (одну — меншого, а другу — більшого діаметра), то спочатку виги­нають внутрішню пружину, а потім зовнішню відповідно до форми внутрішньої. Такі пружини і їх відростки звичайно розміщують паралельно одна одній на відстані 1—1,5 мм. Пружини Коффіна можна виготовляти із стандартних заго­товок різної форми і розмірів.

Виготовлену пружину Коффіна встановлюють на моделі на відстані 0,5—0,7 мм від її поверхні. Відростки до початку робочих вигинів закріплюють на моделі гарячим воском. Під час моделювання воскового шаблону базиса у ньому вирізають ділянку, де розміщують округлий робочий вигин пружини. Відстань між краєм у базисі і зовнішньою кривизною робочого вигину має бути 1,5—2 мм. Після заключного моделювання апарата віск замінюють на пластмасу. У разі виготовлення апарата із самотверднучої пластмаси робочий вигин фіксують на моделі липким воском, повністю закриваючи його. Зали­шають вільними лише фіксуючі відростки, які входять у пластмасу базиса.

Розміщуючи пружини Коффіна в апараті по-різному, можна регулювати напрямок переміщення зубів. У разі встановлення пружини відкритою частиною вперед і при її активації буде розширюватися в основному передня ділянка зубного ряду і щелепи поблизу місця відростків. Якщо пружину встановити відкритою частиною назад, то розширення буде на ділянці розміщення молярів. При встановленні пружини на ділянці ікол можна посувати зуби медіально чи дистально, наприклад у випадку утворення місця в зубному ряду для ікла у разі його піднебінного чи вестибулярного положення.

Мал. 49. Оральні пружини Коллера на моделях (а), важелі-штовхачі Топеля (б) і Володкіна (в)

Пружиною Коллера (мал. 49, а) можна здійснювати розширення нижнього зубного ряду, її виготовляють із ортодонтичного дроту діаметром 1,0—1,2 мм і завдовжки 120— 140 мм за малюнком на моделі. Спочатку вигинають передню ділянку, обходячи вуздечку язика. Дугу розміщують на 0,5— 0,7 мм від слизової оболонки, паралельно альвеолярному відростку біля його основи. Кінці пружини позаду останніх нижніх молярів вигинають напівкругле вперед і вверх. Ширина вигинів — 5—8 мм. їх розміщують позаду дистальної межі базиса і не покривають пластмасою. За вигинами кінці дроту згинають хвилеподібно і розміщують уздовж альвео­лярного відростка по середині його висоти. Нижню межу базиса на 0,7—1 мм не доводять до пружини. Спереду межа базиса закінчується між іклом і бічним різцем, позаду — між першим і другим моляром, рідше біля дистальної поверхні другого моляра. За необхідності на ділянці нижніх бічних різців у пружині додатково вигинають регулюючі напівкруглі вигини заввишки 5—8 мм і завширшки 3—4 мм, розміщуючи їх уздовж схилу альвеолярного відростка.

Важелі-штовхачі застосовують у знімних апаратах для вестибулярного переміщення різців. Їх вирізують із сталевих пластин з нержавіючої сталі завтовшки 0,4—0,5 мм чи виги­нають із розплюснутого ортодонтичного дроту діаметром 1 — 1,5 мм. Розрізняють звичайний і Т-подібний штовхачі (важелі) Топеля, П-подібний важіль Володкіна (див. мал. 49, б).

Перекидні гачки Катца використовують для орального відхилення і зубоальвеолярного вкорочення на ділянці верхніх різців, їх виготовляють із листової нержавіючої сталі зав­товшки 0,2—0,3 мм. Гачок має перекривати різальний край зуба і обхоплювати його вестибулярну поверхню на половину висоти коронки, прилягати до різальної поверхні зуба і бути вужчим від зуба на 2—3 мм. З орального боку тіло гачка відводять від зуба, що забезпечує безперешкодне переміщення зуба у напрямку піднебіння. Кінець гачка розміщують у товщі похилої площини чи накушувальної площадки базиса.

Упори для язика відсовують його від альвеолярних відростків і зубів. Це потрібно для лікування дітей з відкритим прикусом та усунення шкідливих звичок. Упори розміщують частіше в передній ділянці зубних рядів, рідше — в бічних. Упори вигинають з ортодонтичного дроту діаметром 0,8—1,2 мм. Роблять декілька (3 і більше) напівкруглих вигинів. Кінці упорів з одного боку закріплюють у базисі, самі упори вигинають за формою зубних дуг і альвеолярних відростків щелеп. Вершини упорів не доводять до дна порожнини рота чи піднебіння на 2—3 мм. Відстань між зубами, альвеолярними відростками і виступами становить 1—1,5 мм. Під час від­кривання і закривання рота виступи не повинні травмувати ясна. Упори для язика можна робити також у вигляді пласт­масових щитів, які відходять від базиса.