Виникнення та розвиток методу тестування

Виникнення методу тестування, сталося наприкінці XIX ст. на основі розвитку експериментальних методів для вивчення психічних явищ. Можливість кількісної оцінки психічних явищ і зіставлення на цій основі результатів різних досліджуваних між собою зумовила бурхливий розвиток методу тестування. Разом з цим накопичувалися знання про індивідуально-психологічні особливості людей.

Диференційно-психологічне вивчення людини формувалося не тільки як наслідок розвитку експериментальної психології. Диференціальна психологія «виросла» із завдань, що стояли перед медичною і педагогічною практикою, де велика була потреба в диференціації душевнохворих і розумово відсталих людей.

Надбанням психології стали дослідження французьких лікарів Жана Бекіроля (1772-1840) і Едуарда Сегена (1812-1880). Ескіроль одним із перших запровадив критерії розмежування психічних захворювань, встановив, що особливості мовленнєвого розвитку індивіда можна використати як психологічні критерії для диференціації розумового розвитку. Запропонованими Сегеном методиками ("дошка Сегена") пізніше послуговувалися як невербальними тестами інтелекту, деякими з них користуються і тепер.

У XIX ст. почали запроваджувати такі методи діагностування, як спостереження, опитування, аналіз документів. У 1884-1885 рр. були розроблені тести - стандартизовані вимірювальні процедури. З ними почалася епоха наукової психодіагностики. Першим у цій справі був англійський вчений Френсіс Гальтон (1822-1911), який займався проблемами вимірювання людських здібностей та їх успадкування. Під час його досліджень пацієнти віком від 5 до 80 років могли за невелику плату перевірити свої фізичні якості (силу, швидкість реакції тощо), фізіологічні можливості організму і психічні властивості за 17 показниками (зріст, вага, ємність легень, станова сила, сила кисті й удару кулаком, запам'ятовування літер, гострота зору, розрізнення кольору тощо). За цією програмою було обстежено 9337 осіб. Гальтон дійшов висновку, що методично впорядковане тестування вимагає фіксованих умов. Це було істотним розвитком тисячолітньої практики випробувань і перевірок, заснованих на інтуїції. Радикальний емпіризм вчені кінця XIX ст. розглядали як альтернативу ідеалізму, а експеримент - як справжній фундамент науки. Не всі використовувані Гальтоном випробування можна вважати тестами, однак він зробив перший крок у створенні об'єктивних методів оцінювання здібностей і властивостей особистості.

Гальтон ініціював використання статистики у психології, розробив статистичні методи, запропонував використання методу кореляцій, залучив до співробітництва учених-математиків Франкліна Пірсона (1804-1869) і Рональда Фішера (1890-1962). Фішер винайшов дисперсійний аналіз, а англійський учений Чарльз-Едвард Спірмен (1863-1945) - факторний аналіз. Він увійшов в історію психології завдяки класичній роботі "Загальний інтелект, об'єктивно визначений і обмірюваний" (1904). Його дослідження стали основою двофакторної теорії інтелекту.

Послідовник ідей Ф. Гальтона американський учений Джеймс-Маккін Кеттел (1860-1944) одним із перших побачив у тестах засіб вимірювання властивостей людської психіки. В опублікованій у 1890 р. праці "Розумові тести і вимірювання" він навів 50 лабораторних тестів з інструкціями щодо їх застосування, обґрунтував науковий характер іспитів. Більшість тестів Кеттела і Гальтона можна вважати психомоторними, оскільки їм бракувало стандартизації процедури тестування і правил інтерпретації результатів. Поняття "розумовий тест" (mental test) набуло популярності і стало своєрідним символом тієї галузі психології, що вивчає й індивідуальні відмінності.

Російський фізіолог, невропатолог Володимир Бехтерев (1857-1927) створив вчення про рефлексологію, на основі якого було розроблено методику оцінювання психофізіологічних якостей людини, а також підготував "Вказівки з проведення медичного огляду осіб, що вступають до повітроплавної команди", а пізніше - для офіцерів і нижчих чинів підводного флоту, які давали змогу оцінювати нервово-емоційну стійкість та інтелектуальний розвиток.

В 1905 з'явився перший інтелектуальний тест, що відповідає сучасному розумінню тестів. На замовлення міністерства освіти Франції французький психолог Альфред Біне розробив тест інтелекту для виявлення розумово неповноцінних дітей, не здатних навчатися у звичайних школах. У 1907 р. цей тест був вдосконалений співвітчизником Альфреда Біне Теодором Сімоном і отримав назву шкали розумового розвитку Біне-Сімона. Розроблена шкала містила 30 завдань, розташованих по мірі зростання важкості. Наприклад, для дитини трьох років було потрібно: 1) показати свої очі, ніс, рот; 2) повторити пропозицію довжиною до шести слів; 3) повторити по пам'яті два числа; 4) назвати намальовані предмети; 5) назвати своє прізвище. Якщо дитина вирішував всі завдання, їй пропонувалися завдання більш старшої вікової ступені. Завдання вважалися відповідними до певної вікової ступені, якщо їх правильно виконувало більшість (80-90%) дітей даного віку.

Шкала Біне-Сімона в наступних редакціях (1908 і 1911 рр.) Була переведена на англійську та німецьку мови. У цих редакціях був розширений віковий діапазон – до 13 років, збільшено число завдань і введено поняття розумового віку. Розумовий вік визначався за успішністю виконання тестових завдань таким чином: спочатку дитині пропонувалися завдання, відповідно до її хронологічного віку. Якщо вона справлялася з усіма завданнями, їй пропонували завдання наступної старшої вікової групи. Якщо ж вона не виконувала завдання своєї вікової групи, їй пропонувалися завдання попередньої молодшої вікової групи. Базовим розумовим віком вважався той, всі завдання якого били виконані дитиною. Якщо дитина виконувала, крім того, деякі завдання з наступного старшого віку, то до її базового розумового віку додавалося кілька «розумових місяців».

У 1912 р німецьким психологом Вільямом Штерном було введено поняття коефіцієнту інтелекту (IQ), визначеного як відношення розумового віку до хронологічного віку, виражене у відсотках.

Удосконалення шкали Альфреда Біне було продовжено в Стенфордскому університеті (США) під керівництвом американського психолога Льюіса Медісона Термена. У 1916 р був запропонований новий, стандартизований варіант цієї шкали, яку стали називати шкалою Стенфорд-Біне. Вона мала дві суттєвих відмінності від попередніх редакцій. По-перше, в ній використовувався коефіцієнт інтелекту, а по-друге, вводилося поняття статистичної норми. Для кожного віку найбільш типовий, середній показник виконання тесту дорівнював 100, а статистична міра розкиду – стандартне відхилення – 16. Таким чином, всі індивідуальні результати в межах від 84 до 116 вважалися нормальними. Якщо тестовий показник був вище 116, дитина вважалася обдарованою, якщо нижче 84 – розумово відсталою. Шкала Стенфорд-Біне мала згодом ще кілька редакцій (1937, 1960, 1972, 1986 рр.). Новостворювані інтелектуальні тести досі перевіряються на валідність шляхом зіставлення з результатами цієї шкали.

Німецький психолог Герман Еббінгауз (1850–1909), експериментально досліджуючи людську пам'ять, відкрив відмінності між двома її формами: емпліцитною, що виражається у полегшенні заучування, та експліцитною, що втілюється у безпосередньому відтворенні; розробив тести імпліцитного запам'ятовування. Вивчаючи розумові здібності дітей, Еббінгауз створив у 1897 р. тест, згодом названий його іменем. Використаний у конструюванні тесту принцип доповнення застосовується і у сучасній психодіагностиці.

А. Орн у 1889 р. розробив тести для вимірювання розумових здібностей, поділивши їх на чотири типи: сприймання, пам'ять, асоціації та моторні функції. Німецький психіатр Еміль Крепелін (1856–1926) продовжив роботу Френсіса Гальтона над методикою вільних асоціацій. Згодом асоціативний експеримент перетворився в «метод незакінчених речень», широко використовується до теперішнього часу, створив тести, призначені для перевірки базових розумових функцій (у його розумінні).

На початку XX ст. тест як інструмент вимірювання індивідуальних відмінностей все активніше застосовується у прикладних дослідженнях. У зв'язку з масовим використанням тестів відбувся перехід до групового тестування, основоположником якого вважають американського вченого Артура-Сінтона Отіса (1886–1964). Прийнявши за основу модель інтелекту Біне, Отіс адаптував її для групового тестування, а також розробив власні оригінальні завдання, які могли бути застосовані навіть при роботі з неграмотними або іноземцями. Після Першої світової війни в СІЛА розробляли різні варіанти шкали Біне-Сімона, найвідоміші з них - шкала Кульмана (1922), Єркса (1923), оригінальна версія Герінга (1922).

У Європі активно працював у сфері діагностики інтелекту Рішар Мейлі (1900–1984). Він розробив атлантичний тест інтелекту (1928), що ґрунтувався на його теорії про чотири важливі фактори інтелекту: доступну трудність, пластичність, цілісність і поточність.

У 20-ті роки XX ст. було створено такі тести для вимірювання інтелекту і спеціальних здібностей, як «дошки форм» Фергюсона (1920), «Збірний тест загальних механічних здібностей», розроблений Дж. Стенквістом (1923), «Тест малювання людини» (1926), створений Флоренс-Лаурою Гудінаф, «Лабіринти Стенлі Портеуса» (1913) (перші діагностичні лабіринти). Однак не було придатної індивідуальної шкали для визначення інтелектуального розвитку дорослих, а також зручної шкали для визначення розумового розвитку немовлят і дітей раннього віку. Постала потреба створення загальної теорії конструювання тестів, поглибленого розроблення таких психологічних конструктів, як інтелект та особистість.

Паралельно з розвитком тестів інтелекту активно створювали методики для діагностування когнітивної сфери особистості (тести особистості). Американський психолог Роберт-Сессіон Вудвортс (1869-1962) розробив перший питальник, для виявлення і вимірювання анормальної поведінки (1917). «Особистісний листок даних» Вудвортса став попередником багатьох подібних питальників.

Брати Флойд Олпорт (1890-1978) і Гордон Олпорт (1897-1967) запропонували ранжувати якості особистості і подавати отримані результати у вигляді профілю (1921-1922). Ідея з рейтингом була актуальною, оскільки на цей час бракувало інших об'єктивних методів оцінки особистості.

Австрійський психолог Зигмунд Фройд (1856-1939) створив «Бланк інтересу до навчання». Сприяла розвитку психодіагностики книга швейцарського психіатра і психолога Германа Роршаха (1884-1922) «Психодіагностика», в якій подано тест, заснований на перцепції. У 1921 р. Роршахом був створений «тест чорнильних плям», що є однією з найпопулярніших проективних методик. Факторний аналіз розвивався і завдяки дослідженням Келлі Трумена (1884-1961). Водночас формувалися основи мультифакторної теорії інтелекту (1928), яку поглибив Луїс-Леон Терстоун (1887–1955). Прихильником використання факторного аналізу при розробленні особистісних питальників був американський психолог Джой-Пол Гілфорд (1897–1976). Англійські вчені Лайонел Пенроуз і Джон Равен (1902-1970) у 1938 р. створили тест для вимірювання загального інтелекту, відомий як «Прогресивні матриці Равена». Передбачалось, що тест мінімізує вплив культури і навчання на отримані результати, оскільки складається з однорідних завдань-композицій, для розв'язання яких від досліджуваного вимагають вибрати пропущений сегмент, що завершує послідовність запропонованої композиції. Ґрунтувався тест на теорії генерального фактора Ч.-Е. Спірмена.

На початку XX ст. розвиток тестування визначався також запитами промисловості і армії. Створювалися тести для відбору в різних галузях виробництва і сфери обслуговування (тести Мюнстерберга для профвідбору телефоністок, тести Фрідріха для відбору слюсарів, тести Гута для набирачів та ін.), А також для розподілу новобранців за родами військ (тести «Армія Альфа» і «Армія бета »). Це призвело до появи групового тестування. Згодом армійські тести були використані в цивільних цілях.

У 1935 р. американськими психологами Xристіаною Д. Морган і Генрі Мюрреєм був розроблений тест тематичної апперцепції (ТАТ), який в даний час має безліч модифікацій. Паралельно розвивалися теоретичні основи конструювання тестів, удосконалювалися методи математико-статистичної обробки. З'явилися кореляційний та факторний аналіз (Чарльз Спірмен, Т. Л. Кілі, Л. Л. Терстон та ін.). Це дозволяло розробляти принципи стандартизації тестів, що давало можливість створювати узгоджені тестові батареї. У підсумку були запропоновані методики, побудовані за факторним принципом (опитувальник Реймонда Кеттелла 16PF та ін.), І нові тести інтелекту (1936 – тест Дж. Равена, 1949 – тест Д. Векслера, 1953 – тест Амтхауера). В цей же час удосконалювалися тести профвідбору (батарея GATB для армії США в 1957 р.) та клінічні тести (опитувальник МMРІ в 1940-х рр.).

Багатоаспектний особистісний питальник (ММРІ), створений психологом Старком-Розенкрансом Хатуеєм (1903-1984) і психіатром Мак-Кінлі, і сьогодні використовується для діагностування непатологічних особистостей (спочатку він розроблявся для диференціації діагнозів). Моудслейський медичний питальник розробив Ганс-Юрген Айзенк (1916-1984). Після 1945 р. з'являються нові проективні методики: «Тест Саула Розенцвейга» (1945), призначений для оцінювання реакцій на фрустрацію, «Тест Шнейдмана» (1947), «Тест на завершення речень Саймондса» (1947). Карен-Софія Маховер (1902- 1996) одна з перших використала для розроблення діагностичного інструмента зв'язок між малюнком і особистістю його автора (1948). Швейцарський психолог Макс Люшер (1923) запропонував тест вибору кольорів у 1948 р. У1949 р. Раймонд-Бернард Кеттел (1905-1998) заснував Інститут тестування особистості і її здібностей, фахівцями якого було створено опитувальник 16 особистісних факторів. У 1955 р. було розроблено шкалу Векслера для вимірювання інтелекту дорослих (WAIS). Тест «Загальних здібностей батарея тестів» (GATB (General Attitude Test Battery)), який широко використовується у США службами консультації і профвідбору для вимірювання загальних здібностей, створили у 1956 p., а у 1958 р. культурно-вільний тест для вимірювання інтелекту Р.-Б. Кеттела. У цей період також з'являються факторні питальники для вияву основних властивостей особистості.

У 1950–1960 рр. відбулися важливі зміни в ідеології тестування. Якщо раніше тести були спрямовані на відсів, відбір, типізацію людей за різними категоріями, то в 1950–1960-х рр. психодіагностика звернулася до потреб і проблем окремої особистості. З'явилася величезна кількість особистісних опитувальників, мета яких – поглиблене пізнання особистості, виявлення її особливостей (опитувальники Г. Айзенка та ін.).

Значна кількість тестів спеціальних здібностей і досягнень було створено за запитом з боку промисловості та освіти. У середині XX століття з'явилися критеріально-орієнтовані тести (Вони не передбачають зіставлення даних досліджуваних з підсумками попереднього тестування вибірки. Точкою відліку обирають не нормальний розподіл, а встановлений обсяг вимог суспільства до психічного та особистісного розвитку людей. Цей узагальнений феномен виражається у розробленій укладачами сукупності конкретних критеріїв).

В даний час в арсеналі психологів налічується більше десяти тисяч тестових методик.

 









Дата добавления: 2015-02-28; просмотров: 3502; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию, введите в поисковое поле ключевые слова и изучайте нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам понравился данный ресурс вы можете рассказать о нем друзьям. Сделать это можно через соц. кнопки выше.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2020 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.01 сек.