Закони розвитку товарного виробництва. 1 страница

Закон вартостіє законом функціонування і розвитку товарного виробництва. Цей закон регулює зв’язки між товаровиробниками, а також розподіляє і стимулює суспільну працю в умовах товарного виробництва.

Закон вартості –це закон, який передбачає, що виробництво й обмін товарів мають здійснюватися на основі їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів.

Закон вартості відповідає як теорії трудової вартості, так і теорії граничної корисності. Якщо вартість товару повинна детермінувати два фактори – виртати праці та ступінь цінності його для споживача,то еквівалентність обміну, відповідно до закону вартості, припускає еквівалентність обох факторів.

Закон вартості діє через відхилення цін від вартості. Коливання цін є механізмом дії закону вартості.

У ринковій економіці закон вартості виконує такі функції:

- регулює пропорції суспільного виробництва, оскільки на його основі проходить стихійний розподіл (через ринок) капіталів і робочої сили між окремими галузями виробництва;

- стимулює розвиток продуктивних сил, спонукаючи товаровиробника вводити нову техніку і вдосконалювати методи організації виробництва;

- обумовлює диференціацію товаровиробників,тобто збагачення одних і банкрутство інших.

Закон зростання екологічних витрат суспільства –економічний закон неминучого зростання в часі і просторі суспільно необхідних витрат виробництва та невиробничої сфери на охорону, використання і відтворення природних ресурсів та умов (якості) природного життєвого середовища (довкілля).

Закон зростання потреб – загальний соціально-економічний закон, який виражає внутрішньо необхідний, сталий і суттєвий зв’язок між прогресом технологічного способу виробництва, еволюцією всієї системи суспільних відносин та розвитком сутнісних сил людини, індивідуальних, колективних та суспільних потреб.

Закон економії часу – загальний економічний закон, який виражає сталі, суттєві зв’язки між зменшенням суспільно необхідного робочого часу на виробництво одиниці товару та послуги у процесі розвитку продуктивних сил та зростанням вільного часу працівників. Дія цього закону безпосередньо пов’язана з використанням сукупного фонду робочого часу, тобто робочого і неробочого (в тому числі вільного часу).

6.Гроші, природа та функції грошей.

Згідно з трудовою теорією вартості, гроші виникли як результат товарного обміну, тобто гроші мають товарну природу.

Ця теорія пояснює виникнення грошей через аналіз чотирьох форм вартості:

- проста або випадковау вигляді обміну одного товару на інший, він був епізодичний, один товар знаходиться по відношенню до іншого у відносній формі вартості; другий товар до першого – у еквівалентній вартості;

- повна або розгорнута форма вартості – товару, що знаходиться у відповідній формі вартості, протистоять багато інших товарів-еквівалентів, через яку він може виразити свою вартість;

- загальна форма вартості – із всіх товарів стихійно виділяється один товар, у якому починають вимірювати свою вартість усі інші товари;

- грошова форма вартості роль загального еквівалента остаточно закріплюється за одним товаром – золотом,я ке ісає справжніми грішми.

Функції грошей:

- гроші як міра вартості – це головна фукнція грошей. Суть її полягає в тому, що через гроші вимірюється вартість всіх товарів. Тобто, гроші як міра вартості служать для того, щоб вартість товару перетворювалась на ціну;

- гроші як засіб обігуобслуговують процес реалізації товарів;

- гроші як засіб нагромадження , або засіб утворення скарбів –гроші можуть випадати з обігу і перетворюватися на скарб. В якості скарбу можуть бути повноцінні золоті та срібні гроші, котрі випали із сфери обігу і перебувають і нерухомому стані;

- гроші як засіб платежу– виконують її тоді, коли її рух не супроводжується зустрічним потоком послуг, якщо ці послуги надаються в кредит, а оплата їх здійснюється через певний час після продажу;

- світові гроші –гроші функціонують не тільки в сфері внутрішнього обігу країни, а й на міжнародних ринках, де вони виступають як світові гроші.

Гроші, згідно з трудовою теорію вартості – це особливий товар, який стихійно виділився з усіх інших товарів і став загальним еквівалентом.

М.Фрідмен та А. Шварц розглядають гроші лише як зручний спосіб організації статистичних спостережень і визначають їх як тимчасове вмістилище купівельної сили.

К. Макконел та С. Брю В “Економікс” визначили гроші – це все, що виконує функції грошей.

Представники іншої школи визначають: гроші– це будь-який товар, що функціоную як засіб обігу, розрахункова одиниця і засіб збереження (Л. Харріс).

7.Грошові системи, типи грошових систем.

В кожній державі існує національна грошова система.

Грошова система –це форма організації грошового обігу, яка склалась історично в країні і закріплена законом.

Основні елементи грошової системи:

- найменування грошової одиниці;

- види державних кредитних і паперових грошових знаків, розмінної монети, що мають законну платіжну силу;

- регламентація безготівкового обігу;

- курс національної валюти;

- установи, які здійснюють регулювання грошового обігу.

Розрізняють два типи грошових систем:

- системи металевого обігу, коли грошовий товар виконує всі функції грошей, або знаходиться в основі системи;

- системи паперово-кредитного грошового обігу, в основу яких знаходяться кредитні гроші.

Виходячи з історичного розвитку, розрізняють два види металевих систем:

- біметалізм – це грошова система, у якій за золотом і сріблом законодавчо закріплена роль загального еквіваленту. Валютні метали відіграють рівноправну роль у грошовій системі. В обігу перебувають монети з обох металів;

- монометалізм– це грошова система, за якої лише один метал слугує загальним еквівалентом (золото або срібло).

Згідно з рішенням конференції Тимчасового комітету Міжнародного валютного фонду у 1976 році в Кінгстоні (Ямайка), золото було позбавлене грошових функцій. З тих пір світова грошова система базується на паперовій валюті, яка має кредитну природу.

Отже, за своєю економічною природою сучасні гроші характеризуються як кредитні, бо кредит опосередковує всі акти обміну, а відносини перетворилися з товарно-грошових у товарно-кредитні. Тим самим відбувся історичний перехід від грошей-товару до грошшей-кредиту.

8.Номінальна та реальна вартість грошей.

Аналізуючи вартість грошей, виділяють два поняття:

- номінальна вартість грошей відповідає номіналу, вказаному на грошових знаках;

- реальна вартість грошей,як і економічна вартість будь-чого, пов’язана з попитом і пропозицією.

Гроші мають вартість завдяки своїй відносній рідкості порівняно з їхньою корисністю.

Тобто, нижчі ціни підвищують купівельну спроможність грошової одиниці, оскільки треба буде менше грошей, щоб отримати деяку кількість товарів та послуг. Якщо рівень цін зросте вдвічі, вартість грошової одиниці зменшиться наполовину, купівенльна спрожність грошової одиниці вдвічі зросте.

9.Основні види грошової пропозиції.

Грошовий ринок, як і будь-який інший ринок, функціонально складається з пропозиції грошей і попиту на гроші.

Грошова пропозиція формується двома каналами:

- власне державою в особі Національного банку і його філій. Держава пропонує на грошовий ринок готівкові гроші;

- всіма її банківськими і небанківськими установами, які мають право відкривати рахунки і вільно ними оперувати. Вказані установи формують безготівкові та депозитні гроші.

· Готівковиминазиваються такі гроші, які існують у вигляді паперових знаків або монет. Виділяють три види готівкових грошей:

- банкноти –це такі готівкові паперові гроші, які запускаються в обіг від імені держави Національним банком;

- казначейські білети – це такі паперові гроші, які запускаються в обіг від імені держави державним казначейством. Вони є похідним видом грошей від банкнот, і, як правило, мають банкнотне забезпечення;

- розмінні монети – перебувають в обігу, є символічними грішми. Це означає, що внутрішня вартість, тобто вартість зливка металу, який містить монета, є меншою від вартості, позначеної на монеті.

Готівкові гроші характеризуються такими особливостями:

- вони є високоліквідною формою грошей;

- готівкові гроші, на відміну від безготівкових, виступають як реальні знаки вартості товарів та послуг, тому їх часто називають реальними грішми;

- готівкові гроші виступають як декретивні гроші. Декретивними їх називають тому, що вони випускаються в обіг відповідним декретом уряду.

· Безготівковими, або депозитниминазивають такі гроші, як існують у вигляді банківських рахунків. Виділяють такі види безготівкових грошей:

- чекові вклади в комерційних банках, вони поступаються за рівнем ліквідності лише готівковим грошам;

- нечекові вклади в комерційних і ощадних банках.

Безготівкові чи депозитні гроші характеризуються такими особливостями:

- за ступенем ліквідності вони є менш досконалими грішми, ніж готівкові гроші, а тому їх часто називають “недосконалі гроші”;

- на відміну від готівкових грошей вони виступають як номінальні (уявні) знаки вартості товарів чи послуг;

- на відміну від декретивних грошей, вони запускаються не тільки Національним банком, але й комерційними банками, ощадним банком, небанківськими установами (страхові компанії, інвестиційі фонди, пенсійні фонди).

10.Основні формули (агрегати) грошей.

Прийнято виділяти:

- вузьку формулу пропозиції грошей М1 – готівка, тобто монети і паперові гроші, що перебувають в обігу та усі чекові або поточні вклади, тобто вклади у комерційних банках та ощадних установах, на які можна виписати чеки:

Гроші М1=готівка + чекові депозити

- широку формулу М2 – “майже гроші” – високоліквідні фінансові активи, як нечекові заощаджувальні рахунки, строкові вклади та короткострокові державні цінні папери:

гроші М2=М1+нечекові заощаджувальні вклади+депозитні рахунки грошового ринку+дрібні строкові вклади+індивідуальні залишки взаємних фондів грошового ринку

- гіперширока формула грошей М3:

М3=М1+М2+великі строкові вклади.

11.Кількісне рівняння обміну.

Кількісне рівняння обміну груттується на законі грошового обігу, який визначає, що кількість необхідних для обігу грошей дорівнює сумі цін всіх товарів поділену на кількість обертів грошової одиниці. Тобто:

К = ціни * кількість / кількість обертів

Кількісне рівняння обміну (формула Фішера):

MV=PQ;

де М – грошова маса;

V – швидкість обертання грошової одиниці;

Р – рівень цін;

Q – кількість товарів.

12.Грошова пропозиція та процентна ставка.

Пропозиція грошей пов’язана з діяльністю Центрального (Національного) банку.

Центральний банк безпосередньо керує значною частиною грошової маси, оскільки він контролює грошову емісію. Отже, об’єм грошей залежить не від процента, а від політичних рішень.

На грошову масу впливає діяльність комерційних банків. Банки дають гроші в кредит. Потім зростає загальний об’єм вкладів населення в банках. Банки можуть надавати більше кредитів. Грошова маса збільшується. Таким способом банки можуть “створювати” гроші, почавши експансію видачі кредитів. Однак, Центральний банк різними методами встановлює границі, в яких банки можуть розширювати кредитування.

Тема 7: Загальні основи ринку.

1. Ринок як економічна категорія.

2. Функції ринку та умови його існування і розвитку.

3. Попит, пропозиція та закони, що їх регулюють.

4. Закон Сея і закон Вальраса.

5. Конкуренція та її закони.

6. Монополії та конкуренції на вищій стадії капіталізму.

7. Антитрестівське законодавство.

8. Критерії класифікації ринків та їхня структура.

9. Соціально-економічна характеристика елементів ринку та умови їх формування в Україні.

10. Сутність та основні елементи інфраструктури ринку.

1.Ринок як економічна категорія.

З часу, як у 1937 році Р.Коуз порушив питання про природу фірми і дав на нього відому відповідь, увівши категорію трансакційних витрат, не стихають суперечки про відмінності внутрішньофірмових відносин від ринкових трансакцій. У цих дискусіях, як не дивно, у фокусі уваги, в основному, перебуває саме економічна організація, тоді як ринок вважається чимось само собою зрозумілим і таким, що не вимагає подальшої концептуалізації. Ймовірно, це пов’язано з первинною мотивацією роботи самого Коуза – відсутністю в неокласичній теорії власне теорії фірми як основного економічного інституту індустріальної економіки, а також з тим, що вичерпно описала цей предмет.

Поза підручниками з мікроекономіки автори трактують ринок як обмін товарами і послугами. Так, С.Мосс, П.Буксманн і Д.Гебауер визначають його як велику кількість продавців і покупців взаємозамінних товарів і велику кількість посередників між ними, Е.Розенбаум вважає, що ринок – це добровільний, регулярний і конкурентний обмін, а Ф.Фурі трактує його як фізичний і соціальний простір, на якому товари і послуги обмінюються між покупцями і продавцями. Осібно стоїть австрійська школа, в якій розроблена парадигма ринку, як механізму передачі інформації, відкриття і навчання.

Неокласична теорія після А.Маршалла, обходячись без визначення, розглядає ринок, як сукупність автономних агентів (виробників і споживачів), що мають особистий інтерес і зв’язаня через ринкові трансакції. Точніше, ринок в неокласиці є сукупністю добровільних операцій обміну між атомарними суб’єктами, які переслідують мету максимізації індивідуальної корисності.

Неоінституціональна економічна теорія фактично зберегла уявлення про ринок, лише додавши до нього своєрідне тертя – витрати трансакцій, які швидше спотворюють безперешкодну дію ринкових сил, що рухаються до “загальної рівноваги”, ніж міняють саму природу мінових відносин між агентами. Тому Х.Демсец небезпідставно стверджував, що laissez-fair – це досконала конкуренція плюс трансакційні витрати.

Отже, ми маємо два основні підходи до ринку: неокласичний і неоінституціональний. Перший розглядає його як механізм алокації ресурсів, а другий – як механізм координації, щ о створює особливі стимули для взаємодіючих суб’єктів, але і там ітам ринок – це сукупність трансакцій між індивідами.

Функціонування ринку підпорядковується законам товарного виробництва – закону вартості, попиту та пропозиції та закону конкуренції. Саме на основі дії цих законів формується ринкова ціна, яка врівноважує попит і пропозицію, регулює обсяг і асортимент виролюваних товарів, впливає на розвиток виробництва і є основним регулятором господарської діяльності.

2.Функції ринку та умови його існування та розвитку.

Найважливіші функції ринку такі:

- функція регулювання –ринок регулює всі економічні процеси – виробництво, обмін, розподіл та споживання, визначаючі пропорції і напрями розподілу економічних ресурсів на мікро- та макрорівні за рахунок розширення або звуження попиту та пропозиції;

- функція стимулювання – ринок спонукає виробників товарів та послуг до зниження витрат, підвищення якості та споживчіх властивостей товарів. Він створює дієвий механізм мотивації праці, стимулює підвищення ефективності економіки на основі впровадження найпередовіших досягнень НТП;

- розподільча функція – доходи виробників і споживачів у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами;

- функція санації – ринок через конкуренцію очищає економічне середовище від неконкурентоспроможних господарств і підтримує найефективніші. Цей механізм санації економічного довкілля деперсоніфікований і тому не може бути упередженим і несправедливим;

- алокаційна функція – ринок забезпечую виробництво оптимальної комбінації товарів та послуг за допомогою найефективнішої комбінаії ресурсів, за якої товари та послуги виробляються з мінімальними витратами;

- інформативна функція – ринок через ціни інформує виробника, торговця, споживача про те, що вигідно виробляти й купувати, а що – ні, скільки чого треба запропонувати, на які верстви населення варто орієнтуватися у своїй господарській діяльності;

- функція інтеграції – ринок об’єднує суб’єктів економічної системи в одне ціле, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки.

Умови існування та розвитку ринку:

- суспільний поділ праці, що грунтується на спеціалізації. Спеціалізація визначається порівняльними перевагами або відносно меншою альтернативною вартістю виробництва;

- економічна відокремленість суб’єктів господарювання зумовлена наявністю різних форм власності (що, скільки і як виробляти, вирішує сам товаровиробник);

- величина транзакційних витрат визначає умови та межі ділової активності;

- вільний обмін ресурсами, який забезпечує вільне ціноутворення та ефективне господарювання.

3.Попит, пропозиція та закони, що їх регулюють.

Попитв економічній науці означає платоспроможну потребу, тобто потребу, яку суб’єкт здатний оплатити.

Розрізняють індивідуальний та ринковий попит:

- індивідуальний попит –це попит окремого споживача;

- ринковий попит – це сума індивідуальних попитів, які

Попит такого визначення випливає, що попит на той чи інший товар (послугу) залежить від ціни. Цю залежність ілюструє закон попиту.

Закон попитувизначає обернену залежність між ціною обсягом попиту (кількістю товару).

На попит також діють нецінові фактори:

- кількість покупців(збільшення покупців підвищує ринковий попит і навпаки);

- доходи споживачів(пряма залежність між доходами і попитом);

- очікування споживачів(пряма залежність між доходами і попитом);

- ціни на супутні товари– якщо зростає ціна на товар-субститут (взаємозамінний товар), то попит на нього підвищується. Якщо зростає ціна на товар-комплимент (доповнюючий товар), то зменшується попит і на цей товар, і на доповнюючий;

- місткість ринкучим розвиненіший ринок, тим більше він спонукає економічних суб’єктів до пошуку нових джерел доходу задля збільшення свого платоспроможного попиту;

- сезонність.

Пропозиція– це обсяг товарів та послуг, який виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною за певний проміжок часу.

Сталий причинно-наслідковий зв’язок між ціною та обсягом товарів (послуг), який товаровиробник здатний поставити на ринок, виражається законом пропозиції.

Змість закону пропозиції полягає в тому, що чим вища ціна (за інших рівних умов), тим більше товару за такою ціною товаровиробники готові запропонувати на ринок упродовж певного проміжку часу, і навпаки, чим нижча ціна, тим менше товарів виробник бажатиме і зможе поставити на ринок.

Як і попит, пропозиція може бути індивідуальною та ринковою.

Нецінові фактори впливу на пропозицію:

- технологічний прогрес –застосування нових технологій, наприклад, у виробництві йогуртів дає змогу скоротити період визрівання продукту, продовжити термін зберігання ним корисниз властивостей, зменшити собівартість одиниці продукції. Це сприяє розширенню пропозиції йогуртів на ринку;

- зміна цін на ресурси – це призводить до збільшення витрат на ресурси, зростання собівартості продукції, що змушує підприємства скорочувати пропозицію свого товару;

- зміна цін на споріднені товари;

- зміни у бюджетно-податковій політиці;

- очікування підприємців.

4.Закон Сея і закон Вальраса.

Закон Сея –закон, згідно з яким пропозиція товарів створює власний попит, між ними неможливий розрив тому неможливі загальні економічні кризию розрив між попитом і пропозицією учений допускав лише в межах окремого сектора (сегмента) ринку, але за допомогою цін досягадася рівновага між окремими секторами. Цей закон визнавали багато економістів, і серед них Д. Рікардо. В основі його – теза про те, що господарюючий суб’єкт виробляє товари та послуги або для продажу, або для власного споживання, тому кожний виробник у певному сенчсі є покупцем власного продукту. Гроші, на думку Сея – лише посередник у процесі купівлі-продажу товару, тому при обміні товарів на гроші, а грошей на товари відбувається, по суті обмін товарів на товари.

Закон Сея справедливий для натурального виробництва. За капіталізму типовим є розподіл доходу особи на споживання і заощадження. Крім того, підприємці використовують залучені кошти, а держава здійснює перерозподіл значної частки національного доходу, що значно ускладнює механізм взаємодії попиту та пропозиції.

В сучасних інтерпретаціях закон Сея (як стверджують) діє за рівності національного доходу та національних витрат. Конкретизацією цього є рівність сукупного попиту та сукупної пропозиції.

Закон Вальраса –сформульваний французьким вченим-економістом Леоном Вальрасом, занок, згідно з яким сукупна сума попиту в економіці дорівнює сукупній сумі пропозиції. Однією з теоретичних основ цього закону є положення про те, що для кожного індивіда його доход переважно дорівнює його витратам (разом з позиками та заощадженнями).

Закон Вальраса певною мірою подібний до закону Сея. Проте при обгрунтуванні закону, Сей не брав до уваги грошей та цінних паперів, тобто ситуації, коли продавець товарів і послуг нічого не купує, а накопичує гроші. Внаслідок цього в економіці виникає недостатньо ефективний попит, що за продовження виробництва в попередніх обсягах призводить до кризи надвиробництва.

У законі Вальраса беруться до уваги обидва специфічні товари – і гроші, і цінні папери. Водночас, попит і пропозиція повинні збігатись на всіх ринках. Якщо за даної системи цін попит і пропозиція не збіглись на одному ринку, то внаслідок бюджетних обмежень суб’єктів господарювання таке незбігання відбудеться і на останньому ринку.

Із закону Вальраса випливає висновок про необхідність існування мінімум двох ринків і про існування абсолютної конкурентної рівноваги в теорії загальної рівноваги (за економічної статики).

5.Конкуренція та її закони.

Важливим складовим компонентом механізму ринкової економіки є конкуренція.

Дослівно конкуренція в перекладі з латинської мови означає “зіштовхуватися”, що характеризує боротьбу між товаровиробниками за вигідніші умови виробництва і збуту продукції. Вона виконує роль регулятора темпів і обсягів виробництва, спонукаючи виробника активно впроваджувати науково-технічні досягнення, підвищувати продуктивність праці, вдосконалювати технологію, організацію праці й т.ін.

Конкуренціяозначає економічне суперництво між відокремленими виробниками продукції, робіт, послуг щодо задоволення інтересів, пов’язаних з продажем продукції, виконання робіт, наданням послуг одним і тим самим споживачам.

Основне завдання конкуренції – завоювати ринок у боротьбі за споживача, перемогти своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку.

Умови виникнення конкуренції:

- наявність на ринку великої кількості виробників будь-якого конкурентного продукту або ресурсу;

- свобода виробників щодо вибору господарської діяльності;

- відповідність між попитом і пропозицією;

- наявність ринку засобів виробництва.

Конкуренція має як негативні, так і позитивні риси.

Позитивні риси конкуренціїв тому, що вона є рушійною силою ринкової економіки. в умовах конкуренції перемагає той, хто створює якісну продукцію при найменших витратах виробництва завдяки використанню науково-технічних досягнень, передової організації виробництва.

Негативні риси конкуренціїполягають у тому, що дрібні виробники витісняються великим капіталом: одні розоряються, інші збагачуються, посилюється соціальне і майнове розшарування населення, зростає безробіття, посилюється інфляція.

Конкуренція позбавлена суб’єктивних вад. Підсумки її оцінюють самі споживачі, надаючи перевагу тим чи іншим товарам. Вона є процесом-причиною, що зумовлює утворення вартості.

Отже, конкуренція – головна ознака ринкової економіки.

Роль конкуренції у ринковій економіці виявляється через певні функції, які вона виконує:

- функця регулювання –для того щоб перемогти у конкурентній боротьбі, підприємець повинен виготовляти товар, якому надає перевагу споживач (суверенітет споживача). Виходячи з цього, під впливом ціни капітали спрямовуються в ті галузі, де можливий найвищий прибуток;

- функція мотивації – для підприємця конкуренція означає шанс і ризик одночасно: підприємства, що пропонуєть кращу продукцію отримують нагороду у вигляді більших прибутків (позитивні санкції), це стимулює НТП; підприємства, що не реагують на уподобання клієнтів або порушують правила конкуренції на ринку, виявляються покараними у вигляді збитків або виштовхуються з ринку (негативні санкції);

- функція розподілу – конкуренція дозволяє розподіляти прибуток серед підприємств та домогосподарств відповідно до їхнього внеску;

- функція контролю – конкуренція обмежує і контролює економічну силу кожного підприємства.

Конкуренція спонукає до дії різноманітні стратегії конкурентної боротьби,кожна з яких спрямована на різні умови економічного середовища та різні ресурси, що є у розпорядженні фірми. Це допомагає фірмам вдало пристосовуватись до умов вимог ринку.

Існують чотиритипи компанійв залежності від вибраної ними стратегії:

- віолентна (силова) статегіяхарактерна для фірм, що діють у сфері великого, стандартного виробництва товарів та послуг, фірма намагається домінувати на загальному ринку, витісняючи з нього конкурентів;

- патієнтна (сегментна) стратегіяпритаманна фірмам, що обрали шлях вузької спеціалізації, яка передбачає виготовлення особливої, унікальної продукції для обмеженого кола споживачів;

- комутантна (локальна) стратегіяпереважає в умовах звичайного бізнесу в місцевих (локальних) масштабах, ці фірми легко йдуть на кардинальну зміну сфери комерційної діяльності, на яку фірми неспроможні;

- експлерентна (піонерська) стратегіяпов’язана зі створенням нових або радикальною зміною старих сегментів ринку, це не просто поліпшення якості товарів та послуг, а пошук украй ризикованих, але неймовірно вигідних (у випадку успіху) революційних рішень.

Конкуренція може бути внутрішньогалузева, міжгалузева, міжнародна.

Ще її можна поділити на сумлінну та несумлінну (нечесну).

Основними методами сумлінної конкуренції є:

- підвищення якості продукції;

- зниження ціни (“війна цін”);

- реклама;

- розвиток до- і післяреалізаційного обслуговування;

- створення нових товарів і послуг із використанням досягнень НТР і т.ін.

Згідно із вищевказаними методами конкуренція поділяється на цінову та нецінову.

6.Монополії та конкуренції на вищій стадії капіталізму.

Конкуренція може бути досконалою та недосконалою.

Досконала конкуренціяпередбачає, що ринок складається з великої кількості конкурентів (виробників, продавців). Вони пропонують покупцям товарний продукт з однаковими якісними параметрами або ж цілком ідентичні товари. Причому частка кожного з них настільки мала, що практично ніхто не може впливати на ціну ринку.

Недосконала конкуренціябуваємонополістичноютаолігополістичною: