Класифікація психологічних тестів

Одна з найбільш вдалих класифікацій запропонована американським психологом Саулом Розенцвейгом в 1950 р Він розділив методи психодіагностики на три групи: суб'єктивні, об'єктивні та проективні.

Суб'єктивні методи, до яких Розенцвейг відніс опитувальники і автобіографії, вимагають від суб'єкта спостереження за собою як за об’єктом. Об'єктивні методи вимагають дослідження через спостереження за зовнішньою поведінкою. Проективні методи ґрунтуються на аналізі реакцій досліджуваного на удаваний особистісно-нейтральним матеріал.

Американський психолог Гордон Оллпорт запропонував розрізняти в психодіагностики прямі і непрямі методи. У прямих методах висновки про властивості та відносини досліджуваного робляться виходячи з його свідомого звіту, вони відповідають суб'єктивним і об'єктивним методам Розенцвейга. У непрямих методах висновки робляться на підставі ідентифікацій досліджуваних, вони відповідають проективним методам в класифікації Розенцвейга.

У вітчизняній психології прийнято поділяти всі психодіагностичні методики на два типи: методики високого рівня формалізації (формалізовані) і малоформалізовані методики (Маргарита Константивна Акімова).

Для формалізованих методик характерна жорстка регламентація процедури обстеження (точне дотримання інструкцій, суворо визначені способи пред’явлення стимульного матеріалу і т.п.); в них передбачені норми або інші критерії оцінки результатів. Ці методики дозволяють збирати діагностичну інформацію у відносно короткі терміни, кількісно і якісно порівнювати результати великого числа досліджуваних.

Малоформалізовані методики дають цінні відомості про досліджуваного в тих випадках, коли досліджувані явища погано піддаються об’єктивізації (особистісні смисли, суб'єктивні переживання) або надзвичайно мінливі (стани, настрої). Малоформалізовані методи вимагають високого професіоналізму психолога, значних витрат часу. Однак повністю протиставляти ці типи методик не слід, оскільки в цілому вони доповнюють один одного.

Всю групу формалізованих методик іноді називають тестами. Однак у даній класифікації вони включають в себе чотири класи методик: тести, опитувальники, проективні техніки і психофізіологічні методики. До малоформалізованих методик відносяться: спостереження, бесіда, аналіз продуктів діяльності.

В контексті даної теми звернемося до класифікації Саула Розенцвейга, представленої і детально розглянутої в роботі В. В. Нікандрова і В. В. Новочадова.

Суб'єктивні психодіагностичні методики. При використанні суб’єктивного діагностичного підходу отримання інформації засноване на самооцінці досліджуваним своєї поведінки і особистісних особливостей. Відповідно, методики, засновані на використанні принципу самооцінки, називають суб’єктивними.

Суб'єктивні методики в психодіагностиці в основному представлені опитувальниками. У Словнику-довіднику з псіходіагностіки стверджується, що до опитувальників відносяться психодіагностичні методики, завдання яких представлені у вигляді запитань. Однак таке уявлення завдань є лише зовнішньою ознакою, яка об’єднує опитувальники, але зовсім не достатньою для віднесення методик до цієї групи, оскільки у вигляді питань формулюються завдання і інтелектуальних, і проективних тестів.

За процедурою використання опитувальники зближуються з анкетуванням. І в тому і в іншому випадку спілкування між дослідником і досліджуваним опосередковане анкетою або опитувальником. Досліджуваний сам читає запропоновані йому питання і сам фіксує свої відповіді. Подібна опосередкованість дає можливість проведення масового психодіагностичного дослідження за допомогою опитувальників. Разом з тим існує і ряд відмінностей, що не дозволяють розглядати анкети і опитувальники як синоніми. Визначальним є відмінність у спрямованості: на відміну від анкет, які виконують функцію збору інформації будь-якої спрямованості, опитувальники націленість на виявлення особистісних особливостей, в силу чого в них на перший план виходить ознака не технологічна (одержання відповідей на питання), а цільова (вимір особистісних якостей). Звідси випливають відмінності в специфіці дослідницьких процедур анкетування та тестування за допомогою опитувальника. Анкетування зазвичай анонімне, тестування за допомогою опитувальника – персоніфіковане. Анкетування, як правило, формальне, відповіді респондента не призводять ні до яких безпосередніх наслідків, тестування – особистісне. Анкетування більш вільне за процедурою збору інформації аж до розсилки анкет поштою, тестування зазвичай передбачає безпосередній контакт з тестованим.

Таким чином, опитувальник – це тест для виявлення індивідуально-психологічних відмінностей на основі самоопису їх проявів досліджуваним. А запитувальник у строгому сенсі слова – це сукупність послідовно заданих запитань, які закладаються в анкету або опитувальник при їх конструюванні. Опитувальник, таким чином, містить інструкцію досліджуваному, перелік питань (тобто запитальник), ключі для обробки одержуваних даних, відомості з інтерпретації результатів.

За принципом побудови розрізняють опитувальники-анкети і власне опитувальники. До опитувальників-анкет відносяться методики, що несуть в собі елементи анкети. Для них характерне наявність питань не тільки закритого, але і відкритого типу. Обробка закритих питань проводиться за відповідними ключами і шкалами, результати доповнюються і уточнюються інформацією, одержуваною за допомогою відкритих питань. Зазвичай в опитувальники-анкети включаються питання на виявлення соціально-демографічних показників: відомостей про стать, вік, освіту і т.п. Опитувальник-анкета може цілком складатися з відкритих питань, причому іноді кількість відповідей на питання не обмежена. Крім того, до опитувальників-анкет прийнято відносити методики, предмет діагностики яких слабо пов'язаний з особистісними характеристиками, навіть в тому випадку, якщо такі методики мають формальні ознаки опитувальника (наприклад, Мічиганський скринінг-тест алкоголізму).

За сферою переважного застосування розрізняють вузькопрофільні опитувальники і опитувальники широкого застосування (широкого профілю). Вузькопрофільні опитувальники, в свою чергу, діляться за сферою переважного застосування на клінічні, профорієнтаційні, сфери навчання, сфери менеджменту та роботи з персоналом та ін. Деякі опитувальники створені спеціально для вузівської та шкільної психодіагностики (опитувальник діагностики рівня шкільної тривожності Філліпса), психодіагностики в сфері менеджменту (опитувальники самооцінки ділових і особистісних якостей менеджерів різних рівнів, виявлення ступеня лояльності до фірми і т.п.). Іноді вузькопрофільні опитувальники з часом стають опитувальниками широкого профілю. Наприклад, відомий Міннесотський багатопрофільний особистісний опитувальник (МMРІ) створювався як суто клінічний, для виявлення психічних захворювань. Потім завдяки створенню значної кількості додаткових неклінічних шкал він став універсальним, одним з найбільш уживаних особистісних опитувальників.

Залежно від того, до якої категорії відноситься досліджуване за допомогою опитувальника явище, виділяють опитувальники станів і опитувальники властивостей (особистісні опитувальники). Існують також комплексні опитувальники.

Психічні стани ситуаційно обумовлені і вимірюються хвилинами, годинами, добами, дуже рідко – тижнями або місяцями. Тому інструкції до опитувальників станів вказують на необхідність відповідати на запитання (або оцінювати твердження) відповідно до актуальних (а не типових) переживань, відносинами, настроїв. Досить часто опитувальники станів використовуються для оцінки ефективності корекційних впливів, коли діагностуються стани до і після сеансу впливу або до і після серії сеансів (наприклад, опитувальник САН, що дозволяє оцінити стан за трьома параметрами: самопочуття, активність, настрій).

Психічні властивості являють собою більш стійке явище, ніж стани. На їх виявлення направлені численні особистісні опитувальники. Комплексні опитувальники поєднують в собі ознаки опитувальника станів і опитувальника властивостей. У подібному випадку діагностична інформація є більш повною, оскільки стан діагностується на певному тлі особистісних властивостей, що полегшують чи ускладнюють виникнення стану. Наприклад, опитувальник Спілбергера-Ханіна містить шкалу реактивної тривожності (за допомогою якої діагностується тривожність як стан) і шкалу особистісної тривожності (для діагностики тривожності як особистісної властивості).

Залежно від ступеня охоплення властивостей особистісні опитувальники діляться на ті, що реалізують принцип рис і типологічні.

Опитувальники, що реалізують принцип рис, поділяються на одномірні і багатовимірні. Одномірні особистісні опитувальники спрямовані на виявлення наявності або ступеню вираженості одної властивості. Вираження властивості виражається в якомусь діапазоні від мінімально до максимально можливого рівня. Тому такі опитувальники часто називають шкалами (наприклад, шкала тривожності Дж. Тейлор). Досить часто опитувальники-шкали використовуються в цілях скринінгу (скринінг від англ. screening – «відбір, сортування»), тобто відсіювання досліджуваних за певною ознакою, яка діагностується.

Багатовимірні особистісні опитувальники спрямовані на вимірювання більш ніж одної властивості. Перелік виявлених властивостей, як правило, залежить від специфіки галузі застосування опитувальника і концептуальних поглядів авторів. Так, опитувальник Еверета Шострома, створений в рамках гуманістичної психології, спрямований на виявлення таких властивостей, як прийняття себе, спонтанність, самоповага, самоактуалізація, здатність до близьких контактів і т. п. Іноді багатовимірні опитувальники служать основою для створення одновимірних опитувальників. Наприклад, шкала тривожності Дж. Тейлор була створена на основі однієї з шкал опитувальника МMРІ. При цьому на створювані одномірні опитувальники не можуть автоматично переноситися показники надійності та валідності вихідних багатовимірних опитувальників. В даному випадку потрібна додаткова оцінка цих характеристик похідних методик.

Кількість шкал в багатовимірних анкетах має певні межі. Так, тестування опитувальником 16РF Реймонда Кеттелла, оцінюючим властивості особистості за 16 параметрами і містить 187 питань, займає від 30 до 50 хв. Опитувальник МMРІ містить 10 основних шкал і три контрольних шкали. Досліджуваний повинен відповісти на 566 питань. Час роботи над опитувальником становить 1,5–2 год. і, мабуть, має граничну тривалість. Як показує практика, подальше збільшення кількості питань непродуктивне, оскільки веде до зростання майже в геометричній прогресії необхідного для відповідей часу, розвитку втоми і монотонії та до падіння мотивації досліджуваних.

Типологічні опитувальники створюються на основі виділення особистісних типів – цілісних утворень, які не зводяться до набору окремих властивостей. Опис типу дається через характеристику усередненого або, навпаки, яскраво вираженого представника типу. Зазначена характеристика може містити значну кількість особистісних властивостей, яка при цьому не обов'язково жорстко лімітована. І тоді метою тестування буде виявлення не окремих властивостей, а близькості обстежуваної людини до того чи іншого особистісного типу, що можна зробити за допомогою опитувальника з досить невеликим числом питань.

Яскравим прикладом типологічних опитувальників є методики Ганса Айзенка. Широко використовується його опитувальник ЕРІ, створений в 1963 р і спрямований на виявлення інтроверсії-екстраверсії та нейротизму (афективної стабільності-нестабільності). Ці дві особистісні характеристики представлені у вигляді ортогональних осей і кола, в секторах якого виділяються чотири типи особистості: екстравертований нестабільний, екстравертований стабільний, інтровертований стабільний, інтровертований нестабільний. Для опису типів Айзенком використано порядку 50 корелюючих між собою різнорівневих рис: властивості нервової системи, властивості темпераменту, риси характеру. Згодом Айзенк запропонував зіставити ці типи з типами темпераменту за Гіппократом та І. П. Павловим, що було реалізовано при адаптації опитувальника в 1985 р. А. Г. Шмельовим. При створенні методики експрес-діагностики характерологічних особливостей підлітків Т. В. Матоліним вихідні типи особистості за Айзенком були розбиті на 32 більш дрібних типів з описом шляхів психолого-педагогічного впливу, що дозволяє використовувати опитувальник в роботі педагога, шкільного психолога, працівника служби зайнятості.

За оцінюваною підструктурою особистості виділяють: опитувальники темпераменту, опитувальники характеру, опитувальники здібностей, опитувальники спрямованості особистості; змішані опитувальники. Опитувальники кожної з груп можуть бути як типологічними, так і нетипологічними. Наприклад, опитувальник темпераменту може бути спрямований на діагностику як окремих властивостей темпераменту (активності, реактивності, сензитивності, емоційної збудливості і т. п.), так і на діагностику типу темпераменту в цілому за однією з існуючих типологій.

З опитувальників діагностики темпераменту велику популярність отримали методики В. М. Русалова, Яна Стреляу та ряд інших. Опитувальники складені з таким розрахунком, щоб про властивості темпераменту конкретного досліджуваного можна було б судити за його описом своїх емоціональних і поведінкових реакцій в різних життєвих ситуаціях. Діагностика темпераменту за допомогою таких опитувальників не вимагає спеціального устаткування, займає порівняно небагато часу і може бути масовою за процедурою. Основний недолік цих тестів полягає в тому, що віднесені до темпераменту поведінкові прояви несуть на собі відбиток не тільки темпераменту, а й характеру. Характер згладжує реальний прояв деяких властивостей темпераменту, завдяки чому вони виступають в замаскованому вигляді (феномен «маскування темпераменту»). Тому опитувальники темпераменту дають інформацію не стільки про темперамент, скільки про типові формах реагування досліджуваного в тих чи інших ситуаціях.

Опитувальники для діагностики характеру також можуть бути як опитувальниками окремих рис, так і опитувальниками типу характеру в цілому. Прикладами типологічного підходу до характером є опитувальник X. Шмішека, спрямований на виявлення типу акцентуації характеру за типологією Карла Леонгарда, і опитувальник ПДО (патохарактерологічний діагностичний опитувальник), виявляє тип акцентуації характеру за типологією російського психіатра Андрія Євгеновича Лічко. У роботах німецького психіатра Карла Леонгарда можна зустріти терміни «акцентуація характеру» і «акцентуація особистості». А. Є. Личко вважає, що правильніше було б говорити про акцентуації тільки характеру, бо насправді йдеться саме про особливості і типи характеру, а не особистості.

Діагностика здібностей за допомогою суб'єктивних опитувальників проводиться рідко. Вважається, що дати достовірну оцінку своїм здібностям більшість людей не в змозі. Тому при оцінці здібностей перевага віддається об'єктивним тестам, де рівень розвитку здібностей визначається на основі результативності виконання досліджуваними завдань тестів. Однак ряд здібностей, самооцінка розвитку яких не викликає включення механізмів психологічного захисту, можна успішно вимірювати і за допомогою суб'єктивних тестів, наприклад комунікативні здібності.

Діагностика спрямованості особистості може являти собою визначення типу спрямованості в цілому або дослідження її компонентів, тобто потреб, мотивів, інтересів, установок, ідеалів, цінностей, світогляду. З них досить великі групи методик складають опитувальники інтересів, опитувальники мотивів і опитувальники цінностей.

Нарешті, якщо виявляються опитувальником властивості належать не до однієї, а до кількох підструктур особистості, говорять про змішаний опитувальник. Це можуть бути адаптовані зарубіжні опитувальники, де немає традиції проводити кордони між темпераментом і характером, характером і особистістю в цілому. Існують і вітчизняні опитувальники, створені з метою комплексної діагностики, наприклад опитувальник «Риси характеру і темпераменту» (РХТ).

Об'єктивні тести. В рамках об’єктивного підходу діагноз виноситься на підставі інформації про особливості виконання діяльності і її результативності. Ці показники в мінімальному ступені залежать від уявлень досліджуваного про себе (на відміну від суб'єктивних тестів) і від думки особи, що проводить тестування та інтерпретацію (на відміну від проектних тестів).

Залежно від предмета тестування існує наступна класифікація об’єктивних тестів:

• тести особистості;

• тести інтелекту (вербальні, невербальні, комплексні);

• тести здібностей (загальних і спеціальних;)

• тести креативності;

• тести досягнень (тести дії, письмові, усні).

Тести особистості, як і особистісні опитувальники, спрямовані на виявлення особистісних особливостей, проте вже не на основі самоопису цих особливостей досліджуваними, а через виконання ним низки завдань з чіткою структурованою, фіксованою процедурою. Наприклад, тест замаскованих фігур (ЕFT) має на увазі пошук досліджуваними простих чорно-білих фігур всередині складних кольорових фігур. Результати дають інформацію про перцептивний стиль особистості, визначальним показником якого автори тесту вважають «полі-залежність» або «полі-незалежність».

Тести інтелекту спрямовані на оцінку рівня інтелектуального розвитку. При вузькому трактуванні поняття «інтелект» застосовуються методики, що дозволяють оцінити тільки розумові (мислительні) особливості людини, її розумовий потенціал. При широкому розумінні категорії «інтелект» застосовуються методики, що дозволяють характеризувати на доповнення до мислення інші пізнавальні функції (пам'ять, просторове орієнтування, мову та ін.), а також увагу, уяву, емоційно-вольовий та мотиваційний компоненти інтелекту.

Вимірюванню в тестах інтелекту підлягає як понятійне (словесно-логічне), так і образне і наочно-дієве (предметне) мислення. У першому випадку завдання зазвичай носять вербальний (мовний) характер і пропонують досліджуваному встановити логічні відносини, виявити аналогії, зробити класифікацію або провести узагальнення між різноманітними словами, що позначають будь-які предмети, явища, поняття. Застосовуються також математичні завдання. У другому випадку пропонується виконати завдання невербального (немовного) характеру: операції з геометричними фігурами, складання картинок з розрізнених зображень, угруповання графічного матеріалу і т. п.

Звичайно, діада «образне мислення – понятійне мислення» не те ж саме, що діада «невербальне мислення – вербальне мислення», оскільки словом позначаються не тільки поняття, а й образи і конкретні предмети, а розумова робота з предметами і образами вимагає звернення до понять, наприклад при класифікації або узагальненні невербального матеріалу. Проте в діагностичній практиці вербальні методики часто співвідносяться з вивченням вербального інтелекту, основним компонентом якого вважається понятійне мислення, а невербальні методики – з вивченням невербального інтелекту, основою якого виступає образне або предметне мислення.

Враховуючи сказане, було б коректніше говорити не про вивчення видів мислення або інтелекту, а про види застосовуваних методик з вивчення інтелекту: вербальні – невербальні методи. До першої категорії належать такі тести, як «Прості і складні аналогії», «Логічні зв'язки», «Відшукання закономірностей», «Порівняння понять», «Виключення зайвого» (у вербальному варіанті), шкільний тест розумового розвитку (ШТУР). Приклади методик другої категорії: «Піктограми», «Класифікація картинок», тест «Прогресивні матриці» Дж. Равена і т. п.

Як правило, в сучасних тестах інтелекту в одній методиці поєднуються і вербальні, і невербальні завдання, наприклад в тестах А. Біне, Р. Амтхауера, Д. Векслера. Такі тести є комплексним. Тест Д. Векслера (WAIS), один з самих популярних, складається з 11 субтестів: шести вербальних і п'яти невербальних. Завдання вербальних субтестів спрямовані на виявлення загальної обізнаності, зрозумілості, легкості оперування числовим матеріалом, здібностей до абстрагування та класифікації, завдання невербальних субтестів – на вивчення сенсомоторної координації, особливостей зорового сприйняття, здібностей до організації фрагментів в логічне ціле і т. п. За результатами виконання завдань вираховується коефіцієнт інтелекту: вербального, невербального і загального.

Тести інтелекту піддаються постійній критиці, оскільки в більшості випадків незрозуміло, що ж вони вимірюють: чи то дійсно розумовий потенціал людини, чи то ступінь навченості, тобто її знання і навики, які дуже сильно залежать від умов розвитку та виховання. Цей факт навіть послужив підставою для позначення результатів тестування як тестовий, або психометричний, інтелект. Неузгодженості, які систематично спостерігалися між фактичними досягненнями в розумовій діяльності і тестовим інтелектом призвели до введення в психодіагностичну практику поняття «несправедливих» тестів. Особливо різко ця «несправедливість» проявляється при використанні тестів, розроблених для однієї спільності (соціальної групи, соціального шару, національності і т.п.), в обстеженні людей іншої спільності, з іншими культурними традиціями, іншим рівнем освіти. У психодіагностиці постійно робляться спроби створити тести інтелекту, вільні від впливу культури (культурно-незалежний тест Р. Кеттелла).

Прийнято вважати, що класичні тести інтелекту дозволяють вимірювати тільки рівень конвергентного мислення – нетворчого, «обережного». Інший компонент інтелекту – дивергентне (творче) мислення – подібному тестуванню не піддається. Отримані коефіцієнти (IQ) не дають уявлення про цей бік інтелекту, що призвело до спроб розробки спеціальних методів – тестів креативності.

Тести здібностей – це методи, спрямовані на оцінку можливостей людини в оволодінні знаннями, вміннями та навиками як загального, так і приватного характеру. У першому випадку мова йде про оцінку загальних здібностей (сенсорних, моторних, мнемічних і т.п.), у другому – про оцінку здібностей спеціальних, за звичай пов'язаних з професійною діяльністю (математичних, музикальних, художніх, швидкості читання і т. п.).

В залежності від завдань дослідження тести здібностей часто об'єднуються в ті чи інші батареї; іноді вони включаються в батареї з тестами інтелекту, наприклад для більш повної оцінки здібностей людини при проведенні профвідбору та профорієнтації. Батарея тестів загальних здібностей GATB, розроблена американською Службою зайнятості в 1956 р, містить 12 субтестів на вербальні та математичні здібності, просторове сприйняття, моторику пальців, моторику рук і т. п. На даний момент батарея GATB за рахунок розробки ряду її модифікацій для окремих груп професій відноситься до числа найбільш широко застосовуваних в зарубіжній професійній діагностиці, зокрема в США.

Окремий вид здібностей являють собою творчі здібності. Сукупність творчих здібностей називають креативністю. У теоретичному плані не проведена чітка межа між креативністю як якістю інтелекту, як творчою здатністю і як властивістю особистості. Тому в групу тестів креативності входять вельми різноманітні методики. Найбільш відомі тести Дж. Гілфорда і Е. Торренса, розроблених на рубежі 1950–1960-х рр. Тест Е. Торренса складається з трьох субтестів, що дозволяють оцінити рівні розвитку вербального, образного та звукового творчого мислення, отримати уявлення про якісну своєрідність цих структур креативності у різних людей. Завдання вимагають від досліджуваного продукувати ідеї у вербальній формі, у формі деякого малюнка, зображення. В залежності від кількості та оригінальності ідей судять про рівень розвитку креативності досліджуваного.

Тести досягнень призначені для оцінки рівня оволодіння знаннями, вміннями та навичками в якійсь конкретній діяльності і використовуються переважно в сферах навчання та профвідбору. За типом завдання розрізняють тести дії, письмові та усні тести.

Тести дії виявляють ступінь уміння виконувати дії з певними інструментами, знаряддями, матеріалами, механізмами і т. п., наприклад при тестуванні друкарки, збирача деталей, водія автомобіля і т. п. Письмові тести являють собою систему питань і можливих відповідей на спеціальному бланку. Іноді питання ілюструються малюнками, які супроводжують питання. Завдання досліджуваного – або вибрати правильну словесну відповідь, або відзначити на графіку відображення описаної у запитанні ситуації, або знайти в малюнку деталь, яка дає правильне вирішення відповідного питання. Усні тести – це системи усних питань, що передбачають обхід труднощів, які виникають через відсутність у досліджуваного досвіду у формулюванні відповідей. Тести досягнень використовуються в першу чергу в сферах навчання та профвідбору. Останнім часом вони придбали величезну популярність у вигляді різноманітних ігор на радіо і телебаченні.

Проективні тести. В рамках проективного діагностичного підходу отримання інформації засновано на аналізі особливостей дій досліджуваного з зовні нейтральним, ніби байдужим матеріалом, який стає в силу його слабкої структурованості і невизначеності об'єктом проекції. Відповідно, методики, засновані на використанні принципу проекції, називаються проективними (прожективними). Поняття проекції для позначення цих методик вперше було використано Лоуренсом Франком (L.K.Frank, американський психолог) в 1939 р і, незважаючи на неодноразові спроби змінити їх назву, закріпилося, ставши загальноприйнятим.

Необхідність зміни назви била продиктована поступово відходити в інтерпретації методик цієї групи від ідей психоаналізу. На сьогоднішній день термін «проекція» в психології має два значення; 1) у психоаналітичному розумінні – один із захисних механізмів, за допомогою якого внутрішні імпульси і почуття, неприйнятні для «Я», приписуються зовнішньому об'єкту і тільки тоді проникають у свідомість (у цьому сенсі термін був вперше введений в науку 3. Фрейдом в 1894 р); 2) у непсихоаналітичному розумінні – прояв особистості зовні. Кожен прояв активності (емоційний, мовленнєвий, руховий) несе на собі відбиток особистості в цілому. Чим менш стереотипні стимули, які спонукають до активності, тим яскравіший прояв особистості.

Перший опис проекції як природної тенденції людей діяти під впливом своїх потреб, інтересів і всієї психічної організації (причому захисні механізми можуть проявлятися, а можуть і не проявлятися) належить американському психологу Генри Мюррею. Створення теоретичної концепції проекції у діючому для дослідження особистості вигляді зумовило бурхливий розвиток проективних методик, які зараз займають видне становище в зарубіжній психодіагностичній практиці.

Тестування за допомогою проективних методів має наступні найбільш загальні особливості. У методиках використовується неоднозначний, слабо структурований стимульний матеріал, що допускає велике число варіантів сприйняття та інтерпретації. При цьому передбачається, що чим слабкіше він структурований, тим вища ступінь проекції: «Суб'єкт, поглинутий спробами інтерпретувати начебто нічого суб’єктивно не значущий матеріал, не помічає, як розкриває свої хвилювання, страхи, бажання і тривоги. Таким чином значно знижується опір при розкритті особистісних, іноді дуже болючих проблем». Для подолання опору досліджуваного інструкція дається йому без розкриття справжньої мети, а сама процедура тестування нерідко проходить в ігровій формі. Досліджуваний, як правило, не обмежується у виборі відповідей, і відповіді не оцінюються як «правильні» або «помилкові». Завдяки цим особливостям проективні методики нерідко використовуються на початкових етапах психологічної роботи з клієнтом або на початку комплексного психологічного тестування особистості, оскільки дозволяють встановити контакт і визвати інтерес до обстеження. Важливим достоїнством багатьох проективних методик є те, що відповіді досліджуваних не обов'язково повинні даватися у вербальній формі (як у випадку з опитувальниками), що дозволяє використовувати їх в роботі як з дорослими, так і з дітьми.

Класифікація проективних методів належить Л. Франку. Він запропонував розрізняти проективні методи залежно від характеру реакцій досліджуваного. У сучасній, доповненій класифікації проективних методів розрізняють конститутивні, конструктивні, інтерпретативні, катартичні, експресивні, імпресивні, адитивні методики.

Конститутивні це методики, які характеризуються ситуацією, в якій від досліджуваного вимагається створити якусь структуру з слабо структурованого, аморфного матеріалу, оформити стимули, надати їм сенс. Прикладом методик цієї групи є тест Г. Роршаха, стимульний матеріал якого складається з 10 стандартних таблиць з чорно-білими і кольоровими симетричними «плямами». Досліджуваному пропонується відповісти на питання, на що, на його думку, схожа кожна пляма. Залежно від відповідей досліджуваного судять про його переживання, особливості взаємодії з оточенням, реалістичності сприйняття дійсності, тенденції до занепокоєння та тривожності та ін. Тест Г. Роршаха великою мірою задовольняє орієнтацію проективної психології на використання нестереотипних стимулів. Стимульний матеріал даного тесту не нав'язує досліджуваному відповідей, у зв'язку з чим він є найбільш часто використовуваною в зарубіжній психодіагностиці проективної методикою. Спробою подальшого розвитку принципу слабо структурованості стимульного матеріалу є методика «Картини хмар» В. Штерна та ін., де використовується стимульний матеріал, який нагадує хмари та не має на відміну від «плям Роршаха» симетрії та чіткого контуру. Досліджуваному пропонується самостійно зазначити контури і розповісти про те, що зображено на картинках.

Конструктивні методики мають на увазі конструювання, створення з оформлених деталей осмисленого цілого. Наприклад, стимульний матеріал методик «Село» і «Тест світу» складається з невеликих за величиною предметів, кількість яких у різних варіантах доходить до 300. Серед них школа, лікарня, мерія, церква, торгові лавки, дерева, автомобілі, фігурки людей і тварин і т. п. Досліджуваному пропонується на свій розсуд побудувати з цих предметів село, в якому він хотів би жити, або деякий простір свого існування (за термінологією авторів – «малий світ»). Визначається підхід досліджуваного до конструювання макета, реалістичність його побудови, близькість до характерних для різних контингентів побудов і т. п.

Інтерпретативні методики мають на увазі тлумачення досліджуваним якоїсь події, ситуації. Прикладами є тест тематичної апперцепції (ТАТ), тести словесних асоціацій. Стимульний матеріал ТАТ являє собою набір з 30 чорно-білих зображень, на яких представлені відносно невизначені сцени, що допускають неоднозначну інтерпретацію. Досліджуваному пропонується скласти розповідь по кожному зображенню: що там відбувається, що переживають дійові особи, що цьому передувало, чим ситуація закінчиться. На основі оповідання досліджуваного створюється уявлення про його переживання, усвідомлювані та неусвідомлювані потреби, конфлікти і способи їх вирішення. У тестах словесних асоціацій стимульний матеріал складається зі списку не пов'язаних між собою слів, на кожне з яких досліджуваний повинен якнайшвидше дати перше що прийшло на свідомість слово-асоціацію. Характер і час реакції відповідей дають можливість виділити найбільш «емоційно заряджені» для даного досліджуваного слова-стимули, судити про наявність тих чи інших проблемних тем.

Катартичні методики являють собою здійснення ігрової діяльності в спеціально організованих умовах. До них можна віднести, зокрема, психодраму Я. (Дж.) Морено, яку розглядають як проективну методику дослідження особистості. У ході міні-уявлення, в якому досліджуваний (протагоніст) грає роль самого себе або уявної особи в значущих для себе ситуаціях, виявляються його особистісні особливості, а шляхом афективного відреагування в драматичних ситуаціях, співзвучних переживань досліджуваного, досягається терапевтичний ефект (катарсис - очищення та інсайт - осяяння). Методика не має стандартної процедури проведення, даних про валідність та надійність, внаслідок чого застосовується в якості не стільки психодіагностичної, скільки психотерапевтичної методики в груповій психотерапії.

У експресивних методиках отримання інформації засноване на аналізі малюнків досліджуваного. Малюнки можуть бути на вільну або задану тему. Відомі рисункові методики «Неіснуюча тварина» М. З. Друкаревич, «Будинок – дерево – людина» Дж. Бука, «Малюнок сім'ї» В. Халса, «Намалюй людину» К. Маховер, «Мій життєвий шлях» І. Л. Соломіна, «Дитяча рука, яка турбує» Р. Давидо, «Обличчя та емоції» А. Джахез та Н. Манш, багатовимірний рисунковий тест Р. Блоха, тест малювання пальцями Р. Шоу та ін. За твердженням Д. Харріса, автора однієї з модифікацій тесту «Малюнок людини» Ф. Гудінаф, «малюнки можуть багато чого сказати про афекти, темперамент, відношення та особистість людини, яка їх намалювала».

Проведення малюнкових тестів не потребує великих витрат часу, зазвичай допускає групову форму. Основними елементами, які піддаються аналізу елементами малюнка є його розмір, розміщення на аркуші (вгорі, внизу, в центрі, в кутку), поворот малюнка вліво або вправо, натиск (слабкий, стандартний, сильний), характеристика ліній (рівні, тремтячі, переривчасті, подвійні), нахил фігури, щільність і площа штрихування, кількість і характер деталей. Як правило, рисункові методики мають на увазі доповнення малюнка розповіддю досліджуваного про зображення, складання історії за малюнком, опитування досліджуваного за переліком, що додається питань. Аналізуються і поведінка досліджуваного під час виконання завдання, його висловлювання, вегетативні прояви, тривалість роботи над малюнком. Для збільшення достовірності інтерпретації бажано проводити рисункові методики в комплексі з іншими тестами, доповнювати їх результатами бесіди і спостереження.

Імпресивні методики мають на увазі перевагу одних стимулів (як найбільш бажаних) над іншими. Досліджуваний опиняється в ситуації, коли необхідно або вибрати найбільш кращі стимули, або проранжувати стимули за ступенем переваги. Наприклад, в тесті Л. Сонді досліджуваному пред’являються 48 портретів психічно хворих людей, розбитих на шість серій, з інструкцією вибрати в кожній серії по два портрет, які найбільш і найменш сподобались. В залежності від уподобань досліджуваних судять про найбільш значимі для нього «діагностичні області».

Окрему підгрупу імпресивних тестів складають тести кольорового вибору (кольоровий тест відносин А. М. Еткінда, тест кольорових метафор І. Л. Соломіна, тест кольорових пірамід М. Пфістера та Р. Хайсса, «попарні порівняння» Ю. І. Філімоненко та ін.). Всі ці тести базуються на тесті швейцарського психолога М. Люшера, опублікованому в 1948 р. В основі тесту Люшера лежить припущення про те, що вибір кольору відображає настрій, функціональний стан і найбільш стійкі риси особистості. Кожен колір спектра є пусковим сигналом, що викликає у людини різноманітність, не усвідомлювані повною мірою асоціації. Наприклад, з червоним кольором людина стикається переважно в ситуаціях небезпеки та напруженої боротьби (це колір крові, вогню), що призводить до асоціювання цього кольору з відповідним для таких ситуацій станом нервово психічного напруження, мобілізованості, активної дії. Відповідно, віддавати перевагу в ситуації тестування червоному кольору буде людина активна та що добре відпочила, для якої асоціативна специфіка сприйняття кольору буде відповідати її енергетичним можливостям і мотиваційним установкам, відштовхувати – людина стомлена і загальмована, для якої збудження в даний момент недоречне, йде врозріз з наявним енергопотенціалом і установками.

Адитивні методики увазі довільне завершення випробуваним стимульного матеріалу, наприклад завершення пропозиції (методики А. Пейна, Д. Сакса і С. Леві, А. Тендлер, Дж. Роттера, Б. Форер, А. Роде та ін.) Або завершення історії (методики Л. Дюссо, М. Тома та ін.). Залежно від характеру завершень судять про потреби і мотиви досліджуваного, його ставлення до сім'ї, сексу, керівництву на роботі і т. п.

Класифікація Л. Франка неодноразово критикувалася за описовість, змішання критеріїв, нечіткий розподіл груп методів. Незрозуміло, наприклад, куди віднести тести типу «Завершення малюнка» – до експресивних, конститутивних чи адитивних методів. При виділенні групи катартичного методів відбулося зміщення акценту з процесу на результат (катарсис). Навряд чи достатньо обґрунтований вибір характеру реакцій досліджуваного як критерій побудови претендує на повноту охоплення класифікації проективних методів, тим більше що виділені Франком категорії виявилися задано не стільки характером реакцій досліджуваного, скільки характером самого стимульного матеріалу і метою дослідження.

У зв'язку з цим виникає необхідність у розведенні проективних тестів за кількома критеріями. В. В. Нікандров і В. В. Новочадов пропонують наступну класифікаційну систему проективних методик:

1) за задіяною модальністю (методики з візуальною, тактильною, аудіо- та іншою стимуляцією);

2) за характером стимульного матеріалу (вербальні, невербальні);

3) за типом реакції досліджуваного (асоціативні, інтерпретативні, маніпулятивні, вільного вибору);

4) за наявністю або відсутністю готових варіантів відповіді (проективні, напівпроективні).

Більшість психодіагностичних методик передбачає задіяння зорової модальності. Це є відображенням особливої важливості ролі зору в прийомі інформації у сучасної людини: допускається, що адресація стимульного матеріалу очам дозволяє отримувати відповіді, досить повно характеризують особистість. Проте існують методики, де стимуляція пред'являється досліджуваному на слух, наприклад в тесті словесних асоціацій, де тестований повинен якнайшвидше дати слово-асоціацію на промовлене психодіагностом слово-стимул. Відомі також спроби створення проективних методик, звернених до тактильних відчуттів.

За характером стимульного матеріалу проективні методики можуть бути вербальними, де в якості стимулу виступає слово, речення або текст, і невербальними, з предметною, колірною, малюнковою та іншою стимуляцією. У тестах словесних асоціацій в якості стимулів використовуються окремі слова, в методиках типу «Завершення пропозицій» – незакінчені пропозиції, в методиках типу «Завершення історії» – неповні тексти.

Прийнято розрізняти такі типи відповідей досліджуваних: асоціація, інтерпретація, маніпуляція (за шкалою дій з предметами, матеріалами та ін., яка має полюсами творчу і репродуктивну маніпуляцію), вільний вибір (тобто певний розподіл, ранжування стимульного матеріалу). Відповідно до цього проективні методики запропоновано ділити на асоціативні, інтерпретативні, маніпулятивні та методики вільного вибору.

Залежно від наявності готових варіантів відповіді розрізняють напівпроективні методики, де досліджуваному пропонується вибрати один із запропонованих варіантів відповіді на проективну стимуляцію (в певному сенсі – аналог закритих опитувальників), і власне проективні, де такі варіанти відсутні. Прикладом напівпроективної методики може бути тест Л. Сонді (зазвичай найбільш відомі тести називаються тільки за прізвищем, тут саме такий випадок), де досліджуваному пропонується вибрати в кожній серії портретів по два тих, що сподобались і два, які не сподобались. Досліджуваному може не сподобатися жоден портрет, а ті що не подобаються може бути більше, ніж два, однак примусова інструкція ставить досліджуваного в певні умови, яким він повинен слідувати, що накладає певні обмеження на прояв його особистісних властивостей. Безумовними плюсами напівпроективних методик є простота кількісної обробки результатів, доступність перекладу методик в комп'ютерну форму, менша вразливість щодо суб’єктивізму інтерпретатора.

Загальноприйнятим є уявлення про те, що проективні тести мають перевагу над суб’єктивними, оскільки дозволяють виявити неусвідомлювані компоненти психічного. Однак необхідно зауважити, що ці неусвідомлювані компоненти зовсім не обов'язково проявляться в результатах тестування. На думку Г. У. Оллпорта, нормальний, адекватно пристосований суб'єкт при проведенні проективних тестів дає відповіді, аналогічні свідомому звіту в суб'єктивних тестах, або завдяки досить розвиненому самоконтролю ніяк не проявляє свої домінуючі мотиви. Тому проективне тестування набуває особливого значення тільки тоді, «коли в проективних реакціях виявляється емоційно навантажений матеріал, що суперечить свідомим звітам. І тільки тоді можна з упевненістю говорити про наявність чи відсутність невротичних тенденцій».

Комп'ютерне тестування. Це відносно молодий напрямок психодіагностики, пов'язаний з використанням засобів електронно-обчислювальної техніки. Поява комп'ютерної психодіагностики обумовлена розвитком інформаційних технологій. Спроби автоматизувати пред’явлення досліджуваному стимульного матеріалу та подальшу обробку результатів робилися починаючи з 1930-х рр., але лише з 1970-х рр. почався справжній розвиток комп'ютерної психодіагностики, обумовлений появою персональних комп'ютерів. З 1980-х рр. комп'ютерні тести стали розроблятися в масових масштабах: спочатку – як комп'ютерні версії відомих бланкових методик, а в 1990-х рр. – як спеціальні методики, що враховують можливості сучасної техніки і не вживані в бланковому вигляді, оскільки розраховані на складний, який змінюється в просторі і часі стимульний матеріал, специфічний звуковий супровід і т. п. Початок XXI ст. відзначено тим, що управління тестуванням все частіше передається комп'ютеру. Якщо в минулі роки автоматизувались окремі стадії дослідження, наприклад пред’явлення матеріалу, обробка даних, інтерпретація результатів, то на сучасному етапі все частіше можна зустріти програми, які беруть на себе всі обстеження цілком аж до постановки діагнозу, що зводить необхідність присутності психолога до мінімуму.

Безумовними достоїнствами комп'ютерних тестів є: швидке проведення; висока швидкість і безпомилковість обробки; можливість невідкладного отримання результатів; забезпечення стандартних умов тестування для всіх досліджуваних; чіткий контроль процедури тестування (неможливий пропуск питань, при необхідності може фіксуватися час кожної відповіді, що особливо важливо для тестів на інтелект); можливість виключення психолога як додаткової змінної (що має особливе значення при проведенні експертизи); наочність і цікавість процесу (підтримка уваги за допомогою кольору, звуку, ігрових елементів, що найбільш важливо для навчальних програм); легка архівація результатів; можливість об'єднання тестів в батареї (пакети програм) з єдиною підсумкової інтерпретацією; мобільність експериментатора (весь інструментарій на одній дискеті); можливість проведення масових досліджень (наприклад, через Інтернет).

Недоліки комп'ютерних тестів: складність, трудомісткість і дорожнеча розробки програм; необхідність дорогої комп'ютерної техніки; складність використання ЕВМ в польових умовах; необхідність спеціального навчання досліджуваного роботі з комп'ютерними тестами; труднощі роботи з невербальним матеріалом, особлива складність перекладу в комп'ютерну форму проективних тестів; відсутність індивідуального підходу до тестованого (втрата частини психодіагностичної інформації, одержуваної в бесіді і спостереженні); латентність етапів обробки та інтерпретації даних (якість цих процедур повністю залежить від розробників програм). У деяких досліджуваних при взаємодії з комп'ютером можуть виникати ефекти «психологічного бар'єру» або «наддовіри». Тому дані про валідність, надійність та репрезентативність бланкових тестів не можуть бути автоматично перенесені на їхні комп'ютерні аналоги, що веде до необхідності нової стандартизації тестів.

Недоліки комп'ютерних тестів викликають насторожене ставлення до них психологів. Мало використовуються такі тести в клінічній психології, де ціна помилки надто висока. Вітчизняний психолог Л. С. Виготський виділяв три рівні психодіагностики: 1) симптоматичний (виявлення симптомів); 2) етіологічний (виявлення причин); 3) типологічний (цілісна, динамічна картина особистості, на основі чого будується прогноз). Комп'ютерна психодіагностика на сьогоднішній день знаходиться на нижчому рівні – рівні симптоматичного діагнозу, практично не даючи матеріалу для виявлення причин і винесення прогнозу.

Проте, мабуть, комп'ютерні тести мають велике майбутнє. Багато з перерахованих недоліків комп'ютерної психодіагностики напевно будуть усунені завдяки подальшому розвитку електронної техніки і вдосконалення психодіагностичних технологій. Запорукою такого оптимізму є наростаючий інтерес науки і практики до комп'ютерної діагностики, в арсеналі якої вже зараз є понад 1000 комп'ютерних тестів.

Серед існуючих комп'ютерних тестів можна виділити наступні їх види:

1) за структурою – аналоги бланкових тестів і власне комп'ютерні тести;

2) за кількістю тестованих – тести індивідуального і групового тестування;

3) за ступенем автоматизації тестування – автоматизують один або кілька етапів обстеження і автоматизують всі обстеження;

4) за завданням – діагностичні та навчальні;

5) за адресатом – професійні психологічні, напівпрофесійні та непрофесійні (розважальні).

Користувачем професійних комп'ютерних тестів є психолог, тому вони розробляються спеціалізованими лабораторіями або центрами комп'ютерної психодіагностики. Ці тести мають ряд специфічних особливостей: а) наявність архіву (бази даних); б) наявність пароля на вхід в тест або базу даних для забезпечення конфіденційності результатів; в) розгорнута інтерпретація результатів з використанням професійних термінів, коефіцієнтів, з побудовою графіків (профілів); г) наявність інформації про розробників методики, відомостей про валідність та надійність, довідкових матеріалів про теоретичні положення, що лежать в основі методики.

Напівпрофесійні комп'ютерні тести орієнтовані на фахівців суміжних професій, наприклад на педагогів, менеджерів з персоналу. Такі тести часто забезпечені редуцированою (спощеною) інтерпретацією без використання спеціальної лексики, прості в освоєнні і роботі. Тести подібного рівня можуть бути призначені і для неспеціаліста, рядового користувача персонального комп'ютера, що цікавиться психологією. Нарешті, існує також велика кількість непрофесійних комп'ютерних тестів, спрямованих на популяризацію психологічних ідей або переслідують розважальні цілі.

Користуючись професійними або напівпрофесійними комп'ютерними тестами, необхідно дотримуватися тих же етичні принципи, що і при бланковому тестуванні. Важливо не поширювати результати тестування і захищати свої файли паролем, особливо якщо у комп'ютера кілька користувачів. І головне – «не створити собі кумира», тобто пам'ятати, що комп'ютерний тест є тільки засобом, помічником і має свої границі застосування.