Валютно-фінансова конвергенція та особливості організації фінансів Європейського Союзу

У результаті поглиблення інтеграційних процесів у Європі — від заснування зони вільної торгівлі наприкінці 50-х років XX ст. поетапно було сформовано спільний ринок капіталів, товарів і послуг, скасовано митні бар'єри, досягнуто значного прогресу свободи переміщення робочої сили й мобільності капіталів, створено європейську валютну систему і запроваджено єдину валюту — євро, реалізуються спроби узгодити єдину податкову і цінову політику, тобто домогтися повної економічної інтеграції. Економічна інтеграція супроводжується соціальною і політичною інтеграцією, формуванням узгодженого законодавства та єдиної інституційної структури у сфері надбудови. Разом з тим, економічна інтеграція супроводжується й чималими економічними втратами. Спроби їх розв'язання завершилися визначальною подією у розвитку європейської валютно-фінансової інтеграції — підписанням Маастрихтської угоди у лютому 1992 р. Відтоді економічні, політичні, правові, національні та інші відносини між країнами ЄС визначаються передусім положеннями цієї угоди.

В основу стабільності Європейського валютного союзу Маастрихтською угодою закладено рамкові умови правового та інституційного характеру. Головною передумовою вступу до Європейського валютного союзу є виконання країнами-претендентами жорстких стабілізаційних вимог, які відповідають філософії Маастрихтського договору і передбачають дотримання так званих макроекономічних критеріїв валютно-фінансової конвергенції.

З економічного погляду, конвергенція — зближення економічної політики країн, зменшення розриву в показниках економічного розвитку між національними державами, вирівнювання соціально-економічного розвитку країн у рамках інтеграційного об'єднання. Критерії конвергенції — макроекономічні та інституціональні умови, дотримання яких надає право вступу до інтеграційного об'єднання (зокрема Європейського валютного союзу).

Маастрихтський договір визначає п'ять так званих критеріїв валютно-фінансової конвергенції, виконання яких дає країнам право вступу до економічного та валютного союзу:

досягнення належного рівня цінової стабільності, що передбачає стабільність цін і середніх темпів інфляції. Рівень інфляції в країні – потенційній учасниці ЄВС не повинен перевищувати більше ніж на 1,5 % середній показник інфляції у трьох країнах ЄС з найнижчими показниками інфляції;

запобігання надмірному бюджетному дефіциту, що передбачає встановлення максимально допустимої його величини. Відношення дефіциту бюджету країни має становити не більше 3 % ВВП;

забезпечення довгострокової фінансової стабільності, що регламентується обмеженням рівня державної заборгованості. Відношення державного боргу до ВВП не повинно перевищувати 60 %;

уніфікація довгострокових відсоткових ставок. Довгострокова номінальна відсоткова ставка (наприклад, за довгостроковими державними облігаціями) не повинна перевищувати більше ніж на 2 % середню ставку трьох країн, де вона найменша;

дотримання протягом останніх щонайменше двох років діапазону коливань валютних курсів у межах, визначених Механізмом валютних курсів без девальвації валют щодо валют інших членів. Відхилення величини обмінного курсу національної валюти не повинне виходити за граничні значення, передбачені Механізмом валютних курсів країн – членів ЄС (згаданий діапазон дорівнює 15 %).

Підписання Маастрихтської угоди, порівняно з умовами Римської угоди, символізувало якісно новий етап валютно-фінансової інтеграції у Європі. Ця угода, яка мала сприяти вирішенню найактуальніших проблем соціально-економічного розвитку ЄС, насправді виявилася «жорстким корсетом» для фінансової політики країн Єврозони.

Розкриваючи особливості організації фінансів ЄС у контексті вищезазначеного, необхідно враховувати певні аспекти.

По-перше, однією з найхарактерніших особливостей функціонування фінансової системи Європейського Союзу є те, що, на відміну від інших міжнародних економічних організацій, ЄС має самостійний бюджет, який об'єднує переважну частину спільних фінансових фондів.

По-друге, не менш важливим аспектом, з погляду організації фінансів ЄС, є синхронізація податкових систем та гармонізація податкової політики країн-учасниць.

По-третє, вироблення механізму реалізації спільної валютної політики і запровадження єдиної валюти — євро, загострили проблему координації економічної політики країн Єврозони.

По-четверте, поряд із гармонізацією бюджетної, податкової та валютної політики в Європейському Союзі триває активний процес уніфікації діяльності банківської сфери, створення єдиного ринку банківських послуг.

По-п'яте, вживаються заходи щодо полегшення організації операцій з мобілізації капіталів на фондових біржах і ринках капіталу, введені й діють єдині правила, які регулюють питання емісії та обігу цінних паперів, у тому числі боргових.

До керівних органів Європейського Союзу належать: Європейська рада міністрів (Рада ЄС), Європейська Комісія (Комісія ЄС), Європейський парламент і Європейський суд, а також Економічний і соціальний комітет, Комітет регіонів, Рахункова палата, Європейський інвестиційний банк, Європейський центральний банк.

Отже, фінанси ЄС є досить розгалуженою структурою, характер та тенденції функціонування якої значною мірою визначаються, з одного боку, особливостями організації національних фінансових систем окремих держав-членів, а з іншого – якісно іншим рівнем організації, який відповідає фінансовій системі багатонаціонального інтеграційного об'єднання.