Методологічні проблеми даного фаху 1 страница

Критические значения r_кр выборочного коэффициента корреляции.

Связь считается достоверной, если r ≥ r_кр

n	α=0,05	α =0,01	α =0,001	n	α=0,05	α =0,01	α =0,001
	0,9969	0,999877	0,99999877		0,388	0,496	0,607
	0,950	0,9900	0,9990		0,381	0,487	0,597
	0,878	0,9597	0,99114		0,374	0,479	0,588
	0,811	0,9172	0,9741		0,367	0,470	0,579
	0,754	0,875	0,9509		0,361	0,463	0,570
	0,707	0,834	0,9244		0,349	0,449	0,554
	0,666	0,798	0,898		0,332	0,435	0,539
	0,632	0,765	0,872		0,325	0,418	0,519
	0,602	0,735	0,847		0,312	0,402	0,501
	0,576	0,708	0,823		0,304	0,393	0,490
	0,553	0,684	0,801		0,292	0,384	0,416
	0,532	0,661	0,780		0,288	0,372	0,465
	0,544	0,641	0,760		0,279	0,361	0,451
	0,497	0,623	0,742		0,273	0,354	0,443
	0,482	0,606	0,725		0,254	0,330	0,414
	0,468	0,590	0,708		0,220	0,286	0,380
	0,456	0,575	0,693		0,196	0,258	0,324
	0,444	0,561	0,679		0,175	0,230	0,286
	0,433	0,549	0,665		0,160	0,210	0,249
	0,423	0,537	0,652		0,124	0,163	0,207
	0,413	0,526	0,641		0,088	0,115	0,147
	0,404	0,515	0,629		0,062	0,081	0,104
	0,396	0,505	0,618

Таблица 3

Критические значения r_s_кр коэффициента ранговой корреляции Спирмена. Связь считается достоверной, если r_s ≥ r_s_кр

	α		α			α
n	0,05	0,01	n	0,05	0,01		n	0,05	0,01
	0,94			0,48	0,62			0,37	0,48
	0,85			0,47	0,60			0,36	0,47
	0,78	0,94		0,46	0,58			0,36	0,46
	0,72	0,88		0,45	0,57			0,36	0,45
	0,68	0,83		0,44	0,56			0,34	0,45
	0,64	0,79		0,43	0,54			0,34	0,44
	0,61	0,76		0,42	0,53			0,33	0,43
	0,58	0,73		0,41	0,52			0,33	0,43
	0,56	0,70		0,49	0,51			0,33	0,43
	0,54	0,68		0,39	0,50			0,32	0,41
	0,52	0,66		0,38	0,49			0,32	0,41
	0,50	0,64		0,38	0,48			0,31	0,40

ПЕРЕДМОВА ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

Дорогі читачі: учні й колеґи!

Перше та друге видання цієї книжки вже розійшлися і стали бібліографічною рідкістю, що поставило мене перед преблемою виготовлення її третього видання, поліпшеного й доповненого. Допрацю-вання попереднього тексту йшло в двох головних напрямках.

По-перше, у напрямку перетворення жанру конспекту лекцій на повноцінний підручник. З цією метою був доповнений матеріал усіх без винятку викладів, переглянута композиція як підручника в цілому, так і окремих його розділів, а головне — тези розгорнуті у повноцінні положення. Українське журналістикознавство перебуває на етапі свого становлення, по суті з 1990-х років розпочавши створення нової наукової концепції свого предмета. Це складає істотні труднощі при виготовленні підручника, адже головне завдання навчальної книжки роз'яснювати відоме (а краще — добре відоме), а не відкривати нове. Мені ж, як ІТОЖШму авторові, Що поставив би перед собою таке завдання, довелося працювати на теренах невідомих, ще добре не освоєних нашою наукою, а відтак не вдалося уникнути деякої приблизності й невивершеності, в окремих місцях довелося вступати в полеміку з іншими авторами, що жанром підручника не передбачено.

По-друге, доопрацювання йшло в той спосіб, що теоретичні положення розбудовувалися на грунті журналістської практики. Така робота ускладнювалася відсутністю в нашій науці повноцінної "Історії української журналістики", адже теорія мусить будуватися на класичних _va не пересічних) зразках практики. Поки що в нас теорія існує сама по собі, а практика сама по собі. Звідси вада наших навчальних книжок з журнашс-тики полягає в їхній затеоретизованості, бракові прикладів, відсутності розгляду тих чи інших положень у зв'язку з живою масово-інформаційною діяльністю. Цю сумну традицію я й намагався порушити в своїй праці.

Не все заплановане й бажане вдалося реалізувати в новому варіанті підручника. Не завжди вдалося уникнути конспективності, деякі положення лишилися не розгорнутими належним чином. Не завжди щастило знайти виразні приклади до теоретичних тез. Але інформаційна розчленованість України, припинення циркуляції в її просторі української навчальної книги, відсутність у бібліотеках, зокрема в ЦНБ Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, належного забезпечення новітніми підручниками й науковою літературою підготовки майбутніх журналістів квапить мене з виданням цієї книги. Тож читачам судити, наскільки результативною виявилася моя праця.

Автор

ВИКЛАД ПЕРШИЙ

Журналіст як суб'єкт масово-інформаційної діяльності Портрет професії журналіста. Привабливі боки журналістики: можливість самореалізуватися; мати творчу за характером роботу; доносити до людей правду, примножувати в світі добро, боротися за справедливість; впливати на формування суспільної свідомості, громадської думки; спілкуватися з видатними людьми, прожити цікаве життя; першим опинятися в гущині подій, осягати глибинний зміст явищ, причини і наслідки, витлумачувати їх для загалу; стати знаменитим,

мати гарні заробітки, посідати престижне місце в структурі суспільства. Труднощі спеціальності: стресовість, потреба таланту,

необхідність безкінечного самовдосконалення, моральна відповідальність за кожен журналістський твір, мистецтво постійного спілкування, налаштованість на універсальність

Ви здобули середню освіту і постали перед вибором майбутньої долі. Ви обираєте професію, а відтак і спеціальність у вищій школі, щоб вчитися далі й стати висококласним спеціалістом.

Професія журналіста сьогодні приваблює багатьох молодих людей численними перевагами, широкими можливостями. Серед них як на найважливіші слід вказати на такі.

1. Масово-інформаційна діяльність надає людині широкі можливості самореалізуватися; вона містить у собі елементи цілого ряду привабливих творчі \ професій, які самі по собі самодостатні й цікь.і.

Здійснюючи свою професійну діяльність, журналіст виступає під час інтерв'ю в ролі психолога, він мусить бути гарним комунікатором і вміти "розговорити" співбесідника.

Збираючи інформацію, він повинен виявити неабиякі акторські здібності, зуміти, де це потрібно, залишитися непоміченим, спрацювати у ролі стороннього спостерігача, а в іншому місці зіграти важливу персону, домогтися довіри, схилити співрозмовника на свій бік і обов'язково сподобатися йому, адже тільки за умов цілковитої довіри можливе розкриття інформаційної скрині Пандори, якою, безумовно, є кожна людина.

Спілкуючись щодня з численними співрозмовниками й читацькою аудиторією, журналіст здійснює функції педагога, щонайменше в двох аспектах: по-перше, відкриваючи людям шлях до нових знань, і по-друге, навчаючи їх жити. Він вислуховує й дає корисні поради. У нашому суспільстві журналіст — це не просто професія, а певне звання, її представники наділені великим суспільним авторитетом, до них звертається пересічний громадянин у скрутні моменти свого життя, шукаю-

чи поради й підтримки. Тому в професійнійдіяльності журналістові часто доводиться здійснювати й лікарські функції.

Макетуючи номер газети чи журналу, готуючи до виходу в ефір радіо- чи телепередачу, журналіст виступає в ролі режисера (згадаймо первісне значення цього слова, що прийшло до нас з латини; де "rego" означає "керую"), адже йому доводиться упорядковувати роботу численного колективу, у якому кожен спеціаліст має своє окреме завдання і здійснює притаманну лише йому функцію. Щоправда, таку роботу виконує не кожен журналіст, а лише редактор, але йрядовий кореспондент, виходячи із своїх професійних завдань, мусить здійснювати велику організаторську роботу: створити навколо себе інформаційну мережу, шукати шляхи доступу до джерел інформації. Крім інформаційного забезпечення своєї діяльності, самомаркетинг є важливою умовою його власної праці, служить гарантом успішного становлення й всебічного розвитку здібностей журналіста.

Нарешті, його робота пов'язана з безперервним створенням текстів. Це завершальний етап його діяльності. У даному випадку журналіст виступає в ролі письменника. Але від представника цієї вільної професії він різниться тим, що пише завжди, практично щодня, і за будь-яких умов і обставин. Для щоденної газети практично кожен її кореспондент повинен подати 200-250 рядків тексту в номер. Такий щільний режим і створює головні особливості праці журналіста, у якій на саме написання твору відводиться не так уже й багато часу, а натомість його левину частку займ- є пошук теми, віднайдення джерел інформацА' для її висвітлення, ознайомлення з документами й джерелами та ін.

Перелічені аспекти складають парадигму творчої діяльності кожного журналіста. Але слід мати також на увазі, що при збиранні матеріалу йому доводиться здійснювати й самостійні журналістські розслідування. А це передбачає виконання рольових функцій інших (за-садничо — будь-яких) професій, не лише перелічених щойно тих, які мають виразну творчу домінанту.

Слід однозначно сказати в підсумку, що журналістика, як ніяка інша сфера, надає індивідові можливість стати особистістю, реалізувати себе цілком, виявити усі природні таланти, якими б розмаїтими вони не були.

2. Журналістика приваблює людину можливістю мати творчу за характером роботу. Наскількиважливо для людини за допомогою творчості здійснитися в цьому світі, свідчить досвід одного з провідних філософів XX століття Миколи Бердяєва (1874-1948), у головних працях якого "Філософія свободи" (1911), "Смисл творчості. Спроба виправдання людини" (1916) та "Філософія вільного духу" (ч. 1-2,

1927-1928) обґрунтовано ідею життєвої, іманентної необхідності для людини реачізувати себе у вільній творчості. Творчість виступає як головна умова опанування людиною свободи, разом з тим свобода є головною умовою здійснення особою творчої діяльності.

Іноді в працях з журналістикознавства можна зустріти думку про те, що журналістика — це й зовсім не творчість, а ремесло, що елемент власне творчості істотно девальвований в масово-інформаційній діяльності. З цим навряд чи варто погоджуватися. Адже, зрештою, й ремесло — це специфічна, але все ж таки творчість. Крім того, журналістський твір так само, як і літературний, є наслідком духовної діяльності особи, є способом оприявнення буття. До журналістської творчості мають застосовуватися усі філософські положення й категорії, що використовуються наукою для осягнення творчості як такої.

А відтак творчість є продовженням світотворення. І журналістика — у тому числі. Розповідаючи про світ навколо нас навіть за допомогою новинарних заміток і некоментованих кореспонденцій, журналістика, можливо, сама того не помічаючи, спричинює здійснення неявного, перетворює неіснуюче в ранг існуючого. Суспільство володіє природою (фізичною й суспільною) рівно настільки, наскільки знає її. Журналістика і є способом знання і щоденного пізнання довкілля, а відтак вона мусить розглядатися як повноцінна й повноправна творча діяльність людини, за допомогою якої вона (людина) реалізує своє ек-зистенцційне, трансцендентне призначення в цьому світі.

У філософській автобіографії "Самопізнання" (поем. вид. 1949) М. Бердяєв так сформулював тему творчого покликання людини, яку вважав головною для свого життя. "Надзвичайно зухвала думка, — писав він, — що Бог потребує людини, відповіді людини, творчості людини"¹. А трохи вище він твердив: "Творчість людини не є вимога людини і право її, а є вимога Бога до людини і обов'язок людини. Бог чекає від людини творчого акту як відповіді на творчий акт Бога. Про творчість людини вірне те ж, що й про свободу людини. Свобода людини є вимога Бога до людини, обов'язок людини стосовно Бога"².

Саме тому в людині закладений іманентний потяг до творчості як до головної умови здійснення її природного призначення, первинної місії, а також опанування свободою, вільного виявлення себе самої. Творчість невіддільна від свободи.

Бердяєв Н. А. Самопознание (Опьіт философекой автобиографии). — М.: Книга, 1991. — С. 209. ² Там само.

Молодому журналістові слід звикнути до думки про творчий характер усієї його діяльності. Творчість починається не за робочим столом з написанням тексту (там вона закінчується), а зі збирання інформації, з віднаходження цікавої теми для повідомлення чи журналістського розслідування. До кожного кроку свого журналіст мусить підходити як до творчого акту, намагаючись реалізувати в ньому всю свою обдарованість, усі можливості, вкладаючи в кожний вчинок увесь свій творчий потенціал.

3. Професія журналіста приваблює можливістю доносити до людей правду, примножувати в світі добро, боротися за справедливість. У здійсненні цих завдань полягає реалізація безпосередніх функцій журналістики. Людина не просто потребує знань про світ, а потребує їх з практичною метою: створити цей світ зручним для свого життя, для співжиття в ньому осіб різної національності, відмінного соціального статусу, різного віросповідання. Людину не полишає мрія про досконале суспільство, а відтак і думка: чи можна від створення досконалих творів перейти до створення досконалого життя. Журналістська творчість має на меті поліпшення, вдосконалення суспільства. У цьому й полягає її прагматичний, ужитковий зміст.

Мені здавалося, що етичний аспект в масово-інформаційній діяльності дещо втрачає свою актуальність сьогодні, коли наша українська журналістика, звільнена від обов'язкової агітації й пропаганди, переживає період зростання в ній питомої ваги інформаційних жанрів, але був приємно здивований, коли студенти першого курсу відділення журналістики нашого університету у традиційних творах, які я загадую писати для ознайомлення з ними: "Хто я? Автопортрет на тлі епохи", серед мотивів, що спричинили вибір ними професії журналіста, назвали саме цей: можливість примножувати в світі добро, допомагати людям у розв'язанні моральних проблем, а саме довкілля перетворювати на засадах Краси й Справедливості.

"Моєю мрією, принаймні в останній рік, — пише Марина Г., що приїхала до нашого навчального закладу з с. Михайлики Шишацького району Полтавської області, — було навчання в цьому університеті. І я щаслива з того, що зараз навчаюся тут. Я хочу досконало вивчити свою професію, щоб зуміти знаходити не тільки цікаву інформацію, але й за допомогою Слова внести в наше повсякдення хоча б трішки добра". Схожу думку висловила й Олеся К. з смт. Чутове, що на Полтавщині. "На мій погляд, — написала вона, — основне завдання журналістики — приносити користь іншим, постачати людям нову інформацію. І саме так я зможу жити, приносячи людям своїм Словом добро". Цікаво, що

обидві дівчини мали ще перед вступом до Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна журналістську практику в своїх районних газетах.

4. Професія журналіста приваблює можливістю впливати на фор
мування суспільної свідомості, громадської думки. Зрештою, у цьому
теж полягає здійснення важливої функції журналістики. Працівник мас-
медіа, інформуючи читачів про події в реґіоні й світі, висловлюючи
свою думку про них, втягує в поле свого впливу аудиторію, запліднює її
своїм баченням дійсності та її проблем. Не письменник, а журналіст
претендує сьогодні на роль "володаря думок", його ім'я найчастіше
зустрічається пересічному громадянинові під репортажами, коментаря
ми, аналітичними статтями чи нарисами; саме журналіст відіграє сьо
годні роль політичного центру, до якого тягнеться за авторитетним
словом політично активна аудиторія.

5. Журналістика дає можливість представникові цієї професії
спілкуватися з видатними людьми і прожити цікаве життя. Існує спра
ведливе твердження: особистість створює її оточення. Це означає, що
масштаб людини вимірюється колом її спілкування. Для журналіста тут
розкриваються максимальні можливості. Він за своїм службовим стано
вищем мусить брати інформацію в перших за компетентністю в даній
галузі осіб, розмовляти з провідними науковцями, письменниками,
політичними діячами.

Кожне інтерв'ю збагачує журналіста новими знаннями, поглиблює його розуміння проблема, яку він вивчає. Досвідчений журналіст з часом набуває статусу науковця, до нього звертаються за порадами й консультаціями, бо він виявляється добре поінформованим і зорієнтованим у даній галузі, його ім'я стає відомим не тільки широкій публіці, але й фахівцям. Журналістам відкритий шлях до політичної діяльності, багато хто з них і справді стають народними депутатами Рад різних рівнів, їм довіряють люди саме через те, що добре знають позицію цієї особи завдяки її численним публікаціям.

6. Професія зобов'язує журналіста першим опинятися в гущині
подій, осягати глибинний зміст явищ, причини і наслідки і витлумачу
вати їх для загалу. В американській журналістиці народилася приказка:
журналіст мусить бути на пожежі за чверть години до її початку. Пара
докс приказки спричинений тим, що за чверть години до початку ще
ніхто не знає, що станеться в певному місці, якщо тільки мова не йде
про плановані заздалегідь заходи. Але журналіст мусить мати унікаль
ний "нюх" на новину, формувати в собі відчуття пошуку нового, адже
новини — це теми його майбутніх публічних виступів, статей і нарисів.

Будучи першопроходцем, журналіст першим розгадує: прихований для решти зміст подій, з'ясовує причиново-наслідкові зв'язки, роз'яснює перспективи розвитку явищ, пропонує шляхи розв'язання проблем і застерігає від помилок. Відчуття першості в журналістиці нічим не відрізняється від радості науковця, що здійснив наукове відкриття. Своєрідність же масово-інформаційної діяльності полягає в можливості багаторазово пережити щастя першовідкриття, тим часом як наукова сфера навряд чи так систематично й часто надає такі підстави своїм суб'єктам.

7. Важливою перевагою журналіста є те, що його професійні
обов'язки дають йому можливість подорожувати. Кореспондент район
ної газети мусить бувати в усіх його населених пунктах. Співробітник
регіональної (обласної) преси за предмет своїх журналістських творів
має життя усіх районів, сіл, містечок і міст. Журналіст центральної га
зети має перед очима всю Україну, повинен черпати матеріал з усії її
регіонів. Активно розвивається в сучасній Україні й міжнародна жур
налістика, яка передбачає ознайомлення українського читача з подіями
в усьому світі. Не рідкість у сучасномжитті — наявність зарубіжних ко
респондентів і в регіональних мас-медіа. Усе залежить від фінансових
можливостей видання утримувати власного кореспондента у великому
центрі міжнародного політичного життя.

8. Журналістика дає можливість людині стати знаменитою, бачи
ти своє ім'я надрукованим у газеті чи журналі, чути свій голос в ефірі,
бути відомою багатьом громадянам особою. Психологи свідчать, що в
мотиваційній сфері поведінки можливість задовольнити прагнення до
слави є важливим компонентом вчинків людини. У такий спосіб особа
увічнює себе, залишає наслідки своєї праці для нащадків.

Слід відразу застерегти молодого журналіста, що шлях до слави в цій професії — довготривалий і тернистий; популярність приходить до журналіста тоді, коли він сходить на професійну вершину, набуває авторитетності серед читачів, оволодіває глибокими знаннями і секретами майстерності. Це не популярність гімнастки чи футболіста, які супроводять спортсмена з юнацьких літ, після перших же вдалих виступів. Це наслідок багаторічної невтомної праці над собою.

9. Журналістика приваблює можливістю мати гарні заробітки,
посідати престижне місце в структурі суспільства. Пострадянський
простір, до якого належить і Україна, характеризується існуванням на
ньому так званого перехідного суспільства, що його ознаками є неза
вершеність реформ, наявність політичних сил, які прагнуть повернути
колесо історії назад і домогтися під будь-якою назвою відновлення

"єдіной і нєдєлімой" Росії. Тому й становище журналістики в Україні, як і її працівників, залишає бажати кращого. У самій Росії журналістика переживає кризу. "Середньомісячна зарплата журналістів регіональних ЗМІ, — за свідченням спеціаліста, — складає третину від середньої зарплати по країні, і 40% з тих, що пишуть, до падіння рубля в серпні 1998 р. отримувати від 50 до 100 доларів на місяць"³.

Однак Україна тримає стабільний курс на адаптацію у світове співтовариство, економічні реформи і утвердження власної державної незалежності. А відтак, для молодого журналіста сьогодні важливо знати інше: у всьому світі журналістика відноситься до найбільш престижних професій, а праця її представників оплачується за найвищими розцінками. За даними на середину 1990-х років вона входила в дев'ятку найбільш високо оплачуваних професій у ЗДА. Тижнева заробітна плата у цій дев'ятці складача: юрист — 1008 дол., лікар — 984, інженер — 836, викладач вищого навчального закладу — 756, головний бухгалтер — 743, економіст — 732, програміст ЕОМ — 662, архітектор — 632, журналіст — 537⁴. В американській дійсності журналісти належать до того прошарку забезпеченої інтелігенції, що прагне до "мерито-кратії" (від. лат. meritus — гідний), сутність якої полягала б у приході до влади найбільш обдарованої й гідної частини суспільства.

Прикметами "нового класу", що зароджується в Америці, є наявність у її представників вищої освіти, здобутої в найкращих національних закладах освіти; виняткові природні здібності, включаючи стабільну працездатність; неодмінне "досягнення поставлених цілей і надзвичайні амбіції. От у яку суспільну групу входять журналісти в розвішених країнах світу.

Складений соціологами портрет середньостатистичного американського журналіста такий: це мужчина, що дістав ступінь бакалавра в громадському коледжі, одружений, має вік 38 років, його заробітна плата складає 31 тис. доларів на рік, він працює в журналістиці 14 років і має намір працювати й далі⁵.

Знаючи про рух нашої держави у напрямку до світового співтовариства, слід припустити, що саме до такого майнового рівня і соціального становища буде прямувати й українська журналістика, тим

³Ворошилов В. В. Журналистика. Учебник. — СПб.: Изд-во Михайлова В.А..
1999. — С. 259.

⁴Щербакова Олена. В очікуванні особистості нового типу ("пасіонарність" —
"меритократія" — "харизма")// Українська журналістика — 99. — К., 1999. —
С. 107.

⁵Ворошилов В. В. Журналістика. — С. 259.

більше, що від неї самої не в останню чергу залежить, яким бути завтра нашому суспільству.

Як бачимо, професійна діяльність журналіста містить багато переваг, що їх, безперечно, усвідомлює молода людина, обираючи для себе цю спеціальність. Але зовсім мало хто з молоді замислюється над труднощами даного фаху, виявляє спроможність бачиш зворотній бік медалі. Тому завжди, зустрічаючись з абітурієнтами в дні відчинених дверей, із слухачами підготовчих курсів і навіть з уже зарахованими на навчання студентами Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, я передусім прагну попередити їх про труднощі і небезпеку цієї романтичної професії і разом з тим описати ті суворі вимоги, які вона висуває до кожного індивіда, хто її обирає. Це тим більше важливо усвідомити, бо самі переваги професії невіддільні від її труднощів, і в деяких випадках у другій частині нашого викладу мова йтиме про те ж саме, що і в першій, але з від'ємним знаком.

Отже:

1. З багатьох професій журналістика — найбільш стресова спеціальність. Психологи з Манчестерського університету (Англія) на підставі своїх досліджень, що тривали протягом року, склали шкалу стресів для 150 професій. Ступінь стресу визначався за кількістю серцевих нападів та інших хвороб, розлучень, автотранспортних пригод, за поширеністю алкоголізму серед представників відповідних професій. Отримані наслідки оцінювалися за десятибальною шкалою. Журналісти зайняли у цій шкалі стресів третє місце і 7,5 балами, пропустивши вперед лише шахтарів (8,3 бала) і поліцейських (7,7 бала), тобто виявилися першими з усіх інтелектуальних професій.

<12 3 4 5 6 7 >

Дата добавления: 2015-01-15; просмотров: 776;