РЕГУЛЮЮЧІ ЧАСТИНИ ОРТОДОНТИЧНИХ АПАРАТІВ

Діючими регулюючими, а інколи одночасно і фіксуючими частинами ортодонтичних апаратів є дуги, пружини, петлі, лігатури, гумова тяга, гвинти, похилі площини та ін.

Дуги і пружини для незнімних апаратів.Вестибулярні дуги. Гладеньку дугу вигинають із ортодонтичного дроту діаметром 0,6—0,8 мм за формою вестибулярної кривизни зубного ряду, її розміщують біля вершин ясенних сосочків так, щоб лігатури, які фіксують дугу, їх не травмували. Кінці дуги заводять у фіксуючі трубки, замкові пристрої, припаяні до вестибулярної поверхні кілець чи коронок, які звичайно надягають на перші постійні моляри. Спочатку м'яким тонким (0,5 мм у діаметрі) лігатурним, мідним чи алюмінієвим дротом замірюють довжину вестибулярної кривизни зубного ряду — відстань від заднього краю опорної трубки з одного боку до такого ж місця з другого. Від ортодонтичного дроту від­мірюють і відкушують шматок потрібної довжини і діаметра. При вигинанні на дузі стопорних чи зачіпних петель шматок збільшують на їх довжину. Вигинають середню частину дуги за кривизною фронтальної ділянки зубного ряду, потім роблять перегини біля ікол. Виготовлення дуги закінчують припасовуванням кінців дуги до опор. Можна виготовлення дуги починати з одного боку зубного ряду, поступово виги­наючи її за формою зовнішньої кривизни зубного ряду з переходом на протилежний бік. Дуги краще вигинати паль­цями. За необхідності застосовують круглогубці чи тридзьобові щипці. Іноді для запобігання проковзуванню дуги назад вигинають на дузі (спереду опорних трубок) стопори у вигляді виступів трикутної, чотирикутної чи напівкруглої форми.

Гладенькі дуги іноді роблять з вигинами у вигляді вис­тупів, гачків чи петель. До вестибулярних дуг у разі потреби припаюють чи приварюють гачки, пружини, важелі чи виступи-упори. Використовують також прості стандартні дуги Енгля, на кінцях яких нанесена різьба. Потрібну довжину дуги регулюють нагвинчуванням на кінці дуг фасонних гайок з упором їх у фіксуючі трубки.

Чотирикутна дуга складного апарата Енгля має переріз 0,45x0,63 мм чи 0,56x0,71 мм. При використанні треба обов'язково точно вигинати дугу для вміщення у замки, фіксовані до кілець чи коронок на переміщуваних і опорних зубах.

Подвійні дуги для апарата Джонсона роблять із нержа­віючого сталевого пружинячого дроту діаметром 0,25—0,28 мм. Беруть два шматки дроту довжиною, що відповідає дузі зубного ряду з невеликим запасом.

Мал. 40. Оральні пружини (дуги) для розширення зубних рядів: а — рівномірного; б — нерівномірного.

Кінці їх гофрують і затягують у трубки. Довжина цих трубок дорівнює 28,6 мм, внутрішній діаметр — 0,6 мм, зовнішній — 0,9 мм. На трубці є гачок для міжщелепної тяги. Стопорні петлі на кінцях дуг вигинають щипцями Руффа (див. мал. 28,4). Кінці дуги, що знаходяться у трубках, розміщують в опорних трубках, припаяних з вести­булярного боку до кілець на опорних зубах, а дугу фіксують до переміщуваних зубів у замкових пристроях. Можна також застосовувати скручені дуги із двох, трьох і більше шматків дроту діаметром 0,14—0,18 мм.

Оральні (піднебінна, язикова) дуги можуть бути активно діючими та опорними, їх вигинають із ортодонтичного дроту діаметром 1—1,5 мм так, щоб дуга прилягала до оральної поверхні зубів на ділянці їх пояса. Кінці дуги розплющують і припаюють до оральної поверхні коронок чи кілець на опорних зубах. Знімні оральні дуги фіксують за допомогою оральних замкових пристроїв. До оральних дуг (як і до вестибулярних) за показаннями приварюють гачки, пружини та інші деталі (мал. 40).

Пружини у незнімних апаратах використовують для переміщення зубів. Пружину Броуссарда Т-подібної форми застосовують для вестибулярного чи орального нахилу коренів зубів (мал. 41, а). Ортодонтичний дріт діаметром 0,4 мм і завдовжки 25—30 мм згинають удвоє і, відступивши від місця згину на 4—5 мм, розгинають кінці дроту у різні боки. На кінцях дроту біля проксимальних меж коронки зуба виги­нають гачки для фіксації кінців пружини на дузі. Виступ пружини вміщують у вертикальний проріз замка на перемі­щуваному зубі, гачки відтягують вперед і з напруженням заводять за дугу; під тиском вертикального виступу зуб повертається навколо дуги.

Мал. 41. Пружини: а — Броуссарда; б — Кіслінга

Пружина Кіслінга використовується для медіодистального переміщення (нахилу) зубів (див. мал. 41,5). Пружину виги­нають із ортодонтичного дроту діаметром 0,35 мм і довжиною 50 мм за формою завитка англійської шпильки з внутрішнім діаметром 1,3—1,5 мм. Відступивши від кінця дроту на 10 мм, за допомогою круглогубців чи спеціального пристрою роблять один чи декілька завитків пружини. Кінці її мають розхо­дитися під кутом 150°. Один кінець пружини вигинають у вигляді гачка для закріплення на дузі, другому надають багнетоподібної чи іншої форми для закріплення у замковому пристрої. Пружину, закріплену у замку, стискають і міцно защіплюють її гачок на дузі. Намагаючись розкрутитися, пружина передає тиск на зуб і нахиляє його.

Деталі позаротових ортодонтичних апаратів.Лицьові дуги у вигляді двох з'єднаних дуг (назубної і позаротової) засто­совують для позаротової тяги. Стандартні лицьові дуги, з'єднані з назубними, мають короткі чи довгі кінці. Діаметр назубної дуги становить 1—1,3 мм, позаротової — 1,8—2 мм. Кінці назубної дуги можуть мати круглі упори чи стопорні петлі. Довжина назубної дуги — 83—111 мм. Кінці позаротової дуги загнуті у вигляді гачків.

Індивідуальну позаротову дугу вигинають із дроту зав­довжки 300 мм і діаметром 1,8—2 мм. Взявши його кінці великим і вказівним пальцями обох рук, зближують і пере­хрещують їх, отримуючи кривизну у середній ділянці. Форма кривизни повинна відповідати формі передньої ділянки верхньої зубної дуги. На дузі позначають серединну точку і дві бічні, які відповідають кутам рота хворого, для вигинання кінців дуги. Відступивши від бічної точки на 2 мм досередини, затискують дріт губками щипців (круглогубцями опукловгнутими) правою рукою, лівою відгинають кінці симетрично з кожного боку на 90° у напрямку опуклості кривизни. Площина дуги має бути перпендикулярною до довгої осі щипців. Для вигинання можна використати тридзьобові щипці Адерера. Лицьову дугу суміщають з раніше вигнутою назубною так, щоб збіглися їх середні позначки. Потім деталі (дуги) закріплюють лігатурним дротом, овальними розплюснутими трубками чи за допомогою контактного електрозварювання, заздалегідь загіпсувавши бічні ділянки дуг. Дуги відбілюють і полірують. На позаротовій дузі позначають точки для бічного відгинання кінців за формою щік. Встановивши вісь щипців перпендикулярно до площини дуги і затиснувши правою рукою щічками щипців дугу біля позначки, першим і другим пальцями лівої руки відгинають кінці дистальне і симетрично, повторюючи форму щік.

Симетричність дуги перевіряють, окреслюючи її зовнішній контур з одного боку від середньої точки до кінця дуги на папері. Дугу перевертають і суміщують контур протилежного боку з малюнком (кресленням). На кінці лицьової дуги надягають гумові (пластмасові) трубки. Залишки дроту відкушують, кіпці лицьової дуги гачкоподібно загинають у вертикальному напрямі на рівні дистальної поверхні перших постійних молярів чи на 0,5—1 см позаду найбільш висту­паючої поверхні щік. Знімну лицьову дугу можна приєднати до назубної замковим пристроєм чи двома трубками від стандартної дуги Енгля. Трубки вкорочують, зрізаючи ско­шений кінець, і припаюють їх до верхнього боку ділянки лицьової дуги, що знаходиться у порожнині рота. Потім трубки розрізають уздовж карборундовим диском. Під час притискання лицьової дуги до внутрішньоротової частини розпиляної трубки розходяться, назубна дуга проковзує в прорізі, після чого трубки защіплюються, фіксуючи лицьову дугу (мал. 42).

Головні шапочки і шийні пов'язки служать опорою у разі застосування внутрішньо - і позаротових апаратів. Стандартні головні шапочки і шийні пов'язки, виготовлені із шкіри чи смуг еластичної пластмаси, мають пристрої для індиві­дуального регулювання їх розмірів і фіксації позаротової тяги. Індивідуальну головну шапочку, шийну пов'язку, м'яку підборідну пращу, підщелепну пращу виготовляють батьки дитини чи сам хворий за вказівкою лікаря-ортодонта. Під­борідна праща (мал. 43) може бути твердою (із базисної пластмаси) і м'якою (із тканини). Модель твердої пращі готують за гіпсовим зліпком підборіддя. На моделі позначають межі пращі. Якщо необхідно затримати ріст тільки підборідної ділянки,

Мал. 42. Ковзна дуга Енгля з лицьовою дугою і позаротовою тягою

Мал. 43. Підборідна праша:

а — вид спереду; 6 — вид збоку

то верхня межа пращі йде підборідногубною бороз­ною; якщо треба затримати ріст і альвеолярного відростка, то верхня межа перекриває червону кайму нижньої губи. По боках межі пращі на 1 см ширші за ротову щілину, знизу межа заходить на 1,5—2 см за край підборіддя. На моделі за цими позначками обтискують пластинку розігрітого базисного воску, роблять у ній багато маленьких отворів діаметром 1—2 мм для обміну повітря біля шкіри підборіддя. У задніх бічних відділах пластинки, інколи у передньому, вставляють петлі зі сталевого дроту діаметром 1 — 1,5 мм. Ширина петель — 0,8—1 см, відстань від петлі до воску — 1,5—2 мм, напрямок петель — вертикальний чи трохи нахилений спереду назад. Кінці петель вплавлюють у віск. Потім віск замінюють на пластмасу. Можна виготовити пращу з самотверднучої пластмаси без моделювання її з воску. Виготовлену пращу обробляють, полірують і за допомогою гумових стрічок (трубок) при­кріплюють до головної шапочки. Напрямок тяги роблять залежно від виду патології.