Тема. Психічний розвиток і формування особистості молодшого школяра

1. Загальна характеристика початкового періоду шкільного життя дитини

Молодші школярі мають значні резерви розвитку. У цей період відбувається активне анатомо-фізіологічне дозрівання ор­ганізму. Закінчується морфологічне дозрівання лобного відділу великих півкуль, що створює умови для здійснення цілеспрямо­ваної довільної поведінки, планування і виконання програм дій. Зростає рухливість нервових процесів, спостерігається більша, ніж у дошкільників, урівноваженість процесів збудження і галь­мування, хоча процеси збудження переважають. Зростає функціональна роль другої сигнальної системи, слово набуває узагальненого значення. Істотно зростає фізична витривалість дитини, але вона відносна. Працездатність молодших школярів різко спадає через 25 - 30 хв. уроку.

Зі вступом дитини до школи змінюється їїсоціальна ситу­ація розвитку. Зміна соціальної ситуації розвитку, що відбу­вається в молодшому шкільному віці, та зміна провідного типу діяльності, на думку Л.С.Виготського, сприяє становленню якісно нових відносин між дитиною і колективом класу, між ди­тиною і дорослим, який його навчає. Певні відносини із доросли­ми й ровесниками формуються на основі того, як учень на­вчається, виконує класні доручення, поводиться в сім'ї, з доросли­ми, однолітками, виявляє або не виявляє готовність виконувати доручення інших людей. Отже, соціальна ситуація дитини зале­жить від рівня задоволення соціальних потреб школяра, які ре­алізуються в межах взаємодії "вчитель – учень" і "учень – учень".

Це об'єктивне становище дитини суб'єктивно (більш адек­ватно чи менш адекватно) проявляється в її настрої, домінуючих переживаннях, емоційному ставленні до школи і навчального про­цесу. П.М. Якобсон зазначає. що школа в молодшого школяра спричиняє дуже багато нових видів переживань, яких не було в дошкільників. Це, зокрема, переживання, пов'язані з перебуванням в учнівській групі, спілкуванням з ровесниками, учителем, оцінка якого, похвала чи зауваження є дуже значущими для учня.

На думку Д.Б. Ельконіна, свою провідну функцію та або інша діяльність здійснює найповніше в період, коли вона скла­дається, формується. Молодший шкільний вік – це період найбільш інтенсивного формування навчальної діяльності. Усе, що пов'язане з грою, для школяра стає менш значущим, ніж те, що пов'язане з навчальною діяльністю. Навчальна діяльність стає провідним видом діяльності.

На основі навчальної діяльності розвиваютьсяосновніновоутворення молодшого шкільного віку: довільність психічних процесів, розвиток внутрішнього плану дій, рефлексія, мотив до­сягнення успіху.

У цілому молодший шкільний вік не має великих труднощів для роботи вчителя, але водночас треба пам'ятати, що саме в цьо­му віці закладаються основи моральної та емоційної спрямова­ності особистості, стилю поведінки і діяльності.Основне про­тиріччя віку: моральний розвиток відстає від інтелектуального.

2. Психологічна характеристика готовності та адаптації дитини до навчання в школі.

Зі складного комплексу якостей, з яких складаєтьсяго­товність дитини дошколи, виділяються:

1) фізична готовність;

2) психологічна готовність:

а) суб'єктивна (бажання йти до школи, готовність прийня­ти нову позицію школяра, прагнення до неї);

б) об'єктивна:

— інтелектуальна (диференціація сприймання, розвине­ний пізнавальний інтерес, володіння розумовими опе­раціями, вміння виділити навчальне завдання, на­явність певного словникового запасу, раціональний підхід до дійсності);

— моральна (знання норм поведінки, позитивне ставлен­ня до них, їх втілення у спілкуванні, наявність якостей, необхідних для спілкування);

— соціальна (потреба спілкуватися з дітьми, уміння підпорядковуватися інтересам дитячої групи);

— вольова (уміння підпорядковуватися меті, досягати вирішення завдання, спостерігати, слухати, запам'ято­вувати, розвинута дисциплінованість, сформована еле­ментарна вольова дія).

Дуже складним для першокласника є період адаптації до школи. Найчастіше він триває від 4 до 7 тижнів. Основними при­чинами появи шкільної дезадаптації дитини можуть стати:

1) сам процес навчання;

2) особливості взаємин з учителем та однокласниками;

3) особливості виховання в сім'ї;

4) вроджені особливості центральної нервової системи, підвищена сензитивність.

Відповідно до цього високому рівню адаптації дитини до школи сприяють: задоволеність спілкуванням з дорослими, демо­кратичний стиль спілкування вчителя, благополуччя дитини в групі, повна сім'я, високий рівень освіти батьків, врахування вчи­телем індивідуальних особливостей дитини.

Джерелами індивідуальності дитини є:

— її спадкові особливості, які визначають потенційні мож­ливості розвитку анатомічних, фізіологічних та психічних властивостей дитини;

— умови життя, виховання і навчання (соціальна структура суспільства, особливості національної культури, традиції, тип сім'ї, її якісні характеристики, особливості ставлення членів сім'ї до дитини);

— внутрішня позиція самої дитини ( її інтереси, мотиви, працьовитість).

Виділяють такі категорії молодших школярів щодо розу­мового розвитку:

— діти з нормальним розумовим розвитком;

— діти-вундеркінди (з яскраво вираженою розумовою ак­тивністю, підвищеною потребою в розумовому наванта­женні, здатністю до самоорганізації);

— діти із затримкою розумового розвитку (діти, які трива­лий час хворіли, педагогічно запущені діти, із сімей з іншомовного середовища, з пошкодженими аналізато­рами);

– розумово відсталі діти (діти з органічними ушкодження­ми головного мозку). Такі діти повинні вчитися у спеціальній школі.

3. Розвиток пізнавальних процесів у молодших школярів

Психічні процеси молодших школярів розвиваються інтен­сивно, але нерівномірно. Під впливом навчання починається пе­ребудова всіх пізнавальних процесів. Загальними характеристи­ками психічних процесів повинні стати довільність, продук­тивність і стійкість.

Домінуючою функцією в молодшому шкільному віці стає мислення. Здійснюється інтелектуалізація всіх психічних функцій. Формується нове безкорисне ставлення до знань, внутрішній план дій. Переважає наочно-образне мислення. На­вчання будується так, що відбувається перехід від наочно-об­разного до словесно-логічного мислення. У школярів форму­ються наукові поняття. Розвиток дитячого інтелекту здійс­нюється за такими напрямами: засвоєння і активне викорис­тання мовлення як засобу мислення, поєднання і взаємозбага­чення усіх видів мислення, формування понять, уміння мисли­ти логічно.

Сприймання є широким і гострим, але мало диференційова­ним. Характерним для нього є яскрава емоційність. До закінчення молодшого шкільного віку сприймання стає більш скерованим, зростає роль організованого спостереження.

У цей період краще розвинута мимовільна увага, спрямова­на на все яскраве, нове, цікаве. Характерною особливістю с слабкість довільної уваги та її нестійкість.

У віці з 6 до 14 років у дітей активно розвивається механічна пам'ять. Дещо відстає у своєму розвитку опосередкована, логічна пам'ять. Молодші школярі оволодівають логічними прийомами запам'ятовування. Пам'ять розвивається в напрямі посилення свідомого управління і збільшення обсягу смислової, словесно-логічної пам'яті.

Поступово удосконалюється відтворююча уява та розви­вається творча. Формується теоретичне ставлення до мови, мова стає виразною, інтенсивною. Розвивається письмове мовлення.

Відбувається розширення знань та удосконалення умінь і навичок дитини. До закінчення періоду в більшості дітей прояв лаються як загальні, так і спеціальні здібності до різних видів Діяльності, збільшуються індивідуальні відмінності між дітьми.