Навчальна діяльність молодших школярів

У молодшому шкільному віці провідною стає навчальна діяльність. Провідною вона стає не автоматично. Структура навчальної діяльності формується поступово. Складнішими, порівняно з дошкільним періодом, стають цілі навчальної діяль­ності, які визначаються змістом навчання, що значно розши­рюється і ускладнюється. У школярів формуються нові дії. Серед них на перше місце виходять мислительні та мовні. Їм підпоряд­ковуються мнемічні, практичні та ін.

Мотивація учіння молодших школярів характеризується складністю і неоднозначністю як за змістом, так і за ступенем сформованості.

У перші дні навчання в першокласників домінує інтерес до зовнішньої сторони перебування в школі (сидіння за партою, носіння портфеля і тощо). Спочатку внутрішня позиція школяра стає провідною мотивацією навчання, але утримується недовго. Як­що заняття в школі нудні – інтерес зникає, тоді замість внутрішніх мотивів з'являються зовнішні. Л.І. Божович зазначала, що особли­ву цінність для учнів початкових класів мають широкі соціальні мотиви учіння. Вони розвиваються від загального, недиференційованого розуміння соціальної значущості учіння, з яким дитина прихо­дить до 1-го класу, до більш глибокого розуміння причин не­обхідності вчитися, усвідомлення сенсу учіння "для себе".

Отже, навчально-пізнавальні мотиви учіння не займають провідного місця в системі мотивації учіння молодшого школяра. Учні молодших класів переважно обирають широкі соціальні мо­тиви учіння, зокрема перше місце посідають мотиви самовизна­чення і самовдосконалення, друге – мотиви відповідальності (у школярів перших і других класів – перед учителем і батьками, а в третьокласників – перед однокласниками). Значне місце в мотивації учіння молодших школярів займають мотиви отримання ви­сокої оцінки. Щодо динаміки пізнавальної мотивації в молодших школярів, то спочатку в них розвивається інтерес до процесу і змісту навчальної діяльності, потім – до способів здобування знань (А.К. Маркова, В.М.Матюхіна).

Пізнавальні інтереси молодших школярів мають свою специфіку, яка полягає в їх екстенсивній формі розвитку та яскравій емоційній забарвленості. Учні беруться за все нове, що трапляється в процесі шкільного навчання, але водночас їх пізнавальні інтереси нестійкі, епізодичні, реактивні та ситуативні.

Дослідження, присвячені вивченню динаміки ставлення мо­лодших школярів до навчальної діяльності, свідчать про те, що позитивнеставлення до навчальної діяльності залишається домінуючим для більшості молодших школярів, однак до закінчення початкової школи збільшується кількість учнів з негативним ставленням до цієї діяльності. За результатами дослідження В.М. Матюхіної, при традиційному навчанні до тре­тього класу в школярів не розвивається "обов'язок" добре вчити­ся, бажання займатися навчальною діяльністю

А.К. Маркова, аналізуючи особливості динаміки ставлення молодших школярів до навчальної діяльності, встановила, що інтерес до неї зростає в 1 — 2 класах і знижується до 3-го класу. Цей феномен "мотиваційного вакууму" до кінця молодшого шкільного віку помічають як вітчизняні, так і зарубіжні дослідни­ки. Ставлення молодших школярів до навчання визначається ставленням молодших школярів до власне навчальної діяльності, до людей, у взаємодії з якими ця діяльність реалізується, і до самого себе як суб'єкта навчальної діяльності.

Навчання, будучи індивідуальним за формою, завжди с соціальним за змістом. Ставлення молодших школярів до навчальної діяльності значною мірою залежить від рівня задоволен­ня соціальних потреб школяра, які реалізуються в межах взаємодії "вчитель – учень" і "учень – учень" у процесі цієї діяльності.

Результатом навчальної діяльності є не тільки здобування знань, засвоєння наукових понять, а насамперед зміна самої ди­тини, її розвиток. Перехід процесів мислення на новий ступінь та пов'язана з цим перебудова всіх інших процесів і є основним змістом розумового розвитку в молодшому шкільному віці. Розвиток мислення дітей у цей період є ключем до їх розумово­го розвитку в цілому. Необхідно, щоб мислення піднялося на новий рівень (від наочно-образного перейшло до словесно-логічного). Тому важливо подбати про науковість змісту на­вчання, про те, щоб діти засвоїли систему наукових понять і способів їх отримання.

Навчальна діяльність повинна спонукатися відповідними адекватними мотивами. Такими мають повніші стати навчально-пізнавальні мотиви. Завдання розвиваючого навчання можуть вирішитися тільки за умови виховання повноцінних мотивів навчальної діяльності.

Для формування в учнів стійкої навчально-пізнавальної мо­тивації необхідно змінити традиційний зміст навчальних пред­метів. Зокрема, акцентувати увагу на методологічній стороні ма­теріалу, загальних методах здобування знань, пізнанні зако­номірностей. Важливою є перебудова не тільки змісту навчання, а й організації навчального процесу.

5. Особливості спілкування молодших школярів

Особливу роль у житті молодшого школяра відіграє вчи­тель, який стає центром його життя. Характер взаємин з учителем позначається на настрої дитини, зумовлює виникнення її пози­тивно чи негативно забарвлених емоційних переживань, що, зре­штою, й визначає особливості ставлення школяра до навчальної діяльності.

О.І. Киричук вважає, що до закінчення молодшого шкільного віку збільшується значення взаємин з однолітками. Тепер для молодших школярів стає значущою не тільки оцінка дорослого, а й думка товаришів. Відносини з ровесниками по­ступово набувають для молодшого школяра більшої цінності, він гостріше переживає за оцінку товаришами своїх дій, прагне домогтися їх схвалення і тим самим зайняти певне місце в групі однокласників. Якщо в перших класах вибір партнера по спілкуванню визначається для дитини в основному оцінками учителя, успіхами в навчанні, то до четвертого класу з'яв­ляється нова мотивація міжособистісних виборів, пов'язана з оцінкою особистісних якостей.

Збільшується час спілкування з оточуючими людьми та змінюється зміст спілкування, його теми і мотиви. Наприклад, з'являється ділове спілкування з батьками, пов'язане з навчальною діяльністю. Спілкування школяра з людьми, включе­ними в цю діяльність, ускладнюється за формою і змістом.

6. Розвиток особистості в молодшому шкільному віці

Криза 7 років – це період народження соціального „Я” дитини. Зміна самосвідомості призводить до переоцінки цінностей. Змінюється сприймання свого місця в системі відносин. На дум­ку Л.С. Виготського, криза 7 років характеризується узагальнен­ням переживань, що спричинює формування стійких афективних комплексів. Переживання набувають нового сенсу, між ними встановлюються зв'язки. Така перебудова емоційно-мотиваційної сфери веде до виникнення внутрішнього життя дитини. Часто внутрішнє життя де відповідає зовнішньому. Дитина думає, перш ніж щось зробити, починає приховувати свої переживання. Відповідно, втрачається дитяча безпосередність.

Виникає новий рівень самосвідомості дітей – внутрішня по­зиція, яка проявляється у ставленні до себе, оточуючих людей, подій. Це характеризується тим, що в свідомості дитини виділяється система моральних норм, яких вона намагається до­тримуватися. У період від 5 до 12 років змінюється уявлення шко­лярів про мораль: від морального реалізму (непохитне, однознач­не розуміння добра і зла; бездумне виконання вимог дорослого) до морального релятивізму (у кожному вчинку можна побачити морально виправдане і те, що можна засудити; інколи можна вчи­нити не так, як вважає дорослий).

Відповідно до концепції Е. Еріксона, в цей період фор­мується таке особистісне утворення, як почуття соціальної й пси­хологічної компетентності (або ж неповноцінності), а також по­чуття диференційованості своїх можливостей. З кожним роком молодші школярі стають самостійнішими, а їх судження кри­тичнішими. Самостійність молодших школярів поєднується із за­лежністю від дорослих. Починаючи з 3-го класу, в молодших шко­лярів з'являється наполегливість як вольова риса характеру.

Працьовитість виникає як наслідок успіхів при докладанні певних зусиль і отриманні заохочення за це. Ця риса розвивається У навчанні та праці.

У дитини закріплюється стійка особистісна риса – мотив до­сягнення успіху. На мотивацію досягнення успіху впливають такі особистісні утворення, як самооцінка і рівень домагань. У молод­ших школярів набуває самооцінка різних типів. В онтогенетичному плані ставлення до себе виникає дуже рано і є лінійним відобра­женням ставлення близьких дорослих до дитини.

Цілий ряд досліджень (Ш.О. Амонашвілі, Є.Ю. Худобіної, О.В.Хухлаєвої, О.В. Захарова, О.І. Липкіної, Р.Бернса та інших) показують, що молодший шкільний вік є важливим періодом для формування ставлення до себе. На думку І.І. Чеснокової, в цей час у дитини нагромаджуються психічні резерви для подальшого розвитку самосвідомості. Соціальному оцінюванню в цей час підлягають уміння, можливості та здібності, а також особистісні якості учня, які виявляються в навчальній діяльності. Молодший школяр уже оцінюється дорослими як суб'єкт цієї діяльності.

Ставлення учня до себе як до суб'єкта навчальної діяль­ності, за дослідженням І.С. Коновальчук, включає в себе, по-пер­ше, раціональне ставлення до себе як суб'єкта навчальної діяль­ності, по-друге, емоційне ставлення до себе (переживання і оцінка власної значущості як суб'єкта учіння). Воно залежатиме від того, наскільки успішно "ввійде" молодший школяр у ситуацію шкільного навчання, якою мірою продуктивним виявиться його досвід міжособистісної взаємодії, сформованість навчальної діяльності. У молодшому шкільному віці переважає емоційний характер ставлення школярів до себе як до суб'єкта навчальної діяльності та здійснюється поступове його когнітивне структурування впродовж цього вікового періоду.

Б.Г. Ананьєв відзначає, що вплив оцінки вчителя на розви­ток учнів здійснюється в 2-х напрямах: а) орієнтуючому, тобто та­кому, який впливає на розумову роботу школяра, сприяє усвідо­мленню ним досягнутого рівня засвоєного матеріалу; б) стимулю­ючому – такому, що впливає через переживання успіху і неуспіху на афективно-вольову сферу учня, на формування його рівня до­магань, намірів. Становлення самооцінки залежить не тільки від успішності дитини і особливостей спілкування з учителем, а й від сімейного виховання.

Під впливом оцінки дорослих у дитини формується тип мо­тивації поведінки і діяльності, виробляється настанова на досяг­нення успіху або уникнення невдач.

Тема. Психологічні особливості підліткового віку

1. Місце підліткового періоду в загальному процесі індивідуального розвитку

Оцінка місця підліткового періоду в загальному процесі он­тогенезу ніколи не була однозначною.

С. Холл вважав, що основним законом психічного розвитку є закон рекапітуляції. Період від 8 до 12 років відповідає закінчен­ню періоду дикості та початку цивілізації, а юність (від 12 - 13 років) до періоду дорослості (22 - 25 років) – еквівалент епохи романтизму. Це період бурі та натиску, зовнішніх і внутрішніх конфліктів, у процесі яких у людини з'являється почуття індивідуальності.

К. Конрад називає передпідлітковий вік, який характери­зується бурхливими емоційними проявами, циклоїдним періодом, а юність з нахилами до самоаналізу – шизоїдним.

А. Гезелл детально проаналізував кожен рік життя дитини:

К. Левін розглядає підлітковий період як соціально-психологічне явище, пов'язує психічний розвиток особистості підлітка зі зміною його соціальної позиції. Поведінка підлітка визначається маргінальністю його положення. На шляху переходу із дитячого світу в дорослий підліток не належить повністю ні до того, ні до іншого.

М. Мід зазначає, що тип переходу від дитинства до дорос­лості залежить від того, наскільки великий розрив існує в нормах і вимогах, які висуває певне суспільство до дитини і до дорослого. Існує залежність взаємин між поколіннями від темпів науково-технічного і суспільного розвитку.

3. Фрейд звертав увагу на біологічну детермінанту розвит­ку. Підлітковий вік характеризується обов'язковою віковою кри­зою. Це зумовлено статевим дозріванням. Підліткову кризу уник­нути не можливо, оскільки спроби особистості інтегрувати нові сексуальні імпульси призводять до внутрішніх переворотів.

Л. Виготський вважає, що становлення людини передбачає діалектичну взаємодію двох видів розвитку – натурального і соціального. Головним новоутворенням перехідного віку є те, що в драму розвитку вступає новий, якісно своєрідний чинник – осо­бистість самого підлітка. Соціальний розвиток, який призводить до утворення особистості, здобуває в самосвідомості опору для свого подальшого розвитку.

2. Анатомо-фізіологічна перебудова організму підлітка та її вплив на його психологічні особливості й поведінку

Особливості фізичного і фізіологічного розвитку. У підлітко­вому віці відбуваються кардинальні зміни організму дитини на шля­ху до біологічної зрілості. Ці зміни зумовлюються насамперед стате­вим дозріванням. Статеве дозрівання впливає на появу почуття власної дорослості, появу інтересу до представників протилежної статі, пробудження нових романтичних почуттів і переживань.

Активізація діяльності гіпофізу спричинює інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток. Прискорюється ріст тіла в висоту. У дівчаток цей процес розпочинається з 11 років, що на 2 ро­ки раніше, ніж у хлопчиків. У зв'язку з бажанням подобатися пред­ставникам протилежної статі така різниця призводить до появи цілого комплексу переживань, особливо у хлопчиків.

Зміцнюється м'язово-скелетна система, зростає фізична си­ла. Але ріст хребта відстає від темпу росту тіла у висоту. Можна помітити порушення пропорцій тіла. Простежується невідповідність розвитку серця, маси тіла і судинної системи. То­му часто порушується робота серця, спостерігається швидка стом­люваність. Здійснюється перебудова моторного апарату. Часто втрачається гармонія в рухах, вміння володіти власним тілом. У підлітків може з'являтися протест проти таких змін зовнішності та формуватися гіпертрофований образ фізичного „Я".

Перебудова нейрогуморальних співвідношень стає основою загальної неврівноваженості підлітка, вразливості, роздратованості.

Соціальна ситуація розвитку в підлітковий період має принципові відмінності від ситуацій розвитку в дитинстві. Тепер уже інакше розставляються акценти між сім'єю, однолітками і школою. Головне місце серед мотивів позитивного ставлення до школи займає мотив спілкування з однолітками. Ці взаємини ста­ють основою внутрішнього інтересу підлітка. Інші мотиви розта­шовуються так: якість викладання предмета, прихильність до своєї школи. Відбувається подальша соціалізація „Я" особистості:

усвідомлення своїх прав і обов'язків, прагнення завоювати статус , дорослого. Підліток залучається до життя дорослих, вступає в різні громадські організації.

Провідний вид діяльності – інтимно-особистісне спілкування. Основні новоутворення: почуття дорослості, потреба в самореалізації та суспільному визнанні, прагнення до самостверд­ження, самосвідомість набуває морального характеру, вміння підпорядковуватись нормам колективного життя.

Основні протиріччя: прагнення бути дорослим і разом з тим відсутність соціального досвіду; відмінності між фізичною і соціальною зрілістю підлітка.

3. Перебудова навчальної діяльності Розвиток пізнавальних процесів

У підлітковому віці продовжується інтелектуалізація всіх психічних процесів. Вчителі та батьки більше апелюють до розуму дитини, ніж до почуттів. Продовжує інтенсивно розвиватися тео­ретичне мислення. Підліток уже вміє оперувати гіпотезами, розвиваються такі мислительні операції, як класифікація, аналогія, уза­гальнення. Це дозволяє підлітку аналізувати абстрактні ідеї. Про­являється рефлексивний характер мислення. Саме завдяки інтен­сивному інтелектуальному розвитку з'являється здатність до самоаналізу. Самостійність мислення проявляється в незалежності вибору способу поведінки, схильності до експериментування.

Активно засвоюються процеси запам'ятовування, ово­лодіння способами і прийомами учіння. Розвивається логічна пам'ять, внаслідок чого уповільнюється розвиток механічної пам'яті. Процес запам'ятовування зводиться до встановлення логічних зв'язків усередині матеріалу.

Сприймання ускладнюється, інтенсивно формується на уроках геометрії та креслення. Розвивається післядовільна увага. Підліток здатний тривалий час утримувати увагу на певному об'єкті.

Зв'язок уяви з теоретичним мисленням сприяє розвитку творчості. Діти починають писати вірші, музику, створюють авіамоделі тощо. Уява в цей період обслуговує бурхливе емоційне життя підлітка. Активно розвивається читання, монологічне і пи­семне мовлення. Розвиваються комунікативні здібності учнів.

Сфера пізнавальних інтересів підлітків виходить за межі школи і перетворюється в сферу пізнавальної самодіяльності. Не­задоволеність собою стає джерелом активності та самоосвіти.

Ставлення до вчителів диференціюються. У свою чергу ставлення до навчального предмета залежить від ставлення до вчителя. Головне для підлітка на уроці – спілкування. Змен­шується зануреність у навчання. Зростають індивідуальні відмінності між дітьми.

4. Спілкування як провідний вид діяльності підлітка

Для підліткового віку характерним є пріоритет дитячої спільноти над дорослою. Спілкування зоднолітками є провідним видом діяльності в цьому віці. У процесі спілкування засвоюють­ся норми моралі, соціальної поведінки, в ній створюються стосун­ки рівності всіх і поваги один до одного. Переорієнтація спілкування з дорослими на спілкування з ровесниками здійснюється тому, що це:

— важливий канал інформації для підлітків;

— специфічний вид міжособистісних відносин, у процесі яких підлітки здобувають навички соціальної взаємодії, формуються уміння підпорядковуватися колективній дисципліні, виробляються комунікативні навички;

— специфічний вид емоційного контакту, в процесі якого здійснюється взаємодопомога, переживається почуття солідарності. Для підлітка характерними є дві важливі протилежні потреби:

1) потреба бути самому, потреба територіальної автономії (приватизація);

2) потреба приналежності до групи, бути в компанії, бути таким, як усі (афіліація).

Будь-який шкільний клас диференціюється на групи, зокрема:

1) існує соціальний поділ;

2) складається особлива внутрішньошкільна і внутрішньо-класна ієрархія, що ґрунтується на офіційному статусі учнів;

3) відбувається диференціація авторитетів, статусів на підставі неофіційних цінностей, прийнятих, в учнівсько­му середовищі.

Відповідно, у школярів трапляється три різних види взаємин: зовнішні, ділові контакти; товариські взаємини, які сприяють взаємообміну знаннями, уміннями, навичками; дружні зв'язки, які дозволяють вирішувати певні питання емоційно-особистісного характеру. На перше місце виходять товариські відносини: Взаємини з ровесниками ґрунтуються на нормах рівноправ'я. У групах підлітків установлюються відно­сний лідерства.

До закінчення підліткового віку з'являється потреба мати близького друга. У дівчаток потреба в дружніх відносинах виникає на півтора – два роки раніше, ніж у хлопчиків. Дівчата більш емоційні. Підлітки частіше вибирають друзів власного віку. У визначенні дружби переважають два мотиви – вимога взаємодопомо­ги і вірності та очікування співчуття і розуміння зі сторони друга.

Основна особливість підліткового віку – перебудова взаємин з дорослим, яка пов'язана з появою почуття дорослості. Однією з основних потреб стає потреба у звільненні від контролю і опіки батьків, вчителів, старших. Це період емансипації дитини від батьків. Емансипація може бути емоційною, поведінковою, нормативною. Батьківський приклад вже не сприймається абсо­лютно і некритично, як у дитинстві.

Серед причин розбіжностей у поглядах між батьками і підлітками найбільш важливими є: різниця в досвіді дорослих і підлітків; відсутність чітких станів переходу від дитячої залеж­ності до дорослої незалежності та певних правил, які сприяють послабленню батьківської влади, що зумовлюється потребами підлітків у автономії.

Найкращі взаємини з батьками складаються, коли батьки дотримуються демократичного стилю виховання. Він характери­зується тим, що батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог і обговорюють їх з підлітками; влада батьків використовується ли­ше в міру необхідності; цінується як слухняність, так і неза­лежність; батьки встановлюють правила, але не вважають себе безгрішними; вони прислухаються до думки дитини, але не вихо­дять лише з його бажання.

Такі ж проблеми виникають у взаєминах підлітків з учите­лями. У деяких школах через зовнішність підлітків виникає дуже багато конфліктних ситуацій з учителями. У підлітків з'являється усвідомлене бажання подобатися протилежній статі, поводитися відповідно до власних вимог. Якщо вчитель робить зауваження підлітку з приводу його зовнішності в присутності дітей, то це призводить до конфліктної ситуації.

Ще одна проблема у спілкуванні з дорослим – це змістовий бар'єр. Він характеризується тим, що дитина ніби не чує, що гово­рить їй дорослий. Втрачається виховне значення слова. Щоб за­побігти утворенню змістового бар'єру, не варто багаторазово по­вторювати одні й ті самі вимоги, на які підліток не реагує. Не­обхідно, щоб вимога відповідала внутрішній позиції учня. Підлітки виконують усі вимоги вчителя, які роблять їх у своїх очах більш самостійними.

Вчитель повинен перейти на новий стиль спілкування з підлітком, ставитись до нього як до дорослого, передати підлітку відповідальність за свої вчинки і надати свободу дій. Для цього важливо встановити дружні взаємини з підлітком, будувати спілкування на основі взаємної поваги.