Методологічні проблеми даного фаху 2 страница

У всьому світі, а в Україні поки що особливо, журналісти зазна­ють на собі відчутного морального, психічного та фізичного тиску з бо­ку тих, хто зацікавлений у приховуванні інформації від суспільства і пе­решкоджає здійсненню представниками мас-медіа їхньої професійної діяльності.

Часопис "ЖурналістУкраїни" спеціальний випуск (1997, № 3-4) присвятив загиблим у мирний час працівникам ЗМІ. Тут подано урив­ки з тоді ще не опублікованої книги редактора "Молодіжної газети" (Житомир) Петра Тарасюка "Хто наступний?" ("Реквієм про загиблих журналістів"), де зібрано матеріали про вісімнадцятьох працівників пе­ра, що пішли з життя, виконуючи свої професійні обов'язки. Це сталося переважно у 1990-ті роки. Слідство у їхніх справах здебільшого не за­вершене, а припинене за відсутністю доказів. Так буває, коли маємо справу з убивствами на замовлення. Автор сумлінно зібрав матеріали

про житія загиблих журналістів, описав відомі слідству обставини їхньої смерті, повідомив про тематику, якою вони займатися в останні дні свого житія. Це жахливий мартиролог українськоїжурналістики.

Надихають слова Петра Тарасюка: "Свобода слова — над усе. Демократична преса України вже сформувалася, її не вб'єш і не заду­шиш. Знаю: професія журналіста нелегка, але коли вибрав цей шлях, то йди по ньому до кінця свого життя..."⁶.

А відтак, звертаючись до молоді, яка йде в журналістику, хочу попередити: знайте, що ви обрачи найбільш небезпечну з усіх інтелекту­альних професій, яка потребуватиме від вас мужності, особливої психічної загартованості й стійкості.

2. У професії журналіста успіх залежить передусім від міри талан­ту. Де його джерела і коли він розкривається?

Якщо ви закінчилишколу з медаллю, це зовсім не означає, що ви маєте достатній талант, аби успішно працювати в журналістиці. Якщо ви написаликілька віршів, нехай і вдалих, це теж не підстава для вибору цієї професії, бо журналістика — то все ж таки не література. Для того, щоб продуктивно займатися нею, необхідні універсальні розмаїті обдарування.

Проте, історія знає безліч прикладів "бездарності" Геніїв замоло­ду. Антон Чехов ніколи не отримував за шкільні твори більше "трійки". А критик О. М. Скабічевський у рецензії на його ранні оповідання твер­діш, що письменникпомре у п'яному вигляді під парканом... М. Салти-ков-Щедрін, який написав твір за доньку, отримав "двійку" з резо­люцією вчителя: "Не знаєте російської". Ф. Шаляпіна не прийняли до консерваторії. Про Вальтера Скотта професоруніверситету сказав: "Він дурень і залишиться дурнем". Німецький математик К.Ф. Гаусе був пасинком у школі й вважався нездарою. І. Ньютону не давалася шкільна фізика й математика. Ґеній біофізики, фізіології та психології Г.Л.Ф. Гельмгольцвчився в школі так, що вчителі вважати його недо­умком. Енріко Карузо, звернувшись до викладача, дістав його катего­ричний вирок: "Ти не можеш співати!".

Таємнича природа татанту. "Вундеркінди" не завжди підтверд­жували свої здібності в зрілому віці й досягали видатних звершень у на­уці чи мистецтві. А деякі пересічні замолоду індивіди виявляли з часом обдарованість, ставали володарями дум, вписували свої імена в історію духовної культури людства.

Часом шлях талановитої людини до загального визнання встеле-

Про автора, який два роки збирав матеріали про загиблих журналістів //Жур­наліст України. — 1997. — № 3-4: — С. 12.

нийтернами. Сучасники глухі до її відкриттів і звершень. І лишезгодом приходить суспільне розуміння величідіяча. Журналістика, однак, та­ких прикладів не знає. Вона розрахована на сучасників, а не нащадків, вона вимагає успіху сьогодні, а не завтра. Журналістові мало почувати талант у самому собі, слід, щоб його визнати інші, тепер, а не потім.

Якщо ви не відчуваєте внутрішньоїпотреби у творчості, якщо ви ніколи не прагнули реалізувати себе в тексті, якщо ваша рука не хапала нетерпляче ручку, щоб записати швидкоплинні думки, летючіобрази, яскраві словесні формули, ви, мабуть, не зможете бутті журналістом ви­сокого класу.

Якщо ви не "згоряли від допитливості", від жадоби знати про щось, якщо ви ні разу не кидали улюблену справу, аби помчати на ін­шій кінець міста, щоб стати свідком або узяти участь в історичній події, то ви не маєте гадстав вважати себе готовим до навчання журналістиці.

Ви скажете, що в кожній професії є елементи ремісництва й твор­
чості. І почасти будете праві. Почасти тому, що міра творчості в про­
фесії журналіста і, скажімо, теслі, різна. Та й поганші тесля псує дерево,
а поганші журналіст — людей, суспільство. .

Елемент ремісництва в журналістиці, зрозуміло, вищий, ніж у красному письменстві, оскільки дається взнаки загаданість завдань, за­даність тем, обмеженість обсягів текстів, обов'язковість виконання йне­гайність створення матеріалу. Разом з тим, як ми твердили вище, про­фесія журналіста цікава саме як творчість — універсальна, розмаїта. А відтак вона потребує природної обдарованості. І якщо її у вас немає, вам краще залишити мрії про журналістику.

Часом буває так, що талант "дрімає" в людині, вона_;здобуває іншу освіту, стає фахівцем у якійсь галузі і лише потім, в силу непере­борного потягу, приходить у журналістику.

Видатний чеський письменник і журначіст Карел Чапек (1890-1938) у гумористичній книзі про газетярство "Як це робиться" кепкував_: з приводу журналістської освіти. "Наскільки мені відомо, —писав він, — ніхто до цього часу не намагався встановити, звідки беруться жур­налісти. Правда, існує інститут журналістики, але я ще не зустрічав жур­наліста, який би вийшов звідти. Зате я вияснив, що кожний журналіст колись був медиком, інженером, юристом, літератором, співробітником експортної палати або ще чим-небудь, і з тих або інших причин зали­шив попередню професію. Бувають і невдахи, які просто "пристроїлися в газеті". Ніхто не скаже про людину, що вона пристроїлася в парла­мент або директором у банк, а ось "пристроївся в газеті" кажуть.

Журналістом людина стає звичайно після того, як вона по моло-

дості напише що-небудь у газету. На превелике здивування автора замітку друкують, а коли він приносить другу, людина в халаті гово­рить йому: "Напишіть нам що-небудь ще". Таким чином, у більшості випадківлюдина стає журналістом у результаті зведення з доброї путі. Я не знаю нікого, хто б з дитинства мріяв стати журналістом. Кожний журналіст у дитинстві, мабуть, мріяв стати машиністом, моряком або власником каруселі, але якесь коліщатко зіскочило, мрії не здійснились, і він потрапив за редакціііний стіл. Іноді людина йде в газету тому, що відчуває, що може добре писати. Але й це не обов'язкова умова. Жур­налістами, як і акторами, стають люди найрізноманітніших професій, які опинилися на роздоріжжі"⁷.

Відтоді, коли Карел Чапек писав ці веселі нотатки, багато що змінилося в світі засобів масової інформації. Ускладнилася технологія ви­готовлення новин та методів збирання інформації, відбулася революція в технічних засобах журналістики. Займатися цією професією без поперед­ньої підготовки й навчання ставало дедалі проблематичнішим. Жур­налістська освіта набула поширення як обов'язкова умова наступного професійного успіху. З'явилася й когорта молодих людей, чю вже змалку мріяли про професію журналіста й підсовували лялькам для інтерв'ю іграшкового мікрофона. Що ж часи міняються, і ми —разом з ними.

Випускники факультетів і відділень журналістики сучасних університетів повинні приходити в друковані та електронні ЗМІ озб­роєні методологічною культурою. Воші мусять глибоко розуміти зако­ни масово-інформаційної діяльності, знати функції й засади жур­налістики, чинники її ефективності; вони повинні вміти відбирати й здійснювати інтерпретацію фактів дійсності. Освіта повинна стати Гарантією майбутнього професійного успіху спеціашста, він мусить узя­ти від університету все, що навчальний заклад здатний йому дати, адже в Україні склався й продовжує формуватися ринок журналістської праці, який оцінює людину не за наявним документом про освіту, а за реальними вміннями й знаннями.

Поруч із цим і досі лишається слушною істина: талановитій лю­дині відкрита дорога в журналістику у будь-якому віці і з будь-якої сфе­ри дійсності. Працюйте над собою, над пошуком таланту в собі, відшу­кайте ту сферу, у якій ваші здібності можуть дати найвищий ефект. А журналістика створює для цього блискучі можливості.

3. Професія журналіста — це безкінечне самовдосконалення.

⁷ Чапек Карел. Як це робиться // Чапек Карел. Вибрані твори. 1951. — С. 96-97.

Творчість як така, і журналістська зокрема, не знаєкінцевого рівня май­стерності, вона завжди містить усобі можливість дая ще дальшої ево­люції. Журналіст — semper tiro (завжди учень).У нього немає: поняття"після роботи",бо неможливо виключитисебе з потоку духовної праці. Хороший журналіствічно поглиблює свої знання, стаєсправжнім фахівцем у своєму тематичномунапрямку, багато читає, працюєв бібліотеках, збирає досьє, вивчає мову, вдосконалює стиль,опановує досвід класики журналістики й публіцистики.

Журналістикуіноді називають не професією, а способом життя, не замислюючись над глибоким значенням цих слів. Тимчасомпро­фесія — це спеціальність, якою людина займається на роботі і залишає її за воротами прохідної заводу чи за дверима своєї установи. Характе­ру способу життя набуває спеціальність, якою людина займається завжди: чиперебуваючи у відпустці на відпочинку, чи в туристичному поході, чи сидячи в театріз коханою жінкою. Журналіст здійснює свої функції безперервно.

"Журналістська праця, — пише з цього приводу авторитетнийвикладач журналістикипрофесор В.Й. Здоровега, — це не просто вміння вправно написати замітку чи статтю,хоча ці ази ремесла треба засвоїти, а своєрідний спосіб сприйняттясвіту, спосіб бачення реаль­ності, спосіб мислення і світовідчуття, спосіб існування і усвідомлення себе у неспокійному житті. Тому ніяк не можу погодитись із тим, що майстерність журналіста — це всього-навсього вправне володіння пе­ром чи добре "підвішений язик"⁸.

Ви обрали професію,де не припиняєтьсядуховна праця, де три­ває вічнийпошук тем для наступних повідомлень, джерел інформації, глибшого розуміння дійсності, кращого оформлення думки.

4. Професія журналіста — це величезна моральна відповідаль­ність за кожне вимовлене чи написане вами слово. Вона й стає однією з причин підвищеної стресовості даного роду діяльності. Ми живемо в країні, де журналістика традиційно поєднана з публіцистикою, із утвер­дженням правди і справедливості, захистом знедолених і покривджених. До вас звертатимуться люди в пошуку захисту від свавілля урядовців, а то й просто від кримінального світу, у пошуку порятунку від соціальної незахищеності чи недосконалої роботидержавного апарату. Ваше по­кликання — їх захищати. Вам доведеться розглядати численні міжлюд-ські й міжгрупові конфлікти, у яких визначити істину й праву сторону

⁸ Здоровега Володимир. Підготовка журналістів: погляди збоку і зреседини // Збірник праць кафедри української преси. — Львів, 2000. — Впп: 3. — С. 96.

буде нелегко.Ваше слово може врятувати,а може й погубитилюдину.

Тим, хто хоче познайомитисяз цим аспектом діяльності жур­наліста,радимо прочитані роман Леоніда Жуховицького "Зупинитися,озирнутися..." ("Остановиться, оглянуться..",1973), уякому описано професійну діяльністьспівробітника відділу фельєтонів однієї з цент­ральних радянських газет Георгія Неспанова.Якось з подачі одного з керівників газети, Одинцова, він виконав звичну для себе роботу: напи­сав фельєтон про препарат Єгорова -Хворостуна, який нібито не допо­магає при лікуваннілейкозів, що засвідчено випробуваннями, але його автори із завзяттям, вартим іншого застосування, наполягають напо­вторній перевірці.

Стаття зробила свою справу — затаврувала горе-винахідниківім'ям шахраїв. Але ось найближчий друг журналіста, Юрій, несподівано захворів. Діагноз — хвороба Ковача, один з численних різновидівлей­козів. Випробувавши всізаходи, лікарі вдалися й до останнього: препа­рату Єгорова-Хворостуна. Юрій помер, але інша хвора, якій також про­водили аналогічнийкурс лікування, одужала.Різниця між ними поляга­ла в тому, що Юрія почали лікувати на шостому місяці хвороби, а Ні­ну — на другому. Висновок напрохувався простий: якби Юрія розпочали лікувати раніше, його можна було б урятувати.Цього не сталося тільки тому, що, завдяки газетній публікаціїНеспанова, препарат Єгорова-Хво-ростуна вважався цілком скомпрометованим. Журналіст приголомше­нийнаслідками своєї публікації. Його друкованеслово вже призвело до загибелі його друга. А скільком іншимхворим препарат міг би допомог­ти!Виявилося, що він ефективнийу вузькій гатузі — протії хвороби Ковача, що й повинні були б установити додатковійого випробування.

Георгій Неспанов прагне відновитисправедливість, але це зроби­ти не так і легко. Його газета відмовляється давати спростування,боїться за свій авторитет, якій може бути захитаний в очах читачів че­рез визнання власної помилки.Бояться за свої крісла й керівники газе­ти. Більше того, вони вважають, що Неспанов не припустився про­фесійної помилки, зробив усе правильно. Сам же фельєтоніст розуміє, що це не так. Він не завершив збирання інформації,не зустрівсяз голо­вним автором препарату, Єгоровим, до якого важко було дістатися, бо вінжив за містом; повірив зацікавленому інформатору, науковцю з Інститутуімені Палешаїїа, директор якого також готував препарат про­ти лейкозів і в такий спосіб (за допомогою газети) усував конкурента.

Тому Неспанов здійснює відчайдушнийкрок: організовує в іншій центральнійгазеті фельєтон проти самого себе. Розвінчання його по­милки в оцінці препарату Єгорова-Хворостуна поверне звання чесних

учених цим лікарямі зрівняє їхнішанси в боротьбі з препаратом Інсти­туту Палешана.Але ціна цього викриття-знищення імені журналіста, викресленняного з поля професійної діяльності.По суті Георгій пішов на професійнесамогубство в ім'я торжества істиний справедливості.

Серед журналістів існуєприказка: сапер помиляється один раз, а журналіст— двічі. Перша помилкатягне за собою догану, друга звільнення з роботи.Журналіст, який помиляється, нікому не потрібен, він не здатнийдо професійноїдіяльності. Роман Леоніда Жуховицько-го "Зупинитися, озирнутися..."і дас гостре відчуття важливості кожно­го слова журналіста, засвідчує ефективністькожного його твору, де­монструє ужитковий характер діяльності газетяра.

Молодому спеціалістові важливо зрозуміти, що він обрав про­фесію, яка покладе на нього вічний тягар моральної відповідальності за всі створені вами журналістські твори.

5. Професія журналіста — це вічне спілкування, за допомогою
якого журналіст збирає левину частку інформації. Його праця не як у
письменника— у кабінетній піші, а на площі, на заводі, в установі, на
прес-конференціях, де він опитує десятки людей, які допомагають йому,
висловлюючи свої думки й погляди, зрозумітисутність подій. У жур­
наліста, незалежно від того, в друкованому чи електронному засобі ма­
сової інформаціївін працює, повинне бутидобре поставлене усне мов­
лення, він повинен володіти точною фразою,швидко реагувати на по­
вороти думки співрозмовника, знати досконало предмет бесіди, аби на
рівних вести її з фахівцями.

Цілком справедливіш є таке гасло журналістики: немає неціка­вих співрозмовників, є недосвідчені журналісти, які не вміють видобутії з джерела соціально вагоме повідомлення або розпізнати в процесі пе­ребігу звичайної бесіди суспільно необхідну інформацію.

Журналістика — це мистецтво спілкування, і якщо ви не во­лодієте ним, якщо ви людина замкнута,самозаглиблена, спід подумати про іншу спеціальність.

6. Журналістика — це галузь універсальноїдуховної діяльності.
Журналіст мусить мати свою тему, яку повинен знати глибокой доско­
нало, але при цьому має вміти написати про різноманітні предмети.
Існує формула: журналіст знає все про небагато що і потрохупро все
(по-рос: все о немногом инемого обо всем).Отже, в основі праці жур­
наліста — широка загальна ерудиція, знання фактів і явищ з різних га­
лузей життя: політики, історії, соціології, літератури, географії,медици­
ни, біології тощо.

Журналістика — це професія професій. Не тільки тому, що вима-

гає від суб'єкта інформаційної діяльностірізноманітних обдарувань (письменника, оратора, учителя, актора, психолога, соціолога тощо), але її тому, Що вимагає від нього універсальних знань у різних галузях людської діяльності. Незважаючи на те, що в соціальнійдійсності уста­люєтьсядедалі глибша спеціалізація, журналістика, навпаки, зберігає свою підкреслену універсальність, залишається професією усезнайок, го­тових розповіда пі людствупро його ж власні професійнітаємниці й се­крети, занурюватися в найскладнішу наукову проблематику, витлумачу­вати для масового читача найскладніші мистецькі чи наукові явища.

Журналістові все цікаве, що містить інформацію й може виклика­ти інтерес читача. Професія журналіста передбачає вічну націленість на новину, свіжу інформацію в найрізноманітніших сферах життя. І якщо у вас немає достатньої загальної ерудиції, вузький світогляд, немає по­тягу до універсальності, всебічності, з вас не вийде гарного журналіста.

А тепер розважте ще раз, чи правильнийвибір ви зробили, чивідповідаєте ви вимогам професіїжурналіста і чи не краще пошукати вам більш спокійної і більшприйнятної для вас спеціальності.

При цьомуварто ще раз нагадати про ужитковий, прикладний характер нашого фаху, про потребу писатищодня, мати творчу практи­кувід перших же днів перебування в університеті, для чого нашим на­вчальним планом передбачена на кожному курсі журналістська практи­каз відривом і без відрив}Ч5Ід навчання. Якщо за перший семестр Ви не зробите жодної публікації, ви мусите замислитися над правильністю об­раного життєвого шляху, якщо ви не зможете опублікувати жодного матеріалу впродовж року, то це підстава для нас задуматися, чи пра­вильний вибір ви зробили.

Зважте на правило, сформульоване в сучасній американській пси­хології таким чином: "Якщо ви робите дещо, а воно не спрацьовує — '. зробіть щось ІНШЕ. Якщо ви постійно робите щось інше — щр-небудь спрацює"⁹ (підкреслено авторами. — І. М.). Найкраще ще на студент­ській лаві зрозуміти особливості власного психофізичного типу, розу­мових здібностей, визначитися з покликанням. І якщо ви не налашто­вані на публічну діяльність, пов'язану з безкінечним пошуком і збиран­ням інформації, щоденним її опрацюванням у вигляді писаних чи уснихтекстів, то краще зайнятисячимось ІНШИМ. Чим раніше, тим краще.

9 Грпндер Д.. Бзндлер Р. Из лягушек — в принцьі.Неґіро-ліінгвіїстическое про-граммнрование/ Ред. Стива Андрсаса. — Єкатеринбург:Б. н.,1998. — С. 169.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

ЕСЕ (від французькогоEssai, що в перекладі означає "спроба ", "на­черк ) — жанр художньо-публіцистичної чи науково-популярної твор­чості, де аїльно, не обов 'язкоеовичерпно, аче виразно індивідуальнотрак­тується певна подія, явище, проблема чи тема. Для есе властивий не­сподіваний, неусталеииппогляд на явища життя, мистецтва, науки, аїльна розкута композиція, асоціативність, зміщення часово-просторових планів,поєднання значних елементів художньої образності з науковими міркуваннями. Есе не передбачає систематичності викладу і навіть артументованості висновків.

Вперше вжив цей термін і започаткував жанр есе французький пись­менник і філософ Мішель Ейкелі де Монтень (1533-1592), який у 1580 році видав перші дві книги свого головного твору "Essai". У 1588 році з 'явилось видання, що складаюся з трьох книг, а а 1592 - остаточне доповнене ви­дання. Українські перекладачі відтворюють цю назву як "Проби" або "Досліди", російські -як "Опьітьі".Починаючи свій твір, Монтень так сформулював свій метод: "Я вільно викладаю свою думку про всі предмети, навіть ті, що виходять за межі мого розуміння і кругозору. Висловлюю їїне задля того, щоб дати поняття про речі, а для того, щоб дати поняття про мої переконання ". Твір Моитеня містить думки, спостереження і вражен­ня від прочитаного (переважно античних авторів) і пережатого,висвітлює теми виховання її освіти, навчання, слави, гідності, смерті й ба­гатства тощо. Це видатний філософський твір, що розробляє переважмо етичні проблеми.

З французької літератури жанр есе поширився в інші, ставши на сьогодні найбільш продуктивним жанром публіцистичної журналістики. Найвидатніші есеїсти XX століття — Бернард Шоу, Джон Голсуорсі, Ана-толь Франс, Ромен Роллан, Генріх і Томас Манни, Йоганес Бехер, Жан-Поль Сарпір, Ачьбер Камю, Андре Моруа,Максим Рильський.

ВИКЛАД ДРУГИЙ

"Основи журналістики" як наукова дисципліна про теоретико-

методологічні проблеми даного фаху

Предмет, структура та завдання курсу. Стан журналістикоз-навства в Україні та джерела курсу. Загальні поняття про жур­налістику. Визначення журналістики. Журналістика як соціальний інститут. Журналістика як історія сучасності. Журналістика як бізнес. Епістемологічна сутність журналістики. Об'єкт і предмет журналістики. Журналістика як наука (журналістикознавство) та їїнайважливіші складові: теорія та історія журналістики. Минснародна Федерація Журналістів. Творча спілка журналістів України. Періодичні журналістські видання

Усі дисципліни нашого навчального плану, зосереджені навколо оволодіння спеціальністю, можуть бути об'єднані однією назвою — "Теорія, історія і практика журналістики". Так називається і державний іспит, який студенти-журналісти складають наприкінці навчання.

Теорія журналістики представлена майже виключно курсом "Ос­нови журналістики", хоча окремі її положення висвітлюються і в курсах "Етика журналістської творчості", "Психологія журналістської твор­чості", "Правові основи діяльності ЗМІ" та ін., вивчаються також і в спецкурсах та дисциплінах спеціалізації.

Історія представлена курсами "Історія української журналістики","Історія зарубіжної журналістики", "Сучасна зарубіжна журналістика".

Практика журналістики вивчається в курсах "Паблік рилейшнз", "Журналістський маркетинг і менеджмент", "Основи рекламної діяль­ності", "Першооснови журналістської творчості" та деяких інших, а та­кож набувається в творчих майстернях.

Таким чином, "Основи журналістики" є головною навчальною дисципліною, предметом якої є найважливіші теоретико-методологічні проблеми даного явища. Водночас цей курс є своєрідним вступом до спеціальності, містить первинні знання й положення, які ще будуть при потребі поглиблено висвітлюватися в інших дисциплінах жур­налістського профілю.

Курс "Основи журналістики" вивчається у першому семестрі в обсязі чотирьох годин на тиждень, дві з яких лекційні, дві - практичні заняття. На практичних заняттях, крім колоквіумів за лекційним кур­сом, відбуваються зустрічі з відомими журналістами нашого міста, вив­чення друкованих та електроннихЗМІ Харкова та України, макетуван­ня номера молодіжної студентськоїгазети та інші практичнізавдання.

Завершується курс іспитом.

Завдання курсу — дати студентам шання з головних теоретико-методологічних проблем журналістики, підготувавши їх тим самим до практичної діяльності.

Джерела курсу наведені в кінці нашого навчального посібника. Тут же зробимо деякі коментарі:

1. У старих навчальних планах підготовки журналістів, що діяли
в Радянському Союзі, дисципліни під назвою "Основи журналістики"
чи "Теорія журналістики" не існувало. Це не значить, що був відсутній
взагалі теоретичний курс. Але підготовка журналістів у партійно-ра­
дянській політичній системі, де ЗМІ розглядалися як спосіб виховання
мас у потрібному для компартії ідеологічному напрямку, була вкрай
політизована. В основі радянської теоретичної концепції журналістики
лежала ідея партійності, тобто думка про те, що не існує преси як такої,
преси взагалі, а є лише або соціалістична, або буржуазна преса. Усі те­
оретичні питання в цій концепції, навіть питання журналістської май­
стерності, зводилися передусім до засвідчення вірності партійним ідеа­
лам і вірнопідданства тому партійному комітету, чиїм органом був ЗМІ.

А відтак не бракувало підручників і навчальних посібників типу: Рубан В.А. Предмет, завдання і метод курсу "Теорія і практика партійно-радянської преси". К., 1966; Теория и практика советской периодической печати. М., 1980 тощо. (Підкреслення наші. — І.М.). У самих заголовках цих навчальних книжок було підкреслено, що радянська (партійна) жур­налістика не може мати нічого спільного з своїм буржуазним аналогом.

У меншій мірі позначилася партійність на працях, створених на­прикінці 1980-х років, в епоху так званої Перебудови, а саме: Прохо-ров Е.П. "Ввдение в журналистику: Учебник" (М., 1988) чи "Теорія і практика радянської журналістики: Основи майстерності, проблеми жанрів" (Львів, 1989).

v Найкращими джерелами нашого курсу є книжки, які вийшли вже в нових умовах незалежної України, як-от: Москаленко А.З. "Основи журналістики: Тексти лекцій" (К., 1994); він же. "Вступ до журналісти­ки" (К., 1997); він же. "Теорія журналістики" (К., 1998); "Масова ко­мунікація" (К., 1997); Владимиров В. М. "Основи журналистики" (Лу-ганск, 1998) тощо. Але незначні тиражі, а ще більше відсутність надійного комунікативного канату навчального книгопостачання в Ук­раїні роблять ці книжки малодоступними для наших студентів.

2. За безпосередні джерела курсу, отже, нам правлять:

а) сучасні, створені в 1990-х роках підручники, навчальні посібни­ки з курсу "Основи журналістики" або теорії журналістики;

б) сучасні теоретико-методологічні дослідження з проблем жур­
налістики, як монографічного типу, так і статті в періодичних видан­
нях, як-от: "Збірник праць науково-дослідного центру періодики", що
його видає Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника; "Вісник
Київського університету. Серія: Журналістика", що видається Інститу­
том журналістики Київського національного університету ім. Тараса
Шевченка; "Вестник Московского университета. Серия 10: Журналис-
тика" та аналогічні видання Львова, С-Петербурґа та інших універси­
тетів, де традиційно існують факультети журналістики;