Робоча програма 4 страница

В Україні в результаті реформування відносин власності на основі роздержавлення й приватизації склались і законодавчо закріплені такі форми власності:

- приватна;

- колективна;

- державна.

Допускається також існування змішаних форм власності, власності інших держав, власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав.

Тема 6: Товарне виробництво і товарно-грошові відносини.

1. Натуральна форма організації виробництва.

2. Товарна форма організації суспільного виробництва.

3. Товар і його властивості.

4. Розвиток товару і товарного виробництва за сучасних умов.

5. Закони розвитку товарного виробництва.

6. Гроші, природа та функції грошей.

7. Грошова система, типи грошових систем.

8. Номінальна та реальна вартість грошей.

9. Основні види грошової пропозиції.

10. Основні формули (агрегати) грошей.

11. Кількісне рівняння обміну.

12. Грошова пропозиція і процентна ставка.

1.Натуральна форма організації виробництва.

Форма суспільного виробництва – це певний спосіб організації господарської діяльності.

Людство пройшло довгий історичний шлях розвитку і знало дві основні форми організації суспільного виробництва натуральну та товарну. Історично першою формою суспільного виробництва було натуральне господарство.

Натуральне господарство– такий тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної форми і призначені для власного та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками.

Натуральне господарство має наступні характерні ознаки:

- замкнутість економічної діяльності. Кожна господарська одиниця відокремлена від інших, спирається на власні виробничі та природні ресурси, забезпечує себе всім необхідним для життя, тобто є самодостатньою;

- грунтується на ручній праці, примітивних засобах виробництва та найпростішій організації праці. Законом його розвитку, як правило, є просте відтворення;

- відсутність обміну. Продукція розподіляється між учасниками господарства і безпосередньо надходить до їхнього особистого й виробничого споживання без зворотніх зв'язків;

- панівна форма суспільного виробництва в усіх докапіталістичних формаціях.

2.Товарна форма організації суспільного виробництва.

Поступово на зміну натуральному господарству прийшло товарне виробництво як розвинутіша і ефективніша форма організації суспільного виробництва.

Товарне виробництво– це така форма організації суспільного госопдарства, за якої продукти виробляються не для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку.

Товарне виробництво на відміну від натурального господарства є не замкнутою, а відкритою економічною формою господарства.

В товарному господарстві між виробниками існують не безпосередні зв’язки, а опосередковані через обмін продуктами їхньої праці як товарами. При цьому виробники є економічно вільними у виборі товарів і партнерів.

Товарне виробництво функціонує і розвивається на засадах таких економічних законів: закону вартості, закону попиту і пропозиції, закону конкуренції, законів грошового обігу та інших.

Які ж причини зумовили виникнення і функціонування товарного виробництва, товарних відносин?

По-перше – наявність суспільного поділу праці, за якого відбувається спеціалізація виробників на виготовленні певних продуктів або на певних видах діяльності.

По-друге, наявність економічного відособлення виробників благяк власників. Продукти праці протистоять один одному як товари, якщо вони вироблені економічно самостійними виробниками, що самі розпоряджаються результатами своєї праці. Власник самостійно вирішує на свій страх і ризик що, де, коли і скільки виготовляти, з ким здійснювати обмін і на яких умовах.

Розрізняють два типи товарного виробництва: просте і розвинуте.

Просте товарне виробництво– це дрібне виробництво індивідуальних самостійних ремісників і селян, що працюють на ринок. Притаманне докапіталістичним суспільствам.

Розвинута форма товарного виробництва – це вищий і ефективніший ступінь товарної організації господарства, заснований на великій приватній власності, найманій праці й машинній індустрії. Притамання капіталістичному суспільству.

Проста і розвинута форма товарного виробництва мають спільні риси і відмінності.

Спільні риси:

- наявність суспільного поділу праці;

- приватна власність на засоби виробництва;

- ринкова форма зв’язків між виробниками;

- конкуренція.

Відмінності:

- перше базується на особистій праці виробника, а друге – на системі найманої праці;

- мета першого – задоволення особистих потреб виробника та членів його сім’ї, а другого – отримання прибутку підприємцем;

- у першого виробництво товарів має обмежений характер, а у другого – набуває загального панівного характеру, товаром стає і сама робоча сила;

- у першого – незначні масштаби виробництва, кустарна техніка і переважно ручна праця, у другого – великі масштаби виробництва, передова техніка, механізована праця.

3.Товар і його властивості.

Економічне благо в умовах товарного виробництва набуває форми товару.

Товар– продукт праці, виготовлений з метою обміну або продажу. Обмін або продаж, є одним із засобів задоволення тих чи інших потреб суспільства і з’являється разом із суспільним поділом праці та економічним відособленням окремих виробників, які спеціалізуються на виробництві різних продуктів.

Товар– це економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну. Найважливішими характеристиками товару є його споживча вартість і вартість.

Спорживча вартість –це здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини.

Оскільки товар задовольняє потреби не самого виробника, а іншої особи, то він має не просто споживну вартість, а суспільну вартість,тобто є споживною вартістю для інших.

Вартість товару – це уречевлена в товарі суспільна праця виробника.

Вартість проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття – мінової вартості.

Мінова вартістьє певним кількісним співвідношенням (пропорцією), в якому товар одного роду обмінюється на товар іншого роду.

Наведена вище концепція товару і його властивостей в економічній науці відома як теорія трудової вартості. Вона була започаткована ще класиками політичної економії – А. Смітом та Д. Рікардо. Згодом вона розроблялась К. Марксом і його прихильниками.

Однак у сучасній неокласичній економічній теоріїіснують деякі інші підходи до харакреристики товару та його властивостей. Зокрема введені в науковий обіг такі поняття, як “корисність”, “цінність” та “рідкість” товару.

Корисністьу неокласиків, навідміну від споживчої корисності, поняття чисто суб’єктивне, індивідуальне для кожногї конкретної людини. Вона показує ступінь задоволення або приємності, яку отримує конкретна людина від споживання того чи іншого товару чи послуги.

Цінність.Люди, купуючи ті чи інші товари, тим самим ніби оцінюють ступінь їхньої корисності конкретно для себе. Неокласики оцінку ступеня корисності блага індивідом подають як цінність. Тому корисність для цих категорій суб’єктивна. Цінність має лише те, що є цінним в очах покапця, чиї суб’єктивні оцінки і є основою для визначення виробленого блага як вартості.

Поєднання вартості і цінності та їхнє суспільне визнання відбивається в ціні.

Цінуможна вважати формою грошового вираження вартості й цінності товару.

Рідкість– характеристика економічних благ, що відображає обмеженість ресурсів для задоволення безмежних потреб суспільства.

Є й альтернативні теорії вартості:

- теорія факторів (витрат) виробництвавизначає вартість товарів за затратами на їхнє виробництво;

- теорія попиту та пропозиції визначає вартість товарів за співвідношенням попиту і пропозиції на них у процесі обміну;

- теорія трудової вартостіоцінює вартість товарів залежно від затрат суспільно необхідної праці на їхнє виробництво (поділяє працю на конкретну та абстрактну, К. Маркс показав, що конкретна праця створює в товарі споживчу вартість, а абстрактна – вартість);

- теорія граничної корисностівизначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.