АПАРАТИ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ ДІЇ

Стандартні вестибулярні пластинки Шонхера. Ці плас­тинки випускає промисловість трьох розмірів, які підбирають залежно від ширини зубних дуг.

Вестибулярна пластинка Кербітця. ЇЇ виготовляють індивідуально за моделями щелеп, зафіксованих у конструк­тивному прикусі. Вона прилягає до вестибулярної поверхні зміщених вестибулярно зубів, альвеолярних відростків, іде до перехідної складки слизової оболонки (див. мал. 25).

Вестибулярна пластинка для усунення дистального при­кусу. Її застосовують для усунення шкідливих звичок, виправ­лення вестибулярно відхилених верхніх різців, стимулювання росту нижньої щелепи і розширення верхнього зубного ряду (за показаннями). За зліпками відливають моделі верхньої і нижньої щелеп і готують верхній восковий базис з прикушувальними валиками. Лікар встановлює і фіксує валиками конструктивний прикус. Моделі в цьому прикусі гіпсують в оклюдаторі. Перший шар воску наносять на вестибулярну поверхню зубних рядів, альвеолярні відростки до перехідних складок слизової оболонки і дистальної поверхні останніх молярів. Уступ між різальними краями верхніх і нижніх різців вирівнюють воском. Другий шар (пластинку) воску наносять так, щоб у бічних ділянках моделей його товщина була більша, ніж у передній, і відповідала відстані, на яку має бути розши­рений зубний ряд (але не більше ніж 2,5 мм біля перехідної складки слизової оболонки).

Віск, який покриває нижню частину вестибулярно відхи­лених коронок верхніх різців, зрізають. Оголяють різальні краї верхніх і нижніх різців. На поверхню воску наносять роз'єднувальний шар рідкого мила чи мильної води. Подвійну базисну пластинку розм'якшеного воску обтискують по вестибулярній поверхні моделі так, щоб краї вестибулярної пластинки занурювались у перехідну складку слизової оболон­ки верхньої і нижньої щелеп. Краї пластинки закінчують біля дистальних поверхонь других молочних чи перших постійних молярів. При глибокому різцевому перекритті моделюють накушувальну площадку для нижніх передніх зубів. Восковий шаблон пластинки приміряють на діагностичних моделях і в порожнині рота. На шаблоні позначають лінію змикання губ. У віск шаблона горизонтально по середній лінії і позначці вплавляють дротяне кільце діаметром 20 мм. Його застосо­вують для тренування колового м'яза рота. Віск замінюють на пластмасу, обробляють і полірують.

Коли дитина дихає ротом, то в пластинці по лінії змикання губ роблять один (діаметром 7—8 мм) чи декілька (діаметром 2 мм) отворів, котрі в міру переходу на дихання носом закривають самотверднучою пластмасою.

Сила скорочення від губних і щічних м'язів передається пластинкою на верхні передні зуби, спричинюючи їх перемі­щення разом з альвеолярним відростком в оральний бік. Під час рухів нижньої щелепи посилюється тиск на пластинку нижньої губи, а неприємні відчуття примушують дитину висувати щелепу вперед, що сприяє її росту і збільшенню порожнини рота.

Ф. Я. Хорошилкіна (1977) до вестибулярної пластинки приєднала лицьову дугу. Гумова тяга, яка йде від кінців дуги до гачків на шийній пов'язці чи головній шапочці, посилює тиск на передні зуби, сприяє кращій фіксації пластинки в порожнині рота і прискорює лікування аномалії.

Вестибулярна пластинка для лікування мезіального при­кусу. Отримують гіпсові моделі щелеп, зафіксовані в оклюдаторі в конструктивному прикусі. На вестибулярну поверхню зубних рядів і альвеолярних відростків моделей до перехідної складки нашаровують віск, причому на модель верхньої щелепи накладають більший шар воску, а на модель ниж­ньої — менший. Між різальними краями різців вирівнюють уступ. Зрізаючи віск, звільняють верхню третину вести­булярної поверхні коронок нижніх різців і їх різальні краї. Вестибулярну пластинку моделюють із подвійної пластинки воску, приміряють її на моделях і в порожнині рота. Вона повинна щільно прилягати до різальних країв і верхньої третини вестибулярної поверхні коронок нижніх різців і відводити від верхніх зубів і альвеолярних відростків губи і щоки на відстань, необхідну для розширення верхнього зубного ряду, але не більше ніж 2,5 мм біля перехідної складки слизової оболонки і 3,5 мм — біля зубів. Подальші етапи виготовлення цієї пластинки такі ж самі, як попередньої. Призначення — усувати шкідливу звичку, виправляти вести­булярне відхилення нижніх різців, стимулювати ріст верхньої щелепи.

Вестибулярно-оральна пластинка Крауза (мал. 74). ЇЇ виготовляють так само, як і звичайну вестибулярну пластинку, тільки з орального боку додатково біля перехідних зубів роблять язиковий щит (оральну пластинку), який іде до дистальних поверхонь передніх зубів, відхилених вести­булярно. Обидві частини апарата (вестибулярну і оральну) з'єднують дротом діаметром 0,8—1 мм. Ним обгинають дистальні і язикові поверхні нижніх останніх молярів, кінці дроту направляють уперед, їх хвилеподібно згинають і фіксують у дистальних ділянках вестибулярної і оральної пластинок. Призначення пластинки — усунення дистального прикусу, який поєднується з відкритим, що виникає від смоктання язика чи неправильного ковтання.

Вестибулярна пластинка з оральною дротяною решіткою. До змодельованої вестибулярної пластинки з ортодонтичного дроту діаметром 1—1,2 мм вигинають оральну решітку (вис­тупи) за кресленням, нанесеним лікарем на моделях. Дріт вигинають хвилеподібно, роблячи виступи зверху і знизу. Верхівки виступів розміщують біля шийок верхніх і нижніх різців з орального боку. Дистальна межа виступів проходить через центр ікол. Тридзьобовими чи опукловгнутими щипцями кожний виступ вигинають напівкругло за формою оральної поверхні передньої ділянки порожнини рота. Потім всі вис­тупи вигинають овально за формою зубних дуг у поперечному напрямку. Вільні кінці дроту перегинають між іклом і першим молочним моляром вестибулярно, відгинають дистально і, зігнувши хвилеподібно, фіксують у воску вестибулярної пластинки. Виступи (упор) повинні бути на відстані 1,5 мм від оральної поверхні зубів і альвеолярних відростків. По­дальші етапи виготовлення пластинки такі ж самі, як і попередніх пластинок.

Призначення пластин­ки з оральною дротяною решіткою — усунення шкід­ливої звички і лікування комбінованих аномалій прикусу (сагітальних з відкритим), які виникли при прокладанні язика між зубами.

Мал. 74. Вестибулооральна пластинка Крауза: а — загальний вид; б — розміщення пластинки в роті

Пропульсор Мюлемана. На гіпсову модель верхньої ще­лепи, зафіксовану в конструктивному прикусі з моделлю нижньої щелепи в оклюдаторі, нашаровують віск на тих ділянках, котрі необхідно звільнити від тиску (як у разі виготовлення вестибулярної пластинки). Із воску моделюють оральну пластинку для нижньої щелепи (базис) і вести­булярну пластинку для верхньої щелепи, їх з'єднують разом на передній ділянці зубних рядів. Восковий шаблон замінюють на пластмасу. Якщо пропульсор виготовляють із самотвер­днучої пластмаси, її наносять спочатку на оральну поверхню моделі нижньої щелепи, потім на вестибулярну поверхню моделі верхньої щелепи. Пластмаса має щільно покривати нижню третину вестибулярної поверхні коронок і різальні краї верхніх різців. Оклюдатор змикають, фіксують гумовим кільцем і на моделі верхньої щелепи формують вестибулярну частину пропульсора, не покриваючи поверхні змикання бічних зубів. Апарат полімеризують під тиском у холодній воді, обробляють і полірують. Призначення апарата — усу­нення шкідливої звички, відхилення верхніх різців орально, стимулювання росту нижньої щелепи, зубоальвеолярне подов­ження в бічних ділянках зубних рядів.

Орально-вестибулярний апарат Малигіна. На моделях, загіпсованих у конструктивному прикусі з розведенням зубних рядів на 3—4 мм, креслять межі апарата: на верхній моделі — як для піднебінної пластинки, на нижній — як для вестибу­лярної. Моделюють із воску базис апарата, який прилягає з піднебінного боку до всіх верхніх зубів, і вестибулярну плас­тинку, яка прилягає до нижніх зубів. Оральну і вестибулярну частини апарата з'єднують між собою в міжоклюзійному просторі зубних рядів. Поверхню змикання бічних зубів воском не покривають, а місце з'єднання пластинок створює гладенькі площини. Віск замінюють на пластмасу, обробляють, полірують і передають лікареві. Під тиском єдиної похилої площини верхні передні зуби переміщуються в вестибуляр­ному напрямку, а нижні передні — в оральному. За показан­нями до апарата приєднують верхнєгубні пелоти, оральну протрузійну скобу для верхніх різців, різні пружини для пере­міщення зубів, опорні дротяні накладки для нижніх молярів.

Призначення апарата — усунення мезіального прикусу з глибоким різцевим перекриттям, оральним нахилом верхніх і вестибулярним нахилом нижніх різців.

Регулятор функцій Френкеля. Цей знімний каркасний двощелепний вестибулярний апарат складається із двох щічних щитів, які вкривають з вестибулярного боку премоляри, моляри і альвеолярні відростки до перехідної складки і звільняють бічні ділянки зубних рядів від тиску щік, а також з вестибулярних (губних) пелотів, розміщених на вести­булярній поверхні альвеолярного відростка, на рівні коренів різців, які відсувають губу. Щити і пелоти стимулюють ріст щелеп на рівні коренів зубів (у базальній частині) в ширину і в передньому (сагітальному) напрямку. Регулятор нормалізує змикання губ, положення язика, їх взаємовідношення і функцію зубних рядів та щелеп.

Розрізняють три основних типи регуляторів функцій. Перший тип (ФР-І, мал. 75) використовують для лікування аномалій при нейтральному, дистальному чи комбінованому прикусі зі звуженням зубних рядів і зсувом (нахилом) уперед верхніх передніх зубів. Другий тип (ФР-ІІ) застосовують при дистальному прикусі зі зсувом (нахилом) верхніх різців назад (в оральному напрямку). Третій тип (ФР-ІІІ) показаний для усунення мезіального прикусу.

Регулятор функцій Френкеля І типу виготовляють так. За зліпками одержують моделі щелеп і гіпсують їх у фіксаторі чи оклюдаторі в конструктивному прикусі. Модель верхньої щелепи гравірують по перехідній складці на ділянці ікол і перших премолярів, іноді на ділянці горбків верхньої щелепи. Модель нижньої щелепи гравірують по обидва боки від вуздечки нижньої губи до ікол на ділянці проекції коренів нижніх передніх зубів, вертикально вниз на глибину 5 мм за ходом перехідної складки слизової оболонки. За відсутності трем гравірують модель верхньої щелепи на ділянці кон­тактних пунктів — на поверхні змикання між зубами IV III ІІ II III IV чи зубами 4 3 2 2 3 4, а також між зубами

6 V | V 6 (за наявності других постійних молярів між зубами 76 67 ) на товщину дроту 0,9—1 мм. Гравірування моделей і наступне креслення меж і окремих деталей регулятора здійснюється лікарем. На бічну поверхню гіпсових моделей на ділянках звуження чи недорозвинення альвеолярних від­ростків щелеп накладають ізоляцію — прокладку із воску. Товщина ізоляції дорівнює відстані, на яку мають бути
розширені зубні ряди, але не більше ніж 2,5 мм на альвеолярних відростках і 3 мм на зубах. На місці розташування нижньогубних пелотів ізоляцію на моделі нижньої щелепи не роблять.

При недорозвиненні нижнього і верхнього зубних рядів (альвеолярних відростків) на фронтальній ділянці губні пелоти розміщують на ділянці як верхньої, так і нижньої губи. Гравірують модель, накладають ізоляцію для відведення верхніх пелотів від апікального базиса (гіпсу моделі) на відстань

Мал. 75. Регулятор функції Френкеля І типу. Деталі для верхньої щелепи:

1 — вестибулярна дуга; 2 — петля для переміщення ікла; З — піднебінний бугель. Деталі для нижньої щелепи: 4 — язикова дуга; 5, 6 — скоба та з'єднання губних пелотів зі щічними щитами. Дротяні деталі на моделях (7), готовий регулятор (8)

яка дорівнює його розширенню (але не більше ніж 2,5 мм). Потім загладжують ізоляцію і на бічних ділянках моделі її розрізають лезом на рівні міжоклюзійного простору, розкривають оклюдатор. Дротяні деталі регуляторів вигинають із ортодонтичного дроту діаметром 0,9—1 мм. Кінці деталей, які входять у пластмасу, хвилеподібно вигинають і розміщують на відстані 0,75 мм від поверхні моделі чи ізоляції. Вільні від пластмаси частини дротяних деталей розміщують на відстані 1,5 мм від слизової оболонки (поверхні моделі, ізоляції).

На верхні фронтальні зуби із дроту завдовжки 100—150 мм вигинають вестибулярну дугу з напівкруглими вигинами на ділянці ікол для її активування (мал. 75, 1). Кінці дуги вигинають дистально (назад) і трохи в бік оклюзійної поверхні зубів, паралельно поверхні ізоляції. На рівні міжгорбкової фісури першого постійного моляра кінці дуги загинають під прямим кутом у бік основи моделі, залишки відкушують, а кінці занурюють у віск. Із відрізків дроту завдовжки 60—70 мм вигинають петлі на верхні ікла, починаючи від середини вестибулярної поверхні коронки ікла. Кінець петлі розмі­щують на відстані 1—1,5 мм від зуба. Між бічним різцем та іклом роблять перегин в оральному напрямку, обгинають шийку ікла, відступаючи від краю ясен на 1 мм. Дистальне плече петлі розміщують у проміжку між верхнім іклом і першим премоляром. Потім дріт вигинають дистально, не торкаючись вестибулярного боку першого премоляра, і, зігнувши кінець хвилеподібно, розміщують паралельно поверх­ні ізоляції. Петля повинна входити в бічний щит на рівні поверхні змикання зубів (мал. 75,2).

Із дроту довжиною 150—180 мм і діаметром 1,2 мм на задній ділянці твердого піднебіння вигинають піднебінний бюгель (мал. 75,3), який з'єднує вестибулярні щити і передає тиск на верхні перші постійні моляри в дистальному напрям­ку. Зробивши позначку на середині дроту, круглогубцями вигинають кільцеподібний чи звичайний виступ діаметром 9— 10 мм, розміщуючи його на відстані 1 мм від поверхні піднебінного склепіння. Кінець бюгеля округло вигинають вперед за формою піднебіння до п'ятого зуба і перегинають над поверхнею змикання між п'ятим і шостим зубами на вестибулярний бік, притискуючи до медіальної поверхні шостих зубів. Потім загинають угору у вигляді П-подібних фіксуючих скоб. Вільні кінці скоб (стопори) загинають у бік міжгорбкової борозни шостого зуба, відводячи їх від поверхні зубів на відстань, необхідну для зубоальвеолярного подов­ження. Стопори запобігають травмуванню ясен при пере­киданні регулятора і служать при цьому його опорою на поверхні змикання зубів.

Для фіксації нижніх губних пелотів беруть відрізок дроту довжиною 30 мм, вигинають скобу за формою вуздечки губи, а кінці вигинають горизонтально на 7—8 мм нижче від шийок нижніх різців. Кінці дроту розплющують. Скобу фіксують до моделі на ділянці вуздечки нижньої губи липким воском. Парні деталі, які з'єднують губні пелоти зі щічними щитами, вигинають із дроту довжиною 50—60 мм на передній ділянці зубного ряду паралельно кінцям скоби, на 1 мм нижче від них. Потім перегинають угору і багнетоподібно в дистальному напрямку і поблизу краю воскової пластинки у вестибу­лярному напрямку. Останній згин роблять майже під прямим кутом у дистальному напрямку. Його кінець розміщують паралельно поверхні воску. На рівні середини шийки першого постійного моляра роблять згин під прямим кутом у бік воску ізоляції. Залишки дроту відкушують, а кінець його довжиною 2—2,5 мм занурюють у віск (мал. 75,5, 6).

За необхідності вестибулярного відхилення нижніх різців і переміщення нижньої щелепи в положення конструктивного прикусу вигинають язикову (оральну) дугу (мал. 75,4). Спочатку із лігатурного дроту вигинають шаблон дуги, позначають на ньому ділянки відпалювання дроту. Випря­мивши шаблон, по ньому відкушують потрібний шматок дроту, переносять на нього позначки місць відпалювання і за ними відпалюють дріт. Язикова дуга має бути жорсткою на ділянках середини висхідних вигинів (петель) у під'язиковій ділянці. Вигинають серединну частину дуги, яка прилягає до горбків нижніх передніх зубів. Дійшовши до дистальних поверхонь ікол, дугу опускають до дна порожнини рота і на рівні коренів перших премолярів вигинають округло (пет­лями), повертаючи кінці до контактних пунктів ікол з премолярами і перегинають через поверхню змикання між цими зубами на вестибулярний бік. Потім дріт відгинають назад, не торкаючись губної поверхні бічних зубів, паралельно поверхні моделі. Відступивши від останнього згину на 10— 15 мм, кінці дроту занурюють (вводять) у віск ізоляції моделі. Петлі язикової дуги під час закривання рота мають направ­ляти нижню щелепу в положення конструктивного прикусу і не травмувати слизову оболонку альвеолярного відростка у разі дистального зміщення нижньої щелепи.

Після виготовлення металевих конструкцій (відбілювання відпалених місць) їх фіксують липким воском до моделі в місцях, які не вкриваються пластмасою. Місце розрізу воскової прокладки ізоляції на моделях заливають гарячим воском і склеюють їх. Обробивши моделі ізоляційною речовиною і знежиривши мономіром частини дротяних деталей, які вхо­дять у пластмасу, із заздалегідь замішаного до стану (консис­тенції) сметани і "дозрілого" тіста самотверднучої пластмаси формують оклюзійні накладки, бічні щічні щити і пелоти. Щічні щити розміщують на бічних ділянках зубних рядів: передня межа — медіальний край ІV(4) зуба, верхня і нижня межі — по глибокій частині перехідної складки слизової оболонки (враховуючи гравірування моделей), задня — на 2— З мм дистальніше другого моляра. Щічні щити моделюють (формують) за формою альвеолярних відростків, роблячи їх трохи ввігнутими по лінії оклюзії і заокругленими на задніх ділянках. Товщина щитів 2,4—2,5 мм складається із товщини дротяних деталей і двох шарів пластмаси, яка вкриває їх з обох боків (по 0,75 мм). Губні пелоти такої ж самої товщини роблять у вигляді паралелограма з заокругленими кутами, довжиною від вуздечки губи до середини нижнього ікла і до медіальної поверхні верхнього ікла. Верхній край пелота роблять тоншим, розміщуючи його на 5 мм нижче від шийок нижніх різців, а нижній край стовщують і доводять до дна перехідної складки слизової оболонки (враховуючи граві­рування моделі).

За показаннями для роз'єднання прикусу роблять оклюзійні накладки, спрямовані від щитів до поверхні змикання зубів. Ці накладки виготовлені із пластмаси, повинні мати відбитки горбків і фісур поверхні змикання зубів здорового зубного ряду і гладеньку поверхню, обернуту до зубів дефор­мованого, тому фісури бічних зубів деформованого зубного ряду на моделі заливають гарячим воском до рівня вершин горбків. Для підвищення міцності оклюзійних накладок їх вигинають із дроту завдовжки 40 мм. Середню частину накладки розміщують у поздовжній борозні першого постій­ного моляра. На місці перегину дроту на медіальній поверхні зуба роблять позначку і вигинають вестибулярно, потім униз паралельно поверхні зуба і кінці, відігнувши в боки, фіксують у пластмасі щитів. Іноді накладки посилюють металевою сіткою (арматурою) із дроту діаметром 0,1—0,2 мм і розміром вічок 0,2—0,3 мм. Сітку накладають з двох боків на віск, який вкриває оклюзійні поверхні зубів так, щоб вона виступала вестибулярно на 2 мм. Залишки зрізують.

Тісто самотверднучої пластмаси наносять спочатку на кінці дротяних деталей, обмащують з двох боків сітку нак­ладок, укладають їх на свої місця, вкривають пластмасою нижні бічні зуби. Потім оклюдатор змикають, формують пелоти, оклюзійні накладки, щічні щити, моделюючи їх змоченими водою руками. Треба стежити, щоб пластмаса розподілялася рівномірним шаром і не стікала з горбків. Поверхню змодельованого апарата загладжують ватою, змо­ченою мономіром самотверднучої пластмаси. Оклюдатор фіксують декількома гумовими кільцями, вміщують у поліме­ризатор. Його кришку герметично закривають, піднімають тиск до 202,6—253,3 кПа (2—2,5 атм) без нагрівання і витри­мують апарат у полімеризаторі протягом 45—50 хв. Поступово тиск знижують до атмосферного, апарат виймають. Гарячою водою змивають віск, звільняють від моделей, спилюють залишки пластмаси і фіксуючі кінці дротяних деталей, які виступають із пластмаси. Апарат обробляють, полірують і передають лікареві.

Для лікування дистального прикусу Френкель запро­понував три види регуляторів функцій І типу (ФР-Іа, ФР-ІЬ, ФР-Іс) і один вид II типу (ФР-ІІ). Регулятор функцій І типу ФР-Іа — петлю піднебінного бюгеля замінюють П-подібним вигином для посилення жорсткості — призначений для усунення аномалії нейтрального прикусу з глибоким різцевим перекриттям, протрузією верхніх фронтальних зубів і ретрузією зубоальвеолярної дуги на передній ділянці нижньої щелепи, а також дистального — при сагітальній щілині до 5 мм і зсуві (при змиканні) бічних зубів менше ніж на половину ширини коронки премоляра. ФР-Іb — язикову дугу — замі­нюють язиковим пластмасовим щитом, розміщеним у під'язи­ковій ділянці від правого до лівого премолярів. Верхній край щита на 2—3 мм не доходить до краю ясен, нижній іде по дну порожнини рота. Язиковий щит закріплюють дротяними деталями до щічних щитів між премолярами. В ньому укріп­люють дві активовані протрагуючі пружини для вести­булярного відхилення нижніх різців. ФР-ІЬ призначений для усування дистального прикусу з протрузією верхніх передніх зубів за наявності сагітальної щілини до 7 мм і зсуві бічних зубів на половину ширини коронки першого премоляра.

ФР-Іс за конструкцією відповідає ФР-ІЬ, але у бічних щитах на рівні шийки і середини коронки першого нижнього моляра встановлюють розширювальні гвинти. Нижній сегмент, у якому закріплені губні пелоти, язиковий щит і медіальні частини (кінці) двох гвинтів (правого і лівого боків), випи­люють секторально. Розкручуючи гвинти, переміщують нижній сегмент вперед, а верхній — назад, що допомагає дистальному переміщуванню верхніх зубів. Апарат засто­совують для лікування дистального прикусу і комбінованих з ним інших аномалій, за яких регулятори типа ФР-Іа і ФР-ІЬ не показані.

Регулятор функцій другого типу ФР-ІІ відрізняється від ФР-І тим, що до нього додають піднебінну дугу для протракції (медіального переміщення) верхніх передніх зубів і змінена форма гачків (петель) на верхні ікла. Піднебінну дугу виги­нають із дроту діаметром 0,7—0,8 мм і довжиною 120—140 мм. Центральну частину дуги вигинають напівкругло за піднебін­ною поверхнею верхніх різців, біля дистальної поверхні бічних різців кінці дроту відгинають під кутом 45° до середньої лінії піднебіння, повторюючи форму схилу альвеолярного відростка. Відступивши на 10 мм, вигинають напівкруглі вигини (петлі), а кінці повертають між іклом і премоляром вестибулярно.

Дуга повинна прилягати до медіальної поверхні першого премоляра, не торкаючись вестибулярної його поверхні. Кінці дуги згинають назад і розміщують паралельно воску ізоляції моделі на рівні поверхні змикання бічних зубів. Біля середини перших постійних молярів їх згинають під прямим кутом, залишки відкушують, а кінці вплавляють у віск. Гачки (петлі) на верхні ікла вигинають із дроту завдовжки 60—70 мм, плечем обхоплюють медіальну поверхню ікла, далі дріт вигинають паралельно вестибулярній поверхні ікла, на 2 мм вище від шийки зуба його відгинають трохи вгору і назад. Кінець хвилеподібно вигинають і розміщують паралельно поверхні воску. Петлю відводять від вестибулярної поверхні ікла на відстань, яка дорівнює половині розміру потрібного розширення зубного ряду на ділянці ікол.

Регулятор функцій третього типу ФР-ІІІ застосовують для усунення мезіального прикусу. Моделі, одержані за зліпками, гіпсують в оклюдаторі у конструктивному прикусі. Модель верхньої щелепи гравірують, поглиблюючи перехідну складку на рівні верхівок коренів верхніх ікол і перших премолярів, зберігаючи напрямок схилу альвеолярного відростка. Губні пелоти розміщують на відстані 2—2,5 мм від альвеолярного відростка і верхівкового базиса, тому на гіпсову модель верхньої щелепи нашаровують воскову прокладку (ізоляцію) у вигляді пелотів, які повторюють форму альвеолярного відростка. Віск також нашаровують на вестибулярну поверхню зубів і альвеолярного відростка верхньої щелепи на ділянці розміщення бічних щитів, з урахуванням, що щити мають бути на відстані від альвеолярного відростка не більше як 2,5 мм.

При зворотному різцевому перекритті показані оклюзійні накладки на нижні бічні зуби з гладенькою (без відбитків горбків зубів) поверхнею, повернутою до горбків верхніх бічних зубів, тому фісури на поверхні змикання верхніх бічних зубів заливають воском до рівня верхівок їх горбків. Скобу, яка з'єднує верхньогубні пелоти, вигинають із дроту завдовж­ки 40—45 мм. По середині її роблять вигин для вуздечки верхньої губи, кінці скоби вигинають хвилеподібно, розмі­щуючи їх горизонтально на відстані 8—10 мм від ізоляції і 0,75 мм від поверхні ізоляції (воску) моделі. Парні деталі, які з'єднують пелоти зі щічними щитами, вигинають із відрізків дроту завдовжки 60—70 мм. Передні їх кінці, вигнувши хвиле­подібно, розміщують на 1 мм вище від кінців скоби, паралель­но їй. Потім дріт загинають трохи вниз до краю воску моделі (ізоляції), яка вкриває верхній альвеолярний відросток. Тут дріт вигинають багнетоподібно, направляють дистально (назад), роблячи рівною його ділянку, яка розміщується в товщі бічного щита. Дистальні кінці загинають біля перших постійних молярів під прямим кутом, відкушують залишки і занурюють кінці у віск на рівні середини шийок перших постійних молярів. Піднебінну дугу вигинають так, як і для ФР-ІІ, але вона не повинна торкатися верхніх зубів при переході через міжоклюзійний простір між іклом і першим премоляром, щоб не перешкоджати медіальному переміщенню верхніх бічних зубів. Бюгель вигинають так, як для ФР-І, але розміщують позаду дистальної поверхні останніх молярів верхньої щелепи, щільно притиснувши його до зубів. Вести­булярні кінці бюгеля вигинають хвилеподібно і направляють медіально (ззаду наперед), паралельно поверхні воску моделі. Нижню губну (вестибулярну) дугу вигинають щільно прилягаючою до нижніх передніх зубів, заздалегідь відгравірувавши їх вестибулярну поверхню для посилення тиску на ці зуби. Біля середини вестибулярної поверхні нижніх ікол роблять перегин під прямим кутом вниз на 3—4 мм нижче від ясенного краю. Кінці вигинають округло (петлеподібно) в дистальному напрямку, відступивши від згину на 15—20 мм, кінці загинають під прямим кутом і фіксують у заздалегідь зроблених заглибленнях у гіпсі моделі нижньої щелепи на рів­ні середини шийок перших постійних молярів. Оклюзійні накладки дротяні чи армовані сіткою виготовляють, як опи­сано вище. При скупченні нижніх передніх зубів показане виготовлення язикової дуги для запобігання їх язиковому нахилу і кращої стабілізації апарата. Форма дуги і виготов­лення такі, як і в регуляторів І типу. Для розширення верхнього зубного ряду, виправлення діастем, вестибулярного відхилення різців та їх повороту за показаннями застосовують піднебінні пелоти з дротяними пружинами, які діють у вестибулярному напрямку, додаткові петлі (вигини) з дротя­ними захватами на піднебінній дузі, окремі пружини з фіксацією їх кінців у щічних щитах чи зубних пелотах, а також губні пелоти на верхню і нижню щелепи.