Психологічні особливості розвитку особистості у підлітковому віці

Почуття дорослості стає центральним новоутворенням підліткового віку. Воно зв'язано з етичними нормами поведінки. З'являється моральний кодекс, який диктує підліткам стиль по­ведінки і взаємин з ровесниками. Моральний розвиток набуває суттєвих змін саме в підлітковому віці. Інтелектуальні зміни доз­воляють розвиватися власній ієрархії цінностей, яка починає впливати на поведінку підлітка. Розвиток ціннісних орієнтацій підлітка характеризується їх ускладненням, збільшенням лібе­ралізації, зростанням особистісної незалежності. Ціннісні орієнтації починають складатися в складну і стійку систему, яка визначає становлення активної життєвої позиції.

Підлітковий період – сензитивний для розвитку потреб спрямованості особистості, оформлення ідеалів.

Основні потреби підліткового віку:

1) потреба у самовираженні;

2) потреба уміти щось робити;

3) потреба щось значити для інших;

4) потреба рівноправного спілкування з дорослими;

5) посилення статевої ідентифікації.

Підлітковий період – це період інтенсивного) формування самооцінки, бурхливого розвитку самосвідомості як здатності спрямовувати свідомість на власні психічні процеси, включаючи і складний світ своїх переживань, потреби пізнати себе як особистість. На межі молодшого шкільного віку і підліткового відбувається криза самооцінки. Помічено різкий зріст незадоволеності собою. Було встановлено, що в підлітковий період формується уміння оцінювати себе не тільки через вимоги авторитетних дорослих, а й через власні вимоги.

До кінця підліткового періоду самооцінка може стати значним регулятором поведінки індивіда. Змінюється, порівняно з мо­лодшим шкільним віком, значущість різних якостей особистості. У молодших підлітків ще зберігається орієнтація на якості, які проявляються в навчальній діяльності, але основним критерієм оцінки себе та іншого стають морально-психологічні особливості особистості, що проявляються у взаєминах з іншими. Основним критерієм оцінки себе стають морально-психологічні аспекти взаємовідносин. Зміст і характер уявлення про себе безпосеред­ньо залежать від міри включеності школяра в різні види діяль­ності та від досвіду спілкування з ровесниками і дорослими.

Д.І. Фельдштейн виділяє такі стадії розвитку самооцінки підлітка:

1 стадія (10 – 11 років): підлітки підкреслюють свої не­доліки, вони глибоко переживають невміння оцінити себе, пере­важає критичне ставлення до себе;

2 стадія (12 - 13 років): актуалізується потреба в самопо­вазі, загальному позитивному ставленні до себе як до особистості;

3 стадія (14 - 15 років): виникає „оперативна самооцінка", яка визначає ставлення підлітка до себе в теперішній час, підліток зіставляє свої властивості з нормами.

Стадії розвитку особистісної рефлексії:

1 стадія - предметом рефлексивного очікування виступа­ють окремі вчинки дітей;

2 стадія - головним стає аналіз рис свого характеру і особ­ливостей взаємин з іншими людьми;

3 стадія - зростає критичне ставлення підлітків до себе. Для підліткового періоду характерний пошук ідентич­ності, що означає усвідомлення підлітком самого себе, безпе­рервності у часі власної особистості та виникнення у зв'язку зцим відчуття, що інші також це визнають. Підліток вперше прагне пізнати власну індивідуальність, зрозуміти, яким він є і яким він хотів би бути. Образи „Я" різноманітні, вони відобра­жають різноманіття життя підлітка. Зрозуміти себе допомага­ють друзі. Після пошуків себе, особистісної нестабільності у ди­тини до кінця підліткового віку уявлення про себе стабілізу­ються і утворюють цілісну систему внутрішньо-узгоджених уяв­лень про себе – „Я-концепцію".

Цей етап соціалізації відрізняється не тільки найбільш ви­раженою індивідуалізацією, а й самодетермінацією, самоуправлінням особистості. Підлітковий період пов'язаний з виник­ненням самосвідомості як усвідомлення себе в системі суспільних відносин, розвитком соціальної активності і соціальної відповідальності. Важливою стороною самосвідомості виступає потреба у самовираженні, що виявляється в спрямованості його особистості на виділення і реалізацію своєї унікальності в системі соціальних зв'язків. Для цього періоду характерне прагнення до самоствердження, самореалізації та самовиховання. Самовихо­вання стає можливим завдяки тому, що в підлітків розвивається саморегуляція.

Становлення „Я" підлітка це:

- досягнення значної вольової саморегуляції, засвоєння но­вих значущих цінностей безвідносно до поглядів референтних осіб, зростання довіри до групи однолітків, потреба впливати на інших, зростання стійкості до фрустрацій;

- потреба в самостійності, підвищення вимог до самого себе, поглиблення самооцінки, прийняття на себе відповідальності;

- заміна гедоністичних мотивів більш віддаленими цілями, які спрямовані на досягнення в майбутньому певного соціального статусу.

Підліток – ще не цільна зріла особистість. Особистісна не­стабільність проявляється в боротьбі протилежних рис, прагнень. Для підлітків характерні: реакція емансипації (тип поведінки, за допомогою якої підліток хоче вийти з-під опіки дорослих), ре­акція захоплення (захоплення в цей період дуже різноманітні: інтелектуально-естетичні; тілесно-мануальні; накопичення; азартні; лідерські), реакція групування з ровесниками (бажання належати до певної групи), реакція відмови (пасивно-оборонний тип реакції опозиції).

Тема. Психологічні особливості старшокласника

1. Загальна характеристика ранньої юності

У період ранньої юності дитина виявляється на порозі ре­ального дорослого життя. Завершується фізичний ріст. Ріст тіла у висоту зменшується, збільшується його маса.

Соціальна ситуація розвитку. Юність – період стабілізації особистості. У зв'язку з ускладненням самосвідомості усклад­нюється ставлення до себе та до інших; загострюється потреба юнацтва зайняти позицію якоїсь соціальної групи; з'являються дорослі ролі і обов'язки: старшокласники отримують паспорт, не суть відповідальність за правопорушення, з 17 років мають право вступити до шлюбу. Старшокласники визначаються з грома­дянською позицією, зумовленою появою нової соціальної ситуації „Я і суспільство".

Центральним новоутворенням є професійне і особистісне самовизначення – потреба юнаків зайняти внутрішню позицію дорослої людини, визначити себе в світі, тобто зрозуміти себе свої можливості разом з усвідомленням себе як члена суспільства, свого місця і призначення у житті. Складаються основи науково­го і громадянського світогляду, формується потреба в трудовій діяльності.

Основна спрямованість особистості зосередження в май­бутнє.

Сензитивний період для формування життєвих цінностей, світогляду.

Основне протиріччя – оцінка своїх можливостей і здібнос­тей та відсутність засобів реалізації цих здібностей.

Провідний вид діяльності – навчально-професійна діяльність.

2. Спілкування та дружба в юнацькому віці

Взаємовідносини в ранній юності стають складнішими, ніж у підлітковому віці. Одна з особливостей ранньої юності –пере­будова взаємин з дорослими. Взаємини з дорослими стають більш рівними і менш конфліктними. Спілкування з дорослими відбувається на рівні довіри. Старшокласники хотіли б бачити в батьках друзів і порадників. Школярі потребують допомоги стар­ших. У них виникає особливий інтерес до спілкування з дорос­лим, бо окремі питання вони взагалі не можуть обговорювати з однолітками, тому що їм не вистачає досвіду. Переважають такі теми спілкування з дорослими: вибір професії, життєві перспек­тиви, навчання, взаємини з оточуючими, захоплення, питання мо­ралі. Причому диференціюються теми, які обговорюються з бать­ком і матір'ю, залежно від їх компетентності. Старшокласники, незалежно від статі, більш відкриті з матір'ю, ніж з батьком. Спілкування з батьками ділиться на особисте і ділове.

Взаємини з учителями стають більш складними і дифе­ренційованими. В образі ідеального вчителя на перше місце вихо­дять його індивідуальні людські якості – здатність зрозуміти, сер­дечність. На другому місці стоїть професійна компетентність, на третьому – уміння справедливо керувати. У старшокласників взаємини учителя і учнів будуються лише на основі взаєморозуміння і поваги один до одного.

Спілкування з ровесниками надзвичайно важливе в цей період. Воно виконує інші функції, ніж спілкування з дорослим. Спілкування з ровесниками відбувається на рівні сповіді. Воно має інтимно-особистісний характер. Взаємини діляться на дружні та товариські Юнацька дружба виконує функцію психотерапії, підтримки, самопо­ваги. У цей період зростає вибірковість, відповідно зменшується кількість друзів. В основі прагнення до дружби лежить потреба в саморозкритті, розумінні іншого і себе іншим. Змістом такого спілкування є реальне життя: проблеми спільної навчальної діяльності, гро­мадська робота, спільне дозвілля, розваги, спорт. У бажанні дружити з ровесником проявляється прагнення до рівноправного спілкування. Для ранньої юності характерною є ідеалізація друзів і самої дружби Юнацька дружба не тільки схильна до Сповіді, але й дуже емоційна. Часто навіть ті, хто мають друзів; переживають самотність через не­здатність виразити у спілкуванні повноту почуттів.

Для розуміння відмінностей дружби дорослих людей від дружби юнацької важливо знати 3 моменти: у дорослих відносно завершене формування свідомості; більш розширена і диференційована сфера спілкування і діяльності; з являються нові інтимні уподобання.

У юнака функція самосвідомості перебуває на першому місці, часто проявляється юнацький егоцентризм. Саме тому ви­никає потреба в психологічному дзеркалі, в сповіді, тоді як у до­рослих спілкування має більш предметний характер. В юності дружба стоїть на першому місці, оскільки старшокласник ще не має сім'ї, професії тощо.

Спочатку друг – це двійник, потім – співрозмовник. Спо­чатку дружба відтісняє батьківський вплив, а потім їй самій дово­диться потіснитися іншому почуттю – коханню. Емоційна напруженість дружби зменшується з появою кохання. Однак ці почуття дуже часто підсилює потребу в другові, з яким можна по­радитися, поділитися переживаннями.