Закони розвитку товарного виробництва. 4 страница

2.Доходи населення, їхня структура та принципи формування.

Основним видо доходу населення була заробітна плата, яка розглядалася як конкретна форма дії закону розподілу за працею та закону вартості. Разом із суспільними фондами споживання зарплата мала забезпечити розширене відтворення робочої сили. Матеріальною основою заробітної плати вважався необхідний продукт.

Про невиконання зарплатою своїх функцій, зокрема стимулюючої, свідчить те, що у 1970 році середня заробітна плата у народному господарстві становила 122 крб.

У 1990 році середньомісячна заробітна плата по господарству становила 247 крб., а виплати із суспільних фондів споживання становили 620 крб на одну особу. Таким чином вищими темпами у колишньому СРСР розвивались виплати із суспільних фондів споживання, що мало свідчити про наближення до комуністичних принципів перерозподілу.істотним недоліком останнього був слабкий зв’язок із трудовою участю працівників.

3.Наростання суперечностей одержавленої економічної системи.

Потреби у реформуванні існуючої в СРСР економічної системи, крім вищеназваних, зумовили такі основні причини:

1) поступове зниження темпів економічного зростання. Певною мірою це було викликане зростанням масштабів господарського комплексу, однак здебільшого – зниженням ефективності економіки;

2) істотним зниженням темпів зростанням продуктивності праці;

3) значним відставанням, порівняно з розвинутими країнами світу, у впровадженні досягнень НТР у виробництво;

4) полгиблення диспропорцій в економіці;

5) низька конкурентоспроможність товарів на світовому ринку, переважно сировинна спрямованість експорту;

6) наростаюче зростання зрівнялівки в оплаті робочої сили, що за низької заробітної плати підривало стимули до праці;

7) значне уповільнення темпів зростання реальних доходів населення;

8) швидке збільшення зовнішнього боргу СРСР та відсотків на його обслуговування.

4.Поняття перехідної економічної системи.

Невідповідність між економічним устроєм держави та існуючими потребами розвитку суспільства спричинює явище, яке традиційно прийнято кваліфікувати як економічна криза, визначальною рисою якої є економічна деградація – процес руйнування національної економічної системи, що відзначається:

- різким зниженням промислової, комерційної, інтелектуальної діяльності;

- глибоким спадом обсягів виробництва;

- посиленням інфляційних процесів;

- високим рівнем безробіття.

Єдино можливим шляхом подолання економічної кризи є перехід до іншої, якісно ефективнішої форми економічної системи. Період цього перехідного стану характеризується становленням та функціонуванням особливого типу економічних систем, відомого в економічній літературі під визначенням перехідні економічні системи.

Період цього перехідного стану харакретизується становленням та функціонуванням особливого типу економічних систем, відомого в економічній літературі під визначенням перехідні економічні системи.

Перехідна економічна система –це така національна економічна система, яка перебуває на перехідному етапі від одного свого якісного стану до іншого.

За своїм характером ці економічні системи слід трактувати як змішані, оскільки вони у своїй внутрішній структурі ще зберігають значний вміст механізмів та інституції старої економічної системи, але поступово набирають рис та ознак нової системи, до повної трансформації у яку просувається дана перехідна система. Перехідними на сьогодні можна вважати економіки країн СНД та Східної Європи, включаючи, звісно, і Україну.

5.Типологізація перехідних економічних систем.

Перехідним економічним системам притаманні певні визначальні особливості, зокрема:

- нестійкість існуючої системи в поступовому її переході до іншої системи спричинена нестійкістю самих змін;

- альтернативний характер розвитку, що передбачає декілька шляхів до кінцевого результату;

- поява і функціонування перехідних економічних форм, що поєднують у собі елементи старої і нової економічних систем, вказуючи напрям переходу.

За своїми масштабами перехідні економічні системи поділяються на локальні та глобальні.Перші характеризують перехідний стан у певному регіоні або окремій країні, а другі пов’язані зі змінами у межах цивілізації чи, навіть усього світового господарства. Щодо характеру перехідних економічних систем, то вони можуть бути природно-еволюційнимиабореформаторсько-революційними. За теоретичними прогнозами, кінцевою метою функціонування і розвитку перехідної економічної системи є становлення ринкової економічної системи, більш ефективної завдяки прогресивним формам і механізмам регульованого ринку, що склався, утвердився і успішно функціоную у західній економіці.

Типологізація перехідних економічних систем залежить від напряму трансформації. На сучасному етапі виділяємо такі типи перехідних економічних систем: постсоціалістичні, посткапіталістичні, постадміністративні, постіндустріальні, постринкові, посттоварні, постматеріальні.

6.Особливості функціонування перехідної економічної системи України.

Перехід від високомонополізованої планової економікі неконкурентного типу в Україні значноюмірою був ускладнений через успадковані від колишнього СРСР структуру і спеціалізацію української економіки, а також внаслідок істотних прорахунків економічного та політичного характеру. Внаслідок спеціалізації економіки, сформованої впродовж багатьох десятиріч на основі розподілу праці в СРСР., Україна виробляла в середньому лише біля 20% кінцевого продукту. У промисловому секторі їй було відведено роль виробника напівфабрикатів із низьким вмістом додаткової вартості.

Підприємства були зорієнтовані на енергоємне споживання нафти і газу з Росії, опинившись у цілковитій залежності від російських енергоносіїв.

Рекордно високий темп інфляції в Україні у 1993 році значною мірою спричинений саме цим стрімким підвищенням цін. Негативною складовою струтури виробництва була орієнтованість економіки на потреби військово-промислового комплексу.

Для прискорення структурної перебудови економіки й піднесення центру ваги з базових на переробні галузі важливого значення набуває залучення в економіку України іноземних інвестицій.

Важливим значенням розбудови державності та економіки України є її інтеграція України до світового економічного простору.

7.Основні моделі перехідної економіки в постсоціалістичних країнах.

У другій половині 80-тих і початку 90-тих років формувались такі основні моделі трансформації економічних систем постсоціалістичних країн.

По-перше, неокласична модель, яка розроблялась М. Фрідменом, Дж. Стінглером та інншими передбачає орієнтацію на абсолютне переважанняприватної власності, механізму вільного ринкового спморегулювання економіки (зокрема, проведення політики “дорогих грошей”), опору на іноземні інвестиції, здійснення швидкої лібералізації цін та лібералізації зовнішньої торгівлі (без раціонального поєднання з політикою протекціонізму), опосередковане незначне втручання держави в економіку, скорочення соціальних виплат держави, соціальну диференціацію суспільства, акцентує увагу, насамперед, на досягнення фінансової стабілізації. Прицьому стверджується, що невиконання будь-якої з названих умов деформує процес трансформації, а з метою зменшення ризиків від поступових реформ необхідна “шокова терапія”.

На відміну від класиків, автори другої, градуалістської(від англ. gradual – поступовий) концепції трансформації провідну роль відводять стабілізації виробництва. При цьому усвідомлюється тривалість даного процесу та можливість забезпечення можливого обсягу внутрішніх інвестицій у господарство, зміни структури сукупної пропозиції та попиту, створення умов для соціальної адаптації населення лише за умови стабільного випуску економічних благ. Низький рівень рентабельності вважається переважним порівняно з падінням обсягів виробництва. Ця концепція не передбачає тотальної приватизації і необачної лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, скорочення соціальних виплат, надає перевагу колективним цінностям

Сред градуалістів виділяються еволюційні, які вважають доцільним еволюцію наявних структур та помірні, які схиляються до державного втручання в економіку.

Представники інституціоналізму, (третя модель) акцентують увагу на необхідності інституційних змін у суспільстві, які перебдачають еволюційні трансформаційніпроцеси не тільки у сфері базисних відносин (до яких інституціоналісти відносять зміни прав власності), але й у законодавстві, діяльності держави та громадських організацій, у звичаях тощо. Окремі теоретики інституціоналізму, як, наприклад, представник неоінституціоналізму Д. Норд, як основну інституціональну зміну розглядають приватизацію.

Четвертим напрямом у теоретичному розумінні моделей перехідної економіки є структурний підхід.Представники цієї концепції вважають, що економічна політика має базуватися на плановій перебудові промисловості, перерозподіл доходів, реструктуризації економіки та відновленні ділової активності. Монополії, на їхню думку, є невід’ємною частиною технологічної структури господарства, тому антитрестівська політика вважається недоцільною. До структурних реформ також відносяться реформи прав власності, мотивації праці управлінського персоналу та ін.

8.Роздержавлення та приватизація у постсоціалістичних країнах.

Роздержавлення означає процес переходу державної власності на засоби виробництва в інші недержавні типи власності, в тому числі у приватну власність окремої особи або членів її сім’ї (що означає приватизацію державної власності як складову роздержавлення).

Загалом у країнах колишнього СРСР та соціалістичного табору роздержавлення та приватизація відбувалися за різними соціально-економічними моделями та конкретними механізмами їх реалізації.

Основними з них є:

1) модель масового роздержавлення та приватизації – найповніше була використовувана у Чехії, Росії, Литві та Монголії, частково у Польщі. У межах цієї моделі в Чехії використовувались такі найважливіші методи: прямий продаж, ваучерний метод, комерціоналізація та перетворення на акціонерне товариство, відкритий аукціон, безкоштовна передача муніципалітетам, пенсійним фондам та банкам; повернення майна колишнім власникам (реституція);

2) модель колективного роздержавлення та приватизації – передбачає придбання переважної частини акцій трудовим колективам (у тому чмслі менеджерами). Значного поширення ця модель набула в Росії, Україні, Румунії, Угорщині та інших;

3) модель зовнішнього власника – передбачає надання контрольного пакета акцій (понад 50% голосуючих акцій) в руки іноземного інвестора. Ця модель отримала найбільше поширення в Чилі, частково – в Угорщині, НДР та Естонії;

4) змішана модель роздержавлення та приватизації – передбачала поєднання державної, колективної і приватної власності у різних пропорціях за умов переважання державної власності і державного контролю в стратегічних для господарства галузях.

Тема 11: Роль держави в ринковій економіці.

План.

1. Сутність держави та її еволюція.

2. Одержавлення продуктивних сил.

3. Державна власність.

4. Підприємництво в державному секторі.

5. Суспільні блага та послуги.

6. Економічні функції держави у змішаних економічних системах.

7. Державний перерозподіл доходів у змішаних економічних системах.

8. Державний перерозподіл ресурсів у змішаних економічних системах.

1.Сутність держави та її еволюція.

Держава виникла в процесі розпаду первіснообщиннго ладу та появи рабовласницького устрою. Зокрема, первісна община поступово трансформується у селянську, яка базується на приватній власності окремих сімей на засоби виробництва, що поступово спричинило економічну нерівність сімей, розшарування членів общини, появу родової знаті, а згодом і поділ суспільства на протилежні класи і появу держави.

Вона була необхідною, насамперед, для того, щоб зламати опір знедоленого класу, мати можливість постійно його експлуатувати, захищати приватну нетрудову власність. Для цього був необхідний спеціальний орган насильства, уособленням якого стала армія, чиновницький апарат, суди, тюрми тощо.

Сутність держави, її роль у житті суспільства повніше розкривається у її функціях. Зокрема, у країнах Стародавнього Сходу держава виконувала такі загальні для всього суспільства функції, як будівництво іригаційних споруд, прокладання доріг, запровадження єдиного грошового обігу. З виникненням і розвитком держави здійснюється розподіл населення за адміністративно-територіальними одиницями, територіальне верховенство, що забезпечувало зв’язок органів влади з населенням на всій території. З економічного погляду такий зв’язок забезпечувало вилучення податків, виконання державою загальних економічних функцій.

За феодалізму в VІІІ – ХІ столітті основними формами експлуатації селян були панщина та податки (у грошовій та натуральній формі), які централізовано збирали державні органи.

У Візантії в Х – ХІ столітті держава передавала приватним особам право вершити суд, описувати майно тощо.

За часів становлення і розвитку капіталістичного способу виробництва роль держави, у тому числі економічна значно розширюється. Насамперед, вона сприяє первісному нагромадженню капіталу. Важливим економічними завданнями держави в цей період стають збереження конкуренції, обмеження іноземного впливу на місцеву промисловість, утримання пошти, портів, транспортних засобів, організація географічних досліджень. Держава регулює також тривалість робочого дня, частково заробітну плату за допомогою законодавства.

Від часу переростання продуктивними силами вузьких меж монополістичної власності починається процес одержавлення капіталістичної економіки або процес все більшого одержавлення системи продуктивних сил і відносин власності, господарського механізму. Тому держава перестає бути тільки елементом надбудови, а стає елементом базису. Економічна роль держави значно розширюється і поглиблюється порівняно з тим, яку роль вона виконувала на нижчий стадії розвитку капіталізму. Так, якісно новою функцією держави стає функція відтворення сукупного капіталу – держава виконує таке глобальне економічне завдання, як розвиток усієї економічної системи.

На основі вищевказаного можна дати таке соціологічне визначення сутності держави: це організація економічної, политичної, правової та ідеологічної влади в суспільстві, за допомогою якої забезпечується його цілісність і безпека, здійснюється виконання загальнолюдських та класових соціально-економічних функцій.

З економічної точки зору держава – це важливий суб’єкт економічної діяльності, організація економічної влади в суспільстві, виконання якої базується на державній власності, з приводу формування та розвитку якої виникають та еволюціонують відносини привласнення між державою та іншими суб’єктами господарської діяльності.